Стратегический менеджмент 15 страница

- коефіцієнт преміальних;

- для бортпровідників

.

Розрахунок відрядної частини заробітної плати ():

- для командира корабля

,

де 0.75 і 0.25 – коефіцієнти, що показують розподіл загального нальоту, який виконано днем та вночі, відповідно;

- наліт кілометрів екіпажем за місяць, км;

- оплата праці командира корабля за кожні 10 км шляху;

1.3 - коефіцієнт, що показує розмір збільшення кілометрової ставки за наліт кілометрів, який виконано у нічний час;

- для бортпровідників

,

де 0.2 – коефіцієнт, що визначає розмір відрядної заробітної плати бортпровідників від її розміру для командира корабля;

1.15 - коефіцієнт, що показує розмір збільшення кілометрової ставки оплати праці бортпровідників за наліт кілометрів, який виконано у нічний час.

Посадові оклади ЛПС диференціюються в залежності від типів літальних апаратів, їх польотної маси, займаної посади в екіпажі. З зростом польотної маси літаків до 5,5 т, від 5,5 до 20 т, і більше 20 т оклади членів екіпажів зростають на 18-25%. Посадові оклади членам екіпажів встановлені по третьому, а пілотам, крім того, і по четвертому класу. За клас (з врахуванням підвищення) льотно-підйомному складу виплачується щомісячна надбавка у розмірі: 15% за II клас і 40% за I клас. Бортпровідникам посадові оклади встановлені з врахуванням надбавки за клас: 6,3% за II клас, 12,5% за I клас.

Відрядна частина заробітної плати виплачується за виконання льотної роботи: за нальоти кілометрів (на транспортній роботі), кількість оброблених гектарів площі (авіахімроботи), відзнятих кілометрів площі (аерофотозйомні), виконання інших видів робіт по застосуванню авіації в народному господарстві (обслуговування геологорозвідувальних партій, розвідки надр і т.д.). Розміри покілометрової (погектарної) оплати праці встановлені в залежності від типу літака (вертольоту) і складності польотів. Прийнято шість груп робіт в залежності від складності та трудності польотів, на транспортній роботі – п’ять груп. Найбільш складними вважаються польоти у високогірній місцевості, по розвідці льоду та проведенню суден у морях Північного Льодовитого океану. Погодинні розрахункові ставки командира кораблю при переході від першої до шостої групи складності польотів збільшуються, наприклад, для літаків Іл-62 на 52%, Ту-134 на 53%, Мі-8 на 68%.

На основі погодинних розрахункових ставок розробляються кілометрові розцінки для командира корабля за виконання льотної транспортної роботи. Їх отримають діленням погодинної розрахункової ставки на розрахункову швидкість літаків (вертольотів), яка встановлюється МЦА для оплати праці на основі середньомережних умов експлуатації літаків кожного типу. Розцінки диференціюються по п’яти групам складності польотів. При переході від першої до п’ятої групи складності польотів вони збільшуються, наприклад, для літаків, Іл-62 на 51.3, Ту-134 на 53.7%, АН-2 – в 2.24 рази.

Діючі схеми оплати передбачають відрядні розцінки для командирів кораблів (перших пілотів). Іншим членам екіпажу відрядні розцінки встановлюються у відсотках від розцінок кораблю, зокрема другим пілотам поршневих літаків – 70%, а газотурбінних – 75, відповідно штурманам 60 і 75%, бортмеханікам (бортінженерам) – 60, бортрадистам – 50, бортпровідникам – 20%.

Робота, що виконується льотно-підйомним складом у нічний час (від приходу темряви до світанку) сплачується в підвищеному розмірі, членам екіпажу відрядні розцінки підвищуються на 30%, бортпровідникам на 15%. Оплата праці ЛПС за погодинними розрахунковими ставками відбувається при умові якісного виконання роботи. За порушення правил виконання польотів, порушення розкладу з вини екіпажу розміри цієї оплати знижаються. У випадках аварії чи поломки матеріальної частини ЛА, що відбулись з вини екіпажу, а також при порушенні екіпажем правил та наставлянь, виплата кілометрової і погектарної оплати за цей рейс (завдання) не здійснюється.

