Актуальні проблеми охорони праці та безпеки життєдіяльності

РОЗДІЛ 3

В наш час, як свідчить міжнародна статистика, рівень травматизму може бути прирівняний до епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди віком до 40 років.

Охорона праці та безпека життєдіяльності в сучасному техногенному світі відіграє важливу роль як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров’я, а тим більше життя.

Аналіз причин смертності в Україні показує, що основною причиною смертності чоловіків працездатного віку є нещасні випадки, отруєння, травми (30 – 35% усіх смертей у цьому віці). Через нещасні випадки та аварії на виробництві гинуть не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, але ще й годувальники сімей та батьки дітей [1, 4].

Тому, в Законі України “Про охорону праці” підкреслюється, що основним принципом державної політики України є пріоритет життя і здоров’я людини над результатами її праці [60, 6].

В сучасних умовах під охороною праці розуміється система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення – це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо.

Таким чином, проблема охорони праці є важливою складовою усіх сфер суспільного життя, включаючи й науково-дослідну роботу в гуманітарній галузі. Зокрема, проблема охорони праці набуває актуальності при роботі в бібліотечних, архівних, музейних та інших установах.

Для належної організації охорони праці при здійсненні науково-дослідної роботи в гуманітарній сфері необхідно керуватися Законами України, передусім такими як,,Про освіту”;,,Про вищу освіту”;,,Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічній діяльності”;,,Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”;,,Про інформацію”;,,Про науково-технічну інформацію”;,,Про захист інформації в автоматизованих системах”;,,Про науково-технічну експертизу”;,,Про наукову і науково-технічну діяльність”;,,Про наукові парки”;,,Про видавничу справу”;,,Про приєднання України до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин”;,,Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”;,,Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій”;,,Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»;,,Про авторське право і суміжні права”;,,Про охорону прав на сорти рослин”;,,Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів”;,,Модельний закон про наукову і науково-технічну діяльність”;,,Про інноваційну діяльність”;,,Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”;,,Про Основні правила роботи державних архівів України”;,,Про Національний архівний фонд і архівні установи”;,,Про музеї та музейну справу”, “Про видавничу справу”; “Про інформацію”, “Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про авторське право та суміжні права”, Кодекс законів про працю України, Кримінальний Кодекс України.

Правила охорони праці для вищеназваних установ розробляються на основі державних та відповідних відомчих нормативно-правовових документів. Так, в архівних установах чинними є,,Правила охорони праці в архівних установах”, затверджені Державним комітетом архіві України відповідно до Наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 1 лютого 2005 року N 22 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2005 р. за № 245/10525 [64].

Цим документом визначено, зокрема вимоги до санітарно-гігієнічних умов праці в архівах. Зазначається, що освітленість виробничих і побутових приміщень архівних установ має відповідати вимогам СНиП ІІ-4-79. Всі приміщення архівних установ, за винятком архівосховищ та фотолабораторій, мають бути забезпечені природним освітленням. Природне та штучне освітлення для роботи з архівними документами має забезпечувати сприятливі умови для загальної та зорової працездатності.

Для забезпечення охорони праці важливо, щоб під час природного освітлення для захисту від прямого та відбитого світла з поверхні екранів і клавіатури були передбачені сонцезахисні пристрої та правильне розташування робочих місць відносно вікон (природний потік світла має попадати на робочу поверхню з лівого боку).

Працюючи в архівних, а також в бібліотечних та музейних установах необхідно знати, що організація освітлення робочих приміщень і зон має виключати попадання прямих і відбитих світлових потоків в органи зору. Під час заміни джерел світла на обладнанні належить встановлювати лампи, які не знижують рівня освітленості.

З метою запобігання погіршенню природної освітленості не можна розставляти на підвіконнях високорослі квіти, шибки вікон потрібно очищати від пилу і бруду 2 рази на рік, внутрішні поверхні рам перефарбовувати не рідше 1 разу на три роки.

Штучне освітлення досягається системою загального освітлення. Для окремих робочих місць застосовується система комбінованого освітлення – загальне плюс місцеве. У світильниках слід використовувати переважно газорозрядні люмінесцентні лампи типу ЛБ, у світильниках місцевого освітлення допускається використання ламп розжарювання. Застосування відкритих ламп для загального та місцевого освітлення не допускається [21].

В науково-дослідницькій роботі гуманітарного спрямування, як і в будь-якій професійній діяльності важливого значення набуває має раціональна організація робочого місця з позицій наукової організації праці.

Від правильної організації робочого місця залежать умови його ефективності і безпеки. Такі аспекти наукової організації праці, як пристосування умов праці до людини, аналіз системи,,людина-техніка-середовище”, умови робочого середовища, рівень освітлення на робочому місці та відсутність шкідливих фізичних, хімічних та інших чинників забезпечують необхідну ефективність праці при мінімальних затратах біологічних ресурсів і створюють безпечні умови праці [65].

