Методичні основи організації тестового контролю знань

Управління якістю підготовки фахівців багато в чому визна­чається системою зворотного зв'язку на етапах вхідного, поточ­ного, проміжного, підсумкового і відстроченого контролю, який називають ще контролем залишкових знань. Викладач не повинен бути байдужим до того, як прочитані ле­кції і проведені практичні заняття відклалися у пам'яті студента. У даному випадку його має цікавити не сам акт проведення конт­рольної акції, а, насамперед, перевірка власного досвіду і спро­можності ефективно впливати на формування знань, вмінь, нави­чок, а також розвиток творчих здібностей студентів. Тому контроль знань — це ще й можливість удосконалювати форми, методи і засоби педагогічної майстерності. Успішне вирішення цих завдань багато в чому буде визначати загальний рівень якості вищої освіти.

Для проведення контролю знань студентів через обмеженість часу зручно використовувати тестові програми. Основна мета те­стового контролю (ТКЗ)— оцінювання рівня засвоєння знань студентів після вивчення дисципліни й одержання інформації для удосконалення процесу підготовки кадрів.

Відповідно до загальної мети можна виділити такі основні функ­ції ТКЗ: 1) діагностична; 2) навчальна; 3) організуюча; 4) виховна.

Функція діагностики випливає із самої суті контролю, спря­мованого на збирання, аналіз та інтерпретацію результатів оцінки для визначення реального рівня сформованості знань студента.

Навчальна функція спрямована на досягнення однієї з найваж­ливіших цілей — оволодіння студентами змістом освіти (певної дисципліни). Мається на увазі той факт, що студент при вирі­шенні тестового завдання ще раз повторює пройдений матеріал і краще закріплює отримані знання.

Організуюча функція педагогічного контролю виявляється в його впливі на організацію навчального процесу. Залежно від отри­маних результатів контролю викладач вносить відповідні зміни в навчальний процес, що виявляються в нових підходах, формах, методах та дидактичних засобах навчання.

Виховна функція. Тестова перевірка допомагає студентам удо­сконалювати свої знання, систематизувати їх, розвивати пам'ять, мислення, гуманізувати освітній процес і на цій основі формува­ти гармонійно-розвинуту творчу особистість.

Як один з елементів процесу навчання ТКЗ регламентується відомими загальними принципами педагогіки: 1) об'єктивності і справедливості оцінювання; 2) науковості; 3) ефективності й оперативності; 4) систематичності; 5) єдності вимог; 6) гласнос­ті та ін.

Перед тим, як визначити основні вимоги щодо методології складання тестових програм, зупинимося на термінології. Тест (англ. «test» — іспит) — завдання стандартної форми, що має за

мету визначити рівень засвоєння знань, розумового розвитку, спеціальних можливостей та інших якостей особистості людини.

Тест педагогічний являє собою сукупність завдань зростаючої складності, що дозволяють точно оцінити знання, уміння, навич­ки й інші характеристики особистості студента, які цікавлять пе­дагога. Наприклад, такі як повнота (наявність повного ланцюга системи знань); систематичність (упорядкованість і стрункість); науковість (глибоке засвоєння наукових понять, законів, теорій); міцність (можливість довгострокового зберігання в пам'яті нако­пиченої суми знань і засобів діяльності).

Відповідно до змісту завдань педагогічного контролю педаго­гічний тест повинен задовольняти такі вимоги: 1) чіткий ком­плекс тестових завдань; 2) оптимальний рівень складності; 3) на­дійність; 4) валідність; 5) можливість оцінювати знання студента за рівнем сформованості його творчого досвіду.

Тест повинен включати комплекс завдань різноманітних видів, для того щоб всебічно оцінити рівень засвоєння навчальної інфор­мації: розуміння, пізнання, відтворення, застосування, творчість. Особливо складно діагностувати творчий рівень, тому що творча діяльність заснована на сукупності умінь: інтелектуально-логічних, інтелектуально-евристичних, методологічних, світогля­дних, комунікативних, авто дидактичних тощо. Для цього необхідно розробити комплекс тестових завдань зростаючої складності.

