Систематизація нормативно-правових актів. Інформаційна служба по законодавству

Систематизація нормативно-правових актів (законодавства) - це діяльність, яка спрямована на упорядкування і вдосконалення правових норм, зведення їх в єдину внутрішньо-узгоджену систему.

Здійснення систематизації нормативно-правових актів необхідно для:

усунення суперечностей між нормативними актами;

підвищення якості та ефективності законодавства;

забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

В результаті систематизації усуваються протиріччя між правовими нормами, відміняються або змінюються застарілі норми і створюються нові, більш сучасні, які відповідають на проблеми суспільного розвитку. Вони групуються по окремим системним ознакам, зводяться в кодекси, збірники законодавства і інші систематизовані акти.

В теперішній час використовуються 3 основних форми систематизації нормативно-правових актів: кодифікація, інкорпорація, консолідація.

Кодифікація – це діяльність правотворчих органів держави по утворенню нового, вільного, систематизованого, нормативно-правового акту, яке здійснюється шляхом глибокої і всебічної переробки діючого законодавства і внесення в нього нових суттєвих змін.

Кодифікація законодавства характеризується наступними ознаками:

По-перше, кодифікаційною діяльністю займаються тільки компетентні правотворчі органи на підставі конституційних або інших законних повноважень.

По-друге, в результаті кодифікації утворюється новий нормативно-правовий акт, який включає норми, що суттєво відрізняються від раніше діючих.

По-третє, кодифікаційний акт є зведеним актом, так як в ньому зводяться воєдино всі норми, які знаходились раніше в різних актах, але регулювали одну й ту ж сферу суспільних відносин.

По-четверте, кодифікаційний акт є основним серед актів, які діють в певній сфері суспільного життя.

По-п’яте, нормативно-правові акти, які створюються в результаті кодифікації. розраховані на тривале регулювання суспільних відносин.

Кодифікаційні акти за своїм змістом і найменуванням підрозділяються на три основних види.

1. Основи законодавства – це нормативно-правовий акт, який встановлює важливіші положення (основні початки) окремої галузі права або сфери державного управління. Така форма кодифікації використовується в федеративних (союзних) державах. Основи законодавства складають нормативно-правову базу для кодифікаційної діяльності членів федерації. Як правило, такий акт складається з нетипових норм – норм-цілей, норм-принципів, норм-дефініцій і забезпечує зв’язок та узгодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права (в Україні – Основи законодавства про культуру від 14.02.1992 року, основи законодавства про охорону здоров’я від 19.11.1992 року, основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року).

2. Кодекс – найбільш розповсюджений вид кодифікаційних актів, діючих в основних сферах суспільного життя, що потребують правової впорядкованості (Цивільний кодекс, Митний кодекс, кодекс торгівельного мореплавання і інші).

3. Статут, положення – це кодифікаційні акти спеціальної дії, які видаються не тільки законодавчими але і іншими правотворчими органами (наприклад, президентом чи урядом). Кодифікаційними актами є загальновійськові статути, діючі у Збройних Силах, Статут залізних доріг.

За об’ємом розрізняють кодифікацію:

всезагальну – передбачає створення зведених кодифікованих актів з основних галузей законодавства (Конституції);

галузева – передбачає об’єднання правових норм певної галузі права суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін.);

міжгалузева – передбачає об’єднання правових норм не за галузями права, а принципом регулювання значної області суспільних відносин в сфері державної діяльності, в галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства та ін.);

спеціальна (внутрішньогалузева) – передбачає об’єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.).

Інкорпорація уявляє собою об’єднання в збірники або зібрання діючих нормативно-правових актів у визначеному порядку без змін змісту.

В результаті інкорпорації проводиться зовнішня обробка діючого законодавства. Що це означає?

При зовнішній обробці нормативно-правові акти розміщуються в окремому порядку: алфавітному, хронологічному або предметному – так досягається їх зовнішня впорядкованість.

Зміст нормативно-правових актів, що включені в інкорпоративні збірники або збірники законодавства по суті не змінюються. В них не включаються лише ті норми, які відмінені в законному порядку, що втратили силу.

