Соціально-педагогічний аналіз детермінант девіантної поведінки підлітка

У працях учених визначено різні підходи до діагностики девіантної поведінки: питання психодіагностики (Т. Бакун, Д. Журавльов, В. Комар, С. Комінко, Г. Кучер, Н. Ричкова, Т. Шилова), педагогічне діагностування (Т. Гурлєва, В. Дєєв, А. Дзюбко, С. Завражин, В. Панок, С. Шуман), основи медичного вивчення дітей із порушеннями в поведінці (А. Певзнер, Н. Фелінська), проблеми ранньої діагностики поведінкових девіацій (В. Зенкін, Т. Колесіна, Т. Федорченко, Л. Шульга). Здійснено порівняння науково-методологічних основ діагностики протягом певного періоду часу (М. Алемаскін, В. Обухов, З. Шиліна) та розглянуто методичні рекомендації щодо діагностування девіантної поведінки (С. Бєлічева, І. Дементьєва).

Поведінкові девіації можуть мати поверхневий характер, що стосується соціальної занедбаності, чи більш глибинні передумови – порушення психологічного, морального, духовного рівнів розвитку людини, що складає педагогічну чи соціально-педагогічну занедбаність. Або: зовнішіній вияв негативної поведінки – прихований рівень девіантності – глибинний рівень девіантності. Як правило, діагностику зовнішніх девіантних виявів можуть здійснювати педагоги, психологи, соціальні педагоги, соціальні працівники без попередньої підготовки. Проте прихований чи глибинний рівень можна діагностувати, маючи відповідне науково-методичне забезпечення, підготовку до профілактичної роботи з особами девіантної поведінки, у співпраці зі спеціалістами інших галузей. Це зумовлює необхідність різних підходів до діагнозу поведінкових відхилень відповідно до предмета дослідження й розгляду девіантної поведінки як складного комплексу порушень різного ступеня, що можуть виникати у сферах життєдіяльності особи. Чинники, які можуть негативно вплинути на формування асоціальної поведінки особи, різноманітні. Вони зумовлюють індивідуально-диференційований підхід до вивчення стану й самопочуття особи, вимагають урахування відмінностей між поняттями «конкретної негативної ситуації» – як сукупності зовнішніх обставин, які впливають на внутрішній світ, що й зумовлює асоціальну поведінку особи, та «умовами формування асоціальної поведінки» як чинниками соціального середовища, які безпосередньо асоціальні поведінкові вияви не спричинюють, але їх наявність сприяє їх існуванню.

Особливої уваги потребують умови формування особистості, які мають тривалу дію. Завдання полягає в тому, щоб визначити, який саме фактор і у співвідношенні з якими умовами відіграє роль чинника формування схильності до девіантної поведінки чи явних її виявів.

Визначають такі етапи соціально-педагогічного діагнозу:

1. Поява чи виявлення проблеми й визначення її характеру.

2. Знайомство з неповнолітнім, установлення довірливих стосунків.

3. Збір і аналіз відомостей про соціальну ситуацію підлітка, його психолого-

педагогічних характеристик.

4. Здійснення діагностики мікросоціального оточення неповнолітнього.

5. Зіставлення відомостей, поділ їх за значущістю.

6. Узагальнення, висновки всіх членів діагностичного процесу.

7. Експериментальна перевірка відомостей, поглиблене дослідження проблеми шляхом застосування соціальних, педагогічних, психологічних методик у взаємодії з суб’єктами профілактичної роботи.

8. Прогнозування розвитку ситуації.

9. Вироблення рекомендацій, проектів подальших дій, програми профілактичної діяльності.

Діагностичний алгоритм повинен включати в себе вивчення не тільки чинників особистісного характеру підлітка. Дослідження свідчать, що інтеріоризація (засвоєння) особисті­стю цінностей, норм, відношень, зразків поведінки відбувається під інформаційним впливом того життєвого середовища, з яким найтісніше пов'язані соціальні та індивідуальні характеристики особистості. Тому обов’язковим повинне бути дослідження на рівні групи та родини.

Діагностика на рівні групи. Її мета: з'ясувати наявність друзів, лідерів (позитивний та негативний), спосіб проведення вільного часу, характер стосун­ків (добрі, напружені, конфліктні, наявність мікрогруп, традиції, взаємо­допомога); відносини між учнями учителями.