Рівень складності має бути таким, щоб студент розумів сут­ність і завдання тесту, а питання в тесті повинні відповідати складності контрольного матеріалу.

Надійність — одна з найважливіших характеристик тесту. Те­стова програма повинна дозволяти визначити й оцінити знання, уміння і навички з максимальною точністю.

Валідність показує цінність тестових завдань, які повинні бу­ти пов'язані з практичними або емпіричними показниками.

Для реалізації цих умов існує класична процедура складання тестів, що має таку послідовність етапів.

1 етап. Викладач повинен визначити мету тестування (що він хоче оцінити: Знання?, Уміння?, Якого рівня? тощо); виділити вимоги (критерії) до оцінюваних знань, умінь, навичок (розроби­ти шкалу оцінювання, модель інтерпретації отриманих оцінок). Наприклад, оцінка репродуктивного рівня знань за 5-бальною шкалою.

2 етап. Розглядається план тесту, визначається кількість за­вдань, встановлюється рівень їх складності. З погляду практич­ного підходу, якщо в якості критерію прийняти 5-бальну шкалу

оцінки, то кількість завдань у тесті повинна дорівнювати або бу­ти кратною п'яти. Тоді легко визначити результати оцінки: п'ять правильних відповідей — оцінка «відмінно», три правильних відповіді — оцінка «задовільно».

Що стосується оптимізації кількості варіантів можливих від­повідей, то їх не повинно бути від З до 5, адже при їх суттєвому збільшенні тест перетворюється в лотерею з вірогідністю 50 % на 50 %. Якщо в тесті налічується три альтернативні варіанти відпо­відей — маємо 33 % того, що студент вгадає відповідь; відповід­но: чотири варіанти— 25 %, а п'ять— 20 %. Збільшувати кіль­кість альтернативних відповідей більше п'яти не рекомендується, тому що зниження відсотка можливості вгадування відповіді зменшується незначно, а час, що буде витрачено студентом на обмірковування, може набагато збільшитися (рис. 3).

2) текст тестового завдання; 3) варіанти відповідей (якщо тести закриті). Відкриті тести передбачають вільну відповідь, а закри­ті — один правильний варіант і мають різноманітну форму по­становки задачі. Ось деякі з варіантів закритих тестів.

1. Тест на впізнавання (або «програмований контроль знань»). Він передбачає вибір студентом із декількох альтернативних ва­ріантів правильного. Основна перевага таких тестів — швидкість тестування і простота оцінки, а недолік — відповіді навмання.

2. Тест на достовірність передбачає відповіді типу «так» або «ні», «правильно» або «неправильно». Текст тесту дається у фо­рмі однієї відповіді, питання або формули; перевага — простота, а недолік — неможливість перевірити глибину знань.

3. Тестове завдання на доповнення. Цей тест складніший і йо­го на практиці називають «економічний диктант». Він має таку структуру: 1) інструкція: доповніть або підставте у формулу від­повідне значення; 2) текст тесту подається у вигляді речення, в якому наріжне слово або цифра відсутні і їх потрібно вставити, додати (наприклад: продуктом праці управлінського працівника є...). Тут є деякі дидактичні правила: а) в кожному завданні по­винно бути одне доповнення; б) доповнення краще приводити в кінці речення; в) запитання потрібно формулювати чітко, без двозначного тлумачення.

4. Тест на відповідність. Пропонується зіставити одне з од­ним визначені позиції, поняття, явища. Наприклад: інструкція для студента: «Встановіть відповідність між школами управлін­ської думки і хронологією їх діяльності». У цьому виді тестів є можливість більш глибоко перевірити рівень знань.

5. Тест на послідовність дій. У тестах цього виду необхідно встановити правильну послідовність, технологію, алгоритм або процедуру (прийняття управлінських рішень) тощо. Тест можна ускладнити, якщо в одній колонці помістити нумерацію етапів, а в іншій — їх найменування. Тести такого виду рекомендується застосовувати при контролі засвоєння методик, процедур, тобто якщо процес нагадує алгоритм. Цей вид тестів являє собою ще більш високий рівень складності, ніж попередні. Він дає можли­вість перевірити й оцінити знання, уміння й навички. До недолі­ків цього виду тестів відноситься небезпека запам'ятовування початкового варіанта дій як правильного, так і неправильного.

