План вивчення теми. 1. Визначення вартості капіталу та активів з урахуванням фактору часу

1. Визначення вартості капіталу та активів з урахуванням фактору часу.

2. Методичний підхід до формування капіталу.

3. Середньозважена і гранична вартість капіталу.

4. Методи визначення вартості (ціни) компанії.

5. Методи розрахунку оптимальної вартості капіталу.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Визначення вартості капіталу та активів з урахуванням фактору часу.

Критерієм ефективної діяльності корпорації є примноження капіталу, джерелом формування якого є внески акціонерів. Тому основним завданням фінансового управління корпорацією є збільшення вартості акціонерного капіталу і відповідно примноження багатства акціонерів. Для досягнення цієї мети необхідно, з одного боку, приймати правильні інвестиційні рішення, тобто визначати, куди спрямувати кошти фондів корпорацій, які активи придбати, а з іншого - правильно обирати джерела фінансування інвестицій, тобто слід прагнути залучити капітал на найвигідніших умовах (якомога дешевше), а інвестувати його в активи, вартість яких згодом перевищить витрати на їх придбання.

Отже, інвестиційні рішення ґрунтуються на визначенні вартості (ціни) активів і капіталу, що залучається з різних джерел, для фінансування активів.

Вартість капіталу - це ціна, яку корпорація має платити за залучення коштів інвесторів і кредиторів як джерел фінансування. Вона визначається процентною ставкою, яку необхідно сплачувати за використання капіталу. З погляду корпорації це мінімальна ставка доходу, яку мають принести інвестиції, щоб можна було розрахуватися з інвесторами і кредиторами.

Кожна грошова одиниця, що використовується як капітал, тобто інвестується в певні активи з метою отримання доходу, має формувати грошовий потік: що більший очікуваний майбутній грошовий потік, то цінніше придбаний актив (наприклад, акція). Звідси випливає визначення вартості активів як розміру прибутку, на який розраховують інвестори.

Проте вкладення коштів і отримання доходів - операції, що не збігаються в часі. А час впливає на гроші однозначно - вони знецінюються під впливом факторів ризику, невизначеності, інфляції. Тому всі фінансові операції здійснюються під гаслом "гроші сьогодні дорожчі, ніж завтра", і воно буде тим актуальніше, чим на триваліший термін вкладаються кошти.

Безумовно, зміну вартості грошей у часі слід ураховувати, визначаючи майбутні грошові потоки від інвестицій і вартість капіталу як процентної ставки доходу. Тому в основу оцінки вартості капіталу і рішень з інвестування капіталу покладена концепція зміни вартості грошей у часі. Вона містить комплекс фінансових розрахунків, пов'язаних з нарахуванням простих і складних відсотків, визначенням майбутньої вартості (Future Value - FV) інвестицій, теперішньої вартості (Present Value - РV) майбутніх грошових потоків, оцінкою звичайних і безстрокових (довічних) ануїтетів (однакові за розміром платежі через рівні періоди часу), визначенням чистої теперішньої вартості (Net Present Value - NPV) і внутрішньої норми прибутку (Internal Rate of Return - IRR) інвестиційних проектів. У навчальній літературі з фінансового менеджменту докладно розглядається механізм урахування дії фактора часу. Нагадаємо тільки, так би мовити "ази", необхідні для розуміння методів оцінки активів і джерел капіталу корпорацій.

Для визначення ефективності фінансових операцій застосовують дві відносні величини, що характеризують приріст капіталу початкового внеску або щодо кінцевої суми, - це відносне зростання (процентна ставка) і відносне зниження (дисконт) або облікова ставка.

Процентна ставка:

, (5.1)

де FV - кінцева сума, що повертається після завершення операції (майбутня вартість); PV - сума початкового внеску капіталу (теперішня вартість).

Дисконт (облікова ставка):

, (5.2)

При нарахуванні простих відсотків сума, що повертається з відсотками наприкінці операції,

FV = PV (1 + T_r), (5.3)

де Т - тривалість операції, років; r - річна ставка відсотків.