Діагностика неблагополуччя в сім'ї. Її мета: з’ясувати характер та інтенсивність стосунків в родині, наявність чи відсутність жорстокого поводження з дитиною та фактів насильства по відношенню до неї, наявність чи відсутність бездоглядності та експлуатації праці дитини членами родини тощо.

Загалом програма вивчення підлітка складається з:

1. Анкетні дані вихованця.

2. Анкетні дані батьків. Атмосфера в сім'ї, внутрішньосімейні стосунки; як батьки ставилися до дитини в шкільні роки; чи є вони прикладом зараз, стосунки зараз; наявність судимостей; сім'я - повна, неповна, повторно створена, коли батько залишив сім'ю; як батьки ставляться до роботи, як часто міняють, чому; що стало причиною розпаду сім'ї (пияцтво, бійки, аморальний спосіб життя); матеріальні, побутові, житлові умови сім'ї.

3. Кількість дітей у сім'ї, місце навчання, характер взаємовідно­син між дітьми (якщо недоброзичливі - чому?).

4. Умови виховання учня в сім'ї (наявність кімнати чи місця, хто більше займається дитиною (батько, мати, бабуся, дідусь, брат тощо), яку роботу вдома виконує учень, статус дитини в сім'ї, єдність вимог сім’ї і навчального закладу.

5. Статус учня в групі, взаємостосунки з однолітками (поважа­ють, лідер, байдужі, недружелюбні, цькують, насміхаються) - причини. Хто має вплив, хто захищає чи карає?

6. Коротка характеристика здоров'я. Ставлення учня до спорту, здорового способу життя, наркогенних речовин.

7. На основі яких соціальних, психологічних, медико-біологічних ознак належить до важковиховуваних, девіантних (неуспішність, помилки сімейно­го виховання, прорахунки навчально-виховної роботи, стан здоров'я).

8. Особливості поведінки в сім'ї, класному колективі. Ставлення до праці.

9. Особливості темпераменту, характеру, інтересів, пам'яті, уяви, уваги.

10. Профілактичні заходи щодо подолання важковиховуваності, девіантності.

Мінімально-необхідна діагностика важковиховуваності підлітка повинна містити дані за такими параметрами:

1. Критерії опірності підлітка педагогічним впливам:

- контактність з класним колективом;

- стосунки з педагогами: доброзичливі / нейтральні / відчужені / ворожі;

- реакція на педагогічні вимоги: доброзичлива / вибіркова / ней-тральна / ворожа;

- піддатливість педагогічним впливам: звичайна / суперечлива / опір.

На початковому рівні важковиховуваності позначається безконтрольність дій, на середньому – вихід з поля педагогічного контролю; обтяжена важковиховуваність характеризується бездоглядністю.

2. Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого досвіду підлітка:

- досвід спілкування з людьми: широкий / обмежений / вузький;

- характер спілкування: контакти різносторонні / на обмеженій особистій сфері / стійкий прояв негативних дій;

- досвід участі у різних видах діяльності: всесторонній / спеціалі-зований / обмежений / слабкий;

- досвід подолання труднощів: зібраність і цілеспрямованість при зіткненні з труднощами / вимогливість до себе при невдачах / безпорадність / відчай / паніка.

3. Загальний розвиток особистості: для важких підлітків характерні протиріччя між низьким рівнем розумового розвитку і багатим, хоча й негативним, життєвим досвідом. Через це виникає неправильне осмислення дійсності. При обтяженій важковиховуванос-ті переважають мотиви звинувачення всіх і в усьому. Про рівень моральної вихованості свідчить ставлення до діяльності і себе.

4. Ставлення до своїх недоліків: для цього оцінюється самокритичність підлітків і їх самовимогливість.

Соціально-педагогічний діагноз детермінант девіантної поведінки підлітка складається шляхом аналізу результатів опитування, спостереження, інтерв’ю суб’єктів профілактичної діяльності, анкетування підлітків, їх батьків, населення; вивченням соціально-педагогічної документації, зокрема груп ризику й девіантної поведінки (які перебувають на обліку), та які перебувають у місцях позбавлення волі, а також результатами соціально-педагогічної роботи.