З метою підсилення матеріальної зацікавленості в результатах своєї праці, підвищення її продуктивності, повного забезпечення безпеки польотів і високої регулярності руху керівникам підприємств надано право по узгодженню з відповідними комітетами профспілки вводити преміювання осіб льотно-підйомного складу. Преміювання членів екіпажів здійснюється з фонду матеріального заохочення за виконання плану по продуктивності польотів і за якісне виконання планового об’єму робіт.

Преміювання за виконання місячного плану по продуктивності польотів на транспортних роботах здійснюється у розмірі до 20% посадового окладу при умові виконання встановленого плану по нальоту годин.

Льотний склад екіпажів літаків (вертольотів), що виконує авіаційно-хімічні роботи, преміюється за виконання місячного плану в гектарах при забезпеченні планової продуктивності польотів при здачі продукції з оцінкою “відмінно” до 20%, з оцінкою “добре” до 15% до погектарного погодинного заробітку при відсутності льотних пригод і передумов до них, а також браку в роботі. Льотний склад, що виконує аерофотозйомні роботи преміюється за виконання плану робіт при добрій і відмінній якості не нижче 95% виконаного об’єму до 20%, при добрій якості не нижче 85% виконаного об’єму робіт до 15% до посадового окладу при умові виконання погодинної продуктивності польотів і відсутності авіаційних пригод і передумов до них.

Бортпровідники, бортоператори вантажних літаків преміюються із фонду заробітної плати за виконання плану по нальоту годин при умові якісного обслуговування пасажирів, забезпечення збереження багажу, пошти, вантажів, відсутність відмін, затримок літако-вильотів з їх вини у розмірі 15-18% за типами літаків.

Основною формою оплати праці технічного складу і робітників є погодинно-преміальна система. Оплата праці технічного складу, безпосередньо зайнятого технічним обслуговуванням літаків і вертольотів, відбувається за шести розрядною тарифною сіткою і часовими тарифними ставками. Для присвоєння кваліфікаційних розрядів авіаційним технікам і механікам, зайнятим технічним обслуговуванням авіаційної техніки, необхідно мати спеціальну технічну освіту, обумовлену “Положенням про присвоєння класів спеціалістам цивільної авіації”.

Оплата робітників авіатехнічних баз (АТБ) і аеропортів (слюсарі, токарі, монтери, столярі та ін.) відбувається за тарифною сіткою в залежності від розряду і характеру виконуваної роботи (важкі, шкідливі умови і т. п.). Для робітників автотранспортних служб аеропорту оплата здійснюється за формами і системами, прийнятими на автотранспортних підприємствах країни.

Кваліфікаційні розряди технічному складу присвоюються:

6 розряд – авіаційним технікам I класу;

5 розряд – авіаційним технікам II класу;

4 розряд – авіаційним технікам III класу і авіаційним механікам I класу;

3 розряд – авіаційним механікам II класу і авіаційним мотористам I класу;

2 розряд – авіаційним мотористам II класу і авіаційним механікам по приладам, які не мають присвоєного класу.

Преміювання з фонду заробітної плати здійснюється в індивідуальному і колективному порядку за виконання наступних показників:

· безпека польотів;

· виконання і перевиконання особистих планів, технічно обґрунтованих норм виробки, місячних і змінних нормативних завдань, засвоєння нових прогресивних норм виробки;

· бездефектне виконання планового об’єму робіт і здачу їх з першого пред’явлення;

· висока якість обслуговування пасажирів, вантажовідправників (вантажоотримувачів) і іншої клієнтури; забезпечення збереження багажу і вантажів;

· дотримання встановлених термінів виконання робіт і скорочення їх проти затверджених норм;

· висока якість технічного обслуговування ЛА, ремонту і обслуговування машин, механізмів та іншого обладнання, гарантуючого їх безаварійну роботу;

· економію проти плану чи встановлених нормативів розходу матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, запасних частин, інших матеріальних цінностей при забезпеченні високої якості виконуваних робіт.