При нарахуванні складних відсотків початковий капітал нарощується разом з відсотками. Тому сума, що повертається в кінці операції, становитиме:

FV = PV (1 + r)^T, (5.4)

де (1 + r)^T - коефіцієнт нарощування.

Якщо потрібно розв'язати обернену задачу, тобто знаючи FV, визначити РV, застосовують процедуру дисконтування:

, (5.5)

- коефіцієнт дисконтування (капіталізації доходів); r - річна ставка відсотків, що виконує роль дисконтної ставки.

Коефіцієнти дисконтування застосовують для розрахунку знецінюючого впливу фактора часу на очікувані майбутні грошові потоки (доходи) від інвестицій. Отже, за формулою (5.5) визначають дисконтований грошовий потік, тобто теперішню вартість майбутніх доходів з урахуванням знижки (втрати частини вартості грошей за час T).

Зважаючи на вплив фактора часу, вартість (ціна) активів визначають як теперішню вартість (РV) їх майбутніх грошових потоків.

Чиста теперішня вартість NРV - це різниця між дисконтованою (теперішньою) вартістю майбутніх грошових потоків PV початковими інвестиціями I за інвестиційним проектом. Якщо NРV > 0, то проект можна інвестувати, оскільки буде одержано реальний дохід, якщо NРV < 0, то це невигідний варіант, оскільки початкові інвестиції не покриваються дисконтованими майбутніми доходами.

З погляду примноження багатства акціонерів метою менеджерів корпорації має бути пошук і реалізація інвестиційних проектів, що забезпечать сумарно найбільше значення NРV.

Якщо NРV = 0, початкові інвестиції відшкодовуються, але прибутку не буде одержано.

Дисконтна ставка, коли NРV = 0, називається внутрішньою нормою прибутку (Internal Rate of return - IRR) проекту, тобто цю величину можна вважати максимально можливою ціною, за якою корпорація може залучити капітал на фінансування проекту. Якщо ціна капіталу буде вищою, фірма зазнає збитків від такого інвестування.

Для прийняття рішень щодо інвестицій можна використовувати також показник періоду окупності інвестицій, який показує кількість років, необхідний на відшкодування початкових інвестицій. Щоб урахувати дію фактора часу, тут можна теж використати дисконтування, тобто прогнозовані щорічні грошові потоки дисконтувати за певною ставкою і підсумовувати дисконтовану вартість доти, поки вона не зрівняється із сумою початкових інвестицій. Слід віддавати перевагу проектам з коротшим терміном окупності дисконтованими грошовими потоками.

У фінансових операціях часто застосовують періодичні платежі. Однакові платежі в кінці кожного періоду протягом певної кількості періодів називають звичайним ануїтетом. Якщо платежі здійснюються постійно протягом невизначеної кількості періодів, їх називають безстроковими, або довічними, ануїтетами. Прикладом звичайного ануїтету можуть бути щорічні виплати фіксованого доходу за процентними облігаціями протягом терміну обігу облігацій, а прикладом довічного - фіксовані дивіденди за привілейованими акціями (адже це безстрокові цінні папери).

Майбутню і теперішню вартості ануїтету визначають за формулами відповідно

(5.6)

(5.7)

де А - сума ануїтету; п - кількість періодів. Довічний ануїтет обчислюють за формулою

(5.8)

Оскільки вартість активів, як зазначалося, спирається на теперішню вартість майбутніх грошових потоків, які може забезпечити актив, то для його оцінки слід визначити, з яких доходів складається грошовий потік того чи іншого активу. З огляду на це застосовують певні підходи до оцінки різних видів цінних паперів.

Оцінка простих акцій.

Грошові доходи власника простої акції мають дві форми:

• дивіденди у грошовій формі;

• дохід (або збиток) від приросту (зниження) курсу акції. Зазвичай інвестори сподіваються одержати дохід в обох формах. Тоді норму дохідності (процентна ставка) r, яку інвестор очікує в наступному році, визначають за формулою:

(5.9)

де D₁ - очікуваний дивіденд на акцію; P₁ - очікувана ціна акції в кінці першого року; РV_а - теперішня вартість акції.