6. Тест на конструювання. Ці тести можна ефективно викори­стовувати для перевірки правильності побудови структур, графі­ків, розроблення моделей тощо. Наприклад, дається інструкція: побудуйте оргсхему або графік. Далі наводиться текст, що скла дається з набору визначених понять, які студент має вишикувати в логічний ряд. Може бути полегшений варіант: дається готова схема, але без позначень. Студент повинен ці позначення перене­сти на схему. Тут уже можуть вирішуватися продуктивні і творчі завдання, але в такому випадку тест потрібно зробити відкритим, що збільшить час на тестування і перевірку результатів.

7. Тест у формі ситуаційного завдання. Цей вид тестів най­складніший. Він дає можливість всебічно оцінити роботу студен­тів над темами курсу, перевірити самостійність їх мислення при прийнятті рішень. Його структура може бути подана в такій фор­мі: а) інструкція для студента: «Проаналізуйте запропоновану си­туацію, прийміть і обґрунтуйте управлінське рішення»; б) в текс­товій частині пропонується управлінська ситуація. Сама від­повідь передбачає творчий варіант рішення задачі.

Дуже важливо використовувати в одній картці тестового кон­тролю різноманітні форми тестування і поступово підвищувати рівень складності завдань. Наприклад, тест можна побудувати за такою схемою: перше запитання — репродуктивного рівня (на впізнавання, де потрібно визначити відоме поняття за запропоно­ваним визначенням); друге завдання подане у формі тесту на кла­сифікацію; у третьому завданні можна запропонувати знайти ви­значення відповідного поняття; четверте завдання може бути подане в історичному аспекті (визначення прізвища відомого ді­яча в галузі науки, історичної події); п'яте завдання може подава­тися у формі визначення послідовності дій. Такий підхід дозво­ляє об'єктивно оцінити знання і врахувати різноманітні аспекти навчальної діяльності: уміння впізнавати і розуміти матеріал, класифікувати явища й процеси, визначати послідовність логіч­них операцій, систематизувати і синтезувати ситуації і процеси.

Організація процесу ТКЗ має враховувати такі вимоги.

1. Тестовий контроль залишкових знань повинен проводитися разом на потоці або в академічній групі.

2. Тестування повинна здійснювати комісія у складі виклада­чів, які викладали дисципліну (мінімум 2 особи), для об'єктив­ності результатів. При цьому студенти одержують Картки-завдання і картки для відповідей (рис. 4).

3. Час тестування повинен бути регламентований із розрахун­ку 1—1,5 хв. на кожне запитання.

4. Кількість варіантів карток повинна бути у півтора рази бі­льшою, ніж кількість студентів в аудиторії.

5. Комісія перевіряє результати тестування за «ключем», від­мічаючи в картці студента правильні відповіді колом, а неправильні закреслює. У графі «оцінка» проставляється цифрою і про­писом оцінка за кількістю правильних відповідей, ставляться підписи членів комісії.

Картка тестового контролю залишкових знань з дисципліни «Управління сільськогосподарським виробництвом»

студента 8 групи £ курсу економічного факультету Бондаренко О. В.

(прізвище та ініціали студента)

18 т равня 2001 (дата) (варіант)

№ запитання
№ Відповіді				3
Оцінка	«Добре» («4») — чотири правильних відповіді

Викладачі:

доцент Б. М. Нагаєв асистент Н. І. Шиян

(підпис) (підпис)

Дата: 18.05.2001 р.