Тому, організовуючи робоче місце, необхідно звертати увагу на такі питання:

1. Встановити оптимальні параметри освітлення робочого місця (природного і штучного).

2. Дати оцінку метеорологічним факторам при роботі в галузі археології.

3. При наявності на робочому місці персональних комп’ютерів, оргтехніки та інших приладів, звернути увагу на вимоги щодо вибору зони робочих рухів (включення, регулювання, спостерігання та ін.).

При виборі зони робочих рухів слід враховувати:

- антропометричні дані людини – довжина рук і ніг, зріст, поле зору;

- надмірний поворот голови (не більше 40° в горизонтальній площині і 30° у вертикальній площині від лінії зору);

- надмірний поворот корпуса (не більше 45° ліворуч чи праворуч);

- витягування рук (не більше 500 мм в сторону і 300 мм вперед), чи ніг (не більше 500 мм вперед і 300 мм вгору).

5. При роботі з комп’ютером необхідно суворо дотримуватися таких вимог техніки безпеки:

- не вмикати і не вимикати роз’єми кабелів при поданій напрузі живлення;

- не залишати комп’ютери під живленням без нагляду.

Організовуючи своє робоче місце, необхідно враховувати рекомендації щодо організації робочого місця та захисту від шкідливого впливу комп’ютера на здоров’я людини:

- положення тіла повинно відповідати напрямку погляду, неправильна поза призводить до виникнення згорблення;

- нижній край екрана повинен бути на 20 см нижче рівня очей;

- рівень верхньої кромки екрана повинен бути на висоті чола;

- екран комп’ютера – на відстані 75 – 120 см від очей;

- висота клавіатури повинна бути встановлена таким чином, щоб кисті рук користувача розміщувались прямо;

- спинка стільця повинна підтримувати спину користувача;

- кут між стегнами і хребтом має становити 90°;

- крісло та клавіатуру розміщують таким чином, щоб не було потреби далеко витягуватись;

- якщо під час роботи доводиться дивитись на документи, то підставку з оригіналом документа слід встановлювати в одній площині з екраном і на одній з ним висоті;

- треба уникати яскравого освітлення, не втомлювати очі різкою зміною потужності світлових потоків;

- екран комп’ютера треба розміщувати під прямим кутом до вікон, самі вікна під час роботи доцільно завішувати або закривати жалюзями;

- у робочому приміщенні доцільно збільшувати вологість (оптимальна вологість – 60 % при температурі 21° С), розмістити квіти, акваріум у радіусі 1,5 м від комп’ютера.

Не менш важливим є дотримання режиму роботи, зокрема дотримуватися таких рекомендацій:

- при введенні даних, редагуванні програм, читанні інформації з екрана безперервна робота за екраном монітора не повинна перевищувати 4-х годин при восьмигодинному робочому дні; кількість опрацьованих символів (знаків) не повинна перевищувати 30000 за 4 години роботи;

- через кожну годину праці необхідно робити перерву на 5 – 10 хв., а через 2 години – 15 хв., під час яких доцільно виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики та провести сеанс психофізіологічного розвантаження.

Дотримання вимог техніки безпеки при використанні електроприладів в повній мірі стосується і побутових приладів, якими користуються в установах, а також в закладах освіти. Передусім, це стосується електрообігрівачів, кип’ятильників, вентиляторів, кондиціонерів, холодильників тощо. Особливої уваги вони потребують в періоди температурних максимумів.

Серед вимог до утримання даного робочого місця варто не допускати розміщення на ньому сторонніх предметів, невикористаних пристосувань, захаращеності.

Не слід ігнорувати також стан естетики даного робочого місця і враховують вимоги технічної естетики при оформленні інтер’єру, розміщенні обладнання, виборі кольору фарбування та ін.

Складовою частиною охорони праці є організація протипожежної безпеки. При роботі з науково-дослідною метою в архівних, бібліотечних, музейних та інших установах, важливого значення набуває знання основних обов’язків у разі виникнення пожежі. В цих випадках відвідувачі вищезгаданих установ нарівні з їх працівниками зобов’язані:

- негайно повідомити телефоном про виникнення пожежі пожежну охорону (101);

- повідомити про пожежу керівника чи відповідальну за пожежну безпеку посадову особу та (або) чергового в установі;

- вжити (по можливості) заходів щодо евакуації людей, архівних документів, книжкового чи музейного фонду, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

- у разі необхідності викликати аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо).

- у разі загрози життю людей негайно взяти участь або організувати їх урятування (евакуацію), використовуючи для цього наявні сили й засоби [80].

Відповідно до Закону України,,Про охорону праці” кожен працівник зобов’язаний:

- дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

- знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди [60, 8].