Якщо відома очікувана норма дохідності інших акцій з аналогічним ступенем ризику, а також є прогноз щодо розміру дивідендів і зміни ціни акцій, можна обчислити теперішню вартість акції:

(5.10)

Загальна формула для визначення теперішньої вартості акції така:

(5.11)

де T - тривалість періоду, років; D_t - дивіденди t-го року; - сума дисконтованих дивідендів з першого по Т-й рік; Р_T - очікувана ціна акції наприкінці року Т.

Акції не мають встановленого терміну обігу, загалом вони вічні. У цьому разі T означає нескінченність, і теперішня вартість очікуваної майбутньої ціни наближатиметься до нуля і може не враховуватися в розрахунку теперішньої вартості. Отже, для визначення теперішньої вартості акції потрібно просто продисконтувати потік дивідендів за дисконтною ставкою, що дорівнює нормі дохідності цінних паперів з подібним ступенем ризику.

Тоді формула (5.11) спрощується до формули довічної ренти (довічного ануїтету) - (5.8). За цією ж формулою розраховують ціну привілейованої акції.

Припустимо, що прогнозується постійне зростання дивідендів на кілька відсотків. Американський вчений М. Гордон запропонував таку формулу для розрахунку теперішньої вартості акції:

ціна простої акції з постійним темпом зростання дивідендів

(5.12)

де - постійний темп зростання дивідендів, %.

Ця формула корисна, але слід ураховувати, по-перше, що вона має сенс тільки тоді, коли очікуваний темп зростання дивідендів < r (дисконтної ставки), по-друге, її не можна використовувати для оцінки акцій компаній, що мають високі поточні темпи зростання. Таке зростання рідко може тривати необмежено довго, а формула (4.12) базується на припущенні, що час необмежений.

Якщо дивіденди зростають нерівномірно, визначення ціни акції ускладнюється, доводиться робити це поетапно, за періодами, коли дивіденди збільшуються відносно рівномірно.

Ціна акції визначена як теперішня вартість майбутніх дивідендів. Це теоретична або "внутрішня" і її вартість, яка в американській економічній літературі дістала назву "у капелюсі", чим підкреслюється її відмінність від ринкової (зовнішньої оцінки акції).

Теоретичну, тобто поточну внутрішню, вартість (PV_S) будь-якого цінного паперу в загальному вигляді можна розрахувати за формулою:

(5.13)

де СF_i - грошовий потік, що очікується в i-му році; r - прийнятна (очікувана) дохідність.

Ставка (r) встановлюється як сума базової ставки (r_б) і надбавки за ризик (r_r). Базова ставка (r_б) встановлюється в розмірі відсоткової ставки за банківськими депозитами або виходячи з відсотку, що сплачується за безризиковими цінними паперами (наприклад, державні облігації).

Залежно від схеми сплати доходів за різними цінними паперами формула (4.13) конкретизується.

Визначення ціни облігації. Грошовий потік облігації, за якою щороку сплачується фіксований дохід (певний відсоток від номінальної вартості), складається з цих щорічних виплат (ануїтету) протягом терміну обігу облігації і виплати її номінальної вартості при погашенні. Тому ціна облігації визначається як теперішня вартість цього грошового потоку:

, (5.14)

де PV_A - теперішня вартість щорічних виплат доходу за облігацією; PV_N - теперішня вартість номінальної вартості облігації; А - фіксований щорічний дохід (ануїтет); Т - кількість років обігу облігації; N - номінальна вартість облігації; r - ринкова процентна ставка за борговими зобов'язаннями.

2. Методичний підхід до формування капіталу.

Цілеспрямоване формування і використання капіталу корпорації визначає ефективність її фінансово-господарської діяльності. Ключовою метою формування капіталу є задоволення потреб будь-якої фірми у джерелах фінансування її активів. Виходячи з цієї головної цілі процес формування капіталу базується на таких принципах.

