Правосвідомість та її роль в суспільному житті

Правосвідомість – це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Правосвідомість уявляє собою відносно самостійну сферу (область) свідомості:

суспільного;

групового;

індивідуального.

На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об’єкт впливу – право як систему правових норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, і насамкінець, правову систему в цілому.

Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів: ідеологічних, психологічних і поведінкових.

Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне (наукове) відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин. Ведучим елементом правової ідеології є інтелект. Сучасна правова ідеологія включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, не відчуження природних прав людини тощо.

Правова ідеологія формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права. Тому правова ідеологія відображає глибинні, суттєві моменти характеристики державно-правових явищ.

На відміну від раціонального формування правової ідеології, правова психологія утворюється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб’єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т. ін.

Правова психологія – це сукупність почуттів і емоцій, які виражають відношення індивіда, групи, суспільства до права, правовим явищем. Ведучим елементом правової психології є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

В структурі правової психології слід виділити:

1) сталі (правові звичаї, традиції, звички) і динамічні (настрої, почуття, переживання) складові;

2) пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) і емоційні (правові емоції, почуття, настрої) складові;

3) регулятивні (правові звички, традиції, звичаї) елементи.

Правова поведінка – це вольова сторона правосвідомості, яка уявляє собою процес переводу правових норм в реальну правову поведінку.

Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб’єктів права, її напрямок, характер. Поведінкові елементи утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують раціональні і емоційні компоненти, є однією із складових частин правової поведінки.

Правова установка – це готовність особистості проявити активність в області пізнання і реалізації права. Вона уявляє собою конкретну програму поведінки в певних умовах, яка формується зі всіх належних суб’єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, відносин до кого-небудь та до чого-небудь, які переходять в інтереси і прагнення.

Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на відносини між суб’єктами, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не здійснює. Раніше чим правова поведінка зовнішньо виразиться у виді правового вчинку, повинна виникнути правова установка, мотив правової поведінки, правосвідомості суб’єкта.

Виникнення правової установки передбачає:

1. Інформованість про норму права.

2. Розуміння її смислу.

3. Оцінку, тобто ступінь схвалення норми права.

4. Відношення до прав інших осіб.

5. Емоційне переживання з приводу функціонування норми права.

6. Готовність до дії.

Мотиви правової поведінки – це всебічне осмислення ситуації невидимий процес розщеплення свідомості на правомірне та протиправне.

По суб’єктам (носіям) правосвідомості розрізняють:

1. Індивідуальна – сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіду.

2. Групова – виражає відношення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, співвідношення їх з інтересами всього суспільства.

3. Суспільна – виражає відношення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:

1. Повсякденна, непрофесійна – уявляє собою життєві, часом поверхові судження про права людини, які стикуються з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона складається, насамперед, як результат того юридичного виховання, яке він одержує, будучи членом упорядкованого суспільства.

2. Професійна – спеціалізовані правові знання, які використовуються в роботі професіоналів-юристів. Вона включає:

а) наукова (теоретична) правосвідомість вчених, викладачів вузів;

б) практична правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів та ін.

Функції правосвідомості – це головні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основними функціями правосвідомості є:

1) когнітивна – пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, суб’єкти набувають правових знань;

2) правоутворююча – правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання;

3) регулююча – вплив права на суспільні відносини через правосвідомість суб’єктів права, їх правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки.

В структурі правової свідомості особистості кожні з функцій відповідають такі блоки: правові знання, правові оцінки і правові установки.

Однією з найважливіших форм правової соціалізації є правове виховання, складовими якого є юридичні види навчання, пропаганда і агітація, самовиховання.

Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу і результату діяльності особи і суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людських сил і відносин, самої особи в усій різноманітності її виявлень. Особливі риси правової культури пов’язані з правом, правової системою й іншими правовими явищами. Правова культура є ознакою високого ступеня участі членів суспільства у його правовому житті, здійснення правової діяльності, відображає стан законності і правопорядку, рівень правосвідомості. Показник культури – це міра активності суб’єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян.

Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія (суб’єкта) правової культури її поділяють на правову культуру суспільства, правову культуру соціальної групи і правову культуру особи. Кожному з цих суб’єктів притаманні свої цінності, характерні риси, функції і т. ін.

Правова культура особистості (загальна і спеціальна – професійна) сприяє відпрацюванню стилю правомірної поведінки, яка формується в залежності від:

ступеня засвоєння і проявлення цінностей правової культури суспільства;

специфіки професійної діяльності;

індивідуальної неповторності творчості кожної особистості.

Правова культура суспільства складається з таких найбільш великих правових утворювань:

1) системи правових норм як особливих правил поведінки, що зовні відображені у системі нормативних правових актів та конкретизуючих їх актів індивідуального регулювання;

2) сукупності правовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових норм, які складаються з юридичних прав і обов’язків;

3) сукупності суб’єктів права (фізичних, включаючи посадових осіб, державних та інших організацій, соціальних груп, соціальних спільностей);

4) правосвідомості – системи духовного відображення правової дійсності;

5) режиму законності і правопорядку – стану фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, зміст яких складають правомірні дії суб’єктів права.

Дата добавления: 2017-02-01