Проблеми продовольства та непоновлюваних ресурсів

Серед основних і взаємозалежних глобальних проблем особливе місце займає продовольча проблема. Адже від наявності і якості продуктів харчування в першу чергу залежить саме фізичне існування і здоров'я мільярдів людей.

Наприкінці ХХ століття вже абсолютно явно позначилося і практично відразу набуло глобального характеру таке протиріччя: глобалізований бізнес розвивається в постіндустріальних країнах «золотого мільярда», що базується на новітніх наукових і технологічних відкриттях, а чисельність населення найшвидше зростає в бідних, економічно нерозвинутих країнах. Постає питання: чи здатне людство з усією своєю винахідливістю врівноважити цю загрожуючу невідповідність? Чи можна, принаймні, завдяки новим відкриттям та винаходам, вирішити проблему голоду в XXI столітті?

Ще на початку XIX століття Т. Мальтус стосовно до тодішньої Англії вже робив невтішні прогнози про неможливість взаємного балансу зростання населення та зростання виробництва продуктів харчування. На цій підставі він зробив висновок про те, що голод, поряд з війнами, стане головним стримуючим фактором, який врятує країну від перенаселення. Однак англійська «зелена революція» середини XIX століття спростувала прогнози цього вченого. Не зважаючи на це, з часів Мальтуса у свідомості наукового світу демографічна і продовольча проблеми тісно пов'язані між собою.

Сьогодні світову продовольчу проблему називають однією з головних невирішених проблем. За останні 50 років у виробництві продовольства досягнутий значний прогрес - чисельність недоїдаючих і голодуючих скоротилася майже вдвічі. В той же час чимала частина населення планети досі відчуває дефіцит продуктів харчування. Чисельність їх перевищує 800 млн. чоловік, тобто абсолютний брак продовольства (калоріями) відчуває кожен сьомий.

Останнім часом дослідники глобалізаційних процесів виявили дві нові тенденції в продовольчій сфері. По-перше, зростання виробництва продуктів харчування стало поступово сповільнюватися, загальмувалося також зниження собівартості, а отже, і ціни одиниці продукції. По-друге, хоча це і не негайно позначилося на безпосередній вартості продовольчих товарів, почала зростати та екологічна ціна, яку людство платить за зростання сільськогосподарського виробництва. Це знайшло своє відображення в зростанні незворотності дії сільського господарства і галузей, з ним пов'язаних, на навколишнє середовище і здоров’я людей, і у все більш помітному антропогенному підриві загальних умов самого землеробства. Як зазначає відомий неомальтузианець П. Ерліх, намагаючись прогодувати зростаюче число собі подібних, людство піддає небезпеці саму здатність землі взагалі підтримувати будь-яке життя.

Якщо при розгляді соціально-економічного аспекту продовольчої проблеми вчені обговорюють проблеми диференціації споживання продуктів харчування, жертв голоду і страждання людей, то підхід до продовольчої проблеми як до глобальної суттєво змінює площину аналізу. Брак продовольства для найбідніших верств суспільства, що породжує ці жертви і страждання, представляється як неминучий атрибут сучасної цивілізації, викликаний до життя швидким зростанням населення. Гострий і хронічний голод і породжувані ним хвороби і передчасні смерті стають результатом абсолютного браку продовольства на Землі. За оцінкою П. Ерліха, близько 250 млн. осіб померли від причин, пов'язаних з голодом, за останні чверть століття, - приблизно 10 млн. на рік. Одна з особливостей цієї проблеми полягає в тому, що, знаходячи рішення одного завдання, людство одночасно створює нове завдання або грань проблеми, не досягаючи інтегрального або довготривалого рішення.

Світове виробництво сільськогосподарської продукції стримується через обмеженість угідь, причому як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються. Це пов'язано з високим рівнем урбанізації, необхідністю збереження лісових масивів, обмеженістю водних ресурсів. Найбільш гостро проблема дефіциту продовольства стоїть перед бідними країнами, які не в змозі виділяти значні кошти на імпорт продуктів харчування.