Оплата праці керівних, інженерно-технічних робітників та службовців. За своїм характером праця цих категорій робітників важко піддається нормуванню, тому застосовується погодинно-преміальна система оплати праці. Організація оплати їх праці базується на схемах посадових окладів та застосовуваних системах заробітної плати. Схема посадових окладів представляє собою перелік посад всіх найменувань і розмірів їх місячних окладів.

Посадові оклади встановлюються з врахуванням посади, яку займають і виконуваних обов’язків, складності і об’єму робіт, кваліфікації робітника. Крім того, посадові оклади залежать від групи, класу підприємства, підрозділу.

Керівні, інженерно-технічні робітники преміюються з фонду матеріального заохочення. Показники, умови преміювання і розміри премій керівним, інженерно-технічним робітникам і службовцям підрозділів, цехів, служб, ділянок і відділів підприємств встановлюються керівником підприємства за узгодженням з відповідним комітетом профспілки виходячи з об’єму, складності планових завдань, досягнутого рівня використання виробничих фондів, а також значення структурних підрозділів.

З фонду матеріального заохочення керівним інженерно-технічним робітникам і службовцям виплачується також річна винагорода за підсумками за рік з врахуванням вкладу кожного робітника у загальні результати діяльності, тривалості безперервного стажу роботи на даному підприємстві. З метою закріплення кадрів на підприємствах цивільної авіації всім робітникам введена виплата за вислугу років з фонду заробітної плати в наступних розмірах: при безперервному стажі роботи в ЦА: 3-5 років – 5%; 5-10 років – 10%; 10-15 років – 15%; більше 15 років – 20%.

В області удосконалення організації заробітної плати передбачається підсилення залежності заробітної плати від кінцевих результатів роботи колективу і кожного робітника, підвищення її стимулюючої ролі в підйомі продуктивності праці, в поліпшенні якості продукції і економії усіх видів ресурсів, удосконалення тарифної системи і нормування праці, більш тісна залежність премій від трудового вкладу.

Питання для самоконтролю

1. Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці на підприємствах (в установах, організаціях) різних форм власності.

2. Факторний метод прогнозування продуктивності праці на різногалузевих виробничих підприємствах.

3. Порівняльна характеристика різних моделей мотивації трудової діяльності.

4. Проблеми реалізації принципів мотивації в практиці діяльності підприємства.

5. Об’єктивна необхідність застосування різних форм і систем оплати праці персоналу підприємств.

6. Практика державного й договірного регулювання рівнів заробітної плати окремих категорій персоналу підприємств України.

7. Види та практика застосування доплат і надбавок до заробітної плати окремих категорій персоналу.

8. Сучасні проблеми формування й застосування системи преміювання персоналу підприємств та організацій.

Рекомендована література:

Л₁ 65-77, Л₃ 79-98, Л₈ 49-66, Л₁₂ 81-95

Тема 14. Витрати виробництва і собівартість продукції (2 години)

1. Сутність, значення та класифікація витрат

2. Групування витрат за економічними елементами

3. Калькуляція собівартості продукції

4. Напрями зниження собівартості продукції

5. Ціна: поняття, функції, класифікація, методи встановлення

6.Собівартість послуг цивільної авіації

14.1. Сутність, значення та класифікація витрат

У процесі господарської діяльності підприємство витрачає певні види ресурсів, пов’язані з підготовкою виробництва, безпосередньо процесом виробництва та реалізацією продукції. Для визначення витрат на підприємстві використовується термін собівартість продукції, до якої відносять поточні витрати на її виробництво та збут, виражені у грошовій формі.

Собівартість продукції є одним з найважливіших показників діяльності підприємства, який комплексно характеризує сутність використання усіх ресурсів, рівень технічного розвитку виробництва, досконалість системи управління та значною мірою визначає кінцеві результати діяльності підприємства – прибуток та рентабельність.

