Стратегический менеджмент 10 страница

Тому необхідно завжди визначати не лише загальну величину економічного ефекту, а й ту його частку, яку має одержати кожний з учасників процесу створення й реалізації технічного нововведення, тобто обчислювати внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект.

За умов функціонування ринкових економічних відносин між контрагентами виробництва для оцінки внутрішньогосподарського (комерційного) економічного ефекту від створюваних технічних новин і використовуваних технічних нововведень можна застосовувати показник прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (науковоїорганізації); його обчислюють за формулою

П _t = Р _t – С_t – В _t

де П _t — прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації) у році t;

Р _t — виручка від реалізації продукції науково-технічного або виробничо-технічного (споживчого) призначення в році t за ринковими (іншими застосовуваними) цінами;

С_t — собівартість продукції в році t

В _t — загальна сума виплат з балансового прибутку підприємства (наукової організації) та податків у році t.

З метою більш глибокого економічного аналізу ефективності технічних новин (нововведень) варто обчислювати й оцінювати також інші похідні вимірники — коефіцієнт ефективності одночасних витрат (внутрішню норму ефективності), строк їхньої окупності тощо.

За сучасних умов розбудови соціально орієнтованої економіки стає можливим і необхідним принципово новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень. Його суть полягає у визнанні безумовної пріоритетності критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних новин і нововведень щодо критерію економічної ефективності. Процедурний механізм порівнювання й вибору найліпшого з можливих варіантів технічних новин (нововведень) здійснюється у певній послідовності.

• По-перше, проводиться ранжирування цілей розробки, виробництва й використання об'єктів технічних новин; до вищого рангу відносять соціальні цілі та вимоги екологічної безпеки, до нижчого — максимізацію економічної ефективності.

• По-друге, можливі варіанти технічних новин однакового функціонального призначення проходять перевірку на відповідність соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, що їх зафіксовано в державних і міжнародних стандартах, а також у цільових нормативах соціального характеру, — якщо новини не відповідають таким цілям і вимогам, то вони мають бути відхилені незалежно від рівня їхньої економічної ефективності.

• По-третє, на кінцевій стадії процесу порівняння й вибору треба розглядати тільки соціально й екологічно допустимі (і в цьому розумінні — ефективні) варіанти технічних новин чи нововведень; найліпший з них визначається вже за економічним критерієм.

З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу — оргаізаційні нововведення, здійснення яких потребує певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребують додаткових інвестицій.

Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, що веде до необхідності його розширення, реконструкції або технічного переозброєння), здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водночас слід ураховувати дуже важливу обставину — до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхнього транспортування і зберігання.

Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління, систем планування й фінансування тощо; створення нових ринкових структур) визначають здебільшого на підставі обчислення економії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень. У кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи тієї групи безвитратних організаційних рішень.

Питання для самоконтролю

1. Суттєво-змістова характеристика і взаємодія різних видів інноваційних процесів (новин, нововведень).

2. Аналітична оцінка впливу організаційно-технічних та інших нововведень на економічні та соціально-екологічні показники діяльності підприємств України.

3. Відбір та методика обчислення показників для виявлення впливу нововведень на економіку підприємства.

4. Суттєва характеристика науково-технічного прогресу (різні підходи й тлумачення).

5. Поняття та ключові особливості сучасної науково-технічної революції.

6. Сучасні загальні та пріоритетні напрями НТП в окремих галузях народного господарства України.

7. Напрямки й тенденції сучасного організаційного прогресу на підприємствах та в інших ланках управління суспільним виробництвом.

8. Проблеми розвитку суспільних форм організації виробництва за умов формування ринкових відносин між підприємствами.

9. Конверсія й диверсифікація сучасного виробництва на підприємствах України.

10. Методика визначення ефективності технічних новин (нововведень) і можливості її вдосконалення.

11. Методичні підходи до визначення ефективності організаційних та інших нововведень.

Рекомендована література:

Л₁ 45-57, Л₃ 69-78, Л₈ 39-46, Л₁₂ 62-75

Тема 10. Організація виробництва (2 години)

1. Виробничі процеси, їх класифікація та принципи організації

2. Організація виробничого процесу в просторі і часі

3. Виробнича структура підприємства, її види та характеристика.

4. Виробнича потужність підприємства, чинники, що впливають на неї. Методи визначення виробничої потужності на підприємствах.

10. 1. Виробничі процеси, їх класифікація та принципи організації

В основу діядьність підприємства покладено виробничі процеси, в яких беруть участь люди, засоби праці, предмети праці, а також природа. Всі ці чинники мають бути ефективно поєднані в єдиний виробничий процес з метою виконання основного завдання підприємства - виготовлення продукції для задоволення ринкових потреб.

