Поняття системи права. Основні ознаки і структура системи права

Лекція 8. Система права і система законодавства

Система, як філософське поняття – це деяке цілісне явище, яке складається із частин (елементів), які взаємозв’язані і взаємодіють між собою. Як цілісне неможливе без його складових, так і окремі складові не можуть виконувати самостійно функції поза системою.

Як і політика (політична система суспільства) та держава (система державного апарату, інші державні організації), своєрідні соціальні системи теж утворюють різноманітні юридичні явища.

В наш час вдосконалення системи права є одним з центральних завдань юридичної науки. Багатство накопиченого правового матеріалу і в плані об’єму, і в плані врегулювання багатьох сфер життя суспільства, а також значні досягнення законодавчої техніки дозволяють досягти такого рівня цілісності правової системи, який повністю відповідав би сучасним вимогам.

Необхідно розрізняти поняття “система права” і “правова система”. Правова система – це найбільш широка узагальнена категорія, яка відображає всю правову організацію певного суспільства. Її можна визначити як сукупність внутрішньо узгоджених взаємопов’язаних юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється нормативний вплив на суспільні відносини. Система ж права – це його сугубо внутрішня побудова, яка виступає складовим компонентом правової системи.

Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тої чи іншої конкретної країни.

Структура правової системи – це стійка єдність елементів правової системи, їх зв’язків, цілісності, зв’язків елементів з цілим.

Елементи правової системи суспільства:

суб’єкти права – фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи (комерційні і некомерційні організації, держава та ін.);

правові норми і принципи;

правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;

правова ідеологія, правосвідомість, правові погляди, правова культура;

зв’язки між названими елементами, які визначають результат їх взаємодії – законність і правопорядок.

У конкретних правових системах, що склалися за певних історичних умов, під впливом тих або інших соціальних факторів і зазначених елементів набували домінуючого стрижневого значення. І це накладало відбиток на все юридичне “обличчя” такої системи. Тому залежно від того, які саме елемент є визначальним у правових системах, що існували раніше і існують зараз, їх розділяють на наступні різновиди (або як іноді висловлюються правові сім’ї).

1. Нормативно-актна система (її історична уставлена назва – “романно-германська” або “європейсько-континентальна”), яка характеризується наступними особливостями:

домінування серед форм (джерел) об’єктивного юридичного права нормативно-правових актів (які значною мірою сформувалися на основі рецепції основ стародавнього римського цивільного права);

субординованість нормативно-правових актів за їх юридичною силою (ієрархічна структура правової системи);

кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;

більш менш чіткий поділ цієї системи на право приватне, що регулює відносини (насамперед майнові та особисті), рівноправними учасниками яких є люди та їх об’єднання, різноманітні організації (цивільне, сімейне, торгове та деякі інші галузі права); та право публічне, яке регулює відносини, учасниками яких є, хоча б з одного боку, орган держави як носій владних повноважень (конституційне, адміністративне, фінансове та деякі інші галузі права);

визнання нормативно-правового акта вирішальним критерієм для офіційної, тобто державної, оцінки діянь як юридично правомірних (законних) чи юридично неправомірних (незаконних);

допущення у деяких, щоправда досить рідкісних, випадках судового прецеденту як форми юридичного права.

Всередині цієї правової системи виділяють підсистеми:

“романську”, до якої належить законодавство Італії, Бельгії, Югославії, Голландії, Франції, Іспанії, Португалії, значною мірою України, Росії, Білорусі;

“германську” – законодавство ФРН, Австрії, Швейцарії та ін.;

“скандинавську”, особливістю якої є певна гармонійність, уніфікованість нормативно-правових актів, що діють в цих країнах, також помітна роль судово-прецедентної практики.

Також правова система, що розглядається домінує і в ряді країн Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Аргентина та ін.), хоча і там існує певна специфіка, яка зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції США.

