Акти застосування правових норм: поняття, види. Прогалини в праві. Застосування права за аналогією

Як вже відмічалося раніше, діяльність компетентних органів у правозастосувальному процесі завершується виданням акту застосування норми права. Він фіксує прийняття рішення, надає йому офіційного значення і владний характер.

Акт застосування норми права – це офіційний правовий акт, який містить індивідуальне державно-владне твердження компетентного органу, яке виноситься ним в результаті вирішення конкретної юридичної справи.

Якими ж основними ознаками характеризуються акти застосування норм права?

По-перше, акт застосування норми права має владний характер і охороняється примусовою силою держави. В ньому містяться конкретні твердження, які мають обов’язкове значення для всіх, кого вони стосуються, та в необхідних випадках можуть бути реалізовані примусовим шляхом. Наприклад, рішення суду про повернення громадянином орендованої на тимчасове користування річ – є обов’язковим для виконання. За порушення вимог цього акту громадянин несе юридичну відповідальність.

По-друге, акт застосування – це індивідуальний правовий акт. Він відноситься до конкретно визначених осіб. Правозастосувальний акт має силу тільки для даного випадку і на інші випадки не поширюється. Цим він відрізняється від нормативно-правових актів, які містять правові норми, які мають загальний характер. Норми права регулюють багато однотипних випадків і поширюються на всіх осіб, які находяться у сфері їх дій (конкретно не визначених). Вони розраховані на неодноразове застосування. Індивідуальні правові акти не містять правових норм. Вони тільки конкретизують загальні твердження, які застосовуються до окремих осіб чи організацій і мають разове значення. В силу цього акти застосування норм права до джерел права не відносяться. В збірники законодавства вони не включаються.

По-третє, правозастосувальні акти повинні бути законними, вони виносяться у суворій відповідності із законом і мають підставою певні норми права. Так, вирок суду про покарання особи, яка здійснила злочин, може виноситися тільки на підставі норм кримінального права. Якщо акт застосування не відповідає закону, він повинен бути відмінений.

По-четверте, акти застосування норм права видаються у встановленій законом формі і мають точну назву. Закон передбачає суворо визначений порядок видання і оформлення індивідуальних правових актів. Наприклад, акти, які застосовуються правоохоронними органами (судами, органами прокуратури і т.п.), повинні мати наступні обов’язкові елементи:

вступну частину, в якій вказується назва органу, який видав його, час видання, конкретний адресат;

описову частину, в якій викладені фактичні обставини справи;

мотивована частина, яка надає підтвердження щодо прийнятого рішення;

резолютивна частина, в якій викладений зміст рішення.

Кожний правозастосувальний акт має суворо визначену назву: вирок, наказ, постанова, розпорядження.

Класифікація актів застосування норм права проводиться за різними підставами.

В залежності від суб’єктів, які застосовують норми права, індивідуальні правові акти підрозділяються на наступні види:

акти представницьких органів державної влади;

акти глави держави;

акти виконавчо-розпорядчих органів державної влади;

акти правоохоронних державних органів (суду, прокуратури, арбітражу і т.п.);

акти керівників підприємств, військових частин і т.п.;

акти уповноважених органів громадських організацій і т.п.;

акти державного контролю (податкової інспекції, таможні і ін.)

В залежності від змісту суспільних відносин і застосованих до них норм права правозастосувальні акти поділяються:

на регулятивні, які встановлюють конкретні юридичні права і обов’язки, які регулюють правову поведінку людей (наприклад, наказ ректора учбового закладу про зарахування у вуз і рішення органу соціального забезпечення про призначення пенсії);

на охоронні, які видаються у зв’язку із скоєнням окремими особами правопорушень (вирок суду, постанова слідчого про притягнення особи в якості обвинуваченого, протест прокурора).

За галузевою приналежністю норми, яка застосовується – акти застосування норм права поділяються на цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові та ін.

За юридичною формою – постанови, укази, розпорядження, рішення, накази, визначення, протести, висновок.

В залежності від елементу правової норми, яка застосовується – акти застосування диспозиції норми; акти застосування санкції норми.

За характером індивідуальних тверджень – уповноважуючі, зобов’язуючі, забороняючі.

За характером юридичних наслідків:

правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб, про народження і т.п.);

правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);

правовстановлюючі (наказ про призначення особи на певну посаду і т.п.);

правопризупиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина);

правовідмінюючі (винесення судом рішення про ліквідацію акту, про втрату його юридичної сили).

За зовнішньою формою – письмові, усні, конклюдентні (у вигляді фізичних вольових дій).

За значенням у юридичному процесі:

основні акти, які містять завершене рішення по справі (вирок, рішення суду);

допоміжні акти, які забезпечують прийняття основних (постанова про порушення кримінальної справи).

За характером індивідуальних приписів:

дозволяючі;

зобов’язуючі;

забороняючі.

Одним з яскравих показників глибокого юридичного, конституційного з правової сторони характеру діяльності органів застосування права, в особливості органів правосуддя, являється усунення ними в процесі застосування правапрогалин в законодавстві.

