Стратегический менеджмент 7 страница

Всі інвестори, незалежно від форм власності, мають рівні права, а саме:

• самостійне визначення мети, напрямів, форм і обсягів інвестиційної діяльності, залучення для їх реалізації будь-яких виконавців,зокрема на основі конкурсів і торгів;

• можливість передачі прав володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх реалізації відповідно до чинного законодавства;

• залучення фінансових ресурсів у формі кредитів, випуску цінних паперів і позик;

• використання власного майна для виконання взятих зобов'язань та ін.

Взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності регулюються договором. Законодавством не дозволяється обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених законом.

Припинення або призупинення інвестиційної діяльності приймаються за рішенням інвесторів, які відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності; державного органу, який має на це певні права.

Рішення про припинення або призупинення інвестиційної діяльності може бути прийняте за умови:

• якщо інвестиційна діяльність веде до порушення передбачених законодавством санітарно-гігієнічних, архітектурних, екологічних та інших норм, прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави;

• якщо інвестора внаслідок неплатоспроможності визнано банкрутом;

• стихійного лиха або надзвичайного стану.

Інвестиції поділяються на різні види залежно від ознак класифікації.

Фінансові інвестиції - це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами. В умовах ринкової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів, хоча також використовується інвестування у спеціальні цільові банківські вклади, депозити та ін.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у різні сфери народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних (будинки, споруди, обладнання, передавальні пристрої) і нематеріальних (технічна, технологічна, науково-практична документація, патенти, ліцензії, ноу-хау) активів підприємства. Такі реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

У складі реальних інвестицій часто виділяють інноваційні та інтелектуальні інвестиції, спрямовані відповідно на вкладення у нововведення або об'єкти інтелектуальної власності.

Зупинимось докладніше на характеристиці реальних інвестицій підприємства.

Прямі інвестиції - це вкладення капіталу в певні об'єкти самим інвестором без участі фінансових посередників;

Непрямі інвестиції -- передбачають участь в інвестиційному процесі різного роду фінансових установ (банків, фондів) як посередників.

Короткострокові інвестиції, як правило, здійснюються на термін від декількох місяців до декількох років (близько 3 років); середньострокові охоплюють термін 3-10 років; довгострокові інвестиції здійснюються на термін більш ніж 10 років.

Приватні інвестиції здійснюються окремими особами або фірмами недержавної форми власності.

Державні інвестиції фінансуються з державного або місцевих бюджетів, вони є стабільнішими, ніж приватні, і мають більший термін окупності.

Іноземні інвестиції - це всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності в Україні.

Спільними є інвестиції у вигляді інвестиційних сертифікатів, які випускаються в обіг інвестиційними компаніями, фірмами або фондами.

Виробничі інвестиції (капітальні вкладення) -це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміну основних фондів, що вибули.

Розрізняють валові та чисті капітальні вкладення підприємства. Валові капіталовкладення - це загальна сума витрат капіталу на просте і розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

Чисті капіталовкладення - це витрати капіталу лише на розширене відтворення основних фондів; вони визначаються як різниця між валовими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахувань.

До складу капітальних вкладень підприємства включаються:

- Вартість будівельно-монтажних робіт (підготовка території під забудову, саме будівництво будівель і зведення споруд, монтаж обладнання).

- Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентаря, які включаються до складу основних фондів.

- Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов'язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об'єкта.

Залежно від класифікаційних ознак та напрямів використання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:

- галузеву; територіальну; технологічну; відтворювальну; структуру за формами власності.

Галузева структура характеризує розподіл інвестицій за галуями і видами виробництв. Вдосконалення галузевої структури повинно йти шляхом збільшення абсолютних та відносних розмірів інвестування у розвиток пріоритетних, прогресивних галузей, від яких залежать темпи науково-технічного прогресу, використання економічного потенціалу держави, регіону тощо.

Територіальна структура капіталовкладень - це співвідношення їх розподілу за регіонами країни, областями. Вдосконалення цієї структури повинно йти шляхом усунення регіональних диспропорцій у залученні інвестиційних ресурсів. (Для прикладу, на початок 2005 року майже 80% капіталу вкладено у вісім областей України та місто Київ).

Технологічна структура - це співвідношення між основними їх складовими частинами: затратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю обладнання, машин і механізмів, іншими капітальними затратами. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар. У цьому криються резерви підвищення ефективності використання капітальних вкладень, оскільки сьогодні майже половина їх йде на будівельно-монтажні роботи.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображає співвідношення довгострокових витрат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення, тобто форми відтворення основних фондів; тенденція зміни цієї структури полягає у збільшенні питомої ваги витрат на технічне переоснащення та реконструкцію діючих підприємств.

