Особливості психічного розвитку в підлітковому віці

Перехід від дитинства до дорослості звичайно поділяють на два етапи: підлітковий вік (отроцтво) та юність (ранню і пізню). Однак хронологічні межі цих вікових груп часто визначаються абсолютно по-різному. Наприклад,у вітчизняній психіатрії вік від 14 до 18 років називається підлітковим, в психології ж 16-18-річних вважають юнаками. Цікавий у цьому зв’язку підхід до визначення меж даного віку М. Кле, який розглядає юність у контексті специфіки його виникнення у філогенезі. Він зазначає,що цей особливий віковий період є відносно недавньої історичної реальністю. Він виник у середині XIX ст., коли контроль сім’ї над підлітками зміцнів і поступово тривав аж до шлюбу.

Поява отроцтва, яке співпало з індустріальною революцією, було продуктом економічних і культурних змін: занепад ремісничого навчання, розвиток шкільної освіти та розвиток «домашніх почуттів» викликали зміни в сім’ї, розуміється відтепер як основне місце афективних зв’язків і залежностей. М.Клее визначає отроцтво наступним чином: отроцтво – це період життєвого циклу між настанням пубертата і початком дорослості. Автор підкреслює,що хоча отроцтво як етап,відмінний від дитинства та дорослості,є універсальною реальністю для всіх культур,у західній цивілізації цей період найбільш тривалий. Він охоплює всі десятиліття від
11 до 20-річного віку і становить специфічний досвід,який є важливою складовою життєвого досвіду людини. Деякі дослідники ділять підлітковий вік на молодший і старший. Для молодшого підлітка (11-12 років) характерна яскраво виражена потреба в самоствердженні. Вперше усвідомлюючи свої переваги і недоліки,він починає активно,у відповідності зі своїми уявленнями про власні якості,прагнути зайняти певну позицію в класному колективі. Посилення соціальних контактів і визначення власної позиції в групі знаходить своєрідне вираження у відносинах з дорослими у вигляді негативних реакцій на їх вимоги(впертість). Встановлення більш тісних відносин з однолітками виявляється в тому, що утворюються малі групи; їх члени проводять разом час,діляться враженнями,активно підтримують і захищають один одного. В цей час у хлопців складаються критерії, за допомогою яких визначаються їх симпатії і за яким вони вибирають собі друзів, оцінюють себе. У наступній фазі підліткового віку (13-14 років) відбувається соціальна переорієнтація особистості, яка виражається в появі «комплексу дорослості». Новий тип соціальних контактів,порушуючи моральну сферу відносин,починає регулюватися більш складним набором особистісних якостей. Поряд з вольовими сюди входять різного роду моральні якості та оцінки. Перехід на новий щабель соціального розвитку вимагає більш високого рівня самосвідомості, виділення і формування саме тих властивостей, які забезпечують складаються взаємини. Оскільки для старшого підлітка особливу значимість здобуває світ дорослих,ставлення і оцінка останніх справляють вирішальний вплив на розвиток його самосвідомості. На формування самосвідомості особистості впливають ціннісні орієнтації. Найбільш інтенсивний розвиток самосвідомості у зв’язку з ціннісними орієнтаціями відбувається саме в підлітковому віці (12-13 років).

Періодизація Божович Л. І. також передбачає поділ цього віку на дві фази. Перша фаза (з 12 до 14 років) характеризується емансипацією від дорослих; з’являється цілепокладання як центральне новоутворення. Друга фаза (з 15 до 17 років) характеризується визначенням місця в житті;з’являється нова життєва перспектива як центральне новоутворення віку. Підлітковий вік (отроцтво) (10-11 – 15-16 років) є перехідним насамперед в біологічному смислі,оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно з яким досягають зрілості й інші біологічні системи організму. У соціальному плані підліткова фаза-це продовження первинної соціалізації. Соціальна ситуація розвитку перехідного віку включає в себе цілий ряд автономних, хоча і взаємопов’язаних процесів:зрушення,що відбуваються в організмі, завершення фізичного і статевого дозрівання;зміни у змісті діяльності, суспільне становище і структурі соціальних ролей;зміни в структурі спілкування в колі «значущих інших», на яких індивід орієнтується; розвиток психічних процесів і здібностей, включаючи інтелект і емоції;зрушення у мотиваційній сфері і ціннісних орієнтаціях. Всі ці процеси в їх єдності стимулюють зростання самосвідомості. Більшість вчених приходять до висновку,що саме становлення самосвідомості є вирішальним процесом у розвитку психіки у підлітковому віці. Головне новоутворення цього віку, по Шпрангеру, – відкриття «Я», розвиток рефлексії,усвідомлення власної індивідуальності і її властивостей. К.С. Виготський говорить про те, що «у драму розвитку вступає нова діюча особа,новий якісно своєрідний фактор – особистість самого підлітка». К. М. Поліванова зазначає, що до підліткового віку «Я» фрагментарно, осколково або ситуаційно залежно. У підлітковому віці постає нове завдання розвитку – формування цілісної ідентичності, яке йде шляхом примеривания підлітком на себе різних соціальних ролей. Підліток намагається «знайти себе» через рольове експериментування, він збирає різні думки і знання про себе в якийсь інваріант,у названу вище ідентичність. Таким чином, ми підійшли до того, що розвиток самосвідомості – це центральний психічний процес перехідного віку. У підлітковому віці відбуваються зміни,пов’язані з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості,діяльності і системи взаємовідносин індивіда. Цей етап характеризується бурхливим ростом людини, формуванням організму в процесі статевого дозрівання, що справляє помітний вплив на психофізіологічні особливості підлітка. Основу формування нових психологічних і особистісних якостей підлітків складає спілкування в процесі різних видів здійснюваної ними діяльності. Визначальною особливістю спілкування підлітків є його яскраво виражений особистісний характер. Провідна діяльність в підлітковому віці – це інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Ця діяльність є своєрідною формою відтворення між однолітками тих відносин, які існують серед дорослих людей, формою освоєння цих відносин. Відносини з однолітками більш значущі, ніж з дорослими, відбувається соціальне відокремлення підлітка від своєї генеалогічної родини. Діяльність спілкування надзвичайно важлива для формування особистості в повному сенсі цього слова. У цій діяльності формується самосвідомість. Основне новоутворення цього віку – соціальна свідомість, перенесення всередину. За К. С. Виготському, це і є самосвідомість. Це знання в системі відносин. А самосвідомість-це суспільне знання,перенесене у внутрішній план мислення. Іноді почуття спільності у підлітків приймає дуже жорсткий характер:«ми – свої, вони – чужі». Поділені території, сфери життєвого простору.

