Стратегический менеджмент 5 страница

За бухгалтерським обліком амортизація нараховується на всі основні фонди підприємства, у тому числі й на невиробничі, незалежно від того, створені вони, придбані чи одержані безоплатно. Амортизації підлягає кожен об'єкт основних фондів, крім землі. Нарахування амортизації призупиняється при реконструкції, модернізації, добудовуванні, дообладнанні і консервації об'єкта основних фондів, починаючи з місяця, наступного за початком таких заходів.

Амортизація основних фондів за бухгалтерським обліком може здійснюватися за такими методами:

Прямолінійний (рівномірний) метод передбачає щорічне перенесення на собівартість продукції однакової частини вартості ос­новних фондів протягом усього терміну їх служби.

Сума амортизації (А) визначається як добуток первісної балансової вартості об'єкта основних фондів та норми амортизації (Н_а):

В_п · Н_а

А = 100 грн

Цей метод має той недолік, що перенесення вартості основних фондів здійснюється рівномірно, а використовуються вони нерівномірно (поломки, простої, неповне завантаження тощо).

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію основних фондів. Ці методи дають змогу протягом першої половини терміну корисного використання основних фондів відшкодувати 60-70% їх вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення амортизації, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості основних фондів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою

В _л

Н_а = 1 - Ö В _п · 100 %

де п - термін корисного використання (служби) основних фондів (Т_сл), років.

Суть методу прискореного зменшення залишкової вартості полягає в тому, що річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні амортизації, і подвоюється (Н_апідв).

Для визначення норми амортизації для будь-якого і-го року (Н _a t) служби устаткування за цим методом можна скористатися формулою

100 – Н _а.підв.

Н _a t = Н _а.підв. · (100) ^t-1 %

де Н_{а підв} - підвищена (подвоєна) норма амортизації, %;

t - рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і посту­повим їх зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1. Додаються числові значення років служби об'єкта основних фондів; наприклад, при шестирічному терміні служби

1 + 2 + 3 + 4 + 5 + 6 = 21- кумулятивне число.

2. Утворюються дроби типу

1 2 ··· 6

21 21 21

і; розміщуються у зворотному порядку

6 5 ··· 1

21 21 21 - кумулятивні коефіцієнти.

3. Обчислюються річні суми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації основних фондів замортизовується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод амортизації передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг) (Офакт) та виробничої ставки амортизації (С_А):

В _п – В _л

А = Q _факт · С_а , грн. С _а = Q _план

де Q _план - загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.

При визначенні суми амортизаційних відрахувань за бухгалтерським обліком, на відміну від податкового, враховується строк корисного використання (експлуатації) основних фондів. До уваги береться очікуване використання основних фондів, його потужність, продуктивність, фізичне і моральне зношування, що передбачається, правові або подібні обмеження щодо строків використання об'єктів основних фондів та інші чинники.

Строк корисного використання (експлуатації) основних фондів може переглядатись у разі зміни очікування економічних вигод від їх використання. Амортизація основних фондів нараховується, ви­ходячи із нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем його зміни.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття основних фондів з експлуатації.

За податковим обліком суми амортизації звітного періоду (А) визначаються множенням балансової вартості групи основних фондів на початок звітного періоду (Б _{п і}) на відповідну норму амортизації (Н_а), тобто

Б _пі · Н_а

А = 100 грн

Б _пі = Б _{п (і-1)} + П _(і-1) – В _(і-1) - А _(і-1) грн.

де Б _{п (і-1)} - балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував звітному, грн.;

П _(і-1) -сума витрат на придбання основних фондів, їх капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшень протягом періоду, що передував звітному, грн.;

В _(і-1) -сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному, грн.;

А _(і-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному, грн.

Норми амортизаційних відрахувань, що діють в Україні з 1 січня 2004 року, за групами основних фондів становлять:

група 1-8% річна, 2% квартальна норми;

група 2 - 40% річна, 10% квартальна норми;

група 3 - 24% річна, 6% квартальна норми;

група 4 - 60% річна, 15% квартальна норми.

