Загальні та приватні чинники девіантної поведінки

Незадоволення життєво важливих потреб особистості (реально наявне чи суб’єктивно так оцінюване) може призвести до активізації механізмів психологічного захисту, результатом чого стає формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття оточуючого світу на користь уявлень, які задовольняють суб’єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально схвалюваної діяльності, яка б дійсно сприяла задоволенню життєво важливих потреб.

Викривлене уявлення особистості про ставлення до неї з боку оточуючих, закріплюючись, стає своєрідною позицією, що визначає весь її подальший розвиток. Людина знаходить виправдання своєї незадоволеності, бачить причини невдач не у власних недоліках, а в несправедливості, недоброзичливості з боку інших, в несприятливих обставинах, якомусь випадку, тощо. Це призводить до невідповідності між усвідомленням особистістю свого ставлення до себе, до інших, до власної діяльності і є реальним змістом та проявом цих відносин, причиною виникнення неузгодженості ставлень або когнітивного дисонансу. Внаслідок цього вимоги суспільства можуть залишатися зовнішніми щодо такої особистості, тому вона не прийматиме їх.

Оскільки з розвитком особистість стає дедалі більш незалежною від зовнішніх впливів, існує загроза, що її поведінка все помітніше відхилятиметься від соціально-прийнятих норм.

До загальних індивідуально-психологічних чинників девіантної поведінки особистості відносять:

• духовні проблеми, зокрема, відсутність або втрату сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо;

• деформацію ціннісно-мотиваційної сфери – несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переважання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентрична орієнтація, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

• емоційні проблеми – тривога, депресія, переважання негативних емоцій, алекситимія (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх вербально), емоційне огрубіння (втрата здатності визначати доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх), афективність тощо;

• проблеми саморегуляції – неадекватна самооцінка і рівень домагань, слабкий розвиток рефлексії, надмірний або недостатній самоконтроль, низький рівень адаптивних можливостей;

• викривлення у когнітивній сфері – стереотипність, ригідність мислення, неадекватні установки, обмеженість знань, наявність забобонів;

• негативний життєвий досвід – наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальна некомпетентність тощо.

Зазначені чинники (окремо взяті чи в сукупності) становлять собою підґрунтя для неконструктивної позиції особистості, що виявляється у її девіантній поведінці.

Конкретизуючи це питання, зупинимося на приватних індивідуально-психологічних чинниках.

До них належать:

1) особливості локусу контролю і рівень самоповаги особистості, що актуалізуються в підлітковому віці;

2) прагнення до підвищення самоповаги і рівня психологічного самозахисту. Адже кожна людина прагне до позитивного «Я-образу», відповідно низька самоповага переживається як психотравмуючий стан, якого особистість хоче позбутися. Це спонукає особистість до вчинків, у яких вона прагне підвищити рівень самооцінки, долаючи виявлені недоліки.

Однак це властиве не всім людям. Частина з них має негативне самосприйняття, що виявляється, по-перше, у стійкому переконанні особистості у відсутності в неї особистісно-цінних якостей або можливості здійснювати особистісно і суспільно цінні вчинки; по-друге, в оцінюванні ставлення з боку значущих для людини осіб як недоброзичливого або, взагалі, негативного; по-третє, в відсутності механізмів психологічного захисту, що дозволяють пом’якшити сприймання ситуації як негативної, або в невмінні їх ефективного використання.

У результаті така особистість опиняється перед вибором: або продовжувати переживати негативні емоції через невідповідність вимогам і нормам, або діяти в напрямку підвищення самоповаги в поведінці, що спрямована проти цих норм. В останньому випадку бажання відповідати очікуванням суспільства зменшується, а прагнення ухилитися від них – зростає. Нова, негативна соціальна ідентичність формує й нові критерії самооцінки: те, що було поганим у системі загальноприйнятих норм, стає хорошим у системі антинорм.

Таким чином, утворюється порочне коло: здійснюючи антинормативні вчинки, особистість тим самим привертає до себе увагу, інтерес, отже, у власних очах, підвищує самоповагу. При цьому формується негативне ставлення до санкцій з боку «нормальних» людей, що поступово веде до зменшення частоти спілкування девіантної особистості з ними.

Разом із цим, відбувається активізація спілкування з девіантним середовищем, в якому девіантні вчинки особистості схвалюються, закріплюючи відповідну мотивацію поведінки та суб’єктивний особистісний сенс такої поведінки для людини загалом. Водночас, формуються своєрідні психологічні бар’єри – фільтри по відношенню до коригуючих впливів з боку «нормальних» людей;

3) наявність специфічних психологічних бар’єрів:

• емотивно-вольова пасивність, що виявляється у негативній спрямованості почуттів, переживань, примітивізації емоційних вражень, неадекватності їх проявів, недосконалості механізмів емоційної саморегуляції тощо (90%);

• бар’єри, що виникають через деформовані моральні позиції і орієнтації (77 %);

• конформність, некритичність до думки референтних осіб за логікою: «Я такий, як усі» (62%);

• смисловий бар’єр, що веде до обмеження сприймання інформації, яка не узгоджується з характером вчинків особистості, здебільшого в поєднанні з такими особливостями розумового і культурного рівня, що унеможливлюють «трансляцію» особистісного сенсу (24%);

• бар’єри неадекватної самооцінки (22% досліджуваних), що пов’язані з прагненням підлітків уникати травмуючих впливів за мінімізації вимог;

Окремими індивідуально-психологічним чинником девіантної поведінки може стати наявність гіперздібностей.

Відхилення у бік обдарованості в одній області часто супроводжується девіаціями в буденному житті. Така людина нерідко виявляється непристосованою до «побутового, приземленого» життя. Вона не здатна правильно розуміти і оцінювати вчинки та поведінку інших людей, виявляється наївною, залежною і непідготовленою до труднощів повсякденного життя.

Якщо при делінквентній поведінці спостерігається протиборство з реальністю, при адиктивній – відхід від реальності, при патохарактерологічному і психопатологічному типах – хворобливе їй протистояння, то при поведінці, пов’язаній із гіперздібностями, – ігнорування реальності.

Людина розцінює звичайний мир як щось малозначиме, неістотне і тому не бере ніякої участі у взаємодії з ним, не виробляє стилю емоційного відношення до вчинків і поведінки оточуючих, приймає будь-яку подію, що відбувається, відчужено. Вимушені контакти сприймаються людиною з гіперздібностями як необов’язкові, тимчасові і не сприймаються як значущі для його особового розвитку.

Зовні, в буденному житті, вчинки такої людини можуть мати відтінок дивакуватості. Наприклад, вона може не знати, як користуються побутовими приладами, як здійснюються буденні дії. Весь інтерес зосереджений у неї на діяльності, пов’язаній з її неординарними здібностями (музичними, математичними, художніми і іншими).

Девіантна поведінка у такому випадку може набувати наступних кризових форм:

· агресія та аутоагресія (суїцидальна поведінка);

· зловживання речовинами, що викликають стани зміненої психічної діяльності (алкоголізація, наркотизація та ін.);

· аномалії сексуальної поведінки (перверсії, відхилення психосексуального розвитку);

· надцінні психологічні захоплення (трудоголізм, гемблінг, колекціонування, «паранойя здоров’я», фанатизм – релігійний, спортивний, музичний і ін.);

· надцінні психопатологічні захоплення («філософічна інтоксикація»);

· комунікативні девіації (аутизація, фобічна і нарцисична поведінка, нігілізм і ін.);

· аморальна поведінка та неестетична поведінка, або девіації стилю поведінки тощо.

Дата добавления: 2017-01-13