Розрахунки собівартості продукції використовуються для визначення: ціни продукції; потреб в оборотних коштах; економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому; планування прибутку тощо.

Для інженера-конструктора чи технолога, організатора виробництва важливо знати склад витрат на виготовлення продукції, щоб при виконанні своїх функціональних обов’язків передбачати можливі наслідки впливу інженерних рішень на собівартість продукції. Тому інженер повинен вміти визначати собівартість виробу на різних стадіях розробки та виробництва нового виробу, знаходити можливі шляхи зниження окремих статей витрат.

Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Віднесення до собівартості продукції тих чи інших витрат має принципове значення, оскільки від цього залежить величина прибутку, що залишається підприємству, та величина коштів, які надходять до бюджетів різних рівнів і цільових фондів. У зв’язку з цим рішення про склад витрат, які відносяться на собівартість продукції, приймаються на державному рівні і регулюються законами України та постановами Кабінету Міністрів.

Усі витрати, що формують собівартість продукції, можна класифікувати за певними ознаками (табл. 6.1.). За економічними елементами витрати групуються за їх економічним змістом та визначаються на весь обсяг продукції (робіт, послуг) підприємства незалежно від місця їх виникнення.

Калькуляція собівартості – це обчислення витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції, а також на виконання одиниці роботи. Групування витрат за калькуляційними статтями відображає їх склад залежно від призначення витрат та місця їх виникнення.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати є витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості (на сировину, основні матеріали, покупні вироби тощо).

Таблиця 14.1. Класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції

Ознаки класифікації	Витрати
1. Види (склад і призначення) витрат	За економічними елементами	За статтями калькуляції
2. Способи перенесення вартості на продукцію	Прямі	Непрямі
3. Сутність однорідності	Прості	Комплексні
4. Сутність впливу обсягу виробництва на рівень витрат	Умовно-змінні	Умовно-постійні
5. За календарними періодами	Поточні	Одноразові
6. Повнота урахування витрат	Бухгалтерські	Економічні

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, адміністративні витрати), що не дозволяє безпосередньо відносити їх на одиницю продукції, і вони розподіляються за допомогою спеціальних методів.

За ступенем однорідності витрати поділяються на прості та комплексні. Прості витрати характеризують використані ресурси одного економічного змісту (сировина, матеріали тощо). Комплексні витрати включають декілька економічних елементів, які мають однакове виробниче призначення (загальновиробничі, адміністративні та ін.).

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат їх поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні. До умовно-змінних належать витрати, сума яких змінюється майже прямо пропорційно до змін обсягу виробництва продукції. До цих витрат належать витрати на сировину та матеріали, технологічні паливо і енергію, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, на оплату працівників, зайнятих у виробництві продукції.

До умовно-постійних належать витрати, сума яких у певних межах не змінюється зі зміною обсягу виробництва продукції. Ці витрати повинні бути оплачені, навіть коли підприємство якийсь час не виробляє продукцію (амортизаційні відрахування, оренда будівель та обладнання, заробітна плата вищого управлінського персоналу та інше).

За календарними періодами витрати поділяються на поточні та одноразові. Поточні витрати – це витрати, у яких періодичність менша ніж місяць. Одноразові або періодичні – це витрати, які здійснюються періодично (періодичність – більша, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

При прийнятті управлінських рішень слід брати до уваги повноту урахування витрат. За цією ознакою витрати поділяються на бухгалтерські – ті, що відображають у бухгалтерських звітах, та економічні, які враховують втрачені можливості використання ресурсів.

Крім того, при формуванні виробничого плану підприємства слід враховувати таке поняття як граничні витрати, які характеризують їх зміну на одиницю приросту обсягу виробництва.

14.2. Групування витрат за економічними елементами

Групування витрат за економічними елементами здійснюється при визначенні витрат підприємства за певний період і слугує для аналізу, при складанні кошторису витрат і застосовується для розробки матеріальних балансів, напрямів зниження собівартості продукції, нормування обігових коштів, узгодження планів з матеріально-технічного забезпечення, праці та заробітної плати тощо. Таке групування є універсальне і визначається «Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості».

