Рівні, ознаки та етапи розвитку девіантності

Як зауважує І.С. Кон, девіантну поведінку особистості (в негативному розумінні цього поняття) можна поділити на дві великі категорії.

По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я, коли йдеться про наявність межової психопатології. Зокрема, згідно з П.Б. Ганнушкіним, така поведінка характеризується тотальністю, яка вказує на те, що патологічні поведінкові стереотипи сприяють дезадаптації в більшості ситуацій, в яких опиняється людина, та стабільністю, яка відображає тривалість прояву дезадаптивних якостей поведінки, а не їх однохвилинну і ситуативну обумовленість.

По-друге, це поведінка, що порушує соціальні, культурні і, особливо, правові норми (без ознак психічної патології, так само як і поведінкових еквівалентів психічних розладів і захворювань).

Під схильністю до дезадаптації розуміється формування таких патернів поведінки, які сприяють конфліктності, незадоволеності результатами взаємодії з оточуючими, протистоянню з ними, соціально-психологічній ізоляції. Причому мова йде про не тільки соціальну, але й внутрішньоособистісну дезадаптацію, ознаками якої є незадоволеність собою, результатами діяльності, формування комплексу неповноцінності.

Зокрема, Б.М. Алмазов, аналізуючи динаміку девіантної поведінки неповнолітніх, виділяє наступні три стадії процесу їхньої соціальної дезадаптації:

1) компенсаторно-поступова стадія, коли неповнолітній прагне зняти внутрішнє напруження у зв’язку з несприятливими обставинами зовнішнього середовища, дезактуалізацією головної мети, переорієнтацією на цілі більш загального порядку;

2) стадія конфліктно-демонстративна, яка виникає, коли попередня лінія поведінки не приносить бажаних результатів;

3) стадія ізоляції, коли особа перестає вважати себе членом колективу та переорієнтовується лише на думку однодумців. У такий спосіб відбувається процес нормативної поляризації та негативної трансформації поведінки.

Загалом же до специфічних ознак девіантної поведінки можна віднести наступні (О. В. Змановська):

· багаторазові, тривалі порушення не будь-яких, а найважливіших для всього суспільства на цей час норм життя;

· поведінка не є наслідком кризової, нестандартної ситуації, а зумовлена загальною спрямованістю особистості;

· сама поведінка супроводжується різноманітними проявами соціальної дезадаптації, викликає негативну оцінку з боку інших людей;

· поведінка не викликана психічними захворюваннями чи патопсихологічними станами, хоча може за певних умов набувати патологічних форм;

· результатом поведінки є заподіяння реальної шкоди самій особистості чи оточуючим.

Відповідно до ступеня небезпечності як для особи, так і для суспільства, можна відокремити такі рівні розвитку девіантної поведінки:

· поведінка, що не схвалюється іншими (епізодичні витівки, бешкетництво);

· поведінка, що засуджується іншими (періодичні витівки, бешкетництво);

· морально негативні прояви і вчинки;

· делінквентна поведінка;

· злочинна поведінка;

· деструктивна поведінка.

Сам же процес розвитку девіантної поведінки можна представити наступним чином.

На першому етапі (ситуативному) – виявляються лише окремі симптоми девіантної поведінки, зокрема, неслухняність, невиконання окремих соціальних вимог з боку сім’ї та інших соціальних спільнот. Ці симптоми можуть свідчити про необхідність зміни виховних впливів, типу взаємодії та форм соціального контролю з боку оточуючих. Якщо це не вдасться, особистість або сама справляється з власними проблемами, або ж девіантна поведінка закріплюється;

Другий етап (стійких порушень) – можна охарактеризувати через стійке порушення соціальних та моральних норм, вимог та перші прояви делінквентної поведінки, що поступово наближається до межі правопорушень. Тут уже є можливим входження до малих груп з вираженою асоціальною спрямованістю. На цьому етапі особистість може і не схвалювати власну поведінку, вважати, що вона не відповідає її власним цінностям і настановленням;

На третьому етапі девіантна поведінка характеризується накопиченням соціального досвіду в здійсненні делінквентних дій і наближається до кримінальної (крадіжки, насилля, проституція та ін.).

Наприклад, як показують спеціальні кримінологічні дослідження, спостерігається достатньо тісний зв’язок між корисливими злочинами та зловживанням алкоголем, наркотиками, порушеннями громадського порядку, вчиненням дрібних крадіжок, тощо. За даними російського кримінолога А.А. Тайбакова, який досліджував особу злочинців та жертв корисливих злочинів,

криміногенними рисами передзлочинної поведінки крадіїв майна були зловживання алкоголем (47%), споживання наркотиків (41%) порушення громадського порядку (14-15%), дрібні крадіжки (10-14%) та привласнення чужих речей (8-14%);

грабіжники – зловживали алкоголем та наркотиками (48%), порушували громадський порядок (24%), вчиняли дрібні крадіжки (16%) та привласнення чужих речей (19 %);

розбійники – зловживали алкоголем (49%), порушували громадський порядок (27%) вчиняли дрібні розкрадання (10%) та привласнення чужих речей (9%);

особи, які вчинили вимагання – зловживали алкоголем (46%), порушували громадський порядок (23%) вчиняли дрібні розкрадання (15%) та привласнення чужих речей (16 %), захоплювалися азартними іграми (18%);

шахраї – вчиняли дрібні розкрадання (31%) та привласнення чужих речей (15 %), захоплювалися азартними іграми (27%).

«Криза ідентифікації» на цьому етапі (тобто неспівпадіння уявлень особистості про себе і думки оточуючих), що виникає при цьому, може спричинити гострий внутрішньоособистісний конфлікт. Наслідком такого конфлікту, зазвичай, є ідентифікація з уявленнями оточуючих щодо образу даної особистості. У результаті особистість уже може сприймати свою поведінку як нормальну, таку, що відповідає її власним нормам і цінностям.

Четвертий, кримінальний етап девіантної поведінки особистості пов’язаний із багаторазовими проявами стійкої соціально небезпечної поведінки, входженням до груп з яскраво вираженим характером асоціальної і антисоціальної спрямованості.

На п'ятому, деструктивному етапі, йдеться про стійку, особливо небезпечну девіантну поведінку, тяжкі соціальні відхилення, стабільне відчуження особистості від суспільства, його норм і цінностей.

Дата добавления: 2017-01-13