Різновиди девіантної поведінки та її феноменологія

Девіантна поведінкаможе мати різноманітні структуру і динамічні характеристики, формуватися як ізольоване явище або явище групового порядку, поєднувати в собі декілька форм або виражатися в єдиній формі, бути стійкою або нестійкою, мати різну спрямованість і соціальну значущість.

За кількістю учасників девіантна поведінка поділяється на індивідуальну та групову.

Індивідуальні (ізольовані) девіації включають всі клінічні форми і типи поведінки, що відхиляється, при яких вона не залежить від поведінки тих, хто оточує девіанта. Порушення правових, етичних або естетичних норм відбувається в даному випадку поза зв’язком із мікросоціальними патернами поведінки. Нерідко індивід свідомо прагне до вибору ізольованої девіації, бажаючи кардинально відрізнятися від оточення або конфронтуючи з ним. Особливо яскраво індивідуальні девіації виявляються при психопатологічному і патохарактерологічному типах поведінки, що відхиляється.

Відомий лише один різновид групової психопатологічної девіантної поведінки, який носить назву індукованої девіації – сформованого за механізмами прямого або непрямого навіювання індивідам норм поведінки і патернів осмислення дійсності, проведеного авторитетною для них людиною, яка знаходиться в хворобливому психічному стані (класичний приклад – індукована маревна поведінка близьких родичів психічно хворого).

До ізольованих девіацій відносяться комунікативні форми поведінки (аутистична та нарцисична поведінка, гіпертовариськість), аутоагрессивна поведінка у вигляді суїцидальних спроб (хоча можливі і групові форми так званих ритуальних суїцидів), порушення харчової поведінки (анорексія або булімія), аномалії сексуальної поведінки і розвитку, надцінні психопатологічні захоплення («філософічна інтоксикація», кляузництво і кверулянство, різновиди маній – клептоманія і ін.), зловживання речовинами, що викликають зміни психічній діяльності (наркотична та інша залежність).

Найчастіше спостерігаються групові девіації. Їх відмінною рисою є схожість форм девіантної поведінки у близького оточення, авторитетних осіб в референтній групі. Переважна більшість вікових (особливо підліткових) варіантів поведінки, що відхиляється, належить до групових (наприклад, спортивний, музичний або релігійний фанатизм, колекціонування і «паранойя здоров’я», як правило, формуються не ізольовано, а в групі). Часто такі девіації не можуть існувати поза групою, а недотримання певних норм поведінки призводить до ізоляції людини.

В основі групових різновидів девіантної поведінки лежить механізм групового тиску і толерантності до цього тиску, чого не спостерігається при ізольованих (індивідуальних) девіаціях. Так, підліток через специфічні індивідуальні вікові особливості схильний спочатку дистанціюватися від дорослих і усвідомлено вибирати референтну групу. У подальшому вже сама група внаслідок внутрішньогрупових закономірностей націлена карати своїх членів, що відхиляються від загальної лінії, оскільки вони можуть створювати перешкоди на шляху загальногрупового руху. Таким чином відбувається становлення групової девіантної поведінки, при якій прийняття групових поглядів поєднується з придушенням власних сумнівів в правильності, нормативності такої поведінки.

Груповий тиск на індивіда здатні надавати як референтна група, так і сім’я. Груповий тиск і формування девіантної поведінки може відбуватися в рамках професійних і побудованих на якій-небудь ідеології групах, а також у групах «за інтересами».

Сімейні різновиди групових девіацій демонструють девіантні патерни поведінки цілої сім’ї або її частини, також пов’язані з процесом групового тиску. Це можуть бути прямі впливи батьків на дитину (наприклад, залучення її до життя тоталітарної секти) або опосередкована трансляція девіантних традицій (наприклад, зловживання алкоголем або надцінні захоплення, стереотипи харчової поведінки). Можливі і зворотні дії дитини з поведінкою, що відхиляється, на батьків (формування патохарактерологічного типу девіантної поведінки у вигляді надмірної суспільної або іншої активності у матерів, діти яких стали наркозалежними).

Сімейні девіації є стійко підтримуваним і заохочуваним групою (сім’єю) поведінковим стереотипом. Часто сім’ї з девіантними формами групової поведінки об’єднуються на базі цих відхилень і формують нові групи – метасім ’ ї. Відомі так звані «шведські сім’ї», об’єднуючим моментом яких служить пріоритетність групового сексу; релігійні комуни, що вимагають від своїх членів відректися від колишніх сімей і утворити нову духовну спільність, приписуючи собі ще й сімейні функції. Нерідко особи з девіантними формами поведінки будують свою сім’ю на базі схожості інтересів, що відхиляються, і форм поведінки.

За тривалістю девіантні форми поведінки можуть бути стійкими (постійними) і нестійкими (тимчасовими).

Для тимчасових девіацій характерна мала тривалість існування поведінки, що відхиляється, часто пов’язана з груповим тиском і неможливістю бути поза групою. Так, підліток може проявляти девіантні форми поведінки лише протягом терміну знаходження в таборі відпочинку разом із однолітками, бути агресивним тільки в групі; людина, яка нейтральна щодо спиртних напоїв, зловживає ними під психологічним тиском попутників або товаришів по службі під час відрядження.