Витрати, що включають до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

- інші операційні витрати.

До матеріальних витрат належать витрати на матеріали, які входять до складу вироблюваної продукції; покупні вироби, що використовуються в процесі виробництва продукції для забезпечення технологічного процесу або інших виробничих та господарських потреб; запасні частини для ремонту устаткування, малоцінні інструменти, пристрої та інші засоби і предмети праці, які не належать до основних виробничих фондів; покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати; роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами; паливо та енергія усіх видів, придбані у сторонніх підприємств і організацій; витрати внаслідок нестачі матеріальних цінностей у межах норм природного збитку та ін.

Вартість матеріальних ресурсів формується, виходячи з цін їх придбання на день оприбуткування (без урахування податку на додану вартість), націнок і комісійних винагород посередницьким структурам, суму мита і митних зборів, транспортно-заготівельних витрат.

До витрат на оплату праці відносять: основну та додаткову заробітну плату; компенсаційні та заохочувальні виплати, які не ввійшли до додаткової заробітної плати (виплати, передбачені законодавством, за невідпрацьований на виробництві час, за вислугу років та ін.); витрати, пов’язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів; витрати на виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру; виплати на вихідну допомогу робітникам при звільненні.

До відрахувань на соціальні заходи належать такі обов’язкові види збору: на державне пенсійне страхування; на державне соціальне страхування, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; на страхування на випадок безробіття; на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Відрахування на

соціальні заходи здійснюються за встановленими законодавством ставками від загального розміру витрат на оплату праці.

Амортизація основних фондів та нематеріальних активів передбачає відрахування від балансової вартості основних виробничих фондів на повне відновлення, реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, які належать підприємству або перебувають у його користуванні за умовами оренди. Амортизаційні відрахування здійснюються за прийнятими методами та нормами. Амортизаційні відрахування нематеріальних активів визначаються щомісяця за нормами, розрахованими на підставі їх первісної вартості та строку корисного використання, але не більше десяти років безперервної експлуатації.

До інших операційних витрат належать витрати, які не можуть бути віднесені до жодного з елементів витрат наведених вище, а саме: витрати, пов’язані з управлінням виробництвом (службові відрядження, оплата робіт консультаційного та інформаційного характеру, оплата робіт із сертифікації продукції); платежі з обов’язкового страхування майна підприємств та цивільної відповідальності; витрати, пов’язані з оплатою послуг банків; витрати на гарантійний ремонт і технічне обслуговування виробленої продукції, якщо це передбачено умовами її реалізації; витрати на реалізацію продукції (відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, транспортних, інших робіт та послуг, витрат на рекламу, сплату мита та митних зборів); податки, збори та інші обов’язкові платежі, передбачені законодавством; витрати внаслідок технічно неминучого браку тощо.

Частка елементів витрат у собівартості продукції визначає структуру витрат. Структура витрат залежить, передусім, від виду продукції та технології її виробництва. Так, для машинобудування основні витрати пов’язані з матеріальними витратами та заробітною платою з нарахуваннями, у енергетиці – з матеріальними витратами (зокрема паливом та амортизацією основних фондів), у легкій промисловості – з матеріальними витратами.

Групування витрат за економічними елементами відображається у “Звіті про фінансові результати” і дозволяє підсумовувати витрати на рівні підприємства, галузі, національного господарства та використовувати цю інформацію для аналітичної роботи як на мікро-, так і на макрорівні.

14.3. Калькуляція собівартості продукції

Більшість інженерів та фахівців економічного профілю мають справу з розробкою та супроводженням у виробництві окремих виробів, виконанням робіт по обслуговуванню та ремонту обладнання тощо. Важливо, щоб вони мали чітке уявлення про те, як формується собівартість одиниці продукції, на які складові собівартості вони можуть впливати ще на стадії проектування виробу.

Відповідно до діючих нормативних документів перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції встановлюється підприємством з урахуванням особливостей технології, техніки та організації виробництва.