Незважаючи на те, що основна частина продовольства споживається там, де воно зроблено, міжнародна торгівля продуктами харчування ведеться досить інтенсивно. Основні учасники міжнародної торгівлі продовольством - розвинені країни: США, Франція, Нідерланди, Німеччина та ін. На їх частку припадає 60% світового експорту та імпорту. Приблизно третина закупівлі і продажу продовольства припадає на країни Азії, Африки і Латинської Америки. Частка країн з перехідною економікою незначна і складає менше 5%. Найбільш активно ведеться міжнародна торгівля зерновою продукцією, у меншій мірі м'ясними і молочними товарами і цукром. Країни - провідні експортери продовольства - є одночасно його великими покупцями. Так, США, забезпечивши собі ключові позиції в постачаннях стратегічної продовольчої сировини, імпортують у великих кількостях фрукти і овочі, каву, какао, чай, спеції і ряд інших товарів.

Система міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, в тому числі продовольством, постійно зазнає змін. Необхідність здійснення реформ у зазначеній сфері була викликана зростанням державної підтримки і протекціонізму у багатьох країнах, особливо розвинених. Політика підтримки високих внутрішніх цін призвела до перевиробництва ряду сільськогосподарських товарів і широкому поширенню експортних субсидій і обмежень на імпорт, що у свою чергу ускладнило міждержавні відносини у зовнішньоекономічній сфері. Відсутність узгоджених на міжнародному рівні правил і процедур неодноразово було приводом для виникнення суперечностей, які загрожують порушити стабільність міжнародної торгівлі і виникненням торгових воєн. Основні «битви» розгорталися між ЄС і США, які внаслідок проблем зі збутом практикували широкомасштабне застосування субсидій при поставках свого зерна на зовнішні ринки. Ці дії викликали активну протидію з боку Канади, Австралії та інших дрібніших експортерів, чиє фінансове становище не дозволяє застосовувати субсидії у великих розмірах. Питання ослаблення протекціонізму у зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією є одним з головних в діяльності Всесвітньої торгової організації (СОТ).

Крім СОТ, іншою важливою організацією, де визначаються перспективи світової продовольчої ситуації, є Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО). Ця організація і світове співтовариство в цілому, приділяють серйозну увагу перспективі вирішення продовольчої проблеми в бідних країнах, у тому числі в країнах з перехідною економікою. Основною формою допомоги аграрному сектору з боку як ФАО, так і найбільших країн-донорів (США і ЄС) є фінансування конкретних проектів, орієнтованих на підйом сільського господарства. Прикладами реальної підтримки розвитку національного сільського господарства з боку ФАО є поширення нових високоврожайних сортів культур в бідних країнах, передача їм досягнень в області біотехнології, розробка та допомога в здійсненні проектів розширення виробництва продовольства, будівництво об'єктів інфраструктури в сільській місцевості тощо. Згідно з прогнозами ФАО, зменшити кількість голодуючих у світі хоча б удвічі вдасться не раніше 2030 року.

За своїм характером продовольча проблема є, насамперед, проблемою соціально-політичного характеру. Незважаючи на те, що можливості істотного збільшення виробництва продуктів харчування за рахунок зусиль аграрного сектора економік розвинених держав існують, повне використання цих можливостей може і не вирішити головної проблеми, оскільки у бідних держав просто не вистачає коштів, щоб оплатити імпорт продовольства. І поки існує бідність і малозабезпеченість, неможна отримати повну перемогу над голодом, незважаючи на проголошення в деклараціях і інших документах міжнародного співтовариства права на нормальне, гідне людини існування. Аналітики Світового банку вважають, що в даний час в світі близько 1,2 млрд. людей мають дохід на 1 долар на день або навіть менше. За їх оцінками, у найближчі десять років їх число не зменшиться, а навіть зросте. Тому необхідний налагоджений міжнародний механізм передачі бідним державам продовольства. Тільки в тому випадку, якщо міжнародне співтовариство візьме політику соціальної інтеграції, що передбачає більш рівномірний розподіл доходів, число бідних і голодуючих людей у світі істотно скоротиться.

