Стратегический менеджмент 13 страница

Нормативний метод полягає у тому, що за основу планових завдань на конкретний період і відповідно в основу балансів закладаються норми витрат різноманітних ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу та ін.) на одиницю продукції. Нормативний метод може бути самостійним, а також допоміжним по відношенню до балансового методу.

Математико-статистичні методи полягають у оптимізаційних розрахунках на базі різного виду моделей. Найпростішими моделями є статистичні моделі, які відображають залежність двох величин. Статистичні моделі найчастіше використовують у сфері фінансового планування. При знаходженні оптимальних варіантів вибору різних видів сировини, матеріалів, технологій застосовують методи лінійного програмування.

12.3. Тактичне планування виробничої діяльності підприємства

Термін „тактика ” – військовий термін грецького походження, який означає маневрування силами, придатними для здійснення певних цілей.

Тактичне планування – це сукупність дій, прийняття рішень, спрямованих на досягнення поставлених цілей і завдань. Тактичне планування займає проміжне місце між стратегічним та оперативно-календарним плануванням і його можна представити як засіб реалізації стратегії підприємства. Призначенням тактичного планування є максимальне забезпечення взаємозв`язків цілей з можливостями підприємства, визначення пріоритетності, послідовності та способів їх досягнення.

Метою тактичного планування є встановлення та розподіл завдань між функціональними і лінійними підрозділами підприємства, а також визначення їх ролі та місця у ланцюгу досягнення загальних цілей підприємства.

Між тактичним і стратегічним плануванням існують свої відмінності. Призначенням стратегічного планування є здійснення глибокого масштабного впливу, розрахованого на довготривалу (20-10 років) перспективу. Наслідки цього планування підприємство відчує не відразу, але вони впливатимуть на результати його діяльності впродовж тривалого періоду. Тактичне планування, зазвичай, розраховано на короткий термін (частіше до одного року). Воно враховує поточну зовнішню і внутрішню ситуації, що впливають на діяльність підприємства. Тактичне планування конкретизує і доповнює стратегічний план, визначає усі необхідні заходи для того, щоб їх реалізація могла якнайшвидше принести підприємству відповідний результат.

Основне питання стратегічного планування – чого бажає досягти підприємство на певному етапі свого розвитку. Тактичне планування ж зосереджено на тому, яким чином підприємство повинно досягнути визначених цілей.

Існують і інші відмінності: стратегічне планування, у більшості випадках, здійснюється „зверху-вниз”, тобто стратегічні цілі розробляються на вищому рівні управління. Їх виконання передається на тактичний рівень управління – керівникам функціональних і лінійних підрозділів підприємства. На цьому рівні розробляються середньо- і короткотермінові плани реалізації стратегії підприємства.

Тактичне планування можна класифікувати за певними ознаками:

- за часом: довготермінове, середньотермінове, поточне;

- за змістом: техніко-економічне, оперативно-календарне;

- за об’єктами: виробництва, технічного розвитку, соціального розвитку;

- за суб’єктами: підприємства, відділу, цеху.

Зарубіжна і вітчизняна практика господарювання визначила як найбільш прийнятний для розробки тактичних планів період часу в один рік, що відповідає як календарному, так і господарсько-фінансовому періодам.

У вітчизняній практиці господарювання тактичний план має різні назви: „промфінплан”, „поточний план”, „річний техніко-економічний план”, „план економічного і соціального розвитку підприємства” та ін. У подальшому цей вид плану будемо називати поточним планом.

Поточний план впливає на всі аспекти діяльності підприємства. Особливу увагу в ньому приділяють показникам ефективності та якості роботи, підвищенню конкурентоспроможності продукції, росту продуктивності праці, економії ресурсів, зниженню собівартості продукції. Добре обґрунтований план сприяє ефективному досягненню цілей підприємства, а необґрунтований – призводить до проблем з фінансами, порушень ритмічного випуску продукції, проблемам з її якості тощо. Тому поточний план повинен бути реалістичним, цілеспрямованим, адресним, досяжним.