Оцінка інвестиційної привабливості підприємств передбачає виявлення стадії його життєвого циклу.

Виділяють шість таких стадій:

I - «народження» (до 1 року);

II - «дитинство» (до 1-2 роки);

III - «юність» (3-5 років);

IV - «рання зрілість» (6-Ю років);

V - «зрілість» (11-20 років);

VI - «старіння» (21-25 років).

Інвестиційно привабливими вважаються підприємства, які перебувають у процесі росту, тобто на перших чотирьох стадіях свого розвитку. На п'ятій стадії інвестування доцільне лише тоді, коли продукція підприємства має добрі маркетингові перспективи, а обсяг інвестицій в технічне переоснащення відносно незначний і термін окупності достатньо короткий.

Визначення стадій життєвого циклу підприємства ґрунтується на аналізі окремих динамічних показників:

• обсягу продукції; загальної суми активів; суми власного капіталу; суми прибутку.

За темпами зміни цих показників можна робити висновок, на якій саме стадії розвитку перебуває підприємство. Найбільш високими є темпи приросту показників за кілька років для III і IV стадій; стабілізація цих показників характерна для V стадії, а зниження - для стадії VI.

Поряд з виявленням стадій життєвого циклу підприємства оцінювання його інвестиційної привабливості передбачає проведення обширного фінансового аналізу його діяльності. Він дозволяє оцінити можливу дохідність і строки повернення інвестованих коштів, а також виявити найбільш значимі інвестиційні ризики.

Основними напрямами фінансового аналізу підприємства, який здійснюється в процесі оцінювання його інвестиційної привабливості

1. Оборотність активів. Ефективність інвестування значною мірою визначається швидкістю обороту оборотних коштів у процесі діяльності підприємства. На тривалість обороту впливають як зовнішні чинники (економічна ситуація в державі, швидкість розрахунків та ін.), такі внутрішні чинники (ефективність маркетингової, виробничої і фінансової діяльності).

2. Прибутковість капіталу. її забезпечення є однією з головних цілей інвестування. В сучасних умовах підприємства можуть впливати на зміну показників прибутковості через амортизаційну політику, ефективне податкове планування та ін.

3. Фінансова стійкість. її аналіз дозволяє оцінити інвестиційний ризик, пов'язаний зі структурою формування інвестиційних ресурсів, виявити оптимальність джерел фінансування поточної виробничої діяльності

4. Ліквідність активів. Оцінювання ліквідності дозволяє визначати здатність підприємства платити за своїми короткостроковими зобов'язаннями, запобігати можливому банкрутству завдяки швидкій реалізації окремих видів наявних активів. Стан ліквідності активів характеризує рівень інвестиційних ризиків у короткостроковому періоді.

Отже, для оцінювання інвестиційної привабливості окремих підприємств необхідний все сторонній аналіз їх маркетингової, виробничої і фінансової діяльності, дослідження основних чинників, які впливають на прибутковість і можливості подальшого її збільшення

8.2. Формування та оцінювання інвестиційної стратегії підприємства. Визначення потреби у виробничих інвестиціях, джерела інвестування.

Інвестиційна діяльність є процесом довготривалим, на який впливає як ряд внутрішніх чинників підприємства, так і чинники мінливого зовнішнього середовища. Тому підприємству доцільно аналізувати не лише конкретні форми і методи організації інвестицій, а й визначитись із загальними принципами прийняття стратегічних рішень щодо інвестування.

Інвестиційна стратегія - це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю підприємства, тобто розроблення його інвестиційної стратегії, повинен дістати свою подальшу конкретизацію в процесі тактичного управління цією діяльністю шляхом формування інвестиційного портфеля підприємства. На відміну від інвестиційної стратегії, формування інвестиційного портфеля є середньостроковим управлінським процесом, який здійснюється в рамках стратегічних рішень і поточних фінансових можливостей підприємства.

Процес тактичного управління інвестиційною діяльністю набуває свого найбільш детального завершення в оперативному управлінні реалізацією окремих інвестиційних програм і проектів. Таким чином, розроблення інвестиційної стратегії є першим етапом управління інвестиційною діяльністю підприємства.