Виробничий процес -цесукупність дій людей, засобів праці та природи, внаслідок яких вихідні матеріали і напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.

Основну частину виробничого процесу становить технологічний процес, який забезпечує зміну форм, розмірів і властивостей оброблюваних предметів праці і одержання готових виробів (продукції). Будь-який технологічний процес може бути поділено на певну кількість технологічних ланцюгів або операцій і представлено технологічною схемою.

Виробничі процеси класифікуються за різними ознаками, основною з яких є їхня роль у загальному процесі виготовлення продукції. За цією ознакою виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі, управлінські.

Основні процеси - це технологічна зміна форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей виробів, випуск яких передбачено профілем підприємства.

Допоміжні процеси забезпечують безперебійність основних процесів; передбачають виготовлення і ремонт інструменту та оснащення, ремонт устаткування, вироблення енергоносіїв тощо.

Обслуговуючі процеси призначені для обслуговування основних і допоміжних процесів (складування і зберігання, транспортування та ін.).

Окремо виділяють управлінські процеси, які переплітаються з виробничими і пов'язані з розробленням і ухваленням рішень, координацією і регулюванням виробництва, обліком і аналізом роботи та ін.

Інколи управлінські процеси вважають специфічними виробничими процесами, оскільки сучасні засоби праці оснащені контрольно-керуючими механізмами, інтегрованими з робочими машинами (наприклад, верстати з ЧПУ, автоматизовані потокові лінії, автома­тизовані системи управління технологічними процесами тощо).

Основні виробничі процеси залежно від стадії виготовлення готового виробу поділяються на:

- заготівельні (підготовчі) - забезпечують одержання різних заготовок, поковок, відливок, розкрій тканин за лекалами, очищення сировини, порізку металу та ін.;

- обробні (перетворюючі) - відбуваються на стадії перетворення заготовок, сировини на готову продукцію шляхом механічної, термічної або хімічної обробки;

- складальні (завершальні) - характеризують отримання складальних одиниць або готових виробів з деталей, вузлів; також включають регулювальні, випробувальні, пакувальні та інші операції.

За складністю виробничі процеси поділяються на:

· прості - послідовність операцій, результатом яких є готовий виріб

· складні – поєднання декількох простих виробничих процесів

За масштабом виробництва однорідної продукції розрізняють виробничі процеси:

• масові - випуск однорідної продукції протягом тривалого часу;

• серійні - випуск широкої номенклатури продукції, що періодично повторюється;

• одиничні - випуск обмеженої (досить вузької) номенклатури продукції, що постійно змінюється.

За перебігом у часі виробничі процеси поділяються на:

> дискретні (перервні) - характерна наявність перерв в організаційно-технологічному ланцюжку виготовлення продукції (виробництво машин, приладів, швейних виробів, взуття і т. п.);

> неперервні - продукція не має сталого об'єму і форми, а технологічний процес не має чітко окреслених часових обмелсень (хімічне виробництво, металургія і т. д.)

Є й інші ознаки класифікації виробничих процесів: за рівнем механізації, за характером устаткування, за характером впливу на предмет праці тощо.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є виробнича операція - завершена його частина, яка виконується на одному робочому місці без переналагодження устаткування відносно одного й того ж самого предмета праці одним або кількома робітниками.

Виробничі операції поділяються на основні (технологічні), внаслідок яких змінюються форма, розміри, властивості виробів, та допоміжні, пов'язані зі зміною просторового розміщення виробів (транспортування, складування) або контролем якості продукції.

Хоча виробничі процеси є досить різноманітними, відмінними є умови виробництва, проте усіх їх можна організувати за такими загальним принципами:

- спеціалізація - розчленування виробничого процесу на складові частини і закріплення за кожним підрозділом (цехом, дільницею, робочим місцем) виготовлення певного виробу (предметна спеціалізація) або певної операції (технологічна спеціалізація); дає змогу використовувати високопродуктивне устаткування і передові форми організації виробництв;

- пропорційність - однакова відносна продуктивність усіх виробничих підрозділів; передбачає рівномірне і повне завантаження усіх видів устаткування, яке необхідне для ліквідації «вузьких місць» і виконання в повному обсязі виробничої програми, і для ліквідації надлишків устаткування; роль цього принципу зростає в умовах автоматизованого виробництва;

