Поняття та види адиктивної поведінки

Тема: Адиктивна поведінка: умови розвитку та особливості ресоціалізації

ЛЕКЦІЯ 4

Мета:

а) навчальна мета: дати студентам знання щодо адитивної поведінки, умов розвитку та особливостей ре соціалізації, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, їх майбутньою спеціальністю.

б) виховна мета: виховувати зацікавленість дисципліною, почуття відповідальності, сприяти формуванню пізнавального інтересу;

в) розвиваюча мета: включити аудиторію у процес наукового пошуку, разом заново осмислити цей процес, підводячи студентів до самостійного усвідомлення одержаних висновків.

Завдання:

1. Розкрити поняття та види адиктивної поведінки.

2. Охарактеризувати зловживання психоактивними (наркотичними) речовинами як хімічну адикцію.

3. Охарактеризувати комп’ютерну ігроманію в структурі адиктивної поведінки.

4. Проаналізувати діяльність по профілактиці алкоголізму та наркозалежності.

План лекції:

1. Поняття та види адиктивної поведінки.

2. Зловживання психоактивними (наркотичними) речовинами як хімічна адикція.

3. Комп’ютерна ігроманія в структурі адиктивної поведінки.

4. Діяльність по профілактиці алкоголізму та наркозалежності в підлітковому віці.

Література:

1. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: курс лекцій. / О.І. Бондарчук. – К.: МАУП, 2009. – 186 с.

2. Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки: навчальний посібник / Н.Ю.Максимова. – К.: «Київський університет», 2012. – 308 с.

3. Мойсеєва О.Є. Психологічна корекція агресивності у дітей і підлітків.: Навчально-методичний посібник /О.Є. Мойсеєва. – К.: КММ, 2010. – 170 с.

4. Мойсеєва О.Є. Психологія агресії в дитячому та підлітковому віці: монографія / О.Є. Мойсеєва. – К.: «3 Медіа», 2010. – 212 с.

5. Мойсеєва О.Є. Психологія агресії: вікові та генетичні виміри: Навчально-методичний посібник / О.Є. Мойсеєва. – К.: КММ, 2010. – 128 с.

6. Рибалка В.В. Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій проблемної особистості / В.В. Рибалка. – К.: Шк. світ, 2009. – 128 с.

Зміст лекції

Адиктивна поведінка – один із різновидів девіантної поведінки, що характеризується непереборним бажанням переживати інтенсивні емоції за допомогою штучної зміни свого психічного стану внаслідок вживання деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних видах діяльності. Адиктивну особу відрізняють: прагнення до відходу від реальності та ознаки особистісної незрілості (невираженість інтелектуальних та духовних інтересів, моральних норм, нестійкість, безвідповідальність, почуття стадності та ін.).

Виділяють наступні психологічні особливості осіб із адиктивними формами поведінки:

- знижена стійкість щодо труднощів повсякденного життя поряд із достатньою стійкістю у кризових ситуаціях;

- прихований комплекс неповноцінності у поєднанні з зовнішніми проявами неперевершеності;

- зовнішня соціабельність у поєднанні зі страхом перед стійкими емоційними контактами;

- неправдивість;

- прагнення звинувачувати інших, знаючи, що вони невинні;

- уникнення відповідальності за прийняття рішень;

- стереотипність поведінки;

- залежність;

- високий рівень тривожності.

Н. Пезешкіан виділяє чотири форми адиктивної поведінки як відходу від реальності: 1) відхід у тіло – фізичне або психічне «удосконалення» себе; 2) відхід у роботу – концентрація на службових справах (навчанні); 3) відхід у контакти або самотність – постійне прагнення до спілкування або, навпаки, до усамітнення; 4) відхід у фантазії – життя у світі ілюзій та фантазій. У контексті останньої форми найчастіше йдеться про алкоголізацію, наркотизм, токсикоманію та різного роду нехімічні залежності, серед яких у теперішній час найбільш розповсюдженими є Інтернет-адикція та ігроманія.

Якщо стосовно хімічних залежностей позиції науковців співпадають, то відносно комп’ютерної ігроманії такої єдності не спостерігається. Так, А.Ю. Єгоров, А. В. Котлярів, В. Д. Менделевич, Г.В. Старшенбаум визначають її в негативному контексті; А. Ю. Акопов виділяє позитивні, змішані та негативні соціально-психологічні залежності, а комп’ютерну ігроманію відносить до позитивних інформаційних залежностей.