Формування інвестиційної стратегії базується на прогнозуванні інвестиційного клімату і кон'юнктури інвестиційного ринку. Певна складність формування інвестиційної стратегії полягає в тому, що вона не є незмінною, а вимагає періодичного коригування з ураху­ванням мінливих зовнішніх умов і нових можливостей зростання підприємства.

Підґрунтям формування інвестиційної стратегії є загальна стратегія розвитку підприємства. Стосовно неї інвестиційна стратегія має підпорядкований характер і повинна узгоджуватися з нею за цілями й етапами реалізації. Інвестиційна стратегія при цьому розглядається як один з головних чинників забезпечення ефективного розвитку підприємства відповідно до обраної загальної стратегії.

Основні етапи формування інвестиційної стратегії підприємства:

Початковим етапом розроблення інвестиційної стратегії підприємства є визначення загального періоду її формування, який залежить від передбачуваності розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку, зокрема. В умовах нинішньої нестабільності розвитку економіки держави цей період не може бути досить тривалим і в середньому не може виходити за межі 3-5 років (інвестиційна стратегія найбільших компаній країн з розвинутою ринковою економікою розробляється на 10-15 років).

Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинно узгоджуватись із системою цілей загальної стратегії економічного розвитку. Такі цілі можуть бути сформульовані як: за­езпечення приросту капіталу; зростання рівня прибутковості інвестицій; зміни пропорцій між виробничими та фінансовими інвестиціями; зміни технологічної та відтворювальноі структури капіталовкладень тощо.

При цьому формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності має пов'язуватись із стадіями життєвого циклу підприємства.

Розроблення найбільш ефективних шляхів реалізації страте­гічних цілей інвестиційної діяльності здійснюється за двома напрямами:

- розроблення стратегічних напрямів інвестиційної діяльності;

- розроблення стратегії формування інвестиційних ресурсів.

Цей етап є найбільш відповідальним і складним.

Конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її реалізації передбачає встановлення послідовності і строків досягнення окремих цілей і стратегічних завдань. При цьому має бути дотримана зовнішня (узгодження в часі реалізації інвестиційної стратегії із загальною стратегією розвитку підприємства) і внутрішня (узгодження в часі реалізації окремих напрямків інвестування між собою та з формуванням необхідних для цього інвестиційних ресурсів) синхронізація.

Формування інвестиційної стратегії підприємства складається з таких етапів:

1) Визначення часових горизонтів формування інвестиційної стратегії, які залежать від галузевої приналежності підприємства, прогнозованого розвитку економіки в цілому та інвестиційного клімату, зокрема.

2) Визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності, які можуть полягати у забезпеченні приросту капіталу, зростанні рівня прибутковості інвестицій, зміні технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень, зміні співвідношення між фінансовими та реальними інвестиціями.

3) Вибір найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності, які повинні перебувати в тісному взаємозв'язку із загальною стратегією підприємства (місією, загальними стратегічними цілями) і визначати цілі та принципи розподілу інвестиційних ресурсів на визначений період.

4) Оцінювання розробленої інвестиційної стратегії, основними критеріями якої можуть виступати:

- збалансованість самої інвестиційної стратегії;

- узгодженість інвестиційної стратегії із загальною стратегією розвитку підприємства та зовнішнім середовищем його функціонування;

- відповідність ресурсного потенціалу підприємства сформованій інвестиційній стратегії;

- прийнятність рівня ризику;

- одержані після реалізації інвестиційної стратегії економічні результати.

Розвиток підприємства, розширення виробництва та освоєння нових ринків вимагають чітко налагодженої роботи щодо планування його інвестиційної діяльності.

Основними етапами планування виробничих інвестицій підприємства є:

- обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період;

- визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку, яка може бути такою:

а) ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється повністю, і це не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві. У такому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з урахуванням вартості його монтажу;

б) попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має сенс нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В такому разі необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення,розширення виробництва за попередньо розробленим проектом.Такий проект складається за розділами:

- зведені техніко-економічні показники;

- заходи з окремих напрямів технічного, технологічного та організаційного розвитку;

- потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень у такій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконструкції або розширення виробництва;

в) попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменшився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство по­винно модернізувати виробництво або організувати виробництво нової продукції. В такій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капіталовкладень проводять аналогічно, як у попередній ситуації, але враховують значні розміри капітальних затрат на маркетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробництва.