До постійних девіацій відносятьтакі форми поведінки, які мають тенденцію до тривалого існування і слабку залежність від зовнішньої ситуації. Вони складають більшість девіантних форм поведінки. Стійкі девіації характеризуються, як правило,монофеноменологічністю, тобто в поведінці людини переважає лише яка-небудь одна форма поведінки, що відхиляється.

При нестійкій девіації наявна схильність до частої зміни феноменологічних проявів девіації. Наприклад, у людини можуть чергуватися девіації у вигляді зловживання наркотичними речовинами і порушення харчової поведінки. Так, девіант Т., 50 років, вилікувавшись від алкоголізму, спочатку став прихильником одного з вчень про здоровий спосіб життя з відповідною структурою поведінки, що відхилялася, а потім захопився азартними іграми (гемблінгом) і програв на ігрових автоматах велику суму грошей, заклавши квартиру. Психологічним механізмом такої поведінки став сформований «каркас» у структурі особистості для «нанизування» на нього різноманітних девіацій.

За ступенем організованості виділяють стихійні і сплановані, структуровані (організовані) і неструктуровані (слабкоорганізовані) різновиди поведінки, що відхиляється.

Стихійні девіації мають схильність до швидкого, хаотичного і неспланованого формування. Вони виникають під впливом зовнішніх обставин. У такому випадку девіантна поведінка спеціально не запланована, проте і не виключена з поведінкової програми. Збіг обставин і емоційний настрій індивіда виявляються вирішальними у формуванні неадекватної поведінки., а провокуючим моментом можуть стати дії оточуючих. Нерідко стихійно здійснюються агресивні і аутоагресивні вчинки при делінквентному і патохарактерологічному різновмидах девіантної поведінки.

Сплановані девіації наділені такими характеристиками як регламентованість, заданість і строга окресленість. Людина наперед готується до їх реалізації, нерідко відчуває «передстартове хвилювання», радісне і одночасно неспокійне очікування даного виду діяльності. До спланованих девіацій відносяться, наприклад, гемблінг (захоплення азартними іграми) і вживання алкоголю. Ім. притаманний т.зв. підготовчий період, під час якого девіант з жаданням шукає можливості включитися в азартну гру або «групу однодумців».

В рамках групових девіацій можливі різні ступені згуртованості навколо різновиду поведінки, що відхиляється. Так, сектантство передбачає високу згуртованість і структурованість, а для групи фанатиків-філателістів характерна мала організованість.

Під структурованою (організованою) девіацією розумієтьсягрупова форма поведінки, в рамках якої чітко розписані ролі всіх її учасників. Для реструктурованого (слабо організованого) різновидугрупової девіантної поведінки характерна відсутність ієрархічних взаємин, регламентації вчинків.

За спрямованістю девіантні форми поведінки можуть бути також експансивними і неекспансивними, альтруїстичними і егоїстичними.

Експансивні девіацї характеризуються вторгненням в життя і діяльність оточуючих людей, часто схильністю ігнорувати їх інтереси і, навіть, робити замах на їх свободи (наприклад, агресивна або гіпертовариська поведінка, сексуальні аномалії).

При неекспансивних девіаціях індивід своєю поведінкою формально може не зачіпати інтереси оточуючих (наприклад, порушення харчової поведінки). Неекспансивні девіації характеризуються таким станом життєдіяльності, коли неадекватна і неефективна активність призводить до особистісної деградації або блокування особистісного зростання.

Переважну більшість девіантних форм поведінки можна назвати егоїстично орієнтованими. Егоїстичні девіації відрізняються націленістю на отримання задоволення або особистої вигоди. Зловживання алкоголем, наркотичними речовинами, сексуальні девіації і перверсії просочені бажанням і прагненням індивіда отримати нові відчуття, «ублажити себе», мають виразну гедоністичну спрямованість.

Альтруїстичні девіації, навпаки, спрямовані на благо інших людей, нерідко поєднуються з схильністю до самопожертвування і «самоприниження. Альтруїстичні цілі може переслідувати суїцідальна поведінка, якщо людина закінчує життя самогубством заради близьких, божества, якому поклоняється, або «заради всього людства» (навіть, тероризм може мати альтруїстичні суїцідальні риси).

За параметром усвідомленості і критичності можна виділити усвідомлювані і неусвідомлювані девіації.

Усвідомлювані девіації є формами поведінки, які людина усвідомлює як такі, що відхиляються від норми, і по відношенню до яких вона відчуває негативні емоції і бажання їх виправити. Втім, така критичність частіше має хвилеподібний характер (наприклад, при алкоголізмі).

Неусвідомлювані девіації, як правило, зустрічаються в рамках психопатологічного типу девіантної поведінки на базі психічних розладів. Вони характеризуються повною спорідненість девіантної форми поведінки з особою девіанта, переконаністю в тому, що така поведінка адекватна вчинкам і ставленню до нього оточуючих, а також відсутністю прагнення змінити будь-що в своїй поведінці.

За механізмами формування виділяють первинні і вторинні девіації («теорія ярликів» Р. Беккера, «теорія стигматизації» Ф. Таненбаума).

Первинними девіацями є будь-які форми ненормативної поведінки. Вторинні девіації виникають в результаті довільного або мимовільного слідування девіанта за «наклеєним» на нього суспільством «ярликом», прагнення виправдати очікування, підтвердити справедливість думок відносно його поведінки. Останнє фактично ілюструє соціально-психологічний механізм формування особи девіанта.

Дата добавления: 2017-01-13