Типова калькуляція собівартості продукції містить такі статті витрат:

1. Матеріали.

2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

3. Паливо та енергія на технологічні цілі.

4. Основна заробітна плата робітників.

5. Додаткова заробітна плата.

6. Відрахування на соціальні заходи.

7. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

8. Загальновиробничі витрати.

9. Втрати від браку.

10. Інші виробничі витрати.

11. Адміністративні витрати.

12. Позавиробничі (комерційні) витрати.

Сума перших одинадцяти статей становить виробничу собівартість, яка формується на рівні цехів підприємства, а сума усіх тринадцяти – повну собівартість.

Наведений перелік статей витрат для підприємств машинобудівних галузей може бути доповнений статтею «Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати»; для металургійної, хімічні промисловості – «Попутна продукція»; для приладобудівних підприємств може не використовуватися стаття «Паливо та енергія на технологічні цілі».

До статті «Матеріали» включається вартість матеріалів, що входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг).

Ці витрати визначаються, виходячи з норм витрат матеріалів на одиницю продукції, цін на матеріали та витрати на транспортно-заготівельні роботи (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні, страхові витрати та ін.).

До статті «Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій» включають вартість: покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці; робіт і послуг виробничого характеру (здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини та матеріалів тощо), які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності. Всі витрати за цією статтею безпосередньо відносяться на собівартість окремих виробів і визначають аналогічно витратам на матеріали.

До статті «Паливо та енергія на технологічні цілі» відносяться витрати на всі види палива і енергії, що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції (витрати на паливо для плавильних агрегатів, для нагрівання металу в штампувальних, термічних та інших цехах; витрати на електроенергію для електропечей, для зварювання, електролізу, електрохімічних процесів тощо). Витрати на паливо визначаються аналогічно витратам на матеріали. Витрати на енергію визначаються виходячи з витрат на одиницю продукції та тарифів на енергію.

Стаття «Основна заробітна плата робітників» містить витрати на виплату основної заробітної плати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, і вона безпосередньо включається до собівартості виробу згідно прийнятим на підприємстві системам оплати праці. Ці витрати за відрядною оплатою праці визначають тарифними ставками та нормами витрат часу на виробництво одиниці продукції. Ту частину основної заробітної плати робітників, яка безпосередньо не може бути включена до собівартості окремих видів продукції, відносять до собівартості на підставі розрахунку кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції.

До статті «Додаткова заробітна плата» відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати за працю понад установлені норми, заохочувальні виплати за поточну виробничу діяльність, компенсаційні виплати тощо. Звичайно, ці витрати встановлюються у відсотках до основної заробітної плати на основі відповідних розрахунків на підприємстві.

До статті «Відрахування на соціальні заходи» включають: відрахування на державне (обов’язкове) соціальне страхування; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; відрахування на державне пенсійне страхування; відрахування на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Відрахування на соціальні заходи здійснюється від суми всіх витрат на оплату праці робітників, зайнятих безпосередньо виробництвом продукції. Нормативи, за якими здійснюється відрахування, встановлюються на державному рівні.

До статті «Витрати на утримання та експлуатацію устаткування» включають: амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів зі складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів; витрати на проведення поточного ремонту, технічний огляд і технічне обслуговування устаткування; витрати на внутрішньозаводське переміщення вантажів; платежі за користування наданими в оперативну оренду основними засобами; знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів та пристроїв нецільового призначення, інші витрати.

На одиницю продукції ці витрати повинні розподілятися, виходячи з величини витрат за годину роботи устаткування і тривалості його роботи при виготовленні відповідного виду продукції. На практиці досить часто витрати на утримання та експлуатацію устаткування включають до собівартості одиниці продукції спрощеним порядком за кошторисними ставками пропорційно до основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції.

Якщо немає можливості розподілити витрати на утримання та експлуатацію устаткування за наведеними методами, вони включаються до складу загальновиробничих витрат.

Дата добавления: 2014-01-04