Діяльність підприємства з планування можна розділити на декілька основних етапів.

Рис.7.1. Діяльність підприємства з планування

1 етап – складання планів, або безпосередньо процес планування, тобто прийняття рішень про майбутні цілі підприємства і засоби їх досягнення. Результатом процесу планування є система планів.

2 етап – реалізація планових завдань. Результатом є досягнуті показники усіх сфер функціонування підприємства та його підрозділів.

3 етап – контроль за ходом виконання планових завдань. Проводиться оцінка та порівняння планових і фактичних результатів. Визначаються причини відхилень, здійснюється їх коригування. На цьому етапі можна дати оцінку ефективності господарювання та якості планування на підприємстві у цілому.

Процес планування є важливим етапом діяльності підприємства. Він вимагає від фахівців управлінської майстерності, вміння адаптуватися до змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі, вносити корективи до планових завдань, що сприятимуть ефективному досягненню поставлених цілей.

Поточний план розробляється на підприємстві планово-економічним відділом спільно з економічними підрозділами цехів у листопаді - грудні попереднього року і має поквартальну розбивку усіх показників. До початку планового періоду відділ доводить обов’язкові розділи плану до структурних підрозділів підприємства і здійснює контроль за ходом їх виконання.

Підприємства самостійно визначають кількість підрозділів плану, їх зміст та механізм складання. Склад розділів і показників поточного плану залежить від специфіки, галузевої належності підприємства, ринкової кон’юнктури, методів управління.

Фахівці рекомендують розробку поточних планів діяльності підприємства здійснювати, враховуючи стратегічні цілі та орієнтуючись на результати маркетингових досліджень, у такому мінімальному складі:

- план виробничої діяльності;

- план організаційно-технічного розвитку;

- план матеріально-технічного забезпечення;

- план з персоналу та оплати праці;

- план собівартості продукції;

- фінансовий план.

При необхідності рекомендовані розділи поточного плану підприємства можуть доповнювати і інші розділи, наприклад:

- план маркетингової діяльності;

- план інноваційної діяльності;

- план капітальних вкладень та капітального будівництва;

- план зовнішньоекономічної діяльності;

- план природоохоронної діяльності тощо.

План виробничої діяльності включає: обґрунтування виробничої діяльності підприємства, визначення виробничої потужності підприємства, обґрунтування обсягу виробництва і реалізації продукції у натуральних, трудових і вартісних вимірниках.

План організаційно-технічного розвитку розробляється на основі даних аналізу технічного та організаційних рівнів підприємства, його порівняння зі світовими зразками, можливостей технічного переоснащення тощо. Він включає завдання зі створення та освоєння нових видів продукції, підвищення конкурентоспроможності продукції, яка випускається, впровадження прогресивних технологій, механізації і автоматизації виробництва, модернізації основних органів, зниження витрат виробничих ресурсів (сировини, матеріалів, трудових, енергетичних тощо), вдосконалення організації та управління виробництвом, стандартизації та уніфікації продукції, вдосконалення умов праці персоналу підприємства, соціального розвитку підприємства.

План матеріально-технічного забезпечення. Основною метою складання цього плану є визначення потреби в ресурсах, їх розподіл за видами робіт і в часі. У зміст планування матеріально-технічного забезпечення входить: визначення потреби у сировині, матеріалах, усіх видів палива і енергії, купованих напівфабрикатів, запасних частинах, інструменті тощо; розрахунок усіх видів запасів товарно-матеріальних цінностей на плановий період, регулювання забезпечення матеріальними ресурсами усіх виробничих підрозділів підприємства, оперативний облік, контроль та аналіз виконання планів матеріально-технічного забезпечення виробництва.

Основним завданням плану з персоналу та оплати праці є забезпечення ефективної зайнятості персоналу, підвищення продуктивності праці, ріст заробітної плати, підвищення добробуту працівників підприємства та їх сімей. Найважливішими показниками цього плану є: середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу всього і за категоріями, ріст продуктивності праці, виробіток продукції на одного працюючого, фонд оплати праці промислово-виробничого персоналу всього і за категоріями, середня заробітна плата працюючих, середній дохід на одного працюючого.