Сума амортизаційних відрахувань дає можливість визначити залишкову вартість незношеної частини основних фондів та вартість тієї її частини, що її відносять на витрати виробництва продукції. Одночасно визначається накопичувальна частина грошових коштів, призначених для заміщення зношених.

У податковому обліку не нараховується амортизація на такі об'єкти основних фондів:

- безоплатно отримані основні фондів, оскільки підприємство не зазнає витрат на їх придбання;

- невиробничі основні фонди, оскільки їх використання не спрямоване на одержання прибутку;

- витрати на придбання землі, оскільки вона не має терміну корисного використання. Проте, якщо при купівлі будівлі окремим рядком виділена її вартість та вартість землі, то формується й амортизується один об'єкт за сукупною вартістю будівлі та землі.

Амортизації також підлягають витрати на капітальне поліпшення земель, не пов'язане з будівництвом (меліорація, збагачення тощо), як окремий об'єкт основних фондів.

Амортизація нараховується щоквартальн о із використанням балансової (залишкової) вартості групи основних фондів або окремого об'єкта групи 1 на початок розрахункового кварталу.

Існуючий порядок амортизації основних фондів свідчить про необхідність визначитися із стратегічними цілями державної амортизаційної політики, основними з яких є:

- створення підприємствам сприятливих економічних умов для прискорення оновлення основних фондів, розроблення гнучкої амортизаційної політики, яка враховувала б особливості функціонування різних підприємств;

- збалансування інтересів підприємств і держави, розроблення механізму державного регулювання обсягів і напрямів використання амортизаційних фондів на основі загальнонаціональних інтересів і пріоритетів економічного розвитку.

Також необхідно відповідно до світової практики чітко розмежувати поняття економічної (коли списання йде за прискореною схемою) і податкової (фіскальної) амортизації (коли списання йде рівномірно, з огляду лише на нормативні строки служби). Таке розрізнення економічної і податкової амортизації забезпечує належний облік руху основних фондів та рівномірні надходження податкових нарахувань до бюджету.

Відтворення основних фондів підприємств - це складний процес, який включає такі взаємопов'язані стадії, як: створення, споживання, амортизація, відновлення і заміщення засобів праці. Всі ці стадії можна поділити на дві частини:

• створення основних фондів, що відбувається поза підприємством у сфері будівельної індустрії, машинобудування, приладобудування.

• інші стадії, які здійснюються всередині підприємства.

Початковою стадією відтворення основних фондів є стадія їх формуванням шляхом будівництва будівель і споруд, придбання обладнання відповідно до технології, забезпечення якості продукції.

У процесі інвентаризації на вже діючому підприємстві виявляють застарілі та зношені основні фонди. Вони відновлюються проведенням різного виду ремонтів за рахунок амортизаційних відрахувань (просте відтворення), а також здійсненням технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва (розширене відтворення).

Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації й автоматизації виробництва, заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку під­приємства без розширення виробничих площ.

Під час реконструкції основна частина інвестицій спрямовується на вдосконалення активної частини основних фондів при використанні старих виробничих будівель і споруд. Тому вона в багатьох випадках забезпечує збільшення випуску продукції із значно меншими матеріальними затратами і в більш стислі строки порівняно з новим будівництвом.

Розширення підприємства - це спорудження других і наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

Нове будівництво - будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремо затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

Використовується нове будівництво для організації випуску нової продукції, під час диверсифікації виробництва, переміщення виробництва на іншу територію, відкриття нових покладів корисних копалин і т. п.

Остаточний вибір між новим будівництвом та іншим напрямом відтворення основних фондів здійснює на основі економічного аналізу.

6.4. Показники руху та шляхи поліпшення використання основних фондів підприємства

Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовуються показники:

1) коефіцієнт оновлення (К_онов)

S _вв

К _онов = S _к

де S _к - вартість основних фондів на кінець року, грн.;

2) коефіцієнт вибуття (К_внб)

S _вив

К _виб = S _поч

Ефективність використання основних фондів характеризується показниками, які поділяються на загальні і часткові.

Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Ф_в)

Q

Ф _в = S _сер грн

де Q - обсяг товарної (валової, чистої) продукції підприємства за рік, грн.;

S _сер - середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Фондовіддача, обчислена за прибутком, характеризує рентабельність основних фондів

П

Ф рент = S _сер · 100 %

де П - прибуток підприємства, грн.