2. Судово-прецедентна система (її традиційна назва – “англо-саксонська” або система “загального права”):

провідною формою юридичного права є судовий прецедент;

функціонування нормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, може корегуватися судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;

внаслідок цього забезпечується більша гнучкість, пристосовуваність юридичних норм, які, щоправда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках, навіть суперечливими;

принципова некодифікованість норм цієї правової системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування.

Всередині цієї правової системи розрізняють групу англійського права (Англія, Північна Ірландія, Канада, Австралія та ще декілька десятків країн – членів Британської Співдружності Націй) і право США. Особливість останнього полягає, по-перше, у відносно більшій поширеності нормативно-правових актів (зокрема, кодексів, яких не знає англійське право, - цивільного, кримінального та ін.); по друге, в його федеративній структурі; по третє, у дещо меншій зв’язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.

Можна констатувати: якщо на європейському континенті юристи цікавляться, насамперед тим, яким чином закон регламентує певну ситуацію, “матеріальні” права і обов’язки її учасників, то в Англії, Канаді, США – тим за якою саме процедурою, за яким процесом ситуація має бути розглянута судом (чи іншим органом), або дійти правильного рішення.

3. Ідеологічна релігійна система

пануючим джерелом права проголошуються канонічні релігійні тексти (в мусульманському праві – Коран, Сунна та ін., в індуському – збірники Вед, у єврейському – Тора (Старий Заповіт), Талмуд;

функціонування цих джерел, однак, опосередковується тлумаченням відповідних фрагментів, настанов, догматів, притч, легенд, оповідей із “Святих книг”, яке здійснюється окремими, “довіреними” священнослужителями, теологами-юристами, авторитетними знавцями відповідної релігії; тому реальним джерелом юридичних приписів цієї правової системи слід вважати релігійно-юридичну доктрину (правову ідеологію), “оздоблену” релігійними текстами;

наявність декількох напрямків, відгалужень у рамках кожної юридично-релігійної системи (наприклад, в ісламському праві існує сім “шкіл”);

невідгалуженість, інтегрованість нормативних та ненормативних юридичних приписів, що формулювалися “мудрецями” та релігійними суддями, звідси – казуїстичність цих правових систем;

невідокремленість юридичних нормативів від моральних, побутових внутрішньо-сімейних та інших норм.

4. Традиційно-общинна система

домінуючою формою права є правовий звичай, тобто традиційно-племінне, традиційно-общинне “законодавство”, так чи інакше санкціоноване державою;

юридичні норми в цій системі регулюють відносини не стільки між індивідами, скільки між групами (сім’ями, родами та ін.), зокрема, передбачають можливість колективної відповідальності;

питома вага цього права у різних країнах Африки, де воно ще й сьогодні зустрічається, неоднакова, оскільки на них впливає колишнє колоніальне право метрополій, і сучасні юридичні акти новоутворених держав.

5. Соціалістична правова система в основному пішла в історію, однак і сьогодні є ряд правових систем (Куба, В’єтнам, Китай, КНДР), які зберегли соціалістичну сутність з внесенням в них більш менших – в залежності від держави новацій.

В країнах Східної Європи і колишніх республіках СРСР йде трансформація права, яка спрямована на регулювання ринкових відносин, створення правової держави та громадянського суспільства (особливий тип права – система писаного права).

На відміну від правової системи система права – правова категорія, яка визначає внутрішню побудову права, внутрішню структуру держави. Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають в єдності.

Система права – це об’єктивно обумовлене системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається із взаємопо’язаних норм, які логічно розподілені за галузями, підгалузями та інститутами права.

Соціальне призначення, соціальна суть системи права бути нормативною базою, фундаментом державного забезпечення визначених суспільних відносин, цілеспрямованого, результативного впливу на них. Системність – закономірна, невід’ємна особливість об’єктивного юридичного права.

Ознаки (риси) системи права:

1. Обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин. Вона не може створюватися за суб’єктивним розсудом людей, існує об’єктивно.