Інвестиційна діяльність підприємств може здійснюватися за рахунок таких джерел:

Власні кошти підприємств є основним джерелом інвестування. їх частка в загальному обсязі інвестицій в Україні становить близько 65%. Такі кошти виступають у формі: залучення частини нерозподіленого прибутку, амортизаційних відрахувань, іммобілізованої в інвестиції частини надлишкових оборотних активів, реінвестованої в результаті продажу частини основних фондів.

Левова частка власних інвестиційних ресурсів підприємств припадає на амортизаційні відрахування. Амортизаційні відрахування - це частина виторгу від реалізації продукції, що її відносять до собівартості (не оподатковується податком на прибуток) і яка вико­ристовується для реновації основних фондів. Чим вищою є величина амортизаційних відрахувань, тим меншою буде сума податку на прибуток, тим більше коштів залишається у розпорядженні підприємства для власного розвитку. Зменшення амортизаційних відра­хувань, за інших рівних умов, веде до штучного гальмування інвестиційної активності в економіці.

Значним джерелом коштів для інвестицій на підприємствах є прибуток. Але для забезпечення рентабельної роботи підприємства необхідно впроваджувати, насамперед, організаційні, а згодом - технічні, конструкторські і технологічні інновації. Лише тоді можна буде досягти зниження собівартості продукції за рахунок економії, основними напрямами якої є:

• оптимізація постачальницько-збутових операцій;

• встановлення постійного контролю за затратами обслуговуючих і допоміжних структурних підрозділів;

• оптимізація норм витрачання матеріалів та енергоресурсів;

• оптимізація трудових затрат і заробітної плати;

• оптимізація інших виробничих і невиробничих витрат;

• оптимізація витрат за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Іншим джерелом інвестування підприємства можуть бути кошти, одержувані ним у результаті реалізації невикористовуваних або неефективно використовуваних основних фондів. Це питання вимагає індивідуального розв'язання у кожному конкретному випадку. Проте найчастіше підприємства реалізують основні фонди непрофільних виробництв (допоміжного, обслуговуючого виробництва), морально застарілі основні фонди, незадіяні будівлі, споруди.

Ще одним джерелом фінансування інвестиційної діяльності підприємств є іммобілізація частини оборотних коштів. Це дуже простий шлях залучення власних ресурсів в інвестиційну діяльність. Однак при цьому дуже складно зберегти дієздатність підпри­ємства на попередньому рівні, відновити витрачені не за прямим призначенням оборотні кошти. Тому іммобілізовувати в інвестиції можна лише частину оборотних коштів, які вивільнились у результаті прискорення їх оборотності. Коли в структурі оборотних коштів підприємства значною є частка позичкових ресурсів, то таке джерело інвестування не є доцільним.

Позичкові інвестиційні кошти можуть бути представлені у формі довгострокових кредитів банків, емісії облігації підприємства, цільових державних кредитів на певні види інвестування.

В умовах ринку одним із найефективніших інструментів впливу на інвестиційну діяльність підприємств є кредитний механізм. Зростання ролі банківських кредитів в інвестиційній діяльності спричинене об'єктивними макроекономічними передумовами: з од­ного боку, у вітчизняній економіці сформувався досить високий рівень інвестиційного попиту, який необхідно задовольняти, а з іншого - залишається гострою проблема фінансування інвестицій. Тому банківські установи постійно перебувають у стадії пошуку нових форм довгострокового кредитування. Такими формами є синдиковане кредитування (перевагами є диверсифікація і перерозподіл кредитних ризиків між банками-кредиторами), проектне фінансування (позика, забезпечена самим проектом). Підвищенню ролі банківського кредиту у фінансовому забезпечені інвестиційних

проектів повинна сприяти відповідна підтримка держави за рахунок надання державних гарантій банкам у поєднанні з компенса­цією процентної ставки за кредитами для підприємств.

Основними перешкодами, що стримують сьогодні активність банків на ринку інвестиційних кредитів, є низька капіталізація (нагромадження коштів), яка автоматично звужує можливості банків на ринку кредитування; обмеженість у «довгих» коштах; неефективність або взагалі відсутність методик інвестиційного кредитування та оцінки ризиків, які виникають при його реалізації. За таких обставин завдання підвищення ролі банківського кредиту як ресурсного джерела інвестицій є невіддільним від спрощення доступу іноземного банківського капіталу на фінансовий ринок України, прискорення формування національних заощаджень, удосконалення форм і методів кредитування інвестиційних проектів на рівні банків.

Емісія облігацій підприємства як джерело інвестування використовується досить рідко.

