Стратегический менеджмент 18 страница

- амортизація спецавтотранспорту для ТО ПС.

2.6. Витрати на утримання ТО та ремонт основних засобів, що безпосередньо забезпечують ТО ПС, всього, у тому числі:

- утримання ТО та ремонт спецавтотранспорту.

2.7. Послуги сторонніх організацій виробничого характеру.

2.8. Інші витрати.

3. Витрати на забезпечення комерційного обслуговування пасажирів, всього, у тому числі:

3.1. Витрати на оплату праці персоналу, що забезпечує обслуговування пасажирів, всього, у тому числі:

- натуральні виплати.

3.2. Нарахування на оплату праці.

3.3. Амортизація основних фондів, що безпосередньо забезпечують обслуговування пасажирів, приміщення, всього, у тому числі:

- амортизація спецавтотранспорту для обслуговування пасажирів.

3.4. Витрати на утримання, ТО та ремонт основних засобів для забезпечення комерційного обслуговування пасажирів, всього, у тому числі:

- утримання, ТО та ремонт спецавтотранспорту.

3.5. Витрати на паливно-мастильні матеріали для спецавтотранспорту.

3.6. Витрати на електроенергію.

3.7. Послуги сторонніх організацій виробничого характеру.

3.8. Інші витрати.

4. Витрати на забезпечення комерційного обслуговування вантажів, у тому числі:

4.1. Витрати на оплату праці персоналу, що забезпечує обслуговування вантажів, всього, у тому числі:

- натуральні виплати.

4.2. Нарахування на оплату праці.

4.3. Амортизація основних фондів, що безпосередньо забезпечують обслуговування вантажів, приміщення, всього, у тому числі:

- амортизація спецавтотранспорту для обслуговування вантажів.

4.4.Витрати на утримання, ТО та ремонт основних засобів для забезпечення комерційного обслуговування вантажів, всього, у тому числі:

- утримання, ТО та ремонт спецавтотранспорту.

4.5. Витрати на паливно-мастильні матеріали для спецавтотранспорту.

4.6. Витрати на електроенергію.

4.7. Послуги сторонніх організацій виробничого характеру.

4.8. Інші витрати.

5. Витрати аеропорту, що пов’язані з наданням ПС та пасажирам додаткових послуг, всього, у тому числі:

5.1. Витрати на оплату праці персоналу, що надає додаткові послуги, всього, у тому числі:

- натуральні виплати.

5.2. Нарахування на оплату праці.

5.3. Амортизація основних фондів, що використовуються для надання додаткових послуг.

5.4. Послуги сторонніх організацій виробничого характеру.

5.5. Інші витрати.

6. Загальні витрати на управління та обслуговування виробництва, всього, у тому числі:

6.1. Витрати на оплату праці адміністративно-управлінського персоналу, всього. у тому числі:

- натуральні виплати.

6.2. Нарахування на оплату праці.

6.3. Інші витрати загального характеру.

7. Інші комерційні витрати.

Аеропортові збори містять у собі:

- посадочний збір (збір за зліт-посадку) без обслуговування повітряного руху;

- збір за технічне обслуговування ПС;

- збір за комерційне обслуговування пасажирів;

- збір за забезпечення понаднормативної стоянки ПС;

- збір за забезпечення авіаційної безпеки.

Ставка збору за зліт-посадку ПС за кожну тону від максимальної злітної маси ПС при виконанні польотів у теперішній час складає:

- для внутрішнього сполучення у межах України - 2,0 долара США;

- для міждержавного сполучення у межах країн СНД - 3,5 долара США;

- для міжнародного сполучення за межами країн СНД - 8,5 доларів США.

Ставки збору за комерційне обслуговування у аеропорті одного пасажира такі:

- для внутрішнього сполучення у межах України - 2,0 долара США;

- для міждержавного сполучення у межах країн СНД - 3,5 долара США;

- для міжнародного сполучення за межами України - 9,0 доларів США.

Ставка збору за понаднормативну стоянку пасажирського ПС за кожну годину стоянки на кожну тону від максимальної зльотної маси ПС - 0,1 долара США.

Нормативний час безплатної стоянки пасажирського ПС - 3 г. Збір не зтягується при затримці ПС з метеоумов чи з вини робітників аеропорту.

Збір за забезпечення авіаційної безпеки за кожного відправленого пасажира:

- для внутрішнього сполучення у межах України - 0,7 долара США;

- для міжнародного сполучення - 1,3 доларів США.

Ставки аеропортових зборів приведені без урахування податку на додану вартість.