План собівартості продукції та прибутку є складовою частиною планування діяльності підприємства і містить систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину поточних витрат, що включають до складу собівартості валової продукції, а також інші витрати виробництва. Він містить також: розрахунки планової собівартості окремих видів товарної і реалізованої продукції, розрахунок кошторису витрат на виробництво, розрахунок витрат на 1 грн продукції, планування зниження витрат за техніко-економічними факторами.

Фінансовий план активно впливає на всі сторони діяльності підприємства. Він тісно пов’язаний з кінцевими результатами виробництва, найважливішими з яких є загальний прибуток або сукупний доход і рентабельність. До змісту фінансового планування на підприємстві входить: планування усіх видів прибутку, складання балансу доходів і витрат (бюджету підприємства), планування фінансових показників (показники ліквідності, заборгованості, прибутковості), оцінка вигідності залучення кредитів, планування розподілу прибутку, планування потреби у зовнішньому фінансуванні.

При поточному плануванні важливо взаємопов’язати усі розділи плану в єдине ціле, розрахувати систему показників, яку можна розглядати як планову модель діяльності підприємства та його підрозділів.

12.4. План виробничої діяльності

Планування виробництва продукції є основним розділом поточного плану підприємства. Філософія планування випуску продукції базується на таких складових:

- аналізі виконання плану у звітному періоді щодо випуску і реалізації продукції за усіма показниками; вивчення причин, які впливають на невиконання планових показників; виявлення резервів подальшого росту продуктивності праці та підвищення ефективності виробництва;

- аналізі використання виробничої потужності підприємства у цілому і його підрозділів у звітному періоді. У процесі аналізу визначають досягнутий рівень використання виробничих потужностей, прогресивність техніки і технології, ступінь використання обладнання і виробничих площ підприємства, досягнутий рівень організації та управління;

- аналізі вивчення ринку продукції та „портфелю” замовлень. Визначення можливостей виробництва конкурентоспроможної продукції на діючих виробничих потужностях. На цьому етапі досліджується кон’юнктура ринку товарів, номенклатура та асортимент продукції, що користується попитом, оцінюється її конкурентоспроможність та визначаються методи встановлення ціни на продукцію;

- розробці варіантів проекту виробничої програми з урахуванням наявних потужностей та пропорцій щодо підвищення можливостей підприємства в результаті використання резервів та впровадження інноваційних проектів;

- обґрунтуванні та виборі оптимального варіанту виробничої програми підприємства;

- коригуванні виконання плану виробничої діяльності під впливом чинників зовнішнього і внутрішнього середовища;

- основі даних про наявність попиту на продукцію з урахуванням виробничих потужностей підприємства.

Виробнича потужність характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції запланованої номенклатури та асортименту за умови повного використання усіх економічних ресурсів на основі застосування прогресивної технології та організації виробництва і праці.

Виробнича потужність визначає також величину резервів росту випуску продукції. Вона вимірюється у натуральних, трудових і вартісних показниках, які враховують специфіку конкретного виробництва. Виробнича потужність підприємства визначається потужністю основних виробничих підрозділів. Виділяють такі види виробничої потужності: проектна, поточна (фактична) і резервна.

Проектна виробнича потужність – це величина максимально можливого випуску продукції умовної номенклатури, яка визначена на даний період часу.

Поточна виробнича потужність відображає фактичну можливість підприємства (структурного підрозділу) виробляти протягом календарного періоду максимальну кількість продукції згідно з конкретним номенклатурним планом підприємства даного періоду. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Її характеризують показники, які часто розглядаються як види діючої потужності: виробнича потужність на початок періоду (вхідна); виробнича потужність на кінець періоду (вихідна); середньорічна виробнича потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховується максимально можливий обсяг виробництва продукції, який можна виготовити на наявній технічній базі і плановому режимі роботи на початок планового року.

