Прямокутне проектування

ВСТУП

Тема 12

ФІНАНСОВА НАДІЙНІСТЬ СРАОВОЇ КОМПАНІЇ

Лекція 27

ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА СТРАХОВИКА

Мета: Визначити поняття фінансової безпеки страховика, джерела її забезпечення, методи оцінки платоспроможності страховика.

1. Поняття фінансової надійності.

2. Джерела забезпечення фінансової безпеки страхової організації.

3. Платоспроможність страховика та методи її оцінки.

Література

Основна:

1. Говорушко Т. А. Страхові послуги. Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

2. Плиса В. Й. Страхування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.

3. Про страхування: Закон України від 07.03.96 № 86/96-ВР (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

5. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук ред. С. С. Осадець, д-р економ. наук, проф. – К. КНЕУ, 2002. – 528 с.

6. Страхування: Теорія та практика: Навч.-метод. посіб. / Внукова Н. М., Успаленко В. І., Временко Л. В. та ін. / За загальною редакцією проф. Внукової Н. М. – Х.: Бурун книга, 2004. – 376 с.

Додаткова:

7. Внукова Н. М. Смоляк В. А. Економічна оцінка ризику діяльності підприємств: проблеми теорії та практики: Монографія. – Х. – ВД «ІНЖЕК», 2006. – 184 с.

8. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України: офіційний сайт // www.dfp.gov.ua

______________

Особливість діяльності страховика визначає своєрідність страхового процесу, на вході і на виході якого перебувають гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика і які сплачуються страхувальником наперед. Така «плата наперед» потребує певних гарантій щодо здатності страховика відповідати за свої зобов'язання перед страхувальниками.

Однією із гарантій є фінансова надійність страховика, яка пов'язана з його тарифною, фінансовою, інвестиційною і перестрахувальною політикою, тобто фінансова надійність характеризує здатність страховика виконувати прийняті страхові зобов'язання за договорами страхування і перестрахування.

Ознаками фінансової надійності страхових компаній є:

− наявність фінансових ресурсів для розвитку як суб'єкта ринку (фінансова надійність);

− платоспроможність.

Фінансова надійність забезпечується такими чинниками:

− розмір власних коштів;

− збалансований страховий портфель;

− страхові тарифні ставки;

− величина страхових резервів, адекватна сумі взятих на себе зобов'язань;

− розміщення страхових резервів;

− перестрахування.

Платоспроможність страховика – це здатність страховика виконати свої зобов'язання. Зобов'язання страховика складаються із двох груп:

− зовнішні, тобто зобов'язання перед страхувальниками, фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом;

− внутрішні, тобто зобов'язання перед засновниками, представництвами та філіями, співробітниками.

Основна складова зовнішніх зобов'язань - страхові зобов'язання, які забезпечуються за рахунок двох основних джерел - страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. Досвід закордонних страховиків показує, що страховика можна вважати платоспроможним у тому випадку, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов'язання.

До власних коштів страховика належать:

− статутний капітал;

− спеціальні та резервні фонди;

− вільні резерви;

− нерозподілений прибуток.

Власні кошти страховика утворюють запас (маржу) платоспроможності.

Значний вплив на фінансову надійність має правильний розрахунок тарифних ставок та збалансованість страхового портфеля, які відображають реальну ціну ризику з урахуванням збитковості страхової суми на підставі сформованого страхового портфеля та статистичних даних про настання страхових подій за декілька років.

Страховий портфель характеризується:

− характером прийнятих на страхування ризиків та очікуваною ймовірністю їх настання;

− розміром сукупної страхової суми;

− кількістю укладених договорів страхування; Р кількістю діючих страхових договорів;

− числом застрахованих об'єктів;

− строком дії договорів;

− розміром страхових сум.

З метою забезпечення платоспроможності страхова компанія повинна прагнути до створення стабільного страхового портфеля шляхом укладання якомога більшої кількості договорів з найбільшою відповідальністю за кожним ризиком.

Достатність страхових резервів ураховує: вид страхування, термін дії договору, рівномірність розподілу ризику.

Розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів враховує характер розподілу ризику, термін страхування, обсяг аку­мульованих коштів, необхідність у інвестиційному доході.

Перестрахування враховує вартість об'єкту страхування, незбалан-сованість страхового портфеля, коливання результатів діяльності страхо­вика з метою передачі частки ризику партнеру та власного утримання зобов'язань. Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування, характеру ризику, імовірності та можливого максимального розміру збитку, ступеня схильності до ризику, розміру власних коштів а також від періоду та території покриття ризику.

Додержання страховиком перелічених чинників, котрі мають вплив на його фінансову надійність, є певною гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення щодо забезпечення страхового захисту.