Офіційна інкорпорація – це упорядкування правових норм шляхом видання компетентними органами збірників діючих нормативно-правових актів. Збірники законодавства, що видаються цими органами мають офіційний характер. Хоч вони не є джерелом права, однак на них можна посилатися в процесі правотворчості і застосування права.

Неофіційна інкорпорація – це зовнішнє опрацювання законодавства, яке проводиться організаціями або окремими громадянами (навчальними закладами, відомствами, вченими і практиками) без спеціальних на це повноважень правотворчих органів.

Найбільш розповсюджені види інкорпорації:

хронологічна – спосіб (форма) систематизації, за якою упорядкування нормативно-правових актів проводиться за часом їх опублікування і вступу в дію;

систематична – спосіб (форма) систематизації, за якою упорядкування нормативно-правових актів проводиться за предметною ознакою: за галузями права, їх інститутами, сферам державної діяльності.

Консолідація – це така форма систематизації, при якій відбувається об’єднання декількох нормативно-правових актів, діючих в одній і тій самій області суспільних відносин, в єдиний вільний нормативно-правовий акт без зміни змісту.

Вона використовується там, де відсутня можливість кодифікації; уявляє собою уніфікацію нормативних актів; усуває їх чисельність; визволяє їх від надзвичайної роздрібненості; сприяє об’єднанню загальних положень поточної правотворчості у родинні групи; є проміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодифікацією (Звід законів РФ).

Завдання підтримки законодавства в стані, що дозволяє оперативно знаходити і користуватись необхідним матеріалом, служить також і облік законодавства. Він уявляє собою діяльність по збору, зберіганню і підтримці в контрольному стані нормативних актів, а також по створенню пошукової системи, яка б забезпечувала знаходження точної і повної інформації по окремій темі.

Для швидкого знаходження нормативно-правових приписів, прийнятих по цьому та іншому питанню (темі) створюються інформаційно-наукові системи. Вони можуть створюватись з ручним пошуком.

Процес розробки такої системи включає в себе наступні етапи:

визначення сукупності тематичних питань, по яких повинен здійснюватись пошук і видача необхідної інформації. Перелік цих питань фіксується в спеціальному документі: алфавітно-предметному словнику або рубрикаторі галузей законодавства. В алфавітно-предметному словнику тематичні питання визначаються окремими термінами, або в сполучені термінів, які розміщуються в алфавітному порядку (наприклад, Аванс, Автомобільний транспорт, Авторський договір і т.д.). Рубрикатор галузей законодавства будується по іншому принципу, тематичні питання формулюються в ньому у вигляді переліку галузей, інститутів і інших частин, на які поділяються системи законодавства;

аналіз нормативних актів, що поступили на облік з метою виявлення в них тематичних питань, передбачених алфавітно-предметним словником або рубрикатором галузей законодавства;

фіксація виявлених в актах тематичних питань в спеціальному журналі або на картках.

В її функції входить облік нового законодавства, а також пошук і видача необхідної правової інформації споживачу.

Існують наступні види обліку діючого нормативно-правового матеріалу:

Журнальний облік. Ведеться шляхом реєстрації в журналі нормативно-правових актів, що надходять, по алфавітному, хронологічному або предметному ознаках. Це найбільш простий вид обліку законодавства.

Картковий облік. Ведеться методом заповнення спеціальних карток по тематичній ознаці в алфавітному порядку (наприклад, виділяються наступні розділи: арбітраж, бартерні операції, вищі навчальні заклади, державний контроль). В такому порядку при картковому обліку нормативно-правових актів в картках записується найменування акту і органу, що його прийняли, вид, номер акту, а інколи міститься і текст самого акту.

Комп’ютерний облік. Здійснюється засобом внесення в банк даних свідчень про нормативно-правові акти, що поступили практично в необмеженій кількості і по будь-якій з потрібних ознак. Є найбільш оперативним і ефективним видом обліку законодавства.

Значення наукових положень, викладених в даній лекції, найбільш проявляються на практиці тоді, коли приходиться приймати безпосередню участь в правотворчій діяльності або впливати на неї. Але при застосуванні і реалізації юридичних норм неможливо обійтись без знань про офіційні джерела, тобто зовнішні форми.

Знання цих положень складають необхідні умови правильного і швидкого пошуку нормативно-правового акту, який потрібно використовувати в конкретній життєвій ситуації.

Дата добавления: 2017-02-01