Виробнича практика

Виробнича практика (грец. «praktikos» — дієвий, активний) — це процес застосування та закріплення теоретичних знань на ви­робництві з метою набуття науково-виробничого досвіду, при­дбання практичних навичок, а також відпрацювання основних питань дипломного проектування. Виробнича практика прово­диться на відповідних об'єктах (підприємствах і організаціях) і за змістом відповідає основним розділам певної дисципліни, або комплексу дисциплін.

Студентам видаються індивідуальні завдання з відпрацювання навичок творчого наукового характеру в умовах виробництва. Вони впроваджують нові методи досліджень, розробляють раціо­налізаторські пропозиції, використовують методичні розробки окремих процесів за фахом, удосконалюють організацію і методи управління підприємством та його структурними підрозділами тощо. Виконані індивідуальні завдання оформляються у вигляді звітів з виробничої практики і захищаються перед комісією або на звітній конференції. Повне виконання програмних завдань до­поможе студентам заглибитися у зміст дисципліни, що вивчаєть­ся; сприятиме їх успішній підготовці до професійної управлінсь­кої діяльності на виробництві.

Практична підготовка проводиться в умовах професійної дія­льності під організаційно-методичним керівництвом викладача вищого навчального закладу і фахівця з виробництва. Програма практики та її терміни визначаються навчальним планом. Органі­зація практики регламентується «Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів ^Л країни», затвер­дженим постановою Міністерства освіти і наук України. Прак­тика студентів передбачає безперервність і послідовність її про­ведення при одержанні достатнього обсягу практичних знань і умінь відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня. Залежно від спеціальності і спеціалізації студентів практика може бути: виро­бничою, навчальною, технологічною, економічною, науково-дослідною та ін. На молодших курсах одним з можливих завдань практики може бути оволодіння студентами робочою професією, що відповідає спеціальності навчання.

Заключною ланкою практичної підготовки є преддипломна практика студентів, що проводиться перед завершенням дипло­много проекту. Під час цієї практики поглиблюються і закріп­люються теоретичні знання з всіма дисциплінами навчального плану, підбирається фактичний матеріал для виконання диплом­ного проекту (роботи).

Практика студентів вищих навчальних закладів проводиться на відповідних базах практики, що повинні відповідати необхід­ним вимогам програми.

За наявності у вищих навчальних закладах державних (регіо­нальних) замовлень на підготовку фахівців, перелік баз практики надають галузеві органи, які готували замовлення на спеціалістів. При підготовці фахівців вищими навчальними закладами за ці­льовими договорами з підприємствами, організаціями, установа­ми — бази практики передбачаються цими договорами.

У випадку, коли підготовка фахівців здійснюється за замов­ленням фізичних осіб, бази практики можуть забезпечувати ці особи (з урахуванням усіх вимог наскрізної програми) або ВНЗ, що визначається умовами договору (контракту) на підготовку фахівців. Студенти можуть самостійно (з дозволу відповідних кафедр) підбирати для себе місце проходження практики (пропо­нувати його).

До керівництва практикою залучаються досвідчені викладачі кафедр, а на виробництві — висококваліфіковані фахівці.

Керівник практики від вищого навчального закладу виконує такі функції:

— забезпечує проведення всіх організаційних заходів перед від'їздом студентів на практику (проведення інструктажу про по­рядок проходження практики, видача програми і методичних ре­комендацій, оформлення відряджень та ін.);

— повідомляє студентам про систему звітності про практику, прийнятої на кафедрі, а саме: надання письмового звіту, порядок його оформлення;

— у тісному контакті з керівником практики від виробництва забезпечує високу якість її проходження відповідно до програми;

— контролює забезпечення нормальних умов праці і побуту студентів.

За наявності вакантних місць студенти в період проходження практики можуть бути зараховані на штатні посади, якщо робота на них відповідає вимогам програми практики. При цьому не ме­нше ніж 50 % часу приділяється на загально професійну підгото­вку за програмою практики.

Студенти вищих навчальних закладів при проходженні прак­тики зобов'язані: до початку практики одержати від керівника практики консультації щодо оформлення всіх необхідних доку­ментів; у повному обсязі виконувати всі завдання, передбачені програмою практики і вказівки її керівників; зібрати практичний матеріал і оформити його у формі звіту; вчасно представити і за­хистити звіт про практику.