Перший принцип – це облік перспектив розвитку корпорації. Забезпечення даної стратегії формування капіталу досягається шляхом включення до бізнес-плану розрахунків проекту по створенню нового підприємства.

Другий принцип – досягнення відповідності між обсягами залученого капіталу і активами корпорації, що формуються. Загальну потребу в капіталі для створення нового підприємства підрозділяють на дві групи:

- передпроектні витрати, не передбачені у зведеному кошторисному розрахунку вартості будівництва;

- проектні витрати, передбачені у зведеному кошторисному розрахунку вартості будівництва.

Третій принцип – це забезпечення оптимальної структури капіталу з позиції ефективності його використання. Оптимальна структура являє собою співвідношення між власними і позиченими засобами, що використовуються у виробничо-комерційній діяльності. Структура капіталу має суттєвий вплив на результати поточної, інвестиційної і фінансової діяльності корпорації, а також на рентабельність активів і власного капіталу.

В пасиві балансу в аналітичних цілях капітал групують за часом погашення зобов’язань:

- короткострокові пасиви зобов’язання, які покриваються оборотними активами або погашаються в результаті утворення нових короткострокових зобов’язань);

- довгострокові пасиви (зобов’язання, що мають бути погашені протягом строку, що перевищує один рік. Основними видами таких зобов’язань є довгострокові кредити і позики);

- власний капітал (характеризує джерела власних коштів корпорації. Включає: статутний, додатковий і резервний капітали, нерозподілений прибуток минулих років і поточного року).

Власний капітал характеризується такими позитивними характеристиками:

1) простотою залучення, оскільки рішення про збільшення (особливо за рахунок внутрішніх джерел) приймають власники і менеджери;

2) більш висока здатність генерування прибутку у всіх сферах діяльності корпорації, оскільки при його використанні зникає необхідність сплати позикового процента по облігаційних позиках;

3) забезпечення фінансової стійкості розвитку корпорації і її платоспроможності у довгостроковому періоді. Це досягається перш за все за рахунок нерозподіленого прибутку, який служить джерелом фінансування капітальних вкладень.

Недоліками використання лише власного капіталу є:

1) обмеженість обсягу залучення для розширення масштабів підприємницької діяльності, оскільки можливості одержання прийнятного прибутку далеко не безмежні;

2) більш висока вартість у порівнянні з альтернативними позиковими джерелами капіталу (дивіденд по акціях, як правило, вищий за процент по корпоративних облігаціях, оскільки ризик останніх нижчий);

3) необхідність додаткової емісії акцій, як правило, супроводжується переглядом розміру статутного капіталу;

4) нереалізована можливість приросту рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів за допомогою ефекту фінансового важеля.

Отже, корпорація, яка використовує лише власний капітал, має максимальну фінансову стійкість (коефіцієнт її фінансової незалежності близький до одиниці). Однак, вона обмежує темпи свого розвитку в майбутньому, оскільки відмовившись від залучення позикового капіталу в період сприятливої ринкової кон’юнктури, залишається без додаткового джерела приросту активів (майна).

Позиковий капітал має такі позитивні ознаки:

1) широкі можливості залучення, особливо за високого кредитного рейтингу позичальника (наявності ліквідної позики або гарантії платоспроможного поручителя);

2) забезпечення зростання фінансового потенціалу корпорації для збільшення активів при зростанні темпів росту обсягу виробництва і продажу);

3) можливість генерувати приріст рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важеля, за умови, що рентабельність активів перевищує середню процентну ставку за кредит;

4) більш низька вартість кредитів у порівнянні з емісією акцій за рахунок ефекту „податкового щита”, оскільки проценти за короткостроковий банківський кредит відносять до складу операційних витрат. В результаті сума цих процентів знижує величину прибутку для цілей оподаткування, тобто обсяг бухгалтерського прибутку.