Вихідна виробнича потужність – максимально можливий обсяг продукції на кінець року, який визначається з урахуванням введення в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок технічного переозброєння і здійснення заходів з підвищення ефективності виробництва.

Середньорічна виробнича потужність () визначається з урахуванням фактора часу приросту та вибуття потужностей протягом року:

,

(8.1)

де – вхідна потужність, ,– відповідно потужність, яка вводиться і вибуває в і -тому місяці, – кількість повних місяців використання потужності до кінця року, – кількість повних місяців до кінця року з моменту вибуття потужностей, n, m – кількість заходів, пов’язаних з введенням і вибуттям потужностей.

Середньорічна виробнича потужність – один із важливих показників планування та оцінки роботи підприємства. Вона обґрунтовує виробничу програму підприємства, визначає виробничі резерви відповідно до попиту.

Резервна виробнича потужність передбачається у виробництвах, які можуть отримати додаткове навантаження, або для підготовки виробництва та освоєння випуску нової продукції.

При розрахунку виробничої потужності часто використовують натуральні показники, але вони не завжди дозволяють здійснити порівняння і аналіз виробництва різних виробів за складністю, трудомісткістю тощо. Тому, крім натуральних показників, використовують також трудові і вартісні показники.

На виробничу потужність підприємства впливає ціла низка факторів, а саме: кількісний та якісний склад парку устаткування, який, зазвичай, лімітується розмірами виробничих площ; характеристика продукції, що виготовляється (конструктивно-технологічні особливості, тип виробництва); властивості та якість сировини, матеріалів і норми їх використання; кількісний та професійно-кваліфікаційний склад працюючих. Перераховані фактори визначають фонд виробничого часу, трудомісткість продукції, завантаженість обладнання випуском продукції певної якості та виду.

У процесі розрахунків виробничої потужності визначається пропускна здатність підприємства – максимально можливий обсяг випуску продукції заданих номенклатури та асортименту. Пропускна здатність чисельно дорівнює мінімальній з виробничих потужностей основних підрозділів, за умов, що їх потужності визначаються в однакових одиницях виміру.

Оцінка виробничої потужності підприємства сприяє встановленню більш об’єктивних показників для вирішення завдань тактичного планування.

Важливим розділом поточного плану підприємства є виробнича програма або план виробництва і реалізації продукції. Виробнича програма визначає обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає товарній номенклатурі, якості, вимогам плану тощо.

У процесі розробки плану виробництва продукції необхідно визначити систему досяжних взаємопов’язаних цілей і стимулювати погодження дій між окремими підрозділами підприємства. Рішенню цього питання повинна сприяти система планових завдань, які характеризують: основні цілі виробничої діяльності підприємства та його підрозділів, терміни і обсяги виробництва продукції, збалансування обсягів виробництва з виробничими потужностями структурних підрозділів підприємства, розподіл робіт за цехами-виконавцями замовлень, обґрунтування форм і методів організації виробництва, контроль за ходом виконання плану виробництва і реалізації продукції.

Підприємства формують виробничу програму на основі державного замовлення, замовлень споживачів і потенційного попиту, виявлених у процесі вивчення ринку. Державне замовлення доводиться тим підприємствам, які випускають продукцію, що має важливе значення для економіки держави. Система державних замовлень поширена в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою і не суперечить її принципам. Отримання державного замовлення проводиться на конкурсній основі і підвищує рейтинг підприємства.

Виробнича програма промислового підприємства розробляється за структурними підрозділами у порядку, зворотному до ходу технологічного процесу. Виробнича програма основних цехів підприємства використовується для розробки планових завдань допоміжних та обслуговуючих підрозділів (ремонтних, інструментальних, складських, транспортних) та управлінських служб (технологічної, виробничої, постачальницької, маркетингової тощо). При цьому обґрунтовуються обсяги і терміни виготовлення продукції. Виробнича програма підприємства складається з плану виробництва продукції в натуральних, вартісних та трудових показниках.

Натуральні показники виробничої програми використовуються при розрахунках обсягів виробництва, виробничої потужності, визначенні потреб підприємства у сировині, матеріалах, енергії, обладнанні, формуванні виробничих планів структурних підрозділів.