Цільові державні кредити надаються під конкретні інвестиційні проекти, що мають стратегічне значення для держави, окремого регіону. Держава забезпечує часткове відшкодування відсоткових ставок за такими кредитами. Цільові державні кредити надаються під державні гарантії.

Залученими інвестиціями є: кошти Державного бюджету, тобто централізовані капіталовкладення, внески іноземних інвесторів та створення спільних підприємств, внески вітчизняних інвесторів до статутного фонду підприємства, доходи від реалізації цінних паперів підприємства (акцій).

За рахунок коштів Державного бюджету фінансуються інвестиційні програми, які реалізуються у пріоритетних видах економічної діяльності. Всі інвестиційні програми підлягають обов'язковій державній експертизі в повному обсязі. Експертиза виконується комплексно спеціалізованою державною організацією, яка утворюється і функціонує у порядку, визначеним Кабінетом Міністрів України. Суб'єкти інвестиційної діяльності мають одержати позитивний комплексний висновок щодо додержання у програмах чинних нормати­вів з питань санітарно-епідемічного стану населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності і довговічності будівель і споруд, а також архітектурних вимог.

Іноземні інвестиції можуть вкладатись у будь-які об'єкти, інвестування яких не заборонено законодавством України. Вони можуть здійснюватись у вигляді: іноземної конвертованої валюти, національної валюти України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав, акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку) у статутному фондів юридичної особи, прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів та ін.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах, часткової-участі у спільних підприємствах, створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, придбання рухомого і нерухомого майна, прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України, придбання інших майнових прав.

Доходи від реалізації цінних паперів (акцій) підприємства є важливим джерелом інвестування за умови розвитку фондового ринку. Потенціал цього джерела у вітчизняній економіці на сьогоднішній день використовується ще недостатньо.

8. 3. Оцінювання економічної ефективності виробничих інвестицій. Основні чинники підвищення ефективності та ризики в інвестиційній діяльності підприємства.

У вітчизняній теорії і практиці традиційно розрізняли визначення загальної (абсолютної) і порівняльної ефективності виробничих інвестицій. Розрахунок таких показників передбачено офіційною методикою оцінки економічної ефективності капітальних вкладень, яка затверджена у 1988 році. Ця методика має в основі два поняття - «ефект» і «ефективність».

Ефект - це корисний результат реалізації проекту капітальних вкладень. Розрізняють п'ять видів ефектів:

> економічний - проявляється у збільшенні випуску продукції, у поліпшенні якості та конкурентоспроможності продукції, економії усіх видів виробничих ресурсів, у збільшенні прибутку і зростанні продуктивності праці;

> соціальний - пов'язаний з поліппіенням умов праці, ліквідацією важкої фізичної праці, збільшенням вільного часу, усуненням причин професійних захворювань, травматизму, з підвищенням освітнього і культурного рівнів працівників;

> екологічний - одержується, якщо зменшується або усувається шкідливий вплив виробництва;

> науково-технічний - полягає в одержанні нових знань і технічних засобів, що забезпечують прискорення науково-технічного розвитку;

> ресурсний - проявляється у збільшенні обсягу обмежених ресурсів за рахунок використання альтернативних ресурсів, створених штучним шляхом.

З перелічених видів ефекту найлегше піддається вартісній оцінці економічний. Його вимірником найчастіше виступають вартісне вираження економії виробничих ресурсів, яка забезпечується за певний період, і прибуток.

Відповідно до згаданої методики можна визначити поняття «ефективність капітальних вкладень».

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється зіставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Е_р):

Δ П П

Е _р = К або Е _р = К, 1/ рік

де Δ П - приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П - загальна сума прибутку для новостворюваних об'єктів, грн.;

К - загальна сума виробничих інвестицій (капіталовкладень), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів

П

Е _р = S _сер + S _ноз

2. Строк окупності капіталовкладень Т _ок.р., який є оберненим показником до Е _р

1

Т _ок.р = Е _р років

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Е _р повинен зіставлятися з нормативним коефіцієнтом Е_н. Якщо Е _р ›Е_н, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Під час визначення абсолютної ефективності капітальних вкладень розраховують ефект і ефективність уже здійснених або здійснюваних виробничих інвестицій і при цьому немає необхід­ності обирати один варіант з багатьох. Але на етапі планування інвестицій потрібен відбір найраціональніших варіантів. Розрахунки порівняльної ефективності дають змогу в кожному конкретному випадку обрати кращий варіант капітальних вкладень з низки альтернативних, визначити результат і результативність його реалізації.

Дата добавления: 2014-01-04