Ще один спосіб допомоги бідним народам пов'язаний зі збільшенням площі орних земель. Але такі можливості є, головним чином, у розвиненому світі, особливо Північній Америці і Європі, а не в країнах, які найбільш гостро потребують продовольства.

Можливим виходом із скрутного становища є також збільшення продуктивності сільськогосподарської праці в країнах, що розвиваються. При цьому не слід забувати, що для поступового досягнення хоча б невеликої зміни в підвищенні продуктивності, необхідно подолати перешкоди географічного, економічного і соціально-політичного характеру.

Оскільки жодне з названих традиційних рішень проблеми не є достатнім, в останні роки великі надії покладаються на розвиток біотехнологій. Під цим терміном розуміється будь-яка техніка використання живих організмів або життєвих процесів для виробництва або видозміни продуктів, для поліпшення сортів рослин і породи тварин або для створення мікроорганізмів для спеціальних цілей. Проте слід мати на увазі, що біотехнологічна революція, як і всяка інша революція (технічна або соціально-політична), породжує як своїх переможців і переможених. Остання обставина тісно пов'язана не стільки з економічними її результатами, але зі здоров'ям і зі станом навколишнього середовища. На думку дослідників, такі проблеми, як ерозія ґрунтів, погіршення якості води або зміни клімату, які можуть призвести до стагнації або падіння сільськогосподарського виробництва, цілком можливо вирішити. А ось використання сільськогосподарського продукту в якості зброї - вирішити набагато складніше. Питання «продовольчої зброї» виникло в деяких країнах Заходу після Другої світової війни. Стратегія складається з трьох частин: це генетична модифікація насіння, створення вигідних для себе стандартів зернових продуктів і правил торгівлі, а також реалізація різних стратегічних заходів на рівні ухвалення політичних рішень. Захід використовував свою технологію для зміни генів насіння не тільки з метою збільшити сільськогосподарське виробництво, але і, що більш важливо - з метою знищити традиційні насінні банки інших країн. Як тільки Захід досягне успіху в цьому підприємстві, інші країни стануть повністю залежні від західних ГМО-насіння і втратять можливість забезпечити продовольчу безпеку для свого народу і навіть суверенітет над сільськогосподарською продукцією.

Багато міжнародних експертів сходяться в тому, що виробництво продовольства в світі в найближчих 20 років буде здатне в цілому задовольнити попит населення на продукти харчування, навіть якщо населення планети буде щорічно збільшуватися на 80 млн. чоловік. При цьому попит на продовольство в розвинених країнах, де він і так достатньо високий, залишиться приблизно на сучасному рівні (зміни торкнуться головним чином структури споживання і якості продуктів). В той же час зусилля світової спільноти щодо вирішення продовольчої проблеми приведуть, як передбачається, до реального зростання споживання продовольства в країнах, де спостерігається брак, тобто в ряді держав Азії, Африки, Латинської Америки, а також Східної Європи.

Проблема невідновлюваних ресурсів є не менш важливою, ніж продовольча проблема, оскільки сьогодні темпи зростання використання мінеральних ресурсів, випереджають темпи зростання населення.

Один з лідерів Римського клубу, німецький вчений Е. Пестель вважає, що через виснаження запасів невідновлюваних ресурсів близько 2100 р. настане колапс, механізм якого виглядає наступним чином. Сучасний обсяг промислового капіталу досягне такого рівня, коли буде потрібний величезний приплив ресурсів. Такий приплив ресурсів швидко виснажить запаси доступної сировини. Зі зростанням цін на сировину і виснаженням родовищ, будуть потрібні великі капіталовкладень для їх видобутку, а отже, буде все менше і менше вкладатися в майбутнє зростання. І коли капіталовкладення перестануть компенсувати виснаження ресурсів, відбудеться руйнування індустрії, а разом з нею всієї сфери послуг, що залежить від промисловості.