Після закінчення терміну практики студенти звітують про ви­конання індивідуального завдання. Загальна і характерна форма звітності студента по практиці — це надання письмового звіту, підписаного й оціненого безпосередньо керівником практики. Письмовий звіт разом з іншими документами пред'являється на резензування керівникові практики від навчального закладу.

Звіт повинен містити відомості про виконання студентом усіх розділів програми практики й індивідуальне завдання, висновки і пропозиції, список використаної літератури. Оформляється звіт за вимогами, встановленими вищим навчальним закладом.

Звіт про практику захищає студент у комісії, яку призначає за­відувач кафедри. До складу комісії входять провідні викладачі кафедри. Комісія приймає звіт у студентів протягом перших де­сяти днів семестру, що починається після практики. Оцінка за практику вноситься у заліково-екзаменаційну відомість і в залі­кову книжку студента.

Джерела фінансування практики студентів вищих навчальних закладів визначаються формою замовлення на фахівців (держав­на, контрактна). Витрати на практику студентів ВНЗ є складовою частиною загальних витрат на підготовку фахівців. Розмір витрат на практику студентів визначається кошторисом-калькуляцією, що розробляється вищим навчальним закладом. Проживання студентів-практикантів у гуртожитках або орендованих для цього житлових приміщеннях оплачує вищий навчальний заклад у ме­жах цих витрат.

Студентам-практикантам на період практики, що проводиться за межами місця розташування вищих навчальних закладів, нара­ховуються відрядні за рахунок витрат на практичну підготовку в розмірах, установлених чинним законодавством.

Стажування студентів магістратури

У відповідності до сучасних соціальних замовлень підготовка магістрів вищої кваліфікації повинна ґрунтуватися на основі по­єднання теоретичної та практичної підготовки зі стажуванням на об'єктах виробництва.

Стажування магістрантів — це комплексний процес актив­ного, дієвого засвоєння виробничого досвіду шляхом виконання відповідних функцій і прийняття управлінських рішень на поса­дах, передбачених освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр». У процесі стажування магістранти виконують види діяльності, які визначаються освітньо-професійною програмою підготовки і освітньо-кваліфікаційною характеристикою відповідної спеціа­льності

Мета стажування — в системі виробничого середовища на­бути вміння і навички самостійно приймати науково обгрунтова­ні рішення на основі пізнання об'єктивних законів і закономірностей виробництва, застосування наукових принципів менеджмен­ту, опрацювати методологію процесу управління виробничою і обслуговуючою сферами з активною роллю магістранта.

Стажування надає можливість слухачам магістратури мати ре­альну практичну взаємодію у системі управління господарських формувань на основі активного самостійного набуття умінь і на­вичок управлінської діяльності, засвоєння виробничого досвіду і втілення у життя сучасних принципів суспільного життя.

У відповідності до загальної мети доцільно визначити загальні завдання стажування магістрів:

1. Ознайомитися зі структурою і змістом виробничого проце­су підприємств і організацій різноманітних організаційно-правових форм господарювання, з особливостями роботи колек­тивних і колегіальних органів управління, керівників і спеціаліс­тів господарських формувань.

2. Вивчити організаційні форми виробничої взаємодії в трудо­вих колективах, навчитися творчо застосовувати знання і методи управління, засвоєні під час вивчення дисциплін професійно-орієнтованої підготовки.

3. Навчитися планувати, організовувати і аналізувати різно­манітні виробничі процеси, використовувати найбільш ефективні методи управління, виховання і розвитку трудових колективів і окремих працівників;

4. Набути початкового досвіду ведення науково-дослідної ро­боти, дослідно-експериментальних форм виробничої діяльності.

5. Ознайомитися з виробничим досвідом адміністративно-управлінського персоналу господарських формувань, апробувати найбільш ефективні прийоми і методи управління, що застосо­вуються в системі галузевого менеджменту.

6. Порівняти теоретичні здобутки сучасної економічної науки з реальним станом розвитку виробництва і визначити заходи з удосконалення окремих підсистем управління на підприємстві.

7. На основі аналізу господарського механізму об'єкта стажу­вання та загальних проблемних питань розвитку народного гос­подарства України підготувати звіт у формі наукової статті з до­повіддю на звітній науково-практичній конференції за підсум­ками стажування (тематику наукової статті магістрант узгоджує з науковим керівником).

8. Зібрати аналітично-дослідний матеріал для виконання магі­стерської роботи у відповідності до загальних вимог.