Прогалини в праві – це відсутність правової норми при вирішенні конкретних життєвих випадків, які охоплюються правовим регулюванням і повинні вирішуватися на основі права.

Причини прогалин в праві:

не вміння законодавця відобразити в нормативних актах різноманіття сучасних життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання;

не вміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій в результаті постійного розвитку суспільних відносин, застосувати до них певні законодавчі дії;

технічні прорахунки законодавця, які допущені при відпрацюванні законів і у використанні прийомів юридичної техніки.

Основним способом усунення прогалини в праві є видання відсутньої правової норми, необхідність якої обумовлено життям. У тих випадках, коли правотворчий орган не зумів усунути прогалину, використовуються правило застосування права за аналогією. Під аналогією розуміється певна схожість між різними явищами і предметами. Застосування права за аналогією не є довільним вирішенням конкретної справи. Рішення приймається у відповідності з принципами законності і справедливості.

В юриспруденції розрізняються два основних види аналогії, аналогія закону і аналогія права.

Аналогія закону уявляє собою рішення конкретної юридичної справи на підставі правової норми, яка розрахована не на даний, а на подібні випадки. Якщо компетентний орган вирішує справу згідно з приписом норми, яка регулює найбільш подібні (аналогічні) суспільні відносини, то в даному випадку має місце аналогія закону. При цьому норма права, яка застосовується не регулює дані відносини. Вона регулює інші, але близькі, родинні відносини.

При застосуванні аналогії закону необхідно найти саму близьку за своїми основними ознаками норму з всіх, які існують в правовій системі і вирішити справу у встановлених нею рамках. Особливе значення має врахування інших, близьких за змістом норм, загальних положень і принципів відповідного інституту і галузі права. Орган, який застосовує аналогію права, повинен обґрунтувати своє рішення, в першу чергу, на загальних положеннях нормативних актів, які визначають цілі і завдання всього комплексу норм, на принципах, які сформульовані в преамбулі, в загальній частині акту. Для уникнення порушення законності необхідно обґрунтоване рішення законодавчих установ.

Аналогія права – це прийняття рішення по конкретній справі на підставі загальних принципів і сутності права. Аналогія права застосовується тоді, коли при наявності прогалин неможливо підібрати подібну і аналогічну норму права.

Аналогія закону і права в державі застосовуються тільки на підставі суворого і непохитного додержання принципу законності. Правова наука і практика розробила певні умови, які забезпечують ефективне застосування аналогії.

Першою умовою є з’ясування правового характеру справи, що розглядається, впевненість в тому, що даний випадок потребує юридичного вирішення. Якщо справа не має правового характеру, відповідний орган має право відмовитися від її розгляду.

Друга умова, яка забезпечує правильність застосування аналогії, – аналіз законодавства. Він надає можливість знайти подібний закон і вирішити справу на його підставі (аналогія закону), або звернутися до визначеного загального принципу права і на його засадах вирішити справу (аналогія права).

Третя умова – мотивоване роз’яснення причин застосування до даного випадку аналогії закону чи аналогії права. Тим самим забезпечується можливість провірити, чи правильно вирішено справу.

Крім загальних умов, які забезпечують обґрунтоване застосування аналогії закону і аналогії права існують допоміжні умови для кожного виду аналогії.

Для застосування аналогії закону необхідно чітко впевнитись в тому, що відсутня норма права, яка регулює дану життєву обставину. В протилежному випадку певні діяння в конкретній життєвій ситуації не можуть розглядатися по аналогії. На даних позиціях впевнено стоїть наша судова практика, яка міститься в постановах і рішеннях судових органів за конкретними справами.

Аналогія закону і особливо аналогія права не можуть розглядатися в якості універсальних засобів усунення прогалин в праві, оскільки їх застосування для вирішення конкретної справи не має чітко визначених юридичних меж. Застосування аналогії повинно суворо відповідати принципу законності, виключати можливість беззаконня з боку правозастосувального органу чи обмежувати інтереси громадян. В результаті вдосконалення законодавства проходить обмеження застосування аналогій. Однак, повна відмова від них не є можливою. В області застосування кримінального закону, а також законодавства про адміністративні правопорушення, і це слід підкреслити особливо, застосування аналогії закону і аналогії права повністю і категорично заборонено.

Для усунення прогалин також використовується субсидіарне застосування норм права – додаткове застосування одного інституту або галузі права до відносин, які регулюються іншим інститутом або галуззю права.

Субсидіарне застосування правових норм до різних відносин, як правило, закріплено в законі, але існують випадки субсидіарного застосування не передбачені законом.

Практична спрямованість теорії правозастосування природно обумовлюється її безпосереднім прикладним характером, так як майже всі службові обов’язки професійних юристів концентруються, як правило, на застосуванні юридичних норм. Тому як для майбутніх юристів, так і для осіб, які уже працюють в даній сфері, цей матеріал має найбільш практичне значення.

Від рівня засвоєння знань, викладених в даній лекції, безумовно залежить якість виконання юристами своїх професійних обов’язків.

Дата добавления: 2017-02-01