Тема 7. Психологічні засади профілактики важковиховуваності та соціальної занедбаності

Заключна частина.

Вищенаведене дозволяє констатувати, що експертне діагностування індивідуально-психологічних особливостей девіантної поведінки підлітків являє собою систему окремих напрямів та складається з: соціально-педагогічного діагностування, суб’єктами котрого виступають вихователі, педагоги, соціальні працівники; за необхідністю проводиться комплекс дослідження медико–біологічного спрямування, що здійснюється медичними працівниками; але найсуттєвішу інформацію працівник КМСД одержує за результатами професійно проведеного психологічного діагностування суб’єктами якого можуть бути шкільний психолог, дитячий психолог-консультант, соціальний педагог-психолог тощо.

Питання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте соціально-психологічний аналіз детермінант девіантної поведінки підлітка.

2. Розкрийте психологічну діагностику як форму встановлення індивідуально-психологічних особливостей девіантної поведінки.

Мета:

а) навчальна мета: дати студентам знання щодо психологічних засад профілактики важковиховуваності та соціальної занедбаності, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, їх майбутньою спеціальністю.

б) виховна мета: виховувати зацікавленість дисципліною, почуття відповідальності, сприяти формуванню пізнавального інтересу;

в) розвиваюча мета: включити аудиторію у процес наукового пошуку, разом заново осмислити цей процес, підводячи студентів до самостійного усвідомлення одержаних висновків.

Завдання:

1. Обгрунтувати психологічні передумови виникнення важковиховуванності та соціальної занедбанності
2. Розкрити поняття, ознаки та типологію важковиховуваних.
3. Показати шкільну дезадаптацію як причину важковиховуванності.
4. Охарактеризувати недоліки виховання в родині як причини виникнення важковиховуванності та соціальної занедбанності.

План лекції:

1.Психологічні передумови виникнення важковиховуванності та соціальної занедбанності

2. Поняття, ознаки та типологія важковиховуваних

3. Шкільна дезадаптація як причина важковиховуванності.

4. Недоліки виховання в родині як причини виникнення важковиховуванності та соціальної занедбанності.

Література:

1. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: курс лекцій. / О.І. Бондарчук. – К.: МАУП, 2009. – 186 с.

2. Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки: навчальний посібник / Н.Ю.Максимова. – К.: «Київський університет», 2012. – 308 с.

3. Мойсеєва О.Є. Психологічна корекція агресивності у дітей і підлітків.: Навчально-методичний посібник /О.Є. Мойсеєва. – К.: КММ, 2010. – 170 с.

4. Мойсеєва О.Є. Психологія агресії в дитячому та підлітковому віці: монографія / О.Є. Мойсеєва. – К.: «3 Медіа», 2010. – 212 с.

5. Мойсеєва О.Є. Психологія агресії: вікові та генетичні виміри: Навчально-методичний посібник / О.Є. Мойсеєва. – К.: КММ, 2010. – 128 с.

6. Рибалка В.В. Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій проблемної особистості / В.В. Рибалка. – К.: Шк. світ, 2009. – 128 с.

Зміст лекції

1. Психологічні передумови виникнення важковиховуванності та соціальної занедбаності

Світоспийняття, бачення й оформлення свого становища серед інших людей, ровесників і до­рослих, починається в дошкільному віці. Дитина входить у соціальне середовище, і цей процес охоплює засвоєння рідної мови, норм поведінки, правил співжиття, моральних цінностей. У процесі соціалізації відбувається поступове перетворення людського індивіду в особистість, що постійно розвивається. Головним завданням дорослого в цей період є передача дитині моральних цінностей і норм поведінки, допомога їй адаптуватися до вимог вихователя, попередження її соціальної дезадаптації. Інакше пізніше, у школі, дехто з дітей починає погано вчитися, конфліктувати з учителями й однокласниками, часто пропускати уроки без поважних причин, а іноді навіть скоювати аморальні вчинки і правопорушення.