Законом України "Про страхування" (ст. 32) передбачено, що з метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть на підставі договору створити Фонд страхових гарантій, який є юридичною особою. Державна реєстрація Фонду здійснюється в порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Джерелами утворення Фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від страхових платежів, а також доходи від розміщення цих коштів. Розмір відрахувань до Фонду і порядок використання коштів цього фонду встановлюються страховиками, які беруть у ньому участь. Кабінет Міністрів України може приймати рішення про створення фондів страхових гарантій за напрямами страхування.

Умови забезпечення платоспроможності страховика

Страхові компанії з метою забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками зобов'язані дотримуватися певних вимог, які забез­печують їхню платоспроможність. Відповідно до чинного законодавства (розділ III Закону України "Про страхування"), умовами забезпечення платоспроможності страховиків є:

− наявність сплаченого статутного фонду;

− наявність гарантійного фонду страховика;

− перевищення фактичного запасу платоспроможності стра­ховика над розрахунковим нормативним запасом;

− створення страхових резервів, достатніх для майбутніх вип­лат страхових сум і страхових відшкодувань.

Платоспроможність залежить також від розміру ресурсів страховика і зобов'язань, які бере на себе перестраховик, тобто системи перестраховування.

Чинним законодавством встановлено мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя -1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі за їх номінальною вартістю. Допускається сплата грошової частки державними цінними паперами, але не вище25% загального розміру статутного фонду. Для формування статутного фонду забороняється використовувати векселі, кошти страхових резервів, нематеріальних активів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

До гарантійного фонду страховика належать додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

Вільні резерви – це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Закон України "Про страхування" зобов'язує страховика, відповідно до обсягів страхової діяльності підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів).

На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевивищувати розрахунковий нормативний запас плато­спроможності.

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому Законом України "Про страхування". Такий розрахунок проводиться на основі балансу страховика.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя дорівнює більшій з двох величин, які визначаються так:

− перша визначається множенням суми надходжень страхових премій за звітний період на 0,18. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50% страхових премій, належних перестраховикам;

− друга визначається множенням суми страхових виплат за звітний період за договорами страхування на 0,26. При цьому сума здійснених страхових виплат зменшується на 50% страхових виплат, компенсованих перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Перший результат відрізняється від другого тим, що нормативний запас платоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов'язаннями, які прийняті, а на підставі страхових виплат - на основі зобов'язань, що виконані.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву), який визначається по кожному договору страхування життя, на 0,05.

Чинне законодавство зобов'язує страховика укладати договори перестраховування у випадку, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів.

Система перестраховування організовується також у випадках, перед­бачених окремими положеннями про обов'язкове страхування та відповідно до укладених міжнародних договорів і угод.

Кабінет Міністрів України може змінювати порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності.

Страхові резерви та порядок їх формування

Страхові резерви – грошові кошти, що утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Це пов'язується з тим, що проведення страхування зумовлює зворотність страхового циклу, оскільки потребує спочатку внесення страхової премії, а потім, через деякий час, надання страхової послуги у вигляді виплати страхового відшкодування (страхових сум). Моменти надходження страхових премій і виплати страхового відшкодування, як правило, не збігаються, і це дає змогу страховику акумулювати значні кошти у вигляді страхових резервів. Розмір цих резервів на будь-який момент має бути достатнім для виконання страховиком умов договору страхування.

Міжнародний досвід розрахунку страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхової премії до визначення фактичної збитковості страхової суми. Методика розрахунку страхових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування. Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, утворюються у тих валютах, у яких страховики несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями.

Страхові резерви поділяються відповідно до чинного законодавства України поділяються на:

− технічні резерви (резерв незароблених премій та резерв збитків);

− резерви страхування життя (резерв довгостро­кових зобов'язань – математичні резерви та резерв належних виплат страхових сум).

Такий поділ зумовлений неоднаковим розподілом ризику та різною методикою розрахунку і структурою тарифних ставок у ризикових (майновому, відповідальності) видах страхування і страхування життя. Тому формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Технічні резерви – це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно – сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальником з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування. Вони дозволяють страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатнім для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування. Достатності страхових резервів відводиться важливе місце в оцінці фінансового стану страховика та його надійності.

Резерв незароблених премій включає в себе частки від сум надходжень страхових платежів, що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату.

Резерв збитків – це зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування.

Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування відповідно до правил формування та розміщення страхових резервів.

Відповідно до Закону України "Про страхування" страховики викорис­товують єдиний спрощений метод розрахунку резерву незароблених премій – метод «плаваючих кварталів», а саме: сума надходження страхових платежів в першому кварталі множиться на одну четверту, в другому – на одну другу, в останньому кварталі розрахункового періоду – на три четвертих, одержані добутки додаються.