Рис. 4. Приклад картки-відповіді з тестового контролю знань

Для визначення рівня залишкових знань (Рзз) при тестовому контролі можна використовувати індексний метод:

Р_з.з= оцінка при тестуванні/оцінка при семестровому контролі

В якості критерію оцінки приймаємо Р₃.₃ = 1,0. При цьому як­що Р₃₃ = 1,0, то студент підтвердив свій рівень знань. Якщо Р₃.з < < 1,0 студент має залишкові знання нижчі, ніж при підготовці до іспиту. Якщо Р₃.₃ > 1,0, то рівень залишкових знань студента ви­щий, ніж на етапі складання іспиту. Це може говорити про необ'єктивність викладача на іспиті, неправильність складання тес­тових завдань і відповіді навмання, а може засвідчити процес самоосвіти студента. Зазвичай, рівень залишкових знань студен­тів нижчий за екзаменаційний і залежить в основному від трива­лості часу між іспитом і тестом. За даними спостережень автора, вже після 3-х місяців після складання іспиту знання забуваються на 5—10 %, після 6-ти місяців на 20—25 %, після 9-ти — на 25— 30 %, а після одного року втрачаються на одну третину і більше (рис. 5).

Рис. 5. Залежність рівня залишкових знань (Р₃.₃) студентів від часу (t) між семестровим контролем і тестуванням

Рівень залишкових знань набагато в чому залежить від якості підготовки студентів, методів і форм навчання, а також від того, на якому рівні засвоєння творчого досвіду знаходився студент. Як правило, рівень залишкових знань знижується незначно в тих студентів, які працювали регулярно, і навпаки, ті студенти, що вчилися неритмічно, через рік тримають у пам'яті не більше 50— 60 % вивченого раніше матеріалу.

Аналіз практики зарубіжної вищої школи свідчить про істотні зміни в оцінюванні знань і відповідає таким вимогам: 1) система має відображувати глибину засвоєння навчального матеріалу (диференціація); 2) необхідно, щоб система стимулювала активну самостійну роботу в оволодінні професійними дисциплінами, ви­являла творчу і талановиту молодь (сприяння елітарній освіті); 3) система має забезпечувати об'єктивність та індивідуальний підхід в оцінюванні рівня сформованості знань і якості навчання кожного студента як особистості.

Організація проведення державних кваліфікаційних іспитів

Державна атестація студента здійснюється державною (ква­ліфікаційною) комісією після завершення навчання на визначе­ному освітньому (кваліфікаційному) з метою установлення від­повідності рівня освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики фахівця.

Державна комісія створюється за наказом керівника вищого навчального закладу як єдина для денної (стаціонарної) і заочної (дистанційної) форм навчання з кожної спеціальності. За наявно­сті великої кількості випускників створюється кілька комісій, але однієї і тієї ж спеціальності. При малій кількості випускників може бути організована об'єднана комісія для споріднених спеці­альностей.

Державна комісія перевіряє теоретичну і практичну підготов­ку випускників; вирішує питання про присвоєння їм відповідного освітнього рівня (кваліфікації), вручення державного документа про освіту (диплому); систематизує пропозиції щодо поліпшення якості освітньо-професійної підготовки фахівців у ВНЗ.

Державна комісія створюється щорічно і діє протягом кален­дарного року. До складу комісії входять голова і члени комісії. Голова комісії призначається міністерством, якому підпорядко­ваний вищий навчальний заклад, за пропозицією ректора вузу з числа провідних науково-педагогічних працівників.

До складу державної комісії входять: декан факультету або його заступник, завідувачі кафедр, професори, доценти (виклада­чі) профілюючих кафедр, провідні спеціалісти виробництва і працівники науково-дослідних інститутів. Персональний склад членів державної комісії затверджується ректором вищого навча­льного закладу не пізніше, ніж за місяць до початку роботи дер­жавної комісії.

Робота державних комісій проводиться в терміни, передбачені навчальними планами ВНЗ. Графік роботи комісії затверджуєть­ся ректором вищого навчального закладу. Розклад роботи держа­вної комісії, погоджений з головою, затверджується проректором по навчальній роботі на підставі представлення декана факульте­ту і доводиться до відома студентів не пізніше, ніж за місяць до початку складання державних іспитів або захисту дипломних проектів (робіт).