В підлітковому віці серед дітей починають виділятися групи. Спочатку вони складаються з представників однієї статі,згодом виникає тенденція до об’єднання подібних груп в більш великі компанії або збіговиська,члени яких щось роблять разом. З плином часу групи стають змішаними. Ще пізніше відбувається поділ на пари,так що компанія складається тільки з пов’язаних між собою пар. І цінності,і думки референтної групи підліток схильний визнавати своїми власними. У його свідомості вони задають опозицію дорослому суспільству. Багато дослідників говорять про субкультуру дитячого суспільства,носієм якої і є референтні групи. Дорослі не мають до них доступу,отже,канали впливу виявляються обмеженими. Цінності дитячого суспільства погано узгоджуються з цінностями дорослого.
Типова риса підліткової групи – надзвичайно висока конформність. На думку групи та її лідера відносяться некритично. Після стабільного підліткового віку, згідно періодизації Д.Б. Ельконіна, настає вікової криза переходу до юнацького віку. У деяких дослідженнях ця криза розглядається як період, захоплюючий від 15 до 18 років. Єдність якісних перетворень в цілісній системі відносин до світу, себе і людям детерміновано в цей критичний період складним процесом самовизначення як вперше виникає явища, «афективного центру» соціальної ситуації розвитку. Цей період розглядається як особливий в онтогенезі,оскільки його змістом є становлення людини як суб’єкта власного розвитку. Самовизначення в юності характеризується двуплановостью, яка створює вихідне протиріччя, переживається як ціннісно-смисловий криза. Головне психологічне придбання етапу – відкриття свого внутрішнього світу. Відкриття свого внутрішнього світу викликає і багато тривожних переживань. Внутрішнє «Я» не співпадає з «зовнішньою» поведінкою, актуалізуючи проблему самоконтролю. З відкриттям «Я» пов’язані усвідомлення своєї унікальності, неповторності і почуття самотності. Юнацьке «Я» невизначено, розпливчасто, нерідко переживається як невиразне занепокоєння або відчуття внутрішньої порожнечі, яку необхідно емоційно заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні і одночасно з’являється його вибірковість, потреба в самоті. Великий внесок у вивчення розвитку особистості в підлітковому віці вніс Ерік Еріксон. Центральним для створеної Е. Еріксоном теорії розвитку є положення про те, що людина протягом життя проходить через декілька універсальних для всього людства стадій. Стадії є результатом эпигенетически розгортається «плану особистості»,який успадковується генетично. Кожна з стадій настає у визначений для неї час («критичний період»),яке нормативно для всіх людей,і для того,щоб сформувалася повноцінно функціонуюча особистість,їй потрібно пройти через всі ці стадії,яких Е. Еріксон виділяв вісім. Кожна психосоціальна стадія супроводжується кризою – поворотним моментом у житті індивідуума,який виникає як наслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості і соціальних вимог,що пред’являються людині на цій стадії. З нормативного кризи завжди існує два альтернативних виходу:позитивний (дозвіл кризи, досягнення якої-небудь властивості) або негативний (стагнація). Успішність чи неуспішність проходження кожної стадії в подальшому впливає на важкість вирішення наступної кризи (якщо не вирішено попередній конфлікт, він переходить в наступну стадію із збереженням її актуальної задачі, її нового конфлікту). П’ята, цікавляча в даній роботі нас, стадія названа Е. Еріксоном «Ідентичність – проти Сплутаної ідентичності» – є ключовою для придбання его-ідентичності та відповідає підліткового віку. У цей час підліток коливається між позитивним полюсом ідентифікації «Я» і негативним полюсом плутанини ролей. Підлітку треба об’єднати все,що він знає про себе самого як про сина, дочки,школяра,друга і т.д., осмислити, пов’язати з минулим та спроектувати в майбутнє. При вдалому вирішенні кризи у юнаків і дівчат виникає відчуття ідентичності, при несприятливому – сплутана ідентичність,сполучена з болісними сумнівами щодо себе,свого місця в суспільстві,з непевністю життєвої перспективи. Ідентичність – це тотожність людини самій собі. Поняття ідентичності означає твердо засвоєний і особистісно приймається образ себе у всьому багатстві відносин особистості до навколишнього світу,почуття адекватності і стабільного володіння особистістю власним «Я» незалежно від змін «Я» і ситуації; здатність особистості до повноцінного вирішення завдань, що постають перед нею на кожному етапі її розвитку. Ідентичність – це передусім показник зрілої особистості, витоки і таємниці організації якої приховані на попередніх стадіях онтогенезу.

Дата добавления: 2015-08-31