Узагальнюючи позиції, можемо говорити, що хімічні адикції характеризуються: системним споживання психоактивних речовин, непереборним потягом до постійного вживання обраної речовини, відчуваючи при цьому значні труднощі в добровільному припиненні. Об’єктом залежності при нехімічних адикціях: стає поведінковий паттерн, а не психоактивні речовини. Вирізняють наступні форми нехімічних залежностей: піроманію, клептоманію, геймблінг (залежність від азартних ігор), комп’ютерну залежність або інтернет-залежність, адикцію відносин, сексуальну, любовну адикції, роботоголізм, адикцію до витрачання грошей, прослуховування ритмічної музики, залежність від фізичних вправ, потяг до духовного пошуку, владолюбство, залежність від ризикованого водіння автомобіля (синдром Тоада) та ін.

Відхід від реальності здійснюється при адиктивній поведінці у вигляді своєрідної «втечі», коли замість гармонійній взаємодії зі всіма аспектами дійсності відбувається активація в якому-небудь одному напрямі. При цьому людина зосереджується на вузьконаправленій сфері діяльності (часто негармонійній і такій, що руйнує особу), ігноруючи всі інші.

При виборі відходу від реальності у вигляді «втечі в тіло» відбувається заміщення традиційної життєдіяльності, направленої на сім’ю, службове зростання або хобі, зміна ієрархії цінностей буденного життя, переорієнтація на діяльність, націлену лише на власне фізичне або психічне удосконалення. При цьому гіперкомпенсаторним стає захоплення оздоровчими заходами (т.зв. «паранойя здоров’я»), сексуальними взаємодіями (т.зв. «пошук оргазму»), поліпшенням власної зовнішності, якості відпочинку і способами розслаблення.

«Втеча в роботу» характеризується дисгармонійною фіксацією на службових справах, яким людина починає приділяти непомірний, порівняно з іншими сферами життя, час, стаючи трудоголіком.

Зміна цінності комунікації формується у разі вибору поведінки у вигляді «втечі в контакти або самоту», при якій або спілкування стає єдино бажаним способом задоволення потреб, заміщаючи всі інші, або кількість контактів зводиться до мінімуму.

Схильність до роздумів, прожектів за відсутності бажання що-небудь втілити в життя, здійснити певний вчинок, проявити яку-небудь реальну активність називається «втечею у фантазії». В рамках подібного відходу від дійсності з’являється інтерес до псевдофілософських шукань, релігійного фанатизму, життя в світі ілюзій і фантазій, що нерідко супроводжується наркотизацією.

Мотивацією поведінки адиктивних осіб є спроба змінити спосіб життєдіяльності, який найчастіше визначається ними в поняттях «сірий», «нудний», «монотонний», «апатичний». Таким людям не вдається знайти в реальності які-небудь сфери діяльності, здатні надовго привернути увагу чи викликати виразно позитивну емоційну реакцію. В той же час адиктивна активність має вибірковий характер – особа може проявляти незвичайну активність за для досягнення мети, яка (нехай і тимчасово) приносить задоволення, відволікає зі світу емоційної стагнації (бездушності).

Виділяють декілька основних мотивів вживання алкоголю і наркотичних речовин, т обто спонукання до виникнення хімічних адикцій.

1. Прагнення пом’якшити або усунути явища емоційного дискомфорту (душевного неблагополуччя, страху, тривоги тощо).

2. Гедоністичні прагнення – якщо в попередньому випадку йдеться про приведення емоційного стану в норму з пониженого, то гедонізм сприяє підвищенню нормального (непониженого) настрою. Спрямованість гедонії виявляється в отриманні задоволення, переживання почуття радості.

3. Прагнення активації поведінки – ґрунтується не на ейфоризуючому, а на активуючому ефекті речовини. Цей мотив спонукається потребою вивести себе зі стану пасивності, байдужості, апатії і бездіяльності за допомогою речовин, що провокують незвичайну, позамежну жвавість реакції і активність, у тому числі – ризиковану поведінку. Особливо важливою стає стимуляція сексуальної активності і досягнення «рекордних результатів» в інтимній сфері.

4. Субмісивна мотивація – відображає нездатність людини відмовитися від пропонованого оточуючими алкоголю або наркотичних речовин і обумовлюється залежними рисами (боязкістю, соромливістю, конформністю, тривожністю, обережністю в спілкуванні), при яких індивід прагне уникати ситуацій осуду (зокрема, за небажання «за компанію» спожити спиртні напої).

5. Псевдокультурна мотивація – ґрунтується на світоглядних установках і естетичних пристрастях особи. Людина розглядає вживання алкоголю або наркотичних речовин крізь призму «вишуканості смаку», причетності до кола «обраних». Тут більшою мірою важливе не саме вживання речовин, а демонстрація цього процесу оточуючим.