До складання державних іспитів і захисту дипломних проектів (робіт) допускаються студенти, що виконали усі вимоги навчального плану. Списки студентів, допущених до складання держав­них іспитів або захисту дипломних проектів (робіт), пред'явля­ються в державну комісію деканом факультету. Державній комі­сії перед початком іспитів або захисту дипломних проектів (робіт) деканом факультету представляються зведені дані про виконання студентами навчального плану і отримані ними оцінки по теоретичних дисциплінах, курсовим проектам (роботам), практикам, державним іспитам (тільки перед захистом диплом­них чи проектів робіт).

Державній комісії можуть бути представлені також інші мате­ріали, що характеризують наукову і практичну цінність викона­ного проекту (роботи) — друковані статті за темою досліджень, документи, що вказують на практичне її застосування.

Складання державних іспитів (захист дипломних проектів) проводиться на відкритому засіданні державної комісії при обов'язковій присутності голови комісії. Захист дипломних прое­ктів (робіт) може проводитися як у вузі, так і на підприємствах, для яких дипломна тематика представляє науково-теоретичний чи практичний інтерес.

Державний іспит проводиться як комплексна перевірка знань студентів по дисциплінах, передбачених навчальним планом. Державні іспити проводяться за білетами, складеними в повній відповідності з існуючим положенням про організацію навчаль­ного процесу у вищій школі. Тривалість державних іспитів не повинна перевищувати шести академічних годин на день.

Результати захисту дипломних проектів (робіт) і складання державних іспитів визначаються оцінками «відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно» і оголошуються в самий же день після оформлення протоколів засідання державної комісії. Сту­денту, що захистив дипломний проект (роботу), склав державні іспити відповідно вимогам освітньо-професійної програми, рі­шенням державної комісії присвоюється відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень (кваліфікація) і видається державний до­кумент про освіту (диплом).

Студенту, який одержав підсумкові оцінки «відмінно» не менш як із 75 % навчальних дисциплін, передбачених навчаль­ним планом, а за іншими дисциплінами — оцінки «добре», склав державні іспити і захистив дипломний проект (роботу) на оцінку «відмінно», а також з кращого боку проявив себе в науковій ро­боті, видається диплом про освіту з відзнакою.

Рішення про оцінку рівня сформованості знань при захисті ди­пломного проекту (роботи), а також про присвоєння студенту-випускнику відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня і видачу йому державного диплома приймається державною комісією на закритому засіданні відкритим голосуванням звичайною більшіс­тю голосів членів комісії, що брали участь у засіданні. При одна­ковій кількості голосів «за» і «проти» голос голови є вирішальним.

Студент, який при складанні державного іспиту або при захи­сті дипломного проекту (роботи) одержав незадовільну оцінку, відчисляється з вищого навчального закладу і йому видається відповідна академічна довідка, У випадках, коли захист диплом­ного проекту (роботи) визнається «незадовільним», державна ко­місія встановлює, можливість студента надати на повторний за­хист той самий проект із доробкою, або зобов'язує його писати дипломну роботу за новою темою.

Усі засідання державної комісії протоколюються. До протоко­лів вносяться оцінки, отримані на державних іспитах (захисті ди­пломного проекту), записуються питання, що задавалися студен­ту, оцінювані відповіді, зауваження членів комісії, вказується отриманий освітньо-кваліфікаційний рівень, робиться відмітка про видачу диплома про освіту. Протоколи підписують голова і члени державної комісії, що брали участь у засіданні. Книга про­токолів зберігається у вищому навчальному закладі.

По завершенні роботи державної комісії її голова складає звіт. У звіті голови державної комісії відбивається аналіз рівня підго­товки випускників і якості виконання дипломних проектів (ро­біт); відповідності їх тематики сучасним проблемам, загальної оцінки знань студентів, недоліків у підготовці по окремих дисци­плінах. На основі аналізу голова дає рекомендації науково-педагогічному колективу ВНЗ з поліпшення навчального проце­су. Звіт голови державної комісії обговорюється на засіданні вче­ної ради факультету.

Дата добавления: 2017-02-01