2. Органічна цілісність, єдність і взаємозв’язок правових норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони взаємно узгоджені та цілеспрямовані.

3. Структурне розмаїття. Це визначає, що система права складається з неоднакових за змістом і об’ємом структурних елементів, які логічно об’єднують, розміщують нормативний матеріал в певній функціональній спрямованості.

Дослідження системи права необхідно починати з вирішення питання про структурні елементи та критерії побудови системи.

Структура – це єдність елементів складу системи та взаємодія складових її елементів, спосіб зв’язку елементів системи, які забезпечують її спрямоване функціонування та стабільність.

Структурні елементи системи права:

норми права;

інститути права;

підгалузі права;

галузі права.

Норма права – “цеглинка” системи права, первинний компонент, із якого складаються інститути та галузі права.

Основним елементом системи права є галузь права. Це найбільш широке об’єднання правових норм, які регулюють все різноманіття визначеного виду суспільних відносин. На відміну від інших структурних елементів системи права галузь, не пориваючи системного зв’язку, володіє відносною автономією: спроможна до самостійного функціонування в загальній системі права.

Пріоритетне становище галузі в системі права визначається тим, що вона відображає і регулює найбільш важливі, відносно розрізнені групи суспільних відносин, які грають визначну роль в організації суспільного життя.

Галузь права – це відносно самостійний підрозділ системи права (сукупність юридичних норм), яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Так, норми права, які регулюють земельні відносини, створюють галузь земельного права; сукупність норм, які визначають характер фінансових відносин в державі, складають галузь фінансового права. В свою чергу галузь права розподіляється на окремі взаємопов’язані елементи, які називаються інститутами права. Таке внутрішньогалузеве угрупування правових норм обумовлене характерними особливостями різноманітних відносин визначеного виду.

Система права сучасного суспільства об’єднує наступні основні галузі:

1. Державне (конституційне) право – це галузь права, яка закріплює основи суспільного і державного устрою країни, основи правового положення громадян, систему органів держави і їх основні повноваження.

2. Адміністративне право як галузь права об’єднує юридичні норми, якими регулюються суспільні відносини, які складаються в процесі державного управління господарським і соціально-культурним будівництвом, адміністративні відносини по забезпеченню суспільного порядку, інтересів держави в охороні прав громадян та інші. Норми адміністративного права закріплюють загальні для всіх виконавчо-розпорядчих органів держави принципи організації і діяльності, встановлює структуру і об’єм повноважень цих органів в різних областях державного управління органами державної влади, суспільними організаціями і громадянами, визначають умови застосування адміністративних санкцій. При регулюванні адміністративних відносин, як правило, використовується авторитарний метод, заснований на владних приписах.

3. Фінансове право – сукупність юридичних норм, регулюючих суспільні відносини в сфері фінансової діяльності. Ці відносини складаються в процесі діяльності фінансових та інших органів. Об’єктом фінансових відносин є гроші в якості економічної категорії. Як галузь права фінансове право тісним чином пов’язано з державним і адміністративним правом. Нормами фінансового права регулюються відносини між вищими органами державної влади, органами державного управління та іншими органами державної влади і іншими органами держави в зв’язку із складанням, затвердженням і виконанням державного бюджету; встановлюється порядок відносин фінансових органів з іншими органами держави, суспільними організаціями і громадянами з приводу збору податків, державних позик, державного страхування, діяльності ощадних кас та ін.

4. Земельне право – галузь права, яка регулює відносини держави як власника землі з різними землекористувачами в цілях її раціонального використання. Земельні відносини виникають в процесі управління земельною власністю. Вони складаються між державою в особі її органів, уповноважених розпоряджатися єдиними державним земельним фондом і різними землекористувачами, які отримують землю для визначеної господарської потреби. Нормами земельного права закріплюють право виключної власності держави на землю, її надра, води і ліси, регулюються режимом єдиного державного земельного фонду, врахування земель і контроль за її використанням; встановлюється порядок землевикористання і землеустрою, відводу і вилучення земельних ділянок, вирішення земельних спорів.