Ранній емоційний досвід сягає своїми кореня­ми взаємин дитини з дорослим і має величезне значення у формуванні її особистості. Фундаментом розвитку здорової психіки є відчуття се­бе істотою, яку люблять, а також почуття захище­ності, незаперечного та повного прийняття значущими людьми, якими спочатку є мати й батько, а потім вихователі, вчителі та ін. Окрім любові, дитина отримує певні реакції дорослих на свою позитивну чи негативну пове­дінку. Так, у випадку, коли дії малечі відповідають вимогам батьків, її хвалять, заохочують, під­бадьорюють. "Молодець, синку" чи "Гарна в мене донечка!" - кажуть задоволені мама й тато. Та коли поведінка дитини суперечить уявленням про "гідне поводження", її дії оцінюються як погані, непристойні якім нема прощення. Ще гірше, ко­ли така оцінка поширюється на особистість ди­тини і на ставлення до неї загалом ("Ах ти, негідниця, й досі не витерла вилиту воду на підлозі!", "Ти найгірша у світі дитина, бо зовсім не вмієш себе поводити на людях! Я тебе не люблю!"), часто нівелюючи те позитивне і цінне, що було вже досягнуто і сформовано більш-менш вдалими виховними заходами (правомірне ви­користання заохочення-покарання, справедливе і доброзичливе ставлення до невиважених, "пога­них" вчинків тощо).

Психологи зауважують, що подібна схема за­своєння дітьми позитивного соціального досвіду не враховує ні індивідуальних властивостей конкрет­ної дитини, ні характеру її взаємин з вихова­телями, ні соціальної ситуації розвитку вихованця в цілому. Негативна оцінка вчинків дитини батьками, вихователями в дитячому садку, а зго­дом і вчителями у школі аж ніяк не сприяє за­доволенню потреби дитини в любові, прийнятті та позитивній оцінці оточуючих, в самоповазі, не формує позитивну самооцінку і прагнення до відвертих стосунків з дорослими і ровесниками. Більше того, систематична негативна оцінка по­ведінки дитини є для неї дуже тяжкою психотравмуючою ситуацією, яку дошкільня часто пе­реживає як таку, з якої вийти просто неможливо. Атмосфера емоційного неблагополуччя і напруження виснажує дитячу психіку, провокує розви­ток психосоматичних захворювань. У дітей можна спостерігати безсоння, погане самопочуття, млявість або підвищену дратівливість, вони скаржаться на болі в животі, головні болі та інші недуги.

Пригадується випадок, коли чотирирічна дів­чинка, постійно наражаючись на невдоволення, за­суджуючі й образливі оцінки виховательки, вже зранку починала просити маму не відводити її до дитячого садочка, бо, мовляв, у неї болять ніжки і вона мерзне (сидячи, до речі, на килимі в теплій гральній кімнаті з іншими дітьми, які, як виявилося пізніше, повторювали болючі для дівчинки оцінки своєї горе-виховательки). Після того, як мати дитини залишала її вдома і пропону­вала прогулятися в найближчому парку, дівчинка відразу ж "забувала" про своє погане самопочуття і, хутко вдягнувшись, весело всміхаючись, безтурботно збігала поперед матері сходинками. Чуйне ставлення до доньки і тактовна розмова з вихователькою пом'якшили, а згодом і зовсім усунули конфлікт, який приносив дівчинці страждання і міг би шкідливо вплинути на процес подальшої соціальної адаптації дитини у школі.

У розглянутому випадку психотравмуюча си­туація була вдало розв'язана, внаслідок чого нега­тивні емоційні переживання дошкільняти зміни­лися на позитивні. У тих випадках, коли бажаний результат не досягається, дитина не може за­довольнити ті потреби, які є провідними й охоп­люють основні сфери життєдіяльності в цей віко­вий період. Не знайшовши можливості самотуж­ки розв'язати психотравмуючу ситуацію, дитина прагне щонайшвидше позбутися нестерпних емо­ційних переживань, спричиненних негативними оцінками дорослого. І тут у нагоді стають неконструктивні форми реагування і поведінки, які у психології мають назву психологічного захисту.

Психологічний захист може яскраво виявляти­ся в дошкільників віку, наприклад, у кривлянні, голосному реготанні, діти можуть показувати язика, дражнити інших малюків, вчиняти "на зло", проявляти агресивність стосовно тих, хто низько оцінює їхню діяльність і не помічає прагнення бути "хорошими". Звичайно, подібна поведінка оцінюється оточуючими негативно, що підсилює емоційний дискомфорт дитини, ослаблює і спотворює процес ЇЇ соціалізації.

Внаслідок поглиблення психотравмуючої си­туації, частих негативних переживань, безуспішно­сті, "недієвості" захисних механізмів у дитини може розвинутися заїкання, енурез, неврозоподібні стани тощо. Звідси - невпинне неконтрольоване накопичення конфліктності, поступове спотворення характеру, що може поглибити соці­альну дезадаптацію дитини, спричинити її важковиховуваність, викривлення моральних та жит­тєвих орієнтирів.