Однак плани в натуральних показниках не дають змогу визначити загальний обсяг і структуру на багато профільних (диверсифікованих) підприємства, розрахувати витрати і прибуток підприємства від реалізації продукції. Тому розробляють план виробництва продукції у вартісному виразі.

План виробництва продукції у вартісному виразі містить наступні показники: реалізована продукція, товарна продукція, валова продукція. Основним вартісним показником цього розділу є реалізована продукція. Реалізованою вважається продукція повністю виготовлена на підприємстві, відвантажена замовнику та оплачена ним. Вона визначається як добуток ціни за одиницю продукції та кількості одиниць реалізованої продукції.

Товарна продукція – є практично скрізь застосовуваним вартісним показником, що дає змогу підсумовувати виготовлення різних видів продукції і завдяки цьому визначати загальний обсяг виробництва на підприємстві. Товарна продукція включає вартість: запланованих до випуску готових виробів (прийнятих відділом технічного контролю, укомплектованих і зданих на склад готової продукції підприємства); напівфабрикатів, комплектуючих деталей і збірних одиниць, призначених на продаж; капітального ремонту, виконаного власними силами, а також виробів і запасних частин, виготовлених для капітального ремонту і капітального будівництва; інструментів і пристроїв для власного виробництва. Вона вимірюється в оптових цінах підприємства і в порівняльних цінах. Перші використовуються для узгодження планів виробництва з фінансовим планом, другі – для визначення темпів, динаміки і зміни структури виробництва. Товарна продукція характеризує обсяг виготовленої готової продукції і використовується для розрахунків витрат на виробництво, визначення фінансових результатів, рентабельності та інших показників ефективності виробництва.

Валова продукція, окрім елементів, які входять до складу товарної продукції, включає також зміну залишків незавершеного виробництва, вартість сировини і матеріалів замовника та деякі інші елементи, залежно від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства. Причому динаміка незавершеного виробництва враховується лише на тих підприємствах машинобудування та металообробки, де тривалість виробничого циклу для переважної більшості видів продукції перевищує два місяці.

Показники товарної і валової продукції мають один спільний недолік: вони не дають повної уяви про власний внесок підприємства у загальний результат його діяльності. Це пояснюється тим, що до їх складу включається вартість матеріальних витрат, яка досягає на підприємствах деяких галузей 80-90 % загальної величини витрат. Ця умова викликає необхідність застосування показника чистої продукції, що включає заробітну плату з нарахуванням і прибуток.

Величина чистої продукції розраховується шляхом виключення з вартості товарної продукції матеріальних витрат (витрат на сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби і напівфабрикати), а також амортизаційних відрахувань. Показник чистої продукції відображає наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання саме власного трудового потенціалу.

Особливу увагу при складанні плану виробничої діяльності слід приділяти трудовим показникам (нормо-годинам). Вони використовуються для визначення технологічної трудомісткості виробничої програми, рівня продуктивності праці, встановлення чисельності основних і допоміжних робітників, кількості технологічного обладнання, режиму роботи підприємства, цеху, устаткування. Так, технологічна трудомісткість виробничої програми підприємства розраховується як добуток норми часу на виготовлення одиниці продукції та обсягу виробництва даного виду продукції у натуральному виразі. Об’єктивність використання трудових показників залежить від застосування на підприємстві науково обґрунтованих норм часу на виготовлення продукції чи виконання робіт.

Питання для самоконтролю

1. Що являє собою планування як вид управлінської діяльності?

2. У чому полягає необхідність планування?

3. Які особливості притаманні плануванню на виробничому підприємстві?

4. У чому полягають основоположні принципи планування?

5. Які схеми організації роботи зі складання планів використовуються на підприємстві?

6. У чому полягає сутність балансового, нормативного та математико-статистичного методів планування?

7. За якими ознаками можна класифікувати тактичне планування?

8. Які основні завдання поточного плану?

9. У чому полягає сутність плану виробництва?