Організація проходження стажування. Стажування для сту­дентів магістратури організується випусковими кафедрами терміном, визначеним відповідною програмою підготовки (зазвичай 4—8 тижнів) і закінчується заліком.

Предметом стажування є системно організований виробни­чий процес управління виробництвом на підприємствах різнома­нітних форм власності і господарювання. Магістранти знайом­ляться з особливостями організації процесу управління вироб­ництвом, практичними прийомами, методами, технікою і технологією галузевого менеджменту на прикладі виробничої ді­яльності окремих керівників і спеціалістів.

Студенти магістратури здійснюють управлінські функції, пра­цюючи стажистами на посадах керівників і спеціалістів структу­рних підрозділів (начальник цеху, бригадир, економіст, маркетолог, диспетчер тощо) згідно з графіком та індивідуальним планом, розробленим разом з керівником стажування від підпри­ємства. Зміст виконаних завдань магістрант викладає у щоденни­ку, який у кінці стажування разом з науково-практичним звітом (науковою статею) подає на кафедру.

Під час стажування магістри обов'язково беруть участь у гро­мадському житті підприємства (відвідування засідань, нарад, зборів трудового колективу та інших суспільних процедур).

Керівництво стажуванням. Загальне керівництво стажуван­ням покладається на завідувачів керуючих стажуванням кафедр. Щоденне керівництво на об'єкті стажування здійснює один із працівників управлінського персоналу (керівник підприємства, головний економіст). Він інструктує, консультує та надає магіст­рам необхідні дані для формування досвіду виробничої діяльності.

Керуючі стажуванням кафедри зобов'язані:

• організувати проведення інструктажу про порядок прохо­дження стажування;

• надати магістрантам форми необхідних документів з органі­зації процесу управління виробничими об'єктами (бізнес-план, типові положення і посадові інструкції управлінського персона­лу, схеми організаційних структур управління, нормативні мате­ріали з оптимізації економічних, організаційних, технічних і тех­нологічних параметрів системи операційного менеджменту тощо);

• повідомити магістрів про систему звітності про стажування (підготовка до видання наукової статті з виступом на звітній нау­ковій конференції за напрацьованим статистичним матеріалом);

• у тісному контакті з магістрами забезпечити високу якість проходження стажування відповідно до вимог програми;

• контролювати забезпечення нормальних умов організації праці магістрів, ознайомлюючись із наявним виробничим процесом. Організація діяльності стажистів на виробництві. Магіст­рантам під час стажування слід бути готовими до активної ви­робничої діяльності і виконання всіх функцій управлінського працівника. Специфіка стажування полягає в тому, що поява у господарстві стажистів — неординарна подія для співробітників підприємства, які не упустять можливості перевірити теоретич­ні здібності і професійні вміння майбутніх менеджерів. Випро­бування виробничим колективом — найбільш ефективний спо­сіб відчути специфіку професії керівника і визначити для себе направленість подальшого професійного становлення і удоско­налення. У цих умовах важливо достойно показати себе не тіль­ки професійно підготовленим працівником, а й управлінцем-вихователем, методистом, організатором виробничих колекти­вів. Допомогти магістру у виборі управлінських засобів, прийо­мів і методів допоможуть знання теорії менеджменту, його сис­темних концепцій в умовах реформування усіх сфер вироб­ництва.

У перший день перебування в господарстві студенти магістра­тури зустрічаються з керівником підприємства або його замісни­ком. Проводиться бесіда про діяльність даного формування, його специфіку, цілі, структуру, традиції, завдання трудового колек­тиву, визначається керівник стажування від підприємства, скла­дається календарний план.

Магістрант повинен бути призначений наказом керівника під­приємства стажистом на певну посаду (можливий варіант ротації за декількома посадами). Він повинен ознайомитися з своїми по­садовими обов'язками, положенням про діяльність структурного підрозділу в якому працює. Керівник підприємства офіційно представляє стажиста виробничому колективу, ознайомлює його з окремими керівниками структурних підрозділів господарства, головними і рядовими спеціалістами, які можуть виступати в ролі кураторів з окремих видів виробничої діяльності.

Надалі вивчається виробнича документація: нормативно-правові документи-регламенти (статут, установчий договір, по­ложення про структурні підрозділи і служби, посадові інструкції, правила внутрішнього розпорядку); плани, звіти, робочі програ­ми, економічні нормативи, комп'ютерна база даних тощо.