На показники фондовіддачі і рентабельності основних фондів як узагальнюючі показники їх використання впливає ряд як зовнішніх, так і внутрішніх (залежно від підприємства) чинників.

Зовнішніми чинниками впливу є зріст затрат в основні фонди, пов'язані з покращенням умов праці працівників, охороною довкілля, забезпеченням якості продукції на рівні світових стандартів та ін.

Ці чинники впливають на зниження фондовіддачі.

Внутрішніми чинниками підвищення фондовіддачі є зростання екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів, головним чином активної їх частини.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість (Ф_м)

S _сер

Ф _м = Q грн

Фондоозброєність праці (Ф_о) обчислюється за формулою

S _сер

Ф _о = Ч грн

де Ч - середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Середньорічна вартість основних фондів (S _сер ) обчислюється за формулою

Т _вв Т _вив

S _сер = S _поч. + S _вв · 12 - S _вив · 12 грн

де S _поч. - вартість основних фондів на початок року, грн.;

S _вв - вартість введених протягом року основних фондів, грн.;

Т _вв - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

S _вив - вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;

Т _вив - кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Частковими показниками використання основних фондів є:

- коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (К_екст);

- коефіцієнт інтенсивного завантаження (К _інт);

- коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (К _інтегр)

- коефіцієнт змінності роботи обладнання (К_зм).

К_екст у групі обладнання цеху визначають

Ф _д

К _екст = Ф _н

де Ф_д, Ф_н - дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, год.

Ф_Н=(Ф_К-(В + С)) t _зм 3_зм, год.,

де Ф_к - календарний фонд часу, дні;

В, С - вихідні і святкові дні;

t _зм - тривалість зміни, год.;

З_зм - кількість змін роботи обладнання на добу.

К_екст на робочому місці обчислюється

_m

Σ t _шт. · N _i

_{І= 1}

К _екст = Ф _д

де т - кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

t _шт. - норма часу на одну деталь і-го виду, н-год.;

N _i - обсяг випуску деталей і-го виду, шт.

К _інт по групі обладнання обчислюється

t _факт

К _інт = t _норм

де t _факт - фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год.;

t _норм - технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

К_інт на робочому місці визначають

_m

Σ t _маш.і.. · N _i

_{І= 1}

К _інт = _m

Σ t _шт.і.. · N _i

_{І= 1}

де t _маш.і. - машинний час обробки однієї деталі г-го виду, н-год.;

К _інтегр = К _екст · К _інт

Коефіцієнт змінності обчислюється

В _зм Ф _д

К _зм = В _д або К _зм = Ф _д1

де В_зм - кількість відпрацьованих верстато-змш;

В'_д - кількість відпрацьованих верстато-днів;

Ф _д - дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год.;

Ф _д1 - дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.

Крім показників екстенсивного та інтенсивного використання устаткування важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд, коефіцієнти оновлення та вибуття основних фондів.

Найважливішими серед них є:

- коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху;

- показник зняття продукції з 1 м² виробничої площі;

- пропускна здатність резервуарів, водонапірних башт тощо

Основними шляхами поліпшення використання основних фондів підприємств є:

1. Зменшення кількості недіючого устаткування, виведення зексплуатації зайвого і непродуктивного обладнання, швидке залучення у виробництво невстановлеяого устаткування. Це впливає на суми нарахованої амортизації, обсяги випуску продукції, що, в свою чергу, позначається на витратах швиробництва.

У нормальних умовах все наяіше обладнання, за винятком резервного і того, що перебуває в ремонті, повинно працювати. Якщо частина його (до 15-20% встановленого) бездіяльна, то це пояснюється непідготовленістю виробничих площ до монтажу машин і устаткування, диспропорціями між продуктивністю окремих ділянок виробництва, некомплектністю поставки обладнання або простою, дезорганізацією у виробничому процесі.

2. Поліпшення експлуатації маіїшн і обладнання в часі (екстенсивне завантаження), яка досягається підвищенням коефіцієнта змінності роботи обладнання. Цей чинник має важливе значення для галузей з перервним режимом роботи. Більш повне завантаження обладнання можливе за умови скорочення простоїв (як планових, так і позапланових), чого можна досягти вдосконаленням організації виробництва і праці, матеріально-технічного забезпечення.