Такий же механізм збільшення трудовитрат на не відновлювані ресурси пророкував і радянський фізик П.Л. Капіца. Однак, на відміну від Е. Пестеля, він не надає цій проблемі кризового характеру. На його думку, різке зростання цін на сировину, призведе до створення нових технологій, що ґрунтуються на так званих циклічних процесах, які не мають відходів. Такі циклічні процеси, подібно природним циклам, будуть протікати без помітного виснаження сировини.

Необхідно також відзначити, що, незважаючи на прискорені темпи видобутку та споживання мінеральних ресурсів їх загальні запаси не зменшилися. Таке збільшення запасів відбувається завдяки зниженню вимог до змісту мінеральної складової у сучасній продукції.

Член Римського клубу, автор доповіді “За межами століття марнотратства” Умберто Колобо вважає, що сьогодні людина здатна вигадувати і планувати отримання потрібних йому ресурсів. Наприклад, ще на початку ХХ століття уран навіть не був сировиною для енергетичних установок. А сьогодні на зміну урану вже прийшов - кремній.

Ще однією суттєвою проблемою є проблема глобальної енергетичної кризи або так званого “енергетичного голоду”. Споживана людьми енергія на 90 % проводиться за рахунок тепла, одержуваного від згоряння палива - нафти, вугілля, газу. Це паливо накопичено на землі завдяки біологічним процесам, що тривали тисячі років. Використання людьми різних енергетичних ресурсів безперервно збільшується, причому відбувається це за експоненціальним законом. За останні 100 років споживання енергії в світі зросла більш ніж в 20 разів. На думку деяких учених неможна безмежно збільшувати сумарну потужність джерел енергії на планеті, оскільки це може призвести до збільшення загальної температури на землі, що небезпечно для біосфери. На думку академіка І.К. Кікоїна, верхньою межею слід вважати 20 кВт енергії на душу населення (для порівняння, в США в даний час ця потужність складає 10 кВт). Експонентний ріст споживання енергії, приведе в найближчі одне - два століття до кризи, якщо людство не зможе скористатися такими перспективними джерелами енергії, як атомна, сонячна та енергія водню. Однак, після використання радіоактивних речовин, високо радіоактивні шлаки, які залишаються протягом сотень років джерелом небезпечного радіоактивного зараження. На сьогодні немає загальновизнаного способу безпечного поховання цих шлаків. Найбільший інтерес з точки зору безпеки викликає так звана реакція термоядерного синтезу. Прикладом такої реакції є процес відбувається на сонце. Однак, в умовах землі поки що вдалося здійснити тільки термоядерний вибух. Здійснити керовану реакцію, щоб вона стала корисним джерелом - справа майбутнього.

Використання водню як палива мало б більше переваги, оскільки водень володіє високою теплотворною здатністю. Однак водень не є первинним джерелом енергії, і його отримання пов'язано з використанням одного з первинних джерел. В даний час водень отримують головним чином хімічним шляхом з вуглеводневого палива і лише невелика кількість проводиться методом електролізу води.

Питання для самоконтролю

1. Що означає термін “демографія”?

2. Охарактеризуйте демографічну структуру світового населення.

3. Чим є процес демографічного старіння як характеристика сучасного етапу глобального світу?

4. У чому полягає сутність концепції демографічного детермінізму (М.Ковалевський, Д.М.Кейнс)?

5. Охарактеризуйте сутність продовольчої проблеми як проблеми соціально-політичного характеру.

6. Проаналізуйте концепції демографічного біологізму та демографічного максималізму.

7. Порівняйте концепції демографічного фаталізму та демографічного популізму.

Дата добавления: 2015-07-13