Використання позикового капіталу має такі недоліки:

1) залучення позикових коштів (у формі кредитів і позик) формує найбільш небезпечні для корпорації фінансові ризики: кредитний, процентний, ризик втрати ліквідності і т.і);

2) активи, утворені за рахунок позикового капіталу, формують більш низьку (за інших рівних умов) норму прибутку на капітал, оскільки виникають додаткові витрати з обслуговування боргу перед кредиторами;

3) висока залежність вартості позиченого капіталу від коливання кон’юнктури на кредитному ринку (особливо при довгостроковому залученні коштів);

4) складність процедури залучення позикових коштів (особливо в крупних розмірах і на строк вище одного року), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від можливостей банків, які потребують застави майна або солідних гарантій інших суб’єктів господарювання.

Четвертий принцип формування капіталу – забезпечення мінімізації витрат на формування капіталу з різних джерел, що досягається в процесі управління його вартістю і структурою.

П’ятий принцип – забезпечення раціонального використання капіталу в процесі господарської діяльності реалізують за допомогою максимізації доходності власного капіталу при мінімізації фінансових ризиків.

Серед методів управління формуванням капіталу найбільш складними є проблеми мінімізації вартості (ціни) капіталу й оптимізації його структури, які потребують більш детального вивчення.

3. Середньозважена і гранична вартість капіталу.

Капітал корпорації формується з внутрішніх і зовнішніх грошових фондів.

Внутрішні фонди створюються за рахунок грошових потоків від операційної діяльності, а також продажу частини активів. Чистий грошовий потік (net cash flow) дорівнює сумі чистого прибутку і амортизації. Частина цих грошей (за вирахуванням сплачених грошима дивідендів) є джерелом інвестицій в необоротні та оборотні активи. Зовнішні грошові фонди залучаються шляхом емісії нових акцій (збільшення власного капіталу), а також у вигляді різних форм позик (емісія облігацій, кредити банків). Основна роль у фінансовому розвитку корпорації належить внутрішнім джерелам. Проте зміцнення фінансового становища корпорації, підвищення її можливостей щодо самофінансування розширює також можливості фінансування за рахунок зовнішніх грошових фондів. Порівняно з невеликими і середніми корпораціями, які мають обмежені можливості щодо додаткового зовнішнього фінансування, великі є активними учасниками первинного фінансового ринку, на якому отримують додатковий власний і позиковий капітал.

Обираючи шляхи додаткового зовнішнього фінансування, слід брати до уваги як фінансові, так і організаційно-управлінські чинники.

Фінансові чинники, що впливають на вибір джерел фінансування:

• різна ціна капіталу, що залучається з різних джерел;

• додаткові витрати, пов'язані з емісією корпоративних цінних паперів;

• межа зростання частки позикового капіталу, зумовлена ризиком втрати платоспроможності;

• несприятлива кон'юнктура фондового ринку для розміщення цінних паперів у певному періоді.

Організаційно-управлінські чинники:

• розпорошення права власності при появі нових акціонерів;

• загроза переходу контролю за компанією до іншої.

У вкладанні капіталу в корпоративні цінні папери беруть участь дві сторони: інвестор і емітент. Інвестор розраховує необхідну ставку прибутку, який має принести вкладений капітал, і відповідно скільки варто заплатити за певний цінний папір, тобто яка розрахункова (теоретична) вартість (ціна) цього паперу РV. Розрахункові ціни, що визначаються за допомогою різних моделей, зокрема САРМ та АРМ — це, як вже зазначалося, внутрішні ціни. У конкретний час вони можуть відрізнятися від реальних ринкових цін. У цей час інвестор І виявляє "недооцінені" акції (ринкова їх ціна нижча за розрахункову), які необхідно купувати, і "переоцінені" акції (ринкова ціна яких вища за розрахункову), які потрібно продавати.

Таким чином, моделі й формули вартості капіталу як процентної ставки, яку компанія має сплачувати інвесторам і кредиторам за використання капіталу, такі самі, як і ті, що визначають необхідну ставку доходу на різні цінні папери. Норма прибутку на цінний папір, який отримує інвестор, така сама, як і вартість капіталу для фірми-емітента. Тому однакові моделі застосовують і інвестори, і емітенти.