Перший тиждень стажування має ознайомлювальний, а не пасивний характер. Магістранти відвідують виробничі об'єкти відповідно до календарного пану. Під час їх відвідання слуха­чам магістратури бажано у своєму щоденнику робити записи, нотатки, проводити аналіз виконання організаційних повноважень за відповідними функціями управління. Осмислюються і беруться на озброєння найбільш ефективні форми і методи ро­боти працівників.

Після щоденного ознайомлення з особливостями виробничого процесу бажана коротка бесіда з керівником. Стажисту важливо знайти спосіб викласти свою позитивну думку про найбільш ці­каві методи, прийоми та інші засоби управління, поставити пи­тання спеціалісту і вислухати його поради. Не варто акцентувати свою увагу на критиці тих або інших ситуацій, що були виявлені під час керування певним об'єктом, краще спробувати проаналі­зувати їх як проблемні, виробничі ситуації і знайти шляхи їх ви­рішення. При цьому аналітичний матеріал необхідно групувати за змістом і підготовлювати його для подання у науковій статті.

Своєчасна орієнтація майбутнього фахівця на конкретні поса­ди з визначенням конкретних завдань буде сприяти формуванню мотивації магістра до навчання, прагненню пізнати секрети про­фесії менеджера. Фахівцю прийдеться працювати з людьми. Стиль його діяльності повинен характеризуватися технологією економічного мислення, адже стажування визначає виробничі си­туації, обумовлені одночасно економічним потенціалом підпри­ємства, кваліфікацією співробітників, атмосферою колективу, зо­внішніми обставинами.

Лінія поведінки і дій фахівця виробляється не умоглядно, а в процесі інтенсивної роботи, взаємодії, взаєморозуміння усереди­ні колективу і за його межами. Ефективно працювати фахівець може тоді, коли за методами роботи стоять знання законів життя, розуміння його в усьому різноманітті економічно-соціальних проблем суспільства.

4.6. Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів

Методологія організації самостійної та індивідуальної роботи за кредитно-модульною технологією передбачає переоріє­нтацію із лекційно-інформативної на індивідуально-диференці­йовану, особистісно-орієнтовану форму та на організацію самоос­віти студента. За таких умов викладач має стати каталізатором навчання, генератором ідей, забезпечити професійну самореалізацію особистості і формування її кваліфікаційного рівня.

За Болонською угодою навчальний час самостійної і індивіду­альної роботи регламентується і повинен становити не менше ніж 50 % загального обсягу трудомісткості навчання.

Самостійна робота студентів

Основне завдання навчального процесу у вищому навчально­му закладі — навчити студентів працювати і поповнювати свої знання самостійно. Самостійна та індивідуальна робота студе­нтів — це форми навчального процесу у ВНЗ, що є основним за­собом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять.

Студенти повинні не тільки засвоїти відповідну навчальну програму, а й набути навички самостійної роботи. Студенти ма­ють можливість планувати і проводити самостійну роботу в ши­роких межах. її частка підвищується від перших до старших кур­сів. Щодня потрібно витрачати на самостійну роботу 3—4 го­дини. Хоча здатності і можливості студентів до самостійної роботи різні, загальні вимоги до організації такої роботи однакові для всіх: регулярність і систематичність, виділення головного в будь-якому матеріалі, розуміння його, а не заучування; завзятість і сталість вольових зусиль.

Завдання самостійної роботи у вищому навчальному закла­ді — навчити студентів: творчо і самостійно працювати; плану­вати особисту стратегію навчання; раціонально організовувати свій час; працювати з комп'ютером; опрацьовувати літературні джерела; виконувати дослідницьку роботу, аналізувати та інтер­претувати результати наукових досліджень тощо.

В основі самостійної роботи студентів лежить поняття само­стійності. Під самостійністю розуміють здатність людини вико­нати певні дії чи цілий комплекс дій без безпосередньої допомоги з боку іншої людини чи технічних засобів, що її замінюють, ке­руючись лише власним досвідом. Ця здатність індивіду лежить в основі його самостійної діяльності. Доцільно виділити два види самостійності: змістовну і організаційну.

Під змістовною самостійністю розуміють здатність людини приймати на певному рівні правильні рішення без допомоги зі сторони. Організаційна самостійність виражається у вмінні лю­дини організувати свою самостійну роботу з реалізації прийнято­го рішення. Казати про реальну самостійність можна лише тоді, коли їй властиві обидва види самостійності.