Аеронавігаційні збори містять:

- посадочний збір за обслуговування повітряного руху (за аеродромне диспетчерське обслуговування та диспетчерське осблуговування підходу);

- збір за аеронавігаційне обслуговування на маршруті.

Аеронавігаційний посадочний збір за обслуговування повітряного руху у аеропортах України при міжнародних перевезеннях прийняти рівним 9,75 долара США, для внутрішніх перевезень - 2,8 долара США за кожні 1000 кг максимальної зльотної маси ПС.

Ставки збору за аеронавігаційне обслуговування на маршруті за кожні 100 км ортодромної відстані прийняти рівними для ПС з максимальною зльотною масою:

- до 50 т - 30 доларів США;

- від 51 до 100 т - 41 долар США;

- від 101 до 200 т - 51 долар США;

- від 201 до 300 т - 53 долара США;

- від 301 до 400 т - 54 долара США;

- більш 400 т - 56 доларів США.

При виконанні міжнародних польотів аеропортові збори розраховуються виходячи з системи зборів у даному аеропорту. Аеронавігаційні збори розраховуються виходячи з тарифів тієї країни, повітряний простір якої перетинає дана повітряна лінія.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність класифікації витрат на виробництво продукції.

2. Розкрийте сутність групування витрат за економічними елементами.

3. Визначте зміст калькуляційних статей витрат.

4. Проаналізуйте склад прямих і непрямих витрат.

5. Проаналізуйте зміст змінних та постійних витрат.

6. Визначте шляхи економії витрат за рахунок технічних і організаційних рішень.

7. Розкрийте сутність, визначення, функції ціни як економічної категорії.

8. Назвіть принципи, фактори та модель процесу ціноутворення промислової продукції.

9. Яким чином формується ціни на промислову продукцію (відпускна ціна)?

Рекомендована література:

Л₁ 85-97, Л₃ 99-109, Л₈ 70-88, Л₁₂ 100-120

Тема 15. Витрати й ціни на продукцію (2 години)

1. Загальна характеристика витрат на виробництво продукції (надання послуг)

2.Управління витратами на підприємстві

3. Сукупні витрати і собівартість продукції (послуг)

4. Собівартість окремих виробів

5. Ціни на продукцію (послуги): сутнісна характеристика,види, методи встановлення та регулювання

15.1. Загальна характеристика витрат на виробництво продукції (надання послуг)

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв’язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції — виготовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об’єм, довжина тощо) має важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінюван успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат нат підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною. Це проявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за собівартість).

Під час обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

–дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

–підготовку й освоєння нової продукції;

–виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

–обслуговування виробничого процесу та управління ним;

–збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

–розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

–набір і підготовку кадрів;

–поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. Так, згідно з чинним порядком не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва. Водночас є й такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв’язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов’язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року, та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, зв’язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін має бути якомога більш повне відображення в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Ці міркування стосуються собівартості продукції за умов повного калькулювання витрат. Таке уточнення (пояснення) необхідне з огляду на те, що на практиці частіше трпаляється калькулювання одиниці продукції за неповними витратами.

Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

, (16.1)

де — граничні витрати; — приріст загальних витрат; — приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати виразити через певну функцію обсягу продукції, то граничний їхній рівень буде першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується за аналізу доцільності зміни обсягу виробництва.

За планування, обліку тп аналізу витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення для окремих різновидів продукції, зв’язок з обсягом виробництва

Типова класифікація витрат підприємства (організації)за окремими ознаками.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати — прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утриманнятаексплуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

На підставі зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло у певних межах). Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно. Їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна розділити на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності = 1. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва, > 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають менше ніж обсяг виробництва, < 1. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

На рис. 16.2 графічно показано динаміку загальних постійних і змінних витрат. Динаміка витрат на одиницю продукції є іншою і легко може бути побудована, виходячи з наведеної закономірності. Так, змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні незалежно від обсягу виробництва. На графіку їхня лінія буде паралельною осі абсцис. Постійні витрати зменшуються на одиницю продукції зі зростанням її обсягу за параболічною кривою. Для дегресуючих і прогресуючих витрат залишається та сама динаміка, тільки виражена помітніше.

У практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат спрощують, уважаючи всю їхню сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.

16.2. Динаміка витрат (С) залежно від обсягу виробництва (V): а) постійних; б) дегресуючих; в) пропорційних; г) прогресуючих.

15.2.Управління витратами на підприємстві

Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов’язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо. Установлені норми витрат — це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку. Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з’ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження.

Управління витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат — це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, участок, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальнимній за їх рівень.

На практиці вважають, що центр відповідальності збігається з місцем витрат, хоча це не обов’язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та тери територіальною ознаками. У першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження й підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які виокремлені просторово.