Можна стверджувати, що одним із вагомих критеріїв схильності індивіда до адиктивних форм поведінки є розузгодження психологічної стійкості у ситуаціях буденних відносин і криз. У нормі, як правило, люди легко («автоматично») пристосовуються до вимог буденного (побутовою) життя і важче переносять кризові ситуації. Вони, на відміну від осіб із різноманітними адикціями, прагнуть уникати криз і нетрадиційних подій. Класичним антиподом адиктивної особи виступає «пересічний громадянин » – особа, яка живе інтересами сім’ї, родичів, близьких людей і добре пристосована до такого життя. На відміну від нього, адиктивній особі, навпаки, неприємне традиційне життя з його засадами, розміреністю і прогнозованістю, коли «ще при народженні знаєш, що і як відбудеться…». Передбаченість, заданість власної долі стає дратуючим моментом для адиктивної особи. Кризові ж ситуації з їх непередбачуваністю, ризиком і вираженими афектами виявляються для неї тим підґрунтям, де можна знайти впевненість в собі, самоповагу і відчуття переваги над іншими. У адиктивної особистості спостерігається феномен «жадання гострих відчуттів» (В.А. Петровський), що характеризується спонуканням до ризику, обумовленим досвідом подолання небезпеки.

Як зазначає Е. Берн, у людини є шість видів голоду:

- голод сенсорної стимуляції;

- голод визнання;

- голод контакту і фізичного погладжування;

- сексуальний голод;

- структурний голод (голод структуризації часу);

- голод інцидентів.

В площині адиктивного типу поведінки кожний із перерахованих видів голоду загострюється. Людина не знаходить вдоволення відчуття «голоду» в реальному житті і прагне зняти дискомфорт і незадоволеність дійсністю стимуляцією тих або інших видів діяльності. Вона намагається досягти підвищеного рівня сенсорної стимуляції (віддає пріоритет інтенсивним діям, гучному звуку, різким запахам, яскравим зображенням), неординарності вчинків (зокрема сексуальних), заповнення часу подіями, тощо.

Разом із тим, об’єктивно і суб’єктивно погана переносимість труднощів повсякденного життя, постійні докори в непристосованості і відсутності життєлюбства з боку близьких та оточуючих формують у адиктивних осіб прихований «комплекс неповноцінності». Вонистраждають від того, що відрізняються від інших, від того, що не здатні «жити, як люди».

Проте такий тимчасово виникаючий «комплекс неповноцінності» обертається гіперкомпенсаторною реакцією: від заниженої самооцінки індивіди переходять відразу до завищеної, минаючи адекватну. Поява почуття переваги над оточуючими виконує функцію психологічного захисту, сприяючи підтримці самоповаги в несприятливих мікросоціальних умовах – умовах конфронтації особи з сім’єю або колективом. Почуття переваги засновується на порівнянні «сірого обивательського болота», в якому знаходяться оточуючі, зі «справжнім, вільним від зобов’язань життям» адиктивної людини.

Враховуючи той факт, що тиск на таких людей з боку соціуму виявляється достатньо інтенсивним, адиктивним особам доводиться підстроюватися під норми суспільства, грати роль «свого серед чужих». Внаслідок цього вони навчаються формально виконувати ті соціальні ролі, які йому нав’язуються суспільством (зразкового сина, чемного співбесідника, доброчесного колеги). Зовнішня соціабельність, легкість налагодження контактів супроводжується маніпулятивною поведінкою і поверхневістю емоційних зв’язків. Така людина страшиться стійких і тривалих емоційних контактів внаслідокшвидкої втрати інтересу до однієї і тієї ж людини або виду діяльності і побоювання приписування відповідальності за яку-небудь справу. Наприклад, мотивом поведінки «закоренілого неодруженого трудоголіка» може бути страх відповідальності за можливу дружину і дітей і залежності від них.

Прагнення говорити неправду, як риса адиктивної особи, прагнення одурювати оточуючих, а також звинувачувати інших у власних помилках і промахах витікають із структури адиктивної особи, яка намагається приховати власний «комплекс неповноцінності», обумовлений невмінням жити відповідно до засад і загальноприйнятих норм.

Базисною характеристикою великої кількості адиктивних осіб є залежність, яка наприклад, може проявлятися у поганій переносимості самоти – готовності до значних зусиль, щоб її уникнути; відчуття спустошеності або безпорадності, коли обривається близький зв’язок; охопленість страхом бути знехтуваним; легка ранимість при щонайменшій критиці або несхваленні з боку інших, тощо.

Дата добавления: 2017-01-13