- паралельність ~ одночасне виконання частин виробничого процесу (операцій, стадій), тобто здійснення процесів із «перекриттям»; продуктивність підрозділів при цьому визначають тривалістю процесу, яке є меншою від тривалості циклу на величину «перекриття»; для реалізації цього принципу має бути забезпечений достатній обсяг виробництва для повного завантаження устаткування; він дозволяє суттєво скоротити тривалість циклу виготовлення виробів, зменшити потребу в обігових коштах;

- ритмічність - означає рівномірний випуск продукції у певні проміжки часу; чим менший проміжок часу, тим важче досягти рівномірності. Якщо досягається місячна ритмічність, то декадної і добової досягти важче, це залежить від внутрішньозаводського планування. Ритмічність є важливою умовою успішного виконання завдань за кількісними і якісними показниками;

- прямоточність - означає забезпечення найкоротшого шляху проходження виробами всіх стадій і операцій виробничого процесу - від запуску матеріалів до виходу готової продукції; цей принцип використовується в масштабах всього підприємства, цехів, дільниць;

- безперервність - означає зменшення перерви під час виробництва конкретних виробів.

Всі згадані принципи організації виробничих процесів «співіснують» між собою у суперечності, оскільки дотримання одних здійснюється за рахунок інших. У такому разі слід шукати компромісний варіант на підставі економічних міркувань. Суть їх у тому, що невиконання одних принципів за рахунок виконання інших пов'язане з певними втратами і перевагу надають тому з них, невиконання якого пов'язане з меншими втратами. Найповніше всі ці принципи втілюються в умовах потокового виробництва.

10.2. Організація виробничого процесу в просторі і часі

Диференціація виробничого процесу на підприємстві характеризується насамперед співвідношенням трьох основних факторів:

- обсягом і змістом виробничої програми;

- часом, який є у розпорядженні підприємства для виконання цієї виробничої програми та зумовлений наявним режимом роботи;

- простором, який виражений у виробничій площі.

Виробничий процес, організований у просторі, визначає виробничу структуру підприємства. Формування виробничих підрозділів підприємства у просторі відбувається переважно за двома напрямами спеціалізації:

1) технологічна спеціалізація (за однорідністю виконуваних ними технологічних процесів); виробничі дільниці виокремлюються як певна група технологічно однорідних робочих місць;

2) предметна спеціалізація (на основі технологічної послідовності операцій з виготовлення виробів); виробничі дільниці формуються з певної кількості технологічно однорідних робочих місць,які встановлюються відповідно до послідовності операцій виробничого процесу.

За технологічної форми спеціалізації у виробничих підрозділах виконують частину технологічного процесу, яка складається з однієї або декількох операцій при дуже широкій номенклатурі деталей, виробів. Коли різноманітність операцій і обладнання невелика, полегшується технічне керівництво і створюються широкі можливості регулювання завантаження обладнання. Але тоді подовжуються маршрути руху предметів праці з багаторазовим їх повернен­ням в одні і ті ж самі дільниці. Це порушує принцип прямоточності, утруднює узгодження роботи дільниць і призводить до збільшення тривалості виробничого циклу.

Предметна спеціалізація виробничих підрозділів характерна для заводів з вузькою номенклатурою продукції. Для підрозділів характерні різноманітне обладнання і оснащення при вузькій номенклатурі оброблюваних деталей (вузлів). Узгодження роботи виробничих дільниць значно простіше, оскільки всі операції обробки сконцентровані в одному цеху. Це спрощує оперативно-календарне планування, територіально зближує окремі стадії процесу і скорочує виробничий цикл. Виробничий процес у часі характеризується структурою і тривалістю виробничого циклу.

Виробничий цикл - це період часу, протягом якого виріб або партія виробів проходить усі стадії виробничого процесу і перетворюється на готовий продукт.

Тривалість виробничого циклу визначається в одиницях календарного часу (год., дні, місяці).

Виробничий цикл Т_ц складається з тривалості виробничих операцій (технологічних, контрольних, транспортних, вантажно-розвантажувальних, складських, природних та ін.) - назвемо їх часом оброблення (Т_об), а також перерв, зумовлених створенням запасів, не­рівномірністю виробництва, міжзмінними та іншими перервами — назвемо їх часом пролежування (Т_пр).

Отже, будь-який виробничий цикл можна представити:

Т _ц = Т _об _ Т _пр.

Тобто, виріб у виробничому процесі перебуває лише у двох станах: або його обробляють, або він пролежує.

У виробничому процесі бере участь ще один елемент - обладнання (і все, що з ним пов'язане: площі, оснащення, пристрої), яке в цьому процесі також перебуває тільки у двох станах: або воно працює, або воно простоює.