10. Як розраховується виробнича потужність підприємства?

Рекомендована література:

Л₁ 45-57, Л₃ 69-78, Л₈ 39-46, Л₁₂ 62-75

Тема 13.Продуктивність, мотивація та оплата праці (4 години)

1. Заробітна плата: сутність, функції

2. Елементи організації заробітної плати

3. Тарифна система оплати праці

4. Форми та системи оплати праці

13.1. Заробітна плата: сутність, функції

Заробітна плата як економічна категорія і елемент системи господарювання належить до числа найскладніших. В ній відображаються відносини виробництва і розподілу, взаємодія різних носіїв економічних інтересів, ступінь розвитку продуктивних сил і зрілості соціально-трудових відносин та багато інших аспектів життя суспільства. У сучасній змішаній економіці, яка ґрунтується на багатоманітності форм власності й господарювання, послуги робочої сили є різновидом товару. Тому сутність заробітної плати слід розглядати як вихідну в процесі з’ясування природи заробітної плати. Необхідно також урахувати, що: по-перше, заробітна плата формується на перетині виробництва та відносин обміну робочої сили; по-друге, заробітна плата має забезпечувати об’єктивно необхідний для відтворення робочої сили й ефективного функціонування виробництва обсяг життєвих благ, якi працівник має отримати в обмін за виконану роботу; по-третє, заробітна плата є водночас i макро-, i мiкроекономiчною категорією; по-четверте, заробітна плата – це важлива складова виробництва, її рівень пов’язаний як з потребами працівника, так i з самим процесом виробництва, його результатом, оскільки джерела коштів на відтворення робочої сили створюються у сфері виробництва, а їх формування не виходить за межі конкретного підприємства. Спираючись на ці вихiднi положення, маємо можливість розкрити сутність заробітної плати, яку слід розглядати принаймні з п’яти позицій.

По-перше, заробітна плата – це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства (або його представником) i найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості (доходу). По-друге, заробітна плата – це винагорода, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працiвниковi за виконану роботу. По-третє, заробітна плата – це елемент ринку праці, що виступає як ціна, за якою найманий працівник продає послуги робочої сили. З огляду на це заробітна плата виражає ринкову вартість використання найманої робочої сили. По-четверте, для найманого працівника заробітна плата – це його трудовий дохід, який він отримує в результаті реалiзацiї здатності до праці, i який має забезпечити об’єктивно необхідне відтворення робочої сили. По-п’яте, для підприємства заробітна плата – це елемент витрат на виробництво, що включаються до собiвартостi продукції, робіт (послуг), i водночас – головний чинник забезпечення матеріальної заінтересованості працiвникiв у досягненні високих кінцевих результатів праці.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до діючих нормативних актів заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Її встановлюють у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсації та інші грошові і матеріальні виплати, які непередбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Винятково важлива роль заробітної плати у функціонуванні економіки обумовлена тим, що вона має одночасно та однаково ефективно виконувати ряд суспільно значимих функцій. Отже, функція заробітної плати – це її призначення і роль як складової сфери практичної діяльності щодо узгодження і реалізації інтересів головних суб’єктів соціально-трудових відносин – найманих працівників і роботодавців.

Першорядне значення серед основних фундаментальних функцій заробітної плати займає відтворювальна. Заробітна плата виступає основним джерелом коштів на відтворення робочої сили, а отже її параметри мають формуватися, виходячи з вартісної концепції оцінки послуг робочої сили.

У заробітній платі як формі доходів найманих працівників закладений значний мотиваційний потенціал. Намагання людини покращити свій добробут, задовольнити різноманітні потреби, спонукає її до активної трудової діяльності, підвищення якості робочої сили, повнішої реалізації свого трудового потенціалу, більшої результативності праці. За таких умов заробітна плата має стати основною ланкою мотивації високоефективної праці, встановлення безпосередньої залежності заробітної плати від кількості і якості праці кожного працівника, його трудового внеску. Отже до числа основних функцій заробітної плати слід віднести мотивуючу.

Дата добавления: 2014-01-04