5. Цивільне право – найбільш об’ємна галузь системи права, яка регулює різноманітні майнові і пов’язані з ним особисті немайнові відносини. Норми цивільного права закріплюють форми власності, визначають права і обов’язки сторін у майнових відносинах, регламентують відносини, пов’язані із створенням творів мистецтва, літератури і т.д. Цивільним правом охороняються і такі особисті немайнові права, як честь і гідність громадянина і організацій.

6. Трудове право – це галузь права, яка регулює трудові відносини робітників і службовців. До них відносяться суспільно-трудові відносини робітників і службовців, відносини між профспілками, адміністрацією підприємств і організацій по працевлаштуванню громадян, охорони праці, розгляду трудових спорів, а також по матеріальному забезпеченню робітників і службовців у випадку хвороби, інвалідності, по віку та ін. Нормами трудового права визначаються умови виникнення і припинення трудових відносин: встановлюється робочий час і час відпочинку, порядок оплати праці по її кількості і якості, нормуванні заробітної плати, оплати при різноманітних умовах праці; регламентуються гарантії і компенсації, міри заохочення і стягнення, питання охорони праці; закріплюються особливі умови праці жінок і молоді, пільги для робітників і службовців, які поєднують роботу з навчанням. В трудовому праві все більше значення набирає така підгалузь, як право соціального забезпечення, яке регулює пенсійні відносини громадян в зв’язку з непрацездатністю і старістю.

7. Сімейне право – галузь права, яка регулює відносини, що пов’язані зі шлюбом і належністю людини до сім’ї. Ці відносини регламентуються в цілях забезпечення справжньої рівноправності жінки і чоловіка, зміцнення сім’ї, охороні інтересів матері і дитини, утримання дітей. Нормами сімейного права встановлюються умови і порядок вступу до шлюбу, основи розторгнення шлюбу; регламентуються майнові відносини, які виникають в сім’ї між подружжям, батьками і дітьми, між іншими членами сім’ї; визначаються умови всиновлення, опіки і піклування, порядок реєстрації актів громадянського стану.

8. Цивільно-процесуальне право – галузь права, яка регулює порядок судочинства по цивільним справам і виконанню судових рішень. В цивільному судочинстві вирішуються справи по спорам, які виникають із цивільних, сімейних, трудових правовідносин, адміністративно-правові справи і справи особливого характеру. Особливістю цивільного судочинства є те, що воно впроваджується у строго визначеній процесуальній формі, встановленій цивільно-процесуальним правом, і має за ціль гарантувати захист законних інтересів громадян, державних установ і підприємств, кооперативних та інших суспільних організацій. Норми цивільно-процесуального права формують цілі, задачі, права і обов’язки суду при здійсненні правосуддя по цивільним справам і визначає підвідомчість і підсудність справ, що розглядаються, правове положення учасників цивільного процесу; регламентують хід судового з’ясування, порядок винесення і опротестування судового рішення, а також виконання рішення та інші питання, пов’язані з вирішенням питань про цивільне право.

9. Кримінальне право як галузь права об’єднує юридичні норми, які мають задачу охороняти суспільний лад, його політичну і економічну системи, власності, особистості, прав громадян і правопорядку від протиправних зазіхань. Кримінальне право складає правову основу боротьби із злочинністю, тому що встановлює, які суспільно небезпечні дії є злочинними, і встановлюють покарання, яке належить застосуванню до осіб, які скоїли правопорушення. Норми кримінального права визначають поняття злочину, цілі покарання і порядок його застосування, встановлюють коло злочинів, види і розміри покарань за дії, які визнані злочинними. В загальну частину кримінального права групуються норми, які формують поняття злочину і покарання, загальні умови кримінальної відповідальності, обставини, пом’якшуючі і обтяжуючі відповідальність, перелік видів покарання. До особливої частини відносять норми, які включають в себе конкретні склади злочинів і міри покарання за їх скоєння.