За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати і для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг). Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі — формуються по цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.

Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою

,(16.2)

де — загальні (сукупні) витрати; — змінні витрати на одиницю продукції; — обсяг виробництва продукції у натуральному виразі; — постійні витрати за даний період.

Згідно з формулою (16.2) загальні витрати на одиницю продукції () становитимуть

. (16.3)

З формули (16.3) видно, що зі зростанням обсягу виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Тому збільшення обсягу виробництва є важливим чинником зниження собівартості продукції. Ця закономірність покладено в основу аналізу залежності витрат і прибутку від обсягу виробництва, коли треба вибрати найліпші варіанти проектних і планових рішень. У

цьому разі доцільно користуватися графічним зображенням процесу. На рис.16.3 показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції. Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного обсягу (N _кр) є збитковим — заштрихована площа 1. Критичний обсяг виробництва називається ще й інакше — точкою беззбитковості. За зростання обсягу виробництва частка постійних витрат в їхній загальній (сукупній) величині знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу N _кр виробництво продукції стає рентабельним — заштрихована площа 2.

Рис. 16.3. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу
виробництва: 1 — збитки; 2 — прибуток.

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з графіка на рис. 16.3, за критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу продукції однакові, тобто

. (16.4)

Звідси

, (16.5)

де — ціна одиниці продукції.

Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва. У цьому разі

, (16.6)

де — критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі; — загальна (сукупна) величина змінних витрат.

Змінну величину зобразимо як функцію обсягу виробництва за допомогою коефіцієнта маржинального прибутку , який визначається за формулою

. (16.7)

Отже,

,

а звідси

; (16.8)

. (16.9)

Що більшим є обсяг виробництва надкритичну його величину (точку беззбитковості), то вищою є економічна безпека виробництва, яка вимірюється відповідним коефіцієнтом (k _б), обчислюваним за допомогою формули

, (16.10)

де k _б — коефіцієнт безпеки виробництва; N — фактичний або плановий обсяг виробництва у натуральному виразі.

Цей показник можна розрахувати і на підставі вартісного виміру обсягу виробництва продукції ().

Умовний приклад. Підприємство виготовляє і продає за рік продукції на 200 тис. грн. Витрати на її виготовлення і продаж становлять 180 тис. грн., у тім числі змінні витрати — 120 тис. грн., постійні — 60 тис. грн. Обчислимо розглянуті вище три показники: коефіцієнт маржинального прибутку, критичну програму виробництва, коефіцієнт безпеки виробництва. Вони становитимуть:

1) коефіцієнт маржинального прибутку

;

3) критична програма виробництва (точка беззбитковості)

тис. грн.;

4) коефіцієнт безпеки виробництва

.

Останній показник () свідчить про те, що зменшення фактичного обсягу виробництва на 25% зрівняє його з критичною величиною і в цьому разі підприємство не матиме жодного зиску. Дальше зменшення обсягу виробництва призведе до прямих збитків.

15.3. Сукупні витрати і собівартість продукції (послуг)

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати; кошторис виробництва; собівартість валової, товарної і реалізованої (проданої) продукції.

Показник валових витрат уведено в систему економічних обчислень та обліку на підприємствах для визначення оподатковуваного прибутку згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», що був схвалений Верховною Радою України у травні 1997 року. Він є синтетичним показником і включає не тільки ті витрати, що формують собівартість продукції, але й інші. Тому цей показник не входить достатньо органічно в систему показників собівартості продукції і тут не розглядається (див. розділ 17).

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, зв’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами (у табл. 16.1, рядки 1—5).

Таблиця 16.1

КОШТОРИС ВИРОБНИЦТВА НА ___________ рік

Елементи витрат	Сума, тис. грн.
звіт за минулий рік	план на наступний рік
1. Матеріальні витрати
2. Заробітна плата
3. Відрахування на соціальні потреби
4. Амортизація основних фондів і нематеріальних активів
5. Інші витрати
6. Витрати на виробництво — всього
7. Витрати, які не включаються у виробничу собівартість продукції
8. Зміна залишків витрат майбутніх періодів (приріст віднімається, зменшення додається)	–	+ 300
9. Зміна залишків резерву майбутніх платежів (приріст додається, зменшення віднімається)	+ 10	–
10. Собівартість валової продукції
11. Зміна залишків незавершеного виробництва (приріст віднімається, зменшення додається)	+ 50	– 200
12. Виробнича собівартість товарної продукції
13. Позавиробничі (комерційні) витрати
14. Повна собівартість товарної продукції

Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

Дата добавления: 2014-01-04