Сучасне праворозуміння. Сучасні концепції права.

Питання праворозуміння належить до числа “вічних” вже тому, що людина на кожному з витків свого індивідуального і суспільного розвитку відкриває в праві нові якості, нові аспекти, співвідношення його з іншими явищами і сферами життєдіяльності соціуму. У світі існує багато наукових ідей, напрямків і точок зору з приводу того, що є право. Але лише в останній час вчені стали задаватись питанням, що значить розуміти право.

Праворозуміння – це наукова категорія, Яка відображає процес і результат цілеспрямованої свідомої діяльності людини, яка включає в себе пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до цілісного соціального явища.

Суб’єктом праворозуміння завжди виступає конкретна людина, наприклад, а) громадянин, який володіє мінімальним правовим кругозором, який зіткнувся з проблемами права взагалі; б) юрист-професіонал, який має достатній запас знань про право і здатний застосовувати і тлумачити правові норми; в) вчений, людина з абстрактним мисленням, яка займається вивченням права, яка володіє сумою історичних і сучасних знань, здатна до інтерпретації не тільки норм але і принципів права, яка володіє певною методологією дослідження.

Об’єктом праворозуміння можуть бути право в планетарному масштабі, право конкретного суспільства, галузь, інститут права, окремі правові норми.

Зміст праворозуміння складають знання суб’єкта про його права та обов’язки, конкретні та загальні правові дозволи, заборони, а також оцінка і відношення до них як справедливих або несправедливих.

Погляди на право, його сутність, структуру, роль у суспільному житті складалися довгий час. Юридична наука чітко визначає властивості права, ті характерні риси, які надають праву якість державного регулятора суспільних відносин:

а) нормативність, оскільки право складається з правил поведінки загального характеру;

б) невідривний зв’язок з державою, так як норми права виходять від держави і охороняються в необхідних випадках її примусовою силою.

Сутність права бачиться в “забезпеченні” або “розмежуванні” життєвих інтересів людей, в “виразі їх волі”, в “становленні” певного порядку суспільного життя.

Новий підхід до права складається у спробі встановити різницю між правом як об’єктивним явищем суспільного життя і законом як формою виразу права і на цій основі сформулювати поняття правового закону.

Такий тип праворозуміння виходить із того, що право ї закон не завжди співпадають. Закон може повністю, частково або взагалі не виражати сутності права як об’єктивного мірила людської волі. Останнє підтверджують приклади історії фашистська Німеччина, сталінський період у радянській державі, расистський режим в країнах Африки. Не дивлячись на безліч законів, нормативних приписів виконавчої влади в усіх країнах, неможливо говорити про їх правових характер. Це були антиправові закони, які не мають нічого спільного з правом, справедливістю, волею людини.

Концепція сучасного праворозуміння виходить з природно правових, матеріалістичних та інших прогресивних поглядів, які мали намір виявити в праві специфічний принцип регулювання, який відрізняє його від інших регуляторів суспільних відносин (морального, релігійного, владно-наказного). В межах історико-матеріалістичної концепції права таким специфічним принципом визнається принцип формальної рівності.

Правова рівність виражає формальну незалежність і свободу людей в їх правових відносинах. Воно має всезагальний характер, так як воно однаково розповсюджується на всіх суб’єктів певного кола правових відносин.

Право - це всезагальний масштаб і рівна міра свободи.

Принцип правової рівності, безумовно, є абстрактним виразом справедливості. Однак, наявність в ньому правових початків об’єктивно дозволяє забезпечувати рівні можливості людей в сфері правового регулювання, затверджувати рівне для всіх значення справедливості. Коли ж всезагальне і рівне для всіх значення справедливості підміняється яким-небудь приватним егоїстичним інтересом, настає розрив кордонів між правом і свавіллям. В такому випадку закон, як форма виразу права, позбавляється правового сенсу та відповідного критерію справедливості. В силу тільки лише владної примусовості закон починає надаватися за вихідний вираз того, що є право та справедливість.

Сенс розмежування права і закону обумовлений двома взаємопов’язаними факторами:

1) необхідністю розмежування і протиставлення права та свавілля;

2) необхідність встановлення відповідності закону об’єктивними вимогам права.

Представники традиційного праворозуміння, які ототожнюють право і закон, рахують, що право є продукт владно-примусової нормотворчості. При такому розумінні права останнє обов’язково лише для підвладних. Сама ж законодавча влада у своїй діяльності керується тільки процедурними нормами. Проголошуючи ідею панування закону і законності прихильники традиційного праворозуміння не враховують головного: об’єктивного критерію правомірності та справедливості цих законів і законності, відповідності їх вимогам права, відмінності їх від свавілля влад та несвободи підвладних

Правовий закон характеризується наступними ознаками:

1. Правовий закон є вираз і закріплення об’єктивованої в праві міри свободи людей.

2. Правовий закон втілює в себе принцип формальної правової рівності, який має всезагальний характер справедливості. Його вимоги в однаковій мірі розповсюджуються на державну владу і громадян держави.

3. Правовий закон враховує і охороняє інтереси тих, хто знаходиться за межами правової рівності (хворі, престарілі, безробітні).

4. Правовий закон – це не продукт волі та суб’єктивного погляду законодавця, а необхідна складова частина права, яке об’єктивно складається у даному суспільстві. Законодавець не створює зміст права. Він тільки формулює його в нормах, які відображають об’єктивні потреби розвитку суспільства.

5. Правовий закон – антипод свавілля. Реальне життя закону можливе тільки в умовах правової держави.

Таким чином, заслуга представників сучасного праворозуміння складається в тому, що вони об’єднали формальні ознаки права та ті об’єктивні фактори, які надають праву якість справедливого регулятора суспільних відносин, і яке забезпечує всезагальний масштаб і рівну міру свободи для всіх, хто знаходиться у сфері правового регулювання.

Дата добавления: 2017-02-01