Резерв незароблених премій виникає через розбіжність діяльності страховика та періоду дії договору страхування. Отже, резерв за своїм змістом є не резервом, а є статтею розмежування обліку отриманих страхових премій між звітними періодами. А обчислений за діючою методикою резерв незароблених премій фактично є витратами майбутніх періодів.

У закордонній страховій практиці страховики формують дещо більшу кількість резервів з ризикових видів страхування. В Україні зако­нодавством також дозволено страховикам приймати рішення про запровадження з початку календарного року згідно з встановленою методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів:

− резерву незароблених премій;

− резерву заявлених, але не виплачених збитків;

− резерву, збитків, які виникли, але не заявлені;

− резерву катастроф;

− резерву коливань збитковості.

Величина резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) обчислюється актуарно, окремо за кожним договором за методикою формування резервів зі страхування життя, передбаченою Законом України "Про страхування". Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від іншого його майна, тобто обліковуватись на окремому балансі.

Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунку.

Розміщення страхових резервів страховик проводить з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності і диверсифікованості, що відповідають вимозі управління активами.

Питання для самоконтролю:

1. Що характеризує фінансова надійність страховика?

2. Чим забезпечується фінансова надійність страховика?

3. Що означає платоспроможність страховика?

4. Що належить до власних коштів страховика?

5. З чого складається страховий портфель страхової компанії?

6. Якими є умови забезпечення платоспроможності страховика?

7. Що таке фактичний та нормативних запас платоспроможності і як вони визначаються?

8. Що з себе представляють страхові резерви?

9. На яки види резервів поділяються страхові резерви?

Інженерна графіка належить до дисциплін, які складають загальноінженерну підготовку спеціалістів з вищою технічною освітою.

Мета вивчення курсу "Інженерна графіка" полягає у здобутті студентами знань, умінь і навичок, необхідних для викладання технічних думок за допомогою креслення в системах комп'ютерного проектування, а також для розуміння принципу дії конструкції за її кресленням.

Курс "Інженерна графіка" складається з трьох розділів: 1. Нарисна геометрія і проекційне креслення. 2. Машинобудівне креслення. 3. Будівельне креслення.

Нарисна геометрія і проекційне креслення є теоретичною основою побудови креслень, які є графічною моделлю конкретних інженерних виробів. Нарисна геометрія вивчає способи побудови зображень просторових фігур на площині та розв'язки просторових задач на кресленні.

Ознайомлення з основними положеннями машинобудівного креслення надасть студентам уявлення про способи побудови зображень деталей та їх з'єднань, що вико­ристовуються у машинобудуванні та в устаткуванні закладів ресторанного господар­ства; можливість читати креслення збірних одиниць, складених із простих деталей.

Будівельне креслення допоможе студентам набути навичок читання і виконання креслень споруд закладів ресторанного господарства; оволодіти навичками роботи з системами автоматизованого проектування, зокрема AutoCAD та ArchiCAD. Знання і практичні навички, одержані під час вивчення комп'ютерної графіки, необхідні для виконання графічної документації курсових та дипломних проектів, а також знадоб­ляться в майбутній практичній діяльності.

Таким чином, завданням вивчення інженерної графіки є:

здобуття: знань теоретичних основ побудови зображень, простих ліній, пло­щин, геометричних фігур; навичок визначення форми простих деталей за їх зображен­ням; навичок читання і виконання креслень споруд закладів ресторанного господарства;

ознайомлення: зі способами побудови зображень; із зображенням деталей та їх з'єднань, що використовуються у машинобудуванні та в устаткуванні закладів ресто­ранного господарства;

оволодіння: навичками розв'язувати задачі на взаємну належність і перетин геометричних фігур, на визначення їхньої натуральної величини; просторовою уявою, здатністю аналізувати форму виробів за їх кресленням; вмінням читати креслення збірних одиниць, складених із простих деталей.

Знання і практичні навички, отримані під час вивчення інженерної графіки, потрібні для засвоєння таких дисциплін, як: прикладна механіка, теплотехніка, електро­техніка, торговельне устаткування, основи будівництва, санітарної техніки та охорони навколишнього середовища, а також під час виконання курсових та дипломних проектів.

Опорний конспект лекцій з курсу "Інженерна графіка" розроблено для студентів напряму підготовки 0917 "Харчова технологія та інженерія" усіх форм навчання.

Згідно з тематичним планом робочої програми на аудиторних заняттях студенти вивчають основні теоретичні положення з нарисної геометрії, проекційного, машино­будівного і будівельного креслення, а також закріплюють ці знання при виконанні графічних робіт.