Базуючись на рівнях засвоєння творчого досвіду (впізнавання, відтворення, застосування, творчість), можна виділити чотири рі­вні змістовної самостійності: 1) виконавча самостійність; 2) само­стійність у типових ситуаціях; 3) самостійність в нетипових ситуаціях; 4) творча самостійність. Формування змістовної самостійності в конкретній сфері ді­яльності, як і засвоєння досвіду, характерна послідовністю. Тобто змістовна самостійність починає формуватися з першого рівня, а закінчується четвертим. Слід зауважити, що в цьому контексті існує суттєва проблема — досягти високого рівня ін­формативного і дидактичного забезпечення навчального проце­су, адже міра самоуправління навчальної діяльності у студентів тісно пов'язана з повнотою представлення викладачем даних про структуру і засоби навчання й контролю. Студенти вже на початку семестру повинні знати, що вони мають опанувати, що від них вимагається, якими будуть критерії оцінювання їхніх знань, скільки балів і за що вони можуть отримати під час пото­чних та підсумкових контрольних заходів. Для цього на стен­дах, у картках-пам'ятках, відповідних сайтах університету з ко­жної дисципліни слід розмістити відповідні навчально-мето­дичні матеріали.

Форми самостійної роботи студентів: домашні завдан­ня; опрацювання літературних джерел; робота у комп'ютерних мережах; складання анотацій модулів; оцінювання професій­них ситуацій; підготовка конспекту лекцій і практичних за­вдань.

Рекомендації щодо організації ефективної самостійної та ін­дивідуальної роботи полягають у наступному.

По-перше, міцні знання закріплюються в пам'яті при багато­разовому повторенні, тому необхідно систематично і планомірно вивчати навчальний курс у повному обсязі, а перед іспитом тіль­ки освіжити матеріал у пам'яті, привести його в систему.

По-друге, організація самостійної роботи ґрунтується на попередніх (базових) знаннях. Важливо дотримуватися прин­ципу зустрічної активності студентів на лекції: «Мало слуха­ти — треба чути, мало дивитися — треба бачити», оскільки в процесі будь-якої діяльності виникають кризи уваги. Так, за психологічними дослідженнями, в ході слухання лекції перша криза уваги настає через 14—18 хв. після її початку, друга — ще через 11—14 хв., третя — через 9—11 хв. після другої кризи, наступні повторюються постійно через 4—8 хв. Тому потрібно навчитися мистецтву відпочинку, що істотно підвищить актив­ність уваги.

По-третє, для раціоналізації використання часу доцільно про­водити його аналіз і виявляти раціональність тих чи інших ви­трат. Рекомендується така орієнтовна структура використання часу протягом доби для студентів: аудиторна робота — 8 год., самостійна і індивідуальна робота — 4, вільний час — 4, сон — 8 год. Періодично (погодинно) необхідно роботи невеликі пере­рви (5—10 хв.). Кращий відпочинок— фізично активний. Що­денний відпочинок (не менше однієї години на добу) — найкра­ще проводити на свіжому повітрі.

Самостійна робота дозволяє студентам ефективно відпрацьо­вувати професійні вміння та навички. Така робота повинна бути індивідуальною із врахуванням рівня творчих можливостей сту­дентів, їх навчальних здобутків, інтересів, потреб, навчальної ак­тивності тощо.

Індивідуальна робота студентів

Індивідуальна робота пов'язана з урахуванням їхніх індиві­дуальних відмінностей, таких як характер протікання процесів мислення, рівень знань і вмінь, працездатність, рівень пізнава­льної і практичної самостійності, рівень вольового розвитку тощо.

Індивідуальна робота передбачає створення умов для роз­криття індивідуальних творчих здібностей студентів. Студент може виконувати індивідуальну роботу як під керівництвом ви­кладача або самостійно у позааудиторний час за окремим графі­ком з урахуванням особистих потреб і можливостей. Особливо актуально це питання стоїть зараз, коли студенти інколи змуше­ні відволікатися від навчального процесу — вони працюють, за­робляючи кошти на навчання, допомагають близьким, іноді хворіють, а іноді через психологічні особливості не бажають працювати в груповій динаміці. Безумовно, необхідно створити таку дидактичну систему, яка була б розрахована і на такий ко­нтингент. Необхідно надати можливість студентам працювати індивідуально.

