Групова злочинність як соціально-психологічний феномен

Як свідчить статистика, понад 70 % злочинів неповнолітні вчиняють у групі. Враховуючи неповноту статистичної ін­формації (окремі учасники групових злочинів не притяга­ються до кримінальної відповідальності або ж залишаються невідомими правоохоронним органам), можна стверджувати, що вчинення злочину підлітком-одинаком — швидше виня­ток, аніж правило, але і в таких випадках завжди наявний вплив на неповнолітнього правопорушника найближчого со­ціального оточення, групи з антисоціальною спрямованістю, до якої він належить чи належав раніш. Слід особливо відзна­чити, що участь у групі і співучасть у вчиненні злочину зви­чайно не співпадають. Не виключена також різниця ролі, ви­конуваної в групі та при вчиненні конкретного злочину, що необхідно враховувати у роботі з неповнолітніми.

Проведені дослідження свідчать, що злочинні групи непо­внолітніх і молоді виникають, переважно, на основі нефор­мальних груп або «груп дозвілля». Це пов'язано з такими елементами підліткової психології, як підвищена схильність до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у спілкуванні з однолітками та переоцінка значимос­ті 'їх схвалення, некритичність оцінки своїх переваг і недолі­ків та ін.

Звичайно, криміногенну значимість мають не перерахова­ні вікові особливості самі по собі, а 'їх зміст та спрямованість. Соціальні властивості особистості у підлітків ще тільки почи­нають формуватись. Окрім вже зазначеної недостатньої само­критичності при оцінці своєї поведінки, у них може бути на­віть знижена здатність до вибірковості свідомих дій. Але особ­ливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці потребі в спілкуванні та схильності до групування. Саме тут підлітки мають можливість виявити себе та самоствердитись як осо­бистість.

Неповнолітні учасники антисуспільних груп, як правило, не здатні проявити себе та утвердитися в групах, діяльність яких є соціально-корисною, вони поступово втрачають зв'яз­ки з колективами, до яких формально належать, перестають орієнтуватись на їх ставлення, не цінують їх думку. Близько 70 % з них вчаться погано чи посередньо, 40 % — порушують дисципліну, 37 % — раніш вже вчиняли проступки та право­порушення; наявні також конфліктні стосунки у сім'ї та школі. Загострюються такі риси характеру, як жорстокість, агресив­ність, нахабство, підступність (до 45 % обстежених), що серед законослухняних підлітків зустрічаються значно рідше. Це наочно свідчить про порушення процесу соціалізації та мо­ральну деформацію і призводить до спроби самостверджен­ня серед подібних собі, в тому числі — через вчинення пра­вопорушень. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасників, прищеплює їм антисуспільні погляди і установки, заохочує до злочинного способу життя — відбувається активний процес «перевиховання». Звичайно, не кожен важковиховуваний під­літок вступає у конфлікт із законом, але взаємозв'язок цих явищ очевидний.

Кримінальні групи створюються, як правило, не одразу, не на порожньому місці. Спочатку вони мають так званий передкримінальний характер, дедалі більше культивуючи аморальність, фонові прояви. У такому разі кажуть про створення групи кримінального ризику. її члени балансують на грані скоєння тяжких злочинів. Причому такі групи, як правило, мають корисливу спрямованість (раніше вони значною мірою мали хуліганський характер). Члени таких груп підкоряють свою поведінку спільним корисливим інтересам: де і як добути гроші; готовність до насильницьких дій; пристрасть до наркотиків, спиртного; відвертий цинізм, який виявляється у спільних “приятельках”, груповому сексі, гомосексуальних зв’язках; зневажливе ставлення до суспільства взагалі, до проблем, що стоять перед ним, до проблем окремих людей, у тому числі близьких, а в кінцевому підсумку — до членів своєї групи; бажання будь-що довести власну зверхність, найчастіше шляхом жорстокості, приниження людської гідності, фізичної розправи.

На кожному етапі формування злочинної групи неповно­літніх можливий поворот її до позитивного розвитку, але для цього необхідні певні умови, відповідна зміна умов функціонування. Полишена напризволяще, «дозвільна» гру­па з великою ймовірністю може стати криміногенною, вчи­нюючи спочатку малозначні протиправні дії, спричинені бешкетуванням, пустощами, а потім — правопорушення і злочини.

У процесі переростання антисуспільної групи неповноліт­ніх у злочинну у ній відбуваються важливі зміни: зменшується кількість учасників; зростає питома вага осіб з негативними соціально-моральними характеристиками (непрацюючі, ра­ніш засуджені та ін.); склад групи стає більш різнорідним за соціальним становищем; учасники все більше часу проводять у місцях кримінального забарвлення; методи керівництва гру­пою змінюються з демократичних на авторитарні.

Попередження групової злочинної діяльності неповноліт­ніх та молоді значною мірою залежить від зусиль працівників правоохоронних органів. Але вивчення практики свідчить, що у цій роботі є істотні недоліки. Так, з 132 груп, які пере­бували на обліку, лише стосовно 14,2 % здійснювались спеці­альні заходи по їх роз'єднанню та переорієнтації, і тільки в половині випадків відбулися позитивні зміни.