Важливим для компанії є поняття середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital - WACC). Це вартість капіталу фірми загалом, що визначає загальну необхідну норму прибутку фірми. Оскільки корпорації зазвичай залучають капітал у різних формах, що мають різну вартість, середньозважена вартість розраховується за формулою:

WACC = d_aK_a + d_пр.а.К_пр.а. + d_бК_б (5.16)

де d_a, d_пр.а., d_б - питома вага відповідно акціонерного капіталу, привілейованих акцій і боргових зобов'язань у загальній сумі капіталу;

К_а, К_пр.а., К_б - вартість відповідно акціонерного капіталу, привілейованих акцій та боргових зобов'язань.

Вартість акціонерного капіталу, який складається з простих акцій та нерозподіленого прибутку, залежатиме від того, чи буде компанія здійснювати додаткову емісію акцій. У разі фінансування за рахунок випуску нових акцій до вартості капіталу від раніше розміщених простих акцій (або вартості нерозподіленого прибутку, адже вони однакові) потрібно додати витрати на випуск і розміщення нових акцій. Те саме слід зробити, якщо випускаються нові привілейовані акції або облігації. До речі, ці витрати суттєві. За даними американських досліджень, у разі емісій простих акцій на суму понад 50 млн. дол. витрати становлять приблизно 4% суми емісії, а в разі невеликих (менше 1 млн. дол.) емісій - приблизно 21%. Отже, для невеликих компаній додатковий випуск цінних паперів може бути надто дорогим джерелом фінансування і це, звичайно, слід ураховувати при плануванні структури капіталу.

Визначаючи вартість боргових зобов'язань (облігації, банківські кредити), необхідно зважати на податкову економію, оскільки виплата відсотків належить до витрат на виробництво і не обкладається податком на прибуток (на відміну від дивідендів, що виплачуються з чистого прибутку).

Для розрахунку питомої ваги кожного виду капіталу можна скористатися балансовою (книжковою) вартістю, тобто даними пасиву балансу, але для більш точного розрахунку за базу слід брати ринкову вартість акцій та облігацій.

Показник WАСС найчастіше застосовують як дисконтну ставку у процесі оцінки доцільності реалізації інвестиційних проектів (при складанні бюджету капіталовкладень). За даними американських досліджень, 93% компаній розраховують і використовують WАСС для оцінки доцільності капіталовкладень.

Складаючи бюджет капіталовкладень, використовують також показник граничної вартості капіталу (ГВК). Це середньозважена вартість кожної грошової одиниці додаткового нового капіталу, який отримує фірма. Гранична вартість капіталу може зростати в разі необхідності залучення певної суми додаткового фінансування за рахунок зовнішніх джерел.

4. Методи визначення вартості (ціни) компанії.

На практиці часто виникає необхідність оцінки активів корпорацій, які здійснюють різні комерційні угоди з рухомим і нерухомим майном.

Оцінка вартості будь-якої фірми (об’єкта) являє собою цілеспрямований процес визначення у грошовому виразі її вартості з урахуванням потенційного і реального доходу, який вона приносить кожен момент часу.

Оцінку вартості майна корпорації здійснюють на основі трьох підходів: дохідного, витратного і ринкового (порівняльного).

Дохідний підхід – це визначення поточної вартості майбутніх доходів, які виникнуть у результаті використання майна і можливостей його подальшого продажу.

На практиці використовують також витратний і ринковий підходи, які часто є більш точними і ефективними. У багатьох випадках кожен з підходів може бути використаний для перевірки правильності оцінки вартості майна, одержаної за допомогою інших підходів.

Витратний підхід більш застосовують для оцінки об’єктів спеціального призначення, нового будівництва, для визначення кращого варіанту використання землі, а також в цілях страхування.

Витратний підхід заснований на принципах заміни, найбільш ефективного використання, збалансованості і економічного розподілу.