Для попередження соціальної дезадаптованості дошкільника вихователям і батькам варто звернути увагу на такі моменти, сформувати в дитини навички гігієни, самообслуговування, ро­зумової праці, поведінки і спілкування; допомага­ти дитині розуміти й цінувати свої заслуги й ус­піхи у будь-якій діяльності, хвалити її навіть за незначні досягнення, які є значним поступом роз­витку психіки дитини (хоч вона за якимись па­раметрами й відстає від більшості дітей); створю­вати умови для успіху, постійно підкреслювати, що дитина здатна і може зробити значно більше і краще, ніж уже зробила; допомогти їй бачити не­гарні, непривабливі сторони свого характеру чи поведінки і нарощувати натомість позитивний до­свід переживань, дій, вчинків; уникати несправед­ливих звинувачень і зауважень, які зазвичай ви­кликають у дитини образу і навіть бажання діяти всупереч вимогам дорослих; доцільно якомога частіше звертатися до дитини за порадою, визнавати її право на власну точку зору; надавати їй більше самостійності та відповідальності, які в майбутньому стануть запорукою розвитку ініціа­тивності, почуття обов'язку, власного сумління особистості.

Якщо дитина не вміє товаришувати, то варто організувати заняття у групі дитячого садка так, щоб ця дитина могла якнайповніше виявити свої здібності, а інші дітлахи спромоглися оцінити ЇЇ позитивні риси і "потягнутися" до неї. Адже зне­вага до конкретного Юрасика чи Оленки, на жаль, часто-густо формується з "легкої руки" ви­хователя, няні, які весь час перебувають з дітьми і впливають на їхні оцінки самих себе і товаришів. Своїм особистим доброзичливим ставленням вихователь, а вдома - будь-хто із членів сім'ї, сприятимуть визнанню дитини однолітками. Недолугий дорослий хіба що ускладнить й без того тяжке становище малюка у групі ровесників, що вплине на їхню подальшу соціальну адаптацію.

Ставлення вчителя до окремого учня починає справляти вирішальний вплив на ставлення дітей одне до одного вже на початку шкільного навчання. Від цього значною мірою залежатиме харак­тер шкільної адаптації першокласника, чи буде він у змозі пережити всі труднощі навчання і травмуючого спілкування з однолітками, чи стане важковиховуваним учнем. За умови попереджен­ня або подолання описаних факторів можна уникнути бодай деяких симптомів важковиховуваності. яка бере свій початок у дошкільному ди­тинстві, виявляється у початковій школі, "квітне буйним цвітом" і самоутверджується в підлітко­вому віці і своїми гіркими плодами може отруїти все життя людини.

1. Поняття, ознаки та типологія важковиховуваних

Важкими підлітками вважають групу неблагополучних дітей від 10-11 до 14-15 років, які не мають розладів нервової системи, психіки та не потребують спеціального режиму і особливих умов виховання. Важковиховувані підлітки, переживаючи критичні періоди свого розвитку, наче випадають з тієї системи педагогічного впливу, яка ще зовсім недавно забезпечувала нормальний хід їхнього виховання і навчання. Педагогічний словник тлумачить „важковиховуваність” як „свідомий або несвідомий спротив дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими причинами, включаючи педагогічні прорахунки вихователів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики учнів, вихованців, що ускладнюють соціальну адаптацію, засвоєння навчальних предметів та соціальних ролей”.

Важковиховуваність, зазвичай, розуміється саме як несприйнятливість до виховання, соціального досвіду. Однак, помилково було б розглядати важковиховуваність лише з точки зору реагування учня на виховні впливи. Важким підліток може бути, перш за все, для самого себе, проблемними сприймаються ним форми взаємодії з вчителями, нестерпними стосунки з ровесниками, нерозуміння себе, сенсу життя. Тому слід розрізняти поняття «важковиховний», той, хто протидіє впливу вчителя, якого важко виховувати і «важкий», який переживає особисті труднощі, переобтяжений внутрішніми складними проблемами.

У загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних відно­сяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігаються неоргані­зованість, недисциплінованість, хуліганство, правопорушення, опір виховним впливам. Процес виховання являє собою складну взаємодію вихователів та вихованців, основану на взаєморозумінні та позитивних взаємостосунках. Послаблення виховного впливу здебільшого призво­дить до посилення негативних впливів оточуючого середовища.

У результаті знижується рівень вихованості дитини, виникає та закріплюється стан її невихованості, педагогічної занедбаності. Якщо взаємодія та позитивні взаємостосунки у системі "вихователь - вихованці" не відновлюється, педагогічна занедбаність може перерос­ти у соціальну, тобто від непокори щодо педагога дитина переходить до порушення норм та вимог суспільства. Дитина, підліток, що не під­дається, або важко піддається вихованню, стає важким у виховному відношенні, важковиховуваним.