У конспекті наведено всі теми з робочої програми. Питання кожної з тем надано в певній логічній послідовності з максимальним використанням графіки і мінімальним тексту. На початку кожної теми наводиться міні-лексикон з переліком вживаних термінів і виразів, потім - перелік літератури, яку можна використати при вивченні теми. Після цього наводиться необхідна інформація за відповідними навчальними темами. Наприкінці кожної теми наведені запитання для самоконтролю, які дають можливість студентам перевірити свої знання.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ НАРИСНОЇ ГЕОМЕТРІЇ.

ПРОЕКЦІЙНЕ КРЕСЛЕННЯ

ТЕМА 1. Основні поняття та історія розвитку дисципліни. Проектування точки і прямої

План

1. Основні поняття та історія розвитку дисципліни.

2. Прямокутне проектування.

3. Проектування точки.

4. Класифікація прямих.

5. Належність точки прямій.

6. Сліди прямої.

7. Натуральна величина відрізка.

8. Відносне положення прямих.

Рекомендована література:

[1, с. 9-28], [3, с. 17-26]

Міні-лексикон:

центральне проектування, паралельне проектування, косокутне паралельне проектування, прямокутне паралельне проектуван­ня, пряма загального положення, горизонтальний слід, фрон­тальний слід, горизонтальна пряма, фронтальна пряма, про­фільна пряма, пряма рівня горизонтально – проектуючи пряма, фронтально – проектуючи пряма, профільно – проектуючи пряма, натуральна величина відрізка прямої, паралельні прямі, прямі, що перетинаються, мимобіжні прямі.

1. Основні поняття та історія розвитку дисципліни

Графіка –___________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рисунок –___________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________

Креслення –_________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________

Спостерігаючи шлях розвитку креслення, можна виді­лити два основних його напрямки: перший - будівельні крес­лення, за якими будували житло, промислові споруди, мости тощо; другий - промислові креслення, за якими створювались різні інструменти, пристосування, машини.

Перші зображення, близькі до сучасних прямокутних проекцій, зустрічаються на стінах давніх будівель Єгипту та Ассирії, Стародавньої Греції та Риму.

Креслення виконувались без масштабу, але за розмі­рами, і лише у XVIII ст. почали використовувати масштаб. Спочатку зображення у плані (вигляд зверху) суміщали із зображенням фасаду будівлі (вигляд спереду) (рис. I)

Рис. 1. Історичне креслення

На території Київської Русі зводять Софію Київську та Золоті ворота. У 1020 р. створено "Будівельний статут" Ярослава Мудрого.

Новий період розвитку — епоха Ренесансу.

Плани Пскова (XV ст.) і Москви (XVII ст.) складено з використанням аксонометрії.

У XVI ст. у Москві за наказом Івана Грозного створено "Пушкарський наказ", який відав інженерною та артилерій­ською справою.

На початку XVIII ст. у період царювання Петра І в Росії бурхливо розвивається кораблебудування та різні види про­мисловості, що вимагаю умілого виконання креслень. У зв'яз­ку з цим за наказом Петра І вводиться викладання креслення у спеціальних навчальних закладах, що стало причиною появи у 1708 р. перших підручників з креслення.

У 1798 р. французький вчений Гаспар Монж опубліку­вав свою працю "Нарисна геометрія". Так наприкінці XVIII -початку XIX ст. почала розвиватися нарисна геометрія і метод ортогональних проекцій отримав наукове обгрунтування.

У 1810 р. інженер К.І. Потьє (учень Г. Монжа) прочи­тав у Росії перший курс нарисної геометрії.

У 1821 р. вийшов перший російський підручник з нарисної геометрії Я.О. Севастьянова.

Сучасний етап розвитку нарисної геометрії та інже­нерної графіки розпочався з 40-х років XX ст.

Професори Четверухін М.Ф. (у Москві) і Колотов С.М. (у Києві) започаткували систематичні наукові та науково-методичні дослідження в цій галузі знань. Почався етап роз­витку, що має назву етап геометричного моделювання, або інженерної геометрії.

Велика роль у розвитку інженерної графіки, методики її викладання та створення навчальних посібників належить І.Г. Попову, В.О. Гордону, В.І.Каменєву, М.С. Дружиніну, С.К. Боголюбову та іншим вченим.

Освою побудови зображень є спосіб проектування. Отримати зображення будь-якого предмета - означає спроек­тувати його на площину креслення, тобто спроектувати окремі його елементи.

центральне проектування паралельно прямокутне проектування

паралельно косокутне проектування

Рис. 2. Види проектування

Залежно від взаємного розташування проектуючих
променів проектування поділяють на центральне і паралельне

Центральне проектування________________________________________

____________________________________________________________________

Паралельне проектування - _______________________________________

____________________________________________________________________

Паралельне прямокутне проектування - _____________________________

____________________________________________________________________

Паралельне косокутне проектування - ______________________________

____________________________________________________________________

Дата добавления: 2017-02-01