Ринковому (порівняльному підходу) надають перевагу у випадку існування ринку порівняних об’эктів. Точність оцінки залежить від якості даних про нещодавний продаж аналогічних об’єктів. Ці дані включають:

- фізичні характеристики;

- час і умови продажу;

- місцезнаходження;

- умови фінансування угоди.

Для порівняння вибирають об’єкти аналоги. Між об’єктом, що оцінюється і аналогом існують відмінності. Тому необхідно проводити відповідне корегування основних параметрів об’єкта оцінки. В основу внесення корегувань покладено принцип вкладання. Всі три підходи тісно взаємопов’язані. Кожен з них передбачає використання різних видів інформації, яку одержують на ринку нерухомості. Наприклад, доходний підхід потребує використання коефіцієнтів капіталізації, які розраховують за даними ринку.

При виборі підходи перед оцінником відкриваються різні перспективи одержання кінцевого результату оцінки. Хоча ці підходи базуються на даних регіонального ринку, кожен з них має справу з його різними аспектами. На ідеальному ринку всі три підходи мають привести до однієї й тієї ж вартості об’єкта.

Однак, більшість ринків є недосконалими, оскільки попит і пропозиція не врівноважені.

Кожен з розглянутих підходів передбачає використання при оцінці майна ряду методів (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Методи оцінки окремих об’єктів (фірм)

Підходи	Методи оцінки
1. Доходний	1. Метод капіталізації 2. Метод дисконтування грошових потоків
2. Витратний	1. Метод чистих активів 2. Метод ліквідаційної вартості
3. Ринковий (порівняльний)	1. Метод ринку капіталу 2. Метод угод 3. Метод галузевих коефіцієнтів

Згідно з методом капіталізації, вартість об’єкта оцінки визначають за формулою:

(5.16)

де С_О – вартість об’єкта оцінки.

Метод дисконтування грошових потоків заснований на прогнозуванні цих потоків від даного підприємства (об’єкта). Майбутні грошові потоки перераховують за дисконтною ставкою у теперішню вартість. Дисконтна ставка має відповідати нормі доходності, яку потребує інвестор.

Ринкову вартість об’єкта методом чистих активів визначають за формулою:

ЧА = А – З, (5.17)

де ЧА – чисті активи корпорації;

А – ринкова вартість активів;

З – зобов’язання корпорації (поточні і довгострокові).

Ліквідаційна вартість фірми являє собою різницю між сумарною вартістю всіх активів і витратами на її ліквідацію.

Метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій аналогічних компаній. Інвестор діє за принципом заміни (альтернативних інвестицій). Тому може вкласти грошові кошти у ці компанії або в компанію, що оцінюється. В результаті дані про компанію, акції якої знаходяться у вільному продажі, при використанні відповідних корегувань має слугувати орієнтиром для визначення вартості компанії, що оцінюється.

Метод угод заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій ідентичних компаній. Його застосування потребує багато відкритої інформації, що формується на фондовому ринку.

Метод галузевих коефіцієнтів дозволяє визначити приблизну вартість корпорації за формулами, виведеними на основі галузевої статистики.

5. Методи розрахунку оптимальної вартості капіталу.

Оптимізації структури є однією з найскладніших процедур в процесі управління корпоративними фінансами. Вона виражає таке співвідношення використання власного і позикового капіталу, при якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв’язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу і заборгованості і тим самим ринкова вартість (ціна) корпорації максимізується.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у такій послідовності:

1. Аналіз склад капіталу за ряд періодів (кварталів, років), а також тенденцій зміни його структури (співвідношення між власними і залученими джерелами). В процесі аналізу розглядають такі параметри, як коефіцієнти фінансової незалежності, заборгованості, напруженості, співвідношення між короткостроковими і довгостроковими зобов’язаннями. Далі вивчають показники оборотності і прибутковості активів і власного капіталу.

