Підстави виникнення зобов’язання

Встановлення (зміна, припинення) будь-яких правовідносин пов’язується з певними явищами, які отримали назву юридичних фактів. Отже, юридичний факт – це явище (життєва обставина), з якою норма права пов’язує настання певних правових наслідків (виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язків учасників цих відносин).

Отже, юридичний факт характеризується двома моментами: матеріальним (наявність певного конкретного явища) і юридичним (наявність норми, що пов’язує з настанням цього явища певних правових наслідків).

За вольовою ознакою юридичні факти прийнято поділяти на події, що настають незалежно від волі та бажання людей (народження дитини, стихійне явище тощо), та дії, що породжують, змінюють чи припиняють правовідносин на основі волевиявлення людей (правочини, у тому числі договори). У свою чергу дії можуть бути як правомірні (ті, що здійснюються відповідно з вимогами закону), так й неправомірні (ті, що порушують закон).

Для виникнення (зміни, припинення) окремих прав і обов’язків мають бути в наявності декілька юридичних фактів (юридичний склад). Наприклад, для виникнення права на спадкування за заповітом необхідним є наявність заповіту і смерть заповідача.

Зобов’язальні відносини можуть виникати на підставі різноманітних юридичних фактів. Треба зазначити, що сучасна систематика підстав виникнення зобов’язань відрізняється від тої, що існувала у римському праві.

У архаїчному цивільному праві (ius civil), яке ще не знало єдиного поняття зобов’язання (obligatio) визначалися лише окремі види зобов’язальних відносин без встановлення підстав їх виникнення. Лише згодом, коли від ряду окремих випадків юристи перейшли до комплексної побудови цього поняття, рання юриспруденція почала на систематичній основі розробляти вчення про джерела (підстави) зобов’язання[184]. Спершу було встановлено, що зобов’язання можуть виникати як з правомірних дій (правочинів), так і з неправомірних дій (дій, якими завдалася шкода іншій особі, в результаті чого суб’єкт був зобов’язаний сплатити штраф). В Інституціях Гая була відтворена двочленна система підстав виникнення зобов’язань, а саме зазначалося, що зобов’язання можуть виникати з контрактів (ex contractu) або з деліктів (ex delicto) (G. 3.88). Хоча контракт і делікт також були відповідно правомірною і неправомірною дією, але їх змістовне наповнення стало значно вужчим. Тривалий час саме ці юридичні факти визнавалися основними підставами виникнення зобов’язань. Однак, традиційні погляди римських юристів щодо джерел виникнення зобов’язань прийшли у протиріччя з реаліями життя. З’явилися такі obligatio, які не можна було віднести до жодною з двох зазначених груп зобов’язань. Саме тому в Дігестах виокремлюється ще дві підстави виникнення зобов’язань: квазіконтракти (quasi ex contractu) і квазіделікти (quasi ex delicto) (D. 44.7.1).

Отже, в Інституціях Юстиніана закріплено вже чотири групи підстав виникнення зобов’язання, а саме: 1) контракти (ex contractu); 2) делікти (ex delicto); 3) квазіконтракти (quasi ex contractu); 4) квазіделікти (quasi ex delicto) (I. 3.13.2).

Дата добавления: 2017-02-01