В основі індивідуальної роботи лежить принцип індивідуалі­зації. Індивідуалізацію діяльності студента можна розглядати у двох аспектах: 1) як процес (суб'єктивно-особистісна зорієнто­вана діяльність, яка пов'язана з психологічними потребами і мотивами особистості); 2) як форма (це способи індивідуально-особистісних варіантів досягнення цілей навчання).

Індивідуальна робота студентів передбачає такі форми:

• індивідуальні навчально-дослідні завдання (вид позааудиторної індивідуальної роботи студента навчального, навчально-дослідницького чи проектно-конструктурського характеру, яке використовується в процесі вивчення програмного матеріалу ди­сципліни і завершується контролем);

♦ консультації (вид навчальних занять, що проводяться з окремими студентами з метою підвищення рівня їхньої підготов­ки та розкриття індивідуальних творчих здібностей);

♦ курсові, дипломні і магістерські проекти;

♦ розв'язання розрахункових (ситуативних) задач за варіати­вним принципом;

♦ аналіз і оцінювання професійних ситуацій;

♦ підготовка рефератів;

♦ складання тематичних;

♦ анотації прочитаної додаткової літератури;

♦ виконання наукових робіт;

♦ підготовка наукових доповідей і публікацій.

Індивідуальні завдання видаються студентам у заздалегідь ви­значений термін. Індивідуальне завдання виконується студентом самостійно при консультуванні з викладачем. Допускаються ва­ріанти виконання індивідуальної комплексної тематики декіль­кома студентами.

Для залучення студентів до індивідуальної роботи у вищому навчальному закладі використовують різні форми:

♦ виробничі і навчальні практики;

♦ стажування спеціалістів;

♦ лекторська робота з поширення наукових знань серед ліцеї­стів та студентів-першокурсників;

♦ студентські наукові гуртки;

♦ предметні наукові олімпіади;

♦ наукові семінари і конференції;

♦ конкурси наукових робіт;

♦ конкурси наукових грантів;

♦ виставки творчих і наукових робіт;

♦ участь у роботі наукових лабораторій кафедри;

♦ участь у виконанні госпрозрахункової тематики кафедри;

♦ участь у роботі студентського наукового товариства;

♦ запровадження творчих наукових проектів.

За численними дослідженнями автора, рівень самостійності та індивідуалізації навчально-творчої діяльності студентів є основ­ною факторною ознакою, яка активно впливає на такі критерії якості підготовки спеціалістів, як сформованість творчого досві­ду, міцність знань, продуктивність навчання, системність мис­лення, науковий рівень одержаних знань, рівень професійної ада­птації та ін.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

1. Лекція, її функція і класифікація.

2. Етапи підготовки лекції та композиційна структура до­повіді.

3. Особливості використання лектором лінгвістичних, паралінгвістичних і кінетичних способів впливу на аудиторію.

4. Критерії оцінювання лекції і лекційної майстерності.

5. Практичне заняття, його мета, функції і структура.

6. Організація проведення практичного (семінарського) за­няття.

7. Критерії оцінювання якості проведення практичних за­нять.

8. Контроль, його мета і функції.

9. Види контролю (поточний, проміжний, підсумковий).

10. Розроблення екзаменаційних білетів і питань до заліків.

11. Підготовка і організація проведення іспит й заліку.

12. Критерії оцінювання знань студентів.

13. Критерії оцінювання якості проведення іспитів і заліків.

14. Мета і завдання курсового і дипломного проектування.

15. Структура курсового й дипломного проекту. Вимоги до оформлення курсових і дипломних проектів.

16. Організація роботи студента над курсовим і дипломним проектом.

17. Організація захисту курсових і дипломних проектів.

18. Мета і завдання практичної підготовки студентів.

19. Види практик, особливості їх проведення.

20. Організація проведення стажування магістрів.

21. Організація захисту звітів з виробничої практики.

22. Мета і завдання самостійної роботи студентів.

23. Форми самостійної роботи студентів.

24. Управління самостійною роботою студентів.

25. Індивідуалізація самостійної роботи студентів.

26. Форми індивідуальної роботи студентів.

27. Форми залучення студентів до індивідуальної роботи.

«Голова учня — це не посудина, яку треба

наповнити, а факел, який треба запалити»

Плутарх

Дата добавления: 2017-02-01