2. Оцінка ключових факторів, що визначають структуру капіталу. До них належать:

- галузеві особливості господарської діяльності корпорації(характер готового продукту, тривалість виробничого й фінансового циклів, форми розрахунків з постачальниками і покупцями і т.і.);

- кон’юнктури товарного і фінансового ринків;

- рівень прибутковості поточної діяльності;

- податкове навантаження на корпорацію (доля сплачених прямих і непрямих податків у виручці від продажу – брутто);

- ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій);

- стадія життєвого циклу корпорації (молоді компанії з життєздатною продукцією і новими технологіями можуть застосовувати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі – використовують переважно власні кошти).

З урахуванням перелічених факторів управління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових завдань:

- встановлення прийнятних пропорцій використання власного і залученого капіталу;

- забезпечення в разі необхідності залучення додаткового внутрішнього і зовнішнього капіталу.

Застосування багатоваріантних розрахунків з використанням вказаних показників дозволяє встановити оптимальну структуру капіталу, яка призводить до максимізації приросту рентабельності власного капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості (ціни) базується на попередній оцінці власного і позиченого капіталів за умов їх залучення і варіантів розрахунку WACC.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації фінансового ризику пов’язана з вибором більш дешевих джерел фінансування активів корпорації.

З цією метою всі активи класифікують на три групи: необоротні (капітальні) активи; стабільна частина оборотних активів; змінна частина оборотних активів.

На практиці використовують три різних підходи до фінансування різних груп активів за рахунок пасивів балансу корпорації: консервативний, помірний і агресивний.

При консервативному підході приблизно 50% змінної частини оборотних активів формують за рахунок короткострокових зобов’язань. Останні 50% змінної частини, стабільна сума оборотних активів і необоротні активи покривають власним капіталом і довгостроковими зобов’язаннями.

При помірному підході 100% змінної частини оборотних активів формують за рахунок короткострокових зобов’язань, а 100% стабільної (постійної) частини – за рахунок власних коштів. Необоротні активи відшкодовують за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов’язань.

При агресивному підході 100% змінної частини і 50% стабільної частини оборотних активів покривають за рахунок короткострокових зобов’язань. Останні 50% постійної частини оборотних активів і необоротні активи – за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов’язань.

Виходячи зі свого ставлення до ризику власники і фінансові менеджери корпорації обирають один з розглянутих варіантів фінансування активів.

Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріа лу

1. Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу:

- Інвестиційні рішення

- Ринок вартості капіталу.

2. Написати есе «Корпорація, яка залучає кошти у формі банківського кредиту».

Питання для самоконтролю

1. Як визначається вартість капіталу і вартість активів з урахуванням фактору часу?

2. Що собою являє вартість капіталу?

3. Як визначається теперішня (теоретична) ціна акцій та облігацій?

4. Як визначається період окупності інвестицій?

5. У чому полягає економічна сутність ануїтету?

6. Чим відрізняються звичайний та безстроковий ануїтети?

7. Як теперішню вартість ануїтету?

8. У чому полягає ключова мета формування капіталу корпорації?

9. У чому полягають основні принципи формування капіталу?

10. Які позитивні і негативні сторони має використання власного і залученого капіталу?

11. Які позитивні і негативні аспекти має використання позиченого капіталу?

12. Як використовується показник вартості капіталу в процесі реального інвестування?

13. Які фінансові і організаційно-правові чинники впливають на вибір джерел фінансування?

14. Що собою являє середньозважена вартість капіталу?

15. Як визначається гранична вартість капіталу?

16. Чим відрізняється „арбітражна” модель оцінки капітальних активів (АРМ) від моделі САРМ?

17. Як застосовуються показники середньозваженої вартості капіталу і граничної вартості капіталу?

18. Що характеризує структура капіталу корпорації?

Література

[18, 20, 22, 27, 31, 33, 42]

Змістовий модуль 2. Формування власного і залученого капталів.

ТЕМА 6. Управління власним капіталом

Мета роботи: поглибити знання щодо управління власним капіталом.

Дата добавления: 2015-07-13