10. Кримінально-процесуальне право як галузь права об’єднує юридичні норми, які встановлюють порядок провадження по кримінальним справам. Кримінально-процесуальне право регулює діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду і їх взаємодії з громадянами, при розслідуванні, судовому розгляді і вирішенні кримінальних справ. Процесуальний порядок кримінального судочинства є єдиним і обов’язковим по всім кримінальним справам і для всіх судів, органів прокуратури, попереднього слідства і дізнання. Кримінально-процесуальне право визначає, як умови провадження по кримінальним справам в цілому, так і порядок провадження окремих слідчих і судових дій, їх зв’язок і послідовність. Норми кримінально-процесуального права встановлюють цілі і задачі кримінального судочинства, права і обов’язки органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в такому судочинстві; визначає коло і правове положення учасників проведення дізнання і попереднього слідства, розгляд і вирішення кримінальних справ в судах різних інстанцій, оскарження і приведення у виконання вироків.

11. Виправно-трудове право регулює відносини, які складаються при виконанні мір кримінального покарання і пов’язані з виправно-трудовим впливом. Норми цієї галузі встановлюють порядок відбуття засудженими призначеної їм міри кримінального покарання, а також регламентують діяльність по виправленню засуджених при відбутті покарання.

12. Міжнародне право – це система правових норм, яка регулює взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або між громадянами різних держав і їх об’єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне право не відноситься до внутрішніх галузей права держав, а складається на основі міжнародних договорів. Норми міжнародного права у випадку протиріччя з нормами внутрішнього права держава мають перевагу перед ними.

Правовий інститут – це обумовлений комплекс правових норм, які є специфічною частиною галузі права і регулюють різновид певного виду суспільних відносин. На відміну від галузей права правовий інститут визначає норми, які регулюють тільки частину відносин визначеного виду. Ці норми діють у складі галузі права, хоча і відрізняються від інших галузевих норм деяким різновидом.

Правовий інститут – це первинний самостійний структурний підрозділ галузі. Правові норми створюють галузь не безпосередньо, а через інститути. Якщо система права складається з галузей, то самі галузі складаються з правових інститутів. Так, галузь конституційного права включає “інститут громадянства”, “інститут виборного права” та інші. У складі галузі цивільного права містяться правові інститути “купівлі-продажу”, “найма житлового приміщення”, “комісії”, “дарування”.

Інститути права класифікуються за певними підставами:

1. За сферою розповсюдження (або за складом).

галузеві (інститут спадкування);

міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності);

2. За функціональною роллю.

регулятивні (інститут купівлі-продажу);

охоронні (інститут кримінальної відповідальності);

3. За субординацією у правовому регулюванні

матеріальні (інститут підряду);

процесуальні (інститут порушення кримінальної справи)

Споріднені інститути однієї і тієї ж галузі права в своїй сукупності створюють підгалузь права. Норми підгалузі права регулюють групи близьких відносин визначеного виду. Наприклад, цивільне право має підгалузі: право власності, зобов'язальне право, спадкове право, авторське право та ін.; фінансове право – банківське і податкове право; екологічне право – лісове, водне; підгалуззю кримінального права є військово-кримінальне право, яке об’єднує норми, які передбачають відповідальність за військові злочини. Дана підгалузь включає наступні кримінально-правові інститути: “злочини проти порядків підпорядкованості”, “злочини проти порядку проходження військової служби” та інші.

Таким чином, система права складається із галузей, які включають підгалузі права і правові інститути.

Система права, як і суспільне життя, знаходиться в постійній зміні і розвитку. З виникненням нових, більш прогресивних відносин, які вимагають правового регулювання, вона поповнюється новими нормами, інститутами, галузями, стає більш досконалою і ефективною.

Дата добавления: 2017-02-01