Тривалість виробничого циклу має велике економічне значення, оскільки впливає на прискорення обіговості обігових коштів, темп випуску продукції, використання виробничої площі, устаткування та, інших основних фондів. Скорочення тривалості виробничого циклу дає змогу одержати великий економічний ефект: зменшення потреби в обігових коштах внаслідок прискорення їх обіговості, підвищення продуктивності праці, зменшення трудомісткості виробу, зниження собівартості.

Оскільки виробничий цикл складається з двох видів часу, можна визначити два основних напрями скорочення тривалості виробничого циклу: часу оброблення і часу пролежування.

Скорочення Т_о6 досягається за рахунок технічних (для основних операцій) і частково організаційних (для допоміжних операцій) заходів. До технічних заходів належать різні пристрої, які дають змогу зменшити витрати часу на оброблення; до організаційних - заходи, які сприяють зміні організації виробничого процесу і робочого місця.

Скорочення Т _пр. досягається зміною виду руху предметів праці у виробництві, який може бути послідовним, паралельним, послідовно-паралельним.

10. 3. Виробнича структура підприємства, її види та характеристика.

Виробнича структура підприємства - це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови.

Виробнича структура характеризує частку окремих підрозділів у загальній чисельності працівників підприємства, у сукупному випуску продукції, вартості основних фондів і т. ін.

Базовим елементом виробничого процесу є робоче місце - частина виробничої площі, оснащеної необхідним устаткуванням та інструментом, на якій виконуються певні операції з виготовлення продукції.

Виробнича дільниця є сукупністю робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однорідна продукція. Звідси, виробничі дільниці можуть організовуватися за технологічним або за предметним принципом.

Цех - це територіально й адміністративно відокремлений підрозділ підприємства, в якому виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. Кількість цехів залежить від конструктивних і технологічних характеристик продукції, обсягів її виробництва, рівня спеціалізації і кооперування.

Цехи поділяються на:

• основні - спеціалізуються на виготовлені профільної продукції підприємства, призначеної для задоволення потреб зовнішніх споживачів (заготівельні, обробні, складальні);

• допоміжні - сприяють випуску основної продукції, виготовляють допоміжну продукцію, необхідну для нормальної роботи основних цехів (інструментальні, ремонтні, енергетичні);

• побічні - переробляють відходи основного та допоміжного виробництв, виготовляють непрофільну продукцію, відновлюють допоміжні матеріали (регенерація мастил, утилізація, виготовлення товарів широкого вжитку);

• підсобні - здійснюють підготовку основних матеріалів до виробничого споживання основними цехами, виготовляють тару, вирощують сільськогосподарську продукцію для власних потреб;

• обслуговуючі - забезпечують нормальну роботу основних і допоміжних цехів (складське, транспортне, санітарно-технічне господарство).

Залежно від складу внутрішніх підрозділів підприємства можна виділити такі види його виробничої структури:

1) цехова, де головним виробничим підрозділом є цех;

2) безцехова, основою побудови якої є виробнича дільниця;

3) корпусна, коли основним структурним підрозділом є корпус як об'єднання однотипних цехів;

4) комбінатська, коли поєднуються стадії послідовного процесу переробки сировини і підрозділи виготовляють завершену частку готового виробу.

Поряд з виробничою, розрізняють загальну структуру підприємства, яка включає, крім виробничих підрозділів, заклади соціально-культурного призначення (житлово-комунальне господарство, їдальні, профілакторії, медичні, культурні і спортивні заклади і установи), а також підрозділи апарату управління.

На виробничу структуру підприємства впливають такі чинники:

• масштаб виробництва - кількість виробів певного виду, типо­розмірів, виконання визначає формування відповідних за спеціалізацією та потужністю підрозділів; збільшення обсягів виробництва ускладнює внутрішньовиробничі зв'язки і саму виробничу структуру підприємства;

• складність конструкції виробів - вид продукції визначає характер виробничих процесів, а, отже,- і склад основних цехів, їх різноманітність, розмаїття виробничих зв'язків між ними;

• характер технологічного процесу - пов'язаний із попереднім чинником і залежить від нього; складність технології обумовлює складнення виробничої структури підприємства, передбачає розширення видів як основних, так і допоміжних та побічних цехів;

• рівень спеціалізації і кооперування - підвищення рівня спеціалізації сприяє однорідності випуску продукції, зменшенню різноманітності цехів, спрощує виробничу структуру; спеціалізація веде до розширення кооперованих зв'язків з іншими підприємствами, що також веде до спрощення виробничої структури;

• ступінь охоплення життєвого циклу виробів - якщо підприємство, крім безпосереднього виготовлення продукції, її складування і транспортування, передбачає сервісне обслуговування, то це призводить до створення спеціалізованих підрозділів у регіонах, до ускладнення виробничої структури.