Суттєвою ознакою злочинності неповнолітніх є те, що вона набуває в Україні дедалі організованішого, групового характеру. Змінилися кримінологічна характеристика і структура угруповань право­порушників. Груповий характер – це особливість сучасної злочинної поведінки підлітків. Частка корисливих злочинів із застосуванням насильства, учинених у групі, становить від 50 до 80 %. Найпоширенішими є злочини, що мають корисливо-насильницьку спрямованість. Це розбій, грабіж, шахрайство, вимагання, вбивство з корисливих мотивів. Кримінальні молодіжні угруповання з різним ступенем організованості виявлено в усіх обласних центрах країни. Їх створюють за місцем проживання чи навчання молоді, вони мають здебільшого стійкий характер.

Кримінальна активність неповнолітніх, які не досягли віку притягнення до кримінальної відповідальності, має тенденцію до подальшого зростання і здатна суттєво впливати на розвиток опера­тивної обстановки загалом.

Це підтверджує думку К. Є. Ігошева, що 80–90 % таких злочинів, як грабежі, розбійні напади, хуліганство, учиняють стійкі групи підлітків. Таким чином, злочинність неповнолітніх – це груповий злочин. Факт формування груп підлітків і юнаків – процес законо­мірний. Відомо, що для підлітків характерна посилена потреба у спілкуванні з однолітками, тому тривогу викликає не підліткове спілкування та неформальні підліткові групи загалом, а лише ті, які криміналізуються.

Експерти вважають, що ранній початок протизаконної діяльності тісно згуртовує неповнолітніх правопорушників з криміна­льним середовищем, не тільки впливає на поведінку, а й формує систему цінностей особистості, визначаючи її життєвий шлях.

Дослідження окресленої проблеми засвідчили, що тільки 3 % злочинів учиняли неповнолітні в складі груп, які можна було б назвати організованими. Украй рідко в судовій практиці в радянський період траплявся випадок спільної злочинної діяльності неповнолітніх зі співучастю та чітким розподілом ролей; найпоши­ренішою і практично єдиною формою співучасті було співвиконавство. Здійснене 2009 р. анкетування працівників підрозділів із запобігання злочинності неповнолітніх підтвердило, що донедавна злочинні групи неповнолітніх були, як правило, нестійкими і малочисельними.

Останніми роками злочинність неповнолітніх, навпаки, дедалі більше трансформується в стійку й організовану. Поширеними стали злочинні групи неповнолітніх, для яких характерний високий рівень організації злочинної діяльності, значна кількість учинених тяжких злочинів, інтенсивність агресивного та криміногенного впливу на підлітків. Експерти вважають, що нині близько 30 % усіх кримінальних груп підлітків можна вважати організованими. З іншого боку, близько 12 % членів “дорослих” організованих злочинних угруповань є неповнолітніми.

Криміногенні групи неповнолітніх використовують зв’язок з організованою злочинністю, передусім, для зміцнення власного авторитету (так вважає 61 % опитаних експертів), а також для вчинен­ня злочинів зі збільшенням матеріального зиску (10 %) і для захисту від правоохоронних органів (8 %).

Чисельність організованих злочинних угруповань за поперед­ньою змовою за місцем проживання звичайно невелика. Вона в більшості випадків становить 3–5 осіб, іноді сягає 10–13. Однак ці групи вирізняються однорідним складом, високою інтенсивністю та стійкістю злочинної діяльності. Так, майже третина з числа вивчених груп учинила 10 і більше злочинів.

Підлітки переймають навички організованої злочинної діяль­ності: дотримання правил конспірації, побудова ієрархії в групах, розподіл територій на сфери впливу, ретельна підготовка та вчинення злочинів, використання зброї, технічних засобів, автотранспорту. Аналіз злочинної діяльності цих груп показав, що 70 % з них використовували різні прийоми планування та підготовки (наведення на об’єкт, спеціальний добір та відстеження потерпілих тощо). Сувору дисципліну відзначено в кожній четвертій вивченій групі, у яких неповнолітні вирізнялися ініціативністю в підготовці та винахідливістю у виборі способів учинення й приховування злочинів. Кожна третя організована злочинна група неповнолітніх мала холодну або вогнепальну зброю, використовувала інші предмети як зброю.

Половина організованих злочинних груп мала дорослого лідера чи організатора. Кожен другий учасник вивчених кримінальних угруповань неповнолітніх був раніше засуджений, зокрема 12 % з них відбували покарання у вигляді позбавлення волі, а кожний третій раніше вчиняв злочини, але не був засуджений.

Доходимо висновку, що вчинення злочинів для значної частини підлітків стає навіть не професією, а способом життя. Підліткова злочинність значно молодшає, набуває небезпечніших форм вияву, залучаючи до сфери свого впливу дедалі більшу кількість непов­нолітніх, формуючи в них злочинний світогляд.

Узагальнена характеристика протиправної поведінки неповно­літніх в Україні на початку ХХІ століття є об’єктивною основою для системної організації діяльності правоохоронних органів у цьому напрямі.