Стосовно учнів, що відстають у навчанні, постійно порушу­ють дисципліну на уроках, на перервах, виявляють негативізм, конфлі­ктують з однолітками та вчителями, скоюють негативні вчинки та пра­вопорушення,

В. О. Сухомлинський вжив поняття "важкий". П. П. Блонський у книзі "Трудные школьники" пише, що поняття "важкий учень" можна вживати і в об'єктивному і суб'єктивному розу­мінні. З об'єктивного погляду важкий учень - такий, з яким учителю обтяжливо займатися, який вимагає від учителя багато роботи. П. П. Блонський, аналізуючи типологію "важких", виділяє невстигаючих, дез­організаторів, лінивих, одинаків у сім'ї, психічно нерозвинутих дітей (в основу типології закладені провідні причини важковиховуваності дити­ни). В. М. М'ясищев доводив, що "трудність" - поняття умовне, не становить стійкої, невід'ємної якості особистості і виявляється у певних ситуаціях, викликаних зовнішніми обставинами і особистими особли­востями дитини, причому особисті особливості в кожен даний момент визначаються усією історією попереднього розвитку дитини.

Особливий аспект проблеми важких полягає в тому, що не лише з ними важко, але й і їм важко через невлаштованість життя, непідго­товленість до нього. А.С. Макаренко підкреслював, що людина погана лише через те, що знаходиться в поганій соціальній структурі, поганих умовах. А польський педагог Я. Корчак писав, що дитина недисциплінована і зла тому, що страждає.

Термін "важкий", "важковиховуваний", "учень з відхиленнями у поведінці" вживають найчастіше як синоніми, їх використовують, як правило, для характеристики учнів з негативним ставленням до на­вчання та норм моральної поведінки.

Динаміка розвитку відхилень у поведінці: педагогічно та соціально занедбані підлітки; важковиховувані; підлітки-правопорушники; неповнолітні злочинці.

Педагогічно занедбані - це переважно фізично та психічно здо­рові підлітки, які стали важкими через неправильне виховання чи відсутність його протягом тривалого часу. Специфічною особливістю цих дітей є прагнення задовольнити свої бажання, не зважаючи на вимоги оточуючих, колективу. Відхилення від моральної норми набу­вають у них стійкого характеру.

Дослідники В. Кащенко, Г. Мурашов, вивчаючи важковиховуваність, підкреслювали, що відсутність правильного виховання породжувала певні відхилення в розвитку дитини. Вони виділили у відповідності зі своїм розумінням "важковиховуваності" (як перекручування соціальних установок особистості) – три типи дітей:

- кинуті батьками напризволяще, травмовані соціальним середовищем

- нервові діти;

- погано підготовлені до школи, не привчені до самостійної роботи, але з нормальним інтелектом

- педагогічно занедбані; діти, що мають батьків, але живуть у важкому соціальному середовищі, де є постійна можливість для одержання фізичної травми

- "бездоглядні діти".

Г. Фортунатов у своїх дослідженнях показав, що важка дитина – не "морально-дефективна", вона стає такою в результаті несприятливих умов життя й виховання.

Важка дитина характеризується такими проявами в поведінці, як:

1) ворожа, інколи агресивна реакція на виховний вплив з боку дорослих, можливе, також, ігнорування;

2) перекручення, заперечення, вибіркове сприймання інформації в процесі засвоєння норм, правил, цінностей;

3) схильність до дій, що є протилежними запиту дорослих (тобто важковиховувані підлітки просто вчиняють навпаки);

4) потяг до негативного соціального досвіду.

Учений надавав велике значення оточуючому середовищу у формуванні характеру "важкого" підлітка. Але разом із тим відзначав, що характер дитини розвивається не стільки під впливом самого по собі навколишнього середовища, скільки під впливом сформованих відносин дитини із середовищем.

Доцільним буде вказати основні причини, що призводять до важковиховуваності:

- зростання напруженості життя, підвищена тривожність багатьох людей;

- неузгодженість вимог та зразків поведінки, неузгодженість між тим, що дитина бачить у реальному житті, і тим, чому навчають у навчальних закладах;

- недоліки морального виховання; інтелектуальна недорозвиненість, духовна черствість, емоційна глухота більшої частини дітей;

- несприятлива спадковість;

- дефекти самооцінки, завищення її, небажання визнавати об’єктивні оцінки і з ними рахуватися; відсутність вольової саморегуляції (імпульсивність, розгальмованість, невитриманість);

- асоціальна поведінка батьків (пияцтво, бійки, наркоманія, злочинний спосіб життя);

- байдужість батьків до виховання дитини або надмірна опіка;

- уповільнені темпи розумового, соціального та морального розвитку; педагогічна занедбаність.