Підвищення змінності не вимагає додаткових вкладень в основні фонди, а забезпечується використанням внутрішніх організаційних резервів підприємства.

3. Підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів. У галузі організації самиї ремонтних робіт слід дотримуватися принципів раціональної організації виробництва (паралельності, пропорційності, неперервності тощо), методів календарного і сітьового планування та моделювання на базі комп'ютеризації розв'язання практичних завдань, з

Також необхідно підвищити технічний рівень забезпеченості ремонтно-механічних підрозділів підприємства і якості виконання ними ремонтних робіт, посиленню [ мотивації праці.

4. Удосконалення технологічг ої структури основних фондів з урахуванням тих чинників, які впливають на неї.

5. Використання прогресивним напрямів відтворення основних підприємств через їх реконструкцію, технічне переоснащення, модернізацію. Це супроводжується широким оновленням основних фондів і забезпечує структури інвестицій на користь збільшення затрат на машини, обладнання.

6. Швидке оновлення проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування. Щорічні втрати через надмірне зволікання термінів освоєння проектних потужностей складають мільйони гривень. Щоправда, за останні роки спостерігається тенденція до їх скорочення, що пов'язано зі зміною організаційно-правових форм ведення підприємницької діяльності, приватизацією виробничих об'єктів та ін.

Основними причинами затягування зазначених термінів є: помилки і дефекти в проектуванні об'єктів, некомплектне введення об'єктів в експлуатацію, перебої з постачанням сировинно-матеріаль­них ресурсів, несвоєчасна підготовка кваліфікованих кадрів тощо.

Питання для самоконтролю

1. Сутність і загальна характеристика виробничих фондів підприємства. Дискусійні аспекти проблеми.

2. Майно соціального призначення і проблеми управління ним за ринкових умов господарювання.

3. Методика визначення балансової вартості основних фондів на початок розрахункового року.

4. Видова класифікація і структура основних фондів підприємств та організацій.

5. Фізичне спрацювання й техніко-економічне старіння основних фондів.

6. Сучасні методи амортизації основних фондів.

8. Економічне та соціальне обгрунтування форм простого й розширеного відтворення основних фондів підприємств (організацій).

9. Система показників для оцінки ефективності процесів відтворення й використання основних фондів та проблеми її вдосконалення за ринкових умов господарювання.

Рекомендована література:

Л₁ 25-34, Л₃ 40-46, Л₈ 15-24, Л₁₂ 22-31

Тема 7. Оборотні фонди та оборотні кошти підприємства (2 години)

1. Поняття, матеріальний склад і структура оборотних фондів підприємства. Нормування витрат та показники використання матеріальних ресурсів.

2. Оборотні кошти підприємства, їх класифікація, стуктура та джерела формування

3Нормовані і ненормовані оборотні кошти. Розрахунок нормативів оборотних коштів

4.Показники ефективності т а шляхи поліпшення використання оборотних коштів підприємства

7.1. Поняття, матеріальний склад і структура оборотних фондів підприємства. Нормування витрат та показники використання матеріальних ресурсів.

Оборотні фонди підприємтва -це частина його виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносять свою вартість на вартість цієї продукції.

Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва зазнають змін своєї натуральної форми і фізико-хімічних властивостей. Вони втрачають свою споживчу вартість у виробничому споживанні, а нова споживча вартість виникає у виді виготовленої продукції.

Номенклатура оборотних фондів досить різноманітна і охоплює предмети праці від моменту їх оплати споживачами до перетворення на готову продукцію.

За характером участі у виробництві оборотні фонди поділяються на такі групи:

Найбільшу питому вагу у складі оборотних фондів підприємства становлять виробничі запаси. До їх складу входять:

• сировина і основні матеріали;

• допоміжні матеріали;

• паливо і електроенергія;

• куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;

• запасні частини для ремонту;

• тара і тарні матеріали;

• малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський інвентар, малоцінні інструменти та ін.); вони хоч і є засобами праці, проте мають термін служби менше одного року і для спрощення обліку їх відносять до оборотних фондів.