Виробнича структура підприємства є мінливою, вона може змінюватись під впливом перелічених чинників, вдосконалюватися разом зі зміною вимог до самої продукції, до технології її виготовлення. Однак основною вимогою до виробничої структури є забезпечення раціонального поєднання у просторі і часі всіх елементів виробничого процесу.

10. 4. Виробнича потужність підприємства, чинники, що впливають на неї. Методи визначення твиробничої потужності на підприємствах.

Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий обсяг випуску продукції за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі та асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ з урахуванням прогресивної технології та організації виробництва.

Поняття «виробнича потужність» і «виробнича програма» не є тотожними. Перше характеризує об'єктивно існуючі, потенційні можливості по виробництву продукції у певному періоді, а друге - відображає завдання по використанню цих можливостей в цьому періоді.

Виробнича потужність визначається у тих самих одиницях, що й виробнича програма. Натуральні одиниці є доцільними при обмеженій номенклатурі продукції, вони обумовлюються галузевою приналежністю підприємства і характером виробництва. Коли асортимент продукції досить широкий, то величина виробничих потужностей може бути оцінена лише у вартісних показниках. Розрізняють такі види виробничої потужності підприємства:

•- проектна - визначається в процесі проектування будівництва нового, реконструкції або розширення діючого підприємства;

• планова - визначається на діючому підприємстві за умов зміни виробництва: розширення або звуження асортименту, заміна окремих видів продукції іншими, зміна набору устаткування, його продуктивності тощо;

• резервна - відображає невикористані в певний момент часу можливості підприємства, які дають змогу за певних умов збільшити обсяги випуску продукції; повинна існувати в електроенергетиці, газовій промисловості, на транспорті, в переробній галузі.

Чинники впливу на величину виробничої потужності підприємства:

1. Кількість обладнання. В розрахунок потужності приймається все обладнання, яке є на підприємстві, в тому числі бездіяльне через несправність, ремонт, модернізацію та інші причини (крім резервного, експериментального, навчального). Тому важливо мінімізувати кількість обладнання, яке не задіяне у виробництві продукції, і збільшити кількість використовуваного..

2. Продуктивність обладнання. Потужність обчислюється на основі технічних норм продуктивності обладнання. Якщо технічні норми (трудомісткість виробів, норми виходу продукції із сировини) перевищені значною чисельністю робітників на цьому підприємстві або на інших підприємствах галузі, то потужність визначається за прогресивними показниками і нормами.

3. Режим роботи підприємства визначається кількістю змін роботи обладнання, тривалістю зміни і сезонного періоду, кількістю годин роботи підприємства за місяць, квартал, рік; режим роботи визначається характером виробництва, який може бути дискретним, неперервним і сезонним.

4. Кваліфікаційний рівень робітників - чим він вищий, тим нижчою є трудомісткість одиниці продукції, відповідно, зростає продуктивність праці робітника, ефективніше використовується дійсний фонд робочого часу обладнання. Це позитивно впливає на зростання потужності.

5. Структура основних фондів. Величина виробничої потужності визначається питомою вагою активної частини основних фондів, оскільки саме ця частина впливає на обсяги випуску продукції. Доцільно не лише підтримувати оптимальне співвідношення між ак­тивною і пасивною частинами, а й всередині активної частини збільшувати частку прогресивного, сучасного і високопродуктивного обладнання.

Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, складаються баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень.

Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції за показниками потужності провідних цехів основного виробництва, а потужність провідних цехів - за показниками потужності провідних дільниць; потужність останніх - за даними пропускної здатності провідних груп обладнання.

Провідними є ті цехи, дільниці, в яких виконуються головні і найбільш трудомісткі технологічні процеси.

Розраховуючи виробничу потужність, слід звертати увагу на виявлення і усунення 35 так званих «вузьких місць», тобто відставання пропускної здатності окремих груп обладнання від пропускної здатності провідної групи обладнання.

Виробнича потужність верстата, обладнання, агрегата (ВП_В) обчислюється:

Ф _д

ВП_в = Т _шт., одиниць/період,

де Ф_д - дійсний ефективний фонд робочого часу обладнання, год.;

Т_шт - прогресивна норма часу на одиницю продукції, год./од.

Ф _д = (Ф _к – В –С) · n _зм · t _зм· К _втрат, год

де Ф_к - число календарних днів у періоді;

В, С - число вихідних і святкових днів у періоді;

n _зм - кількість змін роботи одиниці устаткування;

t _зм - тривалість зміни, год.;

К_втрат - коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти, скорочення тривалості зміни в передсвяткові дні та ін.

Дата добавления: 2014-01-04