З метою правильного обрання стратегії корекційної ро­бота необхідно орієнтуватися у формах відхилень у поведінці. На ос­нові систематизації досліджень ми виділяємо такі типи важковиховуваних:

1. Пасивно-позитивний, або ж конфліктно-ситуативний з перева­жною позитивною спрямованістю.

2. Байдуже-нестійкий, або ж неврівноважено-ситуативний з не­значною негативною спрямованістю.

3. Пасивно-негативний, або ж нестійкий з переважаючою негати­вною спрямованістю.

4. Активно-негативний, або ж стійкий з негативною спрямованіс­тю.

Отже, за основу береться спрямованість особистості.

Формуван­ня особистості першого типу відбувається в позитивному середо­вищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в галузі потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них пере­важають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба в праці. Є незначно спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально-корисні інтереси, хоч правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Зви­чка до безцільного проведення вільного часу виражена слабко. Має місце середній рівень розумової діяльності і самоорганізації. Ставлен­ня до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно вони прийняті колективом класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків.

Правопорушення для них - випадкове явище, яке стало можли­вим через випадкову ситуацію. Такі підлітки гірко каються у скоєному. Для них достатньо докірливих бесід, допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Не варто поспішати ставити їх на облік до інспекції у справах неповнолітніх чи викликати на комісію. Корисний постійний контакт з батьками. Такі діти вимагають ненав'язливого, не­зримого, але постійного контролю.

Другий тип важковиховуваних підлітків характеризується тим, що вони виховувались у середовищі з незначними відхиленнями. У галузі матеріальних потреб - бажання йти в ногу з модою. Відзнача­ються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжницт­ва. Інколи служать мішенню для шкільних рекетирів-здирників. Амора­льні елементи свідомості і поведінки незначно виражені. У них середня працездатність, знижений інтерес до навчання. Вони важко уживаються в групі, терплять образи, їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля приводять непо­внолітніх цього типу до компанії з негативною спрямованістю, де їм відводять ролі виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних учинків. Без особ­ливих умовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це є за­собом матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливості розвинути професійні навички.

Таких підлітків (як і першого типу) ми називаємо групою ризику. Вони потребують постійного контролю і допомоги у виборі діяльності, особливо трудової. Нагляду - де, коли, і з ким проводить час підліток. Щодо них слід тактовно коригувати взаємостосунки з класом на ко­ристь підлітка, допомагати батькам у вихованні.

Підлітки третього типу формуються в несприятливому сере­довищі. У них примітивні матеріальні потреби, вони схильні до вжи­вання не лише тютюну, а й спиртових напоїв. Виражена схильність до самостійності, вони агресивні, полюбляють бійки, наслідують негативні звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією: брехливі, недоброзичливі, заздрісні. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не здійснюючи своїх установок і ціннісних орієнтацій. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різних правопорушень. Дотримуються принципу "постою сам за себе". Ці неповнолітні, як правило, стоять на обліку. Водночас вони виявля­ють високу трудову активність. З них бувають добрі керівники трудових учнівських підрозділів. У трудовій діяльності вбачають шлях до само­ствердження, можливість заробляти гроші.

Таких підлітків слід залучати в першу чергу до трудової госпроз­рахункової діяльності. Потрібна постійна робота з батьками, які пере­важно негативно впливають на підлітка. Намагатися виявляти до підлі­тка чуйність та увагу. Обов'язково залучити його до занять з метою подолання наркогенних звичок: аутотренінг, навчання прийомів само­вдосконалення, проведення духовних бесід.

Підлітки четвертого типу формуються переважно у вкрай не­сприятливому середовищі. У них переважають примітивні негативні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються амо­ральними установками та переконаннями. Як правило, во­ни невстигаючі-другорічники. Цілеспрямовано негативно впливають на колектив. Крадіжки - їхні переважаючі правопорушення. Як правило, це лідери груп, навколо яких групуються підлітки протиправної спря­мованості. Стоять на обліку.

Такі підлітки потребують жорсткого контролю з, боку педагогічно­го колективу. їх слід працевлаштувати.

Звичайно, цей поділ дещо умовний. "Чисті" типи зустрічаються рідко. Найхарактернішими є кілька з них. Педагогічний аналіз поведінки важковиховуваних підлітків передбачає з'ясування характеру проступ­ку:

- навмисний чи ненавмисний, через необачність;

- неусвідомлення засобів досягнення мети (боротьба за справедливе насильницькими методами);

- випадковий збіг обставин.

Дата добавления: 2017-01-13