Соціально-педагогічними методами діагностики у виявленні й вивченні виявів поведінки підлітка можуть бути:

- спостереження – застосовується в діяльності класних керівників, учителів, соціальних педагогів, адміністрації школи, працівників КМСД; використовується для збору інформації та відомостей про підлітка, їх сім’ї, мікросоціальне оточення та під час вивчення зовнішніх виявів поведінки особи без втручання у процес її життєдіяльності;

- бесіда – метод отримання інформації на основі вербальної комунікації; анкетування – метод формалізованого збору інформації та статистичного матеріалу шляхом заповнення анкет;

- опитування – вербальний метод для вивчення й оцінки окремих виявів поведінки та якостей особистості, суспільних явищ і процесів у життєдіяльності груп, індивідів, спільнот;

- метод експертної оцінки – опитування експертів шляхом анкетування, інтерв’ю, бесіди в ситуаціях, коли потрібна оцінка компетентних осіб;

- ситуаційний аналіз – розбір конкретних ситуацій на основі використання комплексу соціально-педагогічних методів і прийомів;

- біографічний метод передбачає використання соціальних біографій, спосіб дослідження, діагностики й прогнозування життєвого шляху особистості;

- аналіз соціально-педагогічної документації – вивчення особових справ, характеристик, класних журналів, журналів обліку роботи соціальних педагогів, психологів.

Визначення рівня девіантності особи, окремих видів девіантної поведінки, соціальних зв’язків оточення особи охоплює використання низки ефективних спеціальних методик та фіксацією за допомогою спеціальної документації. Способи оформлення результатів діагнозу застосовуються за умови врахування специфіки діяльності суб’єкта профілактики, характеру девіантності особи, мети й завдань діагнозу.

В окремих випадках, важливим в загальній діагностиці детермінант девіантної поведінки підлітків може бути здійснення заходів медіко-біологічного напрямку діагностики. Діагностика медико-біологічного напряму може бути загальною, більш поверхневою, а в разі підозри на ризики – спеціальною. Залежно від характеру захворювання визначають медичний діагностичний інструментарій. Вивчення поведінкових відхилень на основі медико-біологічних показників у діяльності соціального педагога є поверхнево орієнтовним варіантом аналізу ситуації. Більш глибокі дослідження проводять медичні працівники.

Загальна медико-біологічна діагностика охоплює вивчення загального фізичного здоров’я (дослідження документів обліку стану здоров’я (медичної картки), опитування батьків, медичне обстеження шкільного лікаря, дослідження статистичної документації). У діагностиці фізичного стану особи виділяють: 1) фізіологічні вікові особливості; 2) відхилення у здоров’ї; 3) спосіб життя неповнолітньої. У спеціальній медичній діагностиці застосовують медичні методи, зокрема й у кризових ситуаціях, коли є підстави для припущення наявності того чи іншого захворювання, що пов’язане з виявом поведінкових девіацій. Проблеми, з якими стикаються за необхідності медико-біологічного обстеження, – сором, стреси, пов’язані з усвідомленням наслідків захворювання, асоціальний чи аморальний спосіб життя, страх розголошення таємниці. Позитивом є те, що на сьогодні за бажанням клієнта обстеження можна пройти анонімно зі збереженням конфіденційності. Це передбачає вивчення скарг, симптомів ризикованих станів.

Виділяються захворювання, що безпосередньо пов’язані з девіантністю особи: алкогольна та наркотична залежність, порушення функціональності центральної нервової системи, вагітність, захворювання, що передаються статевим шляхом (гонорея, тріхомоніаз, сифіліс, хламідіоз, ВІЛ/СНІД, гепатит В, герпетична інфекція). Кожне з них має свій інструментарій діагностичного дослідження.

Представлення обґрунтованих результатів у дослідженні поведінки підлітка можливе тільки на основі досконалих технологій соціально-педагогічного та психологічного діагнозів в роботі виховної та психологічної служб загальноосвітнього закладу та у взаємодії з представниками підрозділів КМСД. Під час застосування методик рекомендують їх реалізовувати за умови залучення практичного психолога, який має необхідний фаховий рівень підготовки та досвід роботи.

Психологічний напрям діагностики забезпечено застосуванням стандартних і спеціальних психодіагностичних методів на базі шкіл, медико-психолого-педагогічних консультацій, соціальних служб, вищих навчальних закладів.

Дата добавления: 2017-01-13