Необхідність створення комплексної інноваційної моделі запобігання груповій підлітковій злочинності зумовлена, передусім, потребою в новій, більш ефективній системі реагування на право­порушення та запобігання злочинам, що вчиняють неповнолітні. Ця модель має замінити неефективний каральний підхід, що лишився від тоталітарного режиму, на нове розуміння принципів профілактики злочинності, що ґрунтується на рекомендаціях Європейського Союзу, документах ООН та ЮНІСЕФ стосовно сучасного досвіду ювеналь­ної юстиції, передовому досвіді Канади, Швейцарії та інших країн стосовно запобігання підлітковій злочинності.

З огляду на зазначене, можна запропонувати структурований комплекс завдань із запобігання розвиткові злочинності неповнолітніх:

- скорочення соціальної бази злочинності неповнолітніх: виявлен­ня підлітків з індивідуальними особливостями психіки, що сприяють протиправній орієнтації, проведення з ними індивідуальної профілак­тичної роботи, створення умов для нормального способу життя й здобуття освіти, гідного працевлаштування, розвитку суспільної свідомості та суспільної моралі;

- нейтралізація (послаблення впливу) причин та умов, що сприяють учиненню злочинів: зниження ступеня відчуження від держави та суспільства, подолання правового нігілізму, протидія поширенню пияцтва та наркоманії, своєчасне виявлення й роз’єдна­ння груп антигромадської спрямованості, забезпечення правопорядку в громадських місцях;

- протидія впливу криміналу: зниження загального рівня злочинності, витіснення криміналу з ключових інститутів громадян­ського суспільства – економіки, засобів масової інформації, культури, підвищення ефективності роботи з контролю за організованою злочинністю;

- підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів щодо запобігання, припинення, розкриття та розслідування злочинів, учинених неповнолітніми.

В Україні кримінальна відповідальність настає з 16 років. За вчинення окремих видів злочинів до відповідальності можуть притягати осіб віком від 14 років. Порівняно з правовими системами інших держав, система покарань України видається досить гуманною. Наприклад, у 19 штатах США за вбивство засуджують до довічного ув’язнення, навіть якщо йдеться про неповнолітніх. До речі, у США спростовують твердження про пряму залежність між зростанням рівня підліткової криміногенності й економічним станом суспільства. Американські фахівці в цій галузі дотримуються думки, що в сучасному світі кримінальна активність підлітків зростає, незалежно від матеріа­льного добробуту населення. Причиною цього зростання вважають акселерацію нових поколінь, масове захоплення мережею Інтернет, у якій немає цензури.

Зазначене зумовлює актуальність аналізу особливостей генезису та мотивації організованої злочинності підлітків, рівнем і структурою цього виду злочинності, її детермінант і заходів запобі­гання.

Заключна частина

У найбільш широкому смислі делінквентна поведінка є певним поведінковим розладом, що спричиняється віковими, психопатологічним та іншими властивостями особистості чи особливостями її соціалізації. Чинниками підвищеного ризику формування делінквентної поведінки в підлітковому віці слід вважати: асинхронію психофізичного розвитку, психічну нестійкість, афективну збудливість, розбалансованість ваблень; несприятливі середовищні умови, раннє виникнення мікросоціальної і педагогічної занедбаності. Коли поведінкові розлади починають набувати антисуспільного характеру і відображати активну деструктивну спрямованість особистості, що становить погрозу для оточуючих через порушення правових норм, делінквентна поведінка переростає в протиправну (правопорушення, злочини). Підлітковий вік відрізняється підвищеною чутливістю до зовнішніх та внутрішніх чинників, оскільки в цей час радикально змінюється соціальний статус індивіда. Змістові та процесуальні особливості соціалізації в цьому віці визначають та, значною мірою, посилюють делінквентність неповнолітнього. Піддатливість до впливу середовища у підлітковому віці найвища, причому кожний окремий прояв делінквентної поведінки обумовлений, як правило, складною взаємодією вікових, індивідуально-типологічних, індивідуально-психологічних та соціально-психологічних детермінант. Їх вплив значно варіює за ступенем – від впливу загального характеру (який чинять, наприклад, особливості характеру, темпераменту, що визначають загальний стиль поведінки) до більш глибокого, “комплексного” чи, навіть, руйнівного (акцентуації характеру, соціально дезадаптована поведінка). Основними передумовами вдосконалення системи попередження соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх є: доповнення відомчих нормативно-правових актів нормами, що деталізують закон і регламентують права й обов’язки суб’єктів стосовно об’єктів виховання, засоби контролю і форми участі колективів в управлінні системою соціального виховання, соціально-правовою охороною і попередженням соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх.

Злочинність неповнолітніх — багатофактор­ний, важкодосліджуваний феномен, що потребує все більшої уваги дослідників через деструктивні процеси в соціумі, кризи більшості соціальних інститутів, внаслідок чого здебільшого стражда­ють найменш захищені члени суспільства — діти.

Питання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте делінквентну поведінку.

2. Розкрийте психологічну характеристику злочинців.

3. Охарактеризуйте групову злочинність як соціально-психологічний феномен.

Дата добавления: 2017-01-13