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Таким чином, загальний огляд основних вимог до проблем охорони праці в гуманітарній сфері дає підстави для виділення найбільш актуальних і першочергових проблем. Передусім, це: суворе дотримання вимог безпеки при роботі з електроприладами; забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці; організація протипожежної безпеки; обладнання робочих місць.

В сучасних умовах особливої актуальності набуває забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.

ВИСНОВКИ

Під час написання даної кваліфікаційної роботи, на основі опрацювання різноманітних джерел та літератури було охарактеризовано соціально-економічні та політичні умови розвитку культури та з’ясовано пріоритети і результати культурницької діяльності української інтелігенції на Наддніпрянщині та західноукраїнських землях в кінці XVIII – першій половині ХІХ століття.

У цей період в соціально-економічному житті Наддніпрянщини продовжує існувати феодально-кріпосницька система. Проте поступово починають зароджуватися капіталістичні відносини. Найбільш вагоме значення для культурного розвитку Наддніпрянщини мали події Вітчизняної війни 1812 року, Віденського Конгресу 1814 року, повстання декабристів 1825 року, Польського повстання 1830 – 1831 року, революції 1848-1849 років, оскільки саме вони визначали характер ведення внутрішньополітичного курсу російського уряду.

На західноукраїнських землях характерною рисою розвитку наприкінці XVIII – першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Внаслідок загальноєвропейських революційних подій 1848 – 1849 pp., було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували діяльність населення у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань. Економічні умови розвитку культури на цих землях були подібними до наддніпрянських.

Головна увага у роботі приділяється напрямкам культурницької діяльності представників наддніпрянської та західноукраїнської інтелігенції. У цей час вагомі зміни відбулись в освіті, літературі, театрі, музиці, етнографії та історичній науці.

Найбільшим здобутком в освітянській сфері стало заснування двох перших університетів на Наддніпрянщині: у Харкові та Києві. Проте освітня система Наддніпрянщини була повністю русифікована, народна ж освіта поступово занепадає.

Перший на Західній Україні університет виник у Львові наприкінці XVII століття. Проте українськомовним тут було лише викладання на богословській кафедрі для греко-католицьких священиків. На всіх інших факультетах навчання велося німецькою мовою. У середині ХІХ ст. у Львові з'явився ще й Політехнічний інститут, поява якого була зумовлена зростаючим розвитком промисловості в регіоні.

Вклад тогочасної української інтелігенції в національну культуру є досить вагомим і різноманітним. Звичайно, маючи більші можливості для культурного зростання, наддніпрянські митці проявили себе у дещо більшій кількості сфер, галицькі ж будителі були зосереджені в основному на відстоюванні рідної мови і розвитку народної освіти, зважаючи на потужну полонізацію й германізацію української культури і майже повну неосвіченість місцевого населення.

Коротко проаналізувавши біографію одних з найяскравіших представників української інтелігенції ми переконалися, що на Наддніпрянщині інтелігенція формувалася переважно з нащадків колишньої козацької старшини Лівобережжя – дрібного дворянства Російської імперії. На Західній Україні ж єдиним джерелом формування національних інтелектуальних кадрів, в силу свого історичного розвитку, стали духовні освітні заклади, як наприклад Богословська кафедра Львівського університету. Саме тому місію культурного розвитку місцевого населення взяли на себе греко-католицькі духівники.

Силами наддніпрянської інтелігенції відбувається становлення нової української літератури, створюються неперевершені поетичні та прозові твори, виникають нові літературні жанри. Здійснюються перші спроби заснування професійного театру, в його репертуарі з'являються перші паростки україномовної драматургії. Під впливом західноєвропейського мистецтва українські живописці вносять визначний вклад в образотворче мистецтво не лише України, а й Росії, а, можливо, і світу. Відбувається становлення української національної композиторської школи. Творчими потугами українських архітекторів створюються прекрасні пам’ятники в цілому ряді міст Росії та України.

На західноукраїнських землях завдяки діяльності греко-католицьких священиків поступово починають підноситись позиції української мови, активно розвивається українська література, ширшає мережа народних шкіл для надання освіти українському населенню, засновується перший український театр на Галичині, що призвів до виникнення постійного українського театру у Львові.

Таким чином, незважаючи на великі втрати, яких зазнала Україна, вона змогла і зуміла при обмеженнях і мінімальних можливостях сформувати свідому частину суспільства, яка стала каталізатором і провідником революційних ідей, ідей боротьби за свободу і незалежність України.

Попри постійні утиски українського народу на національному ґрунті, його культура не припиняла свого поступу. Представники прогресивної інтелігенції цього періоду багато зробили для українського культурно-національного відродження, формування національної самосвідомості, утвердження української мови, розвитку музичного, образотворчого мистецтва та театру, що спиралися на міцні традиції культурних надбань українського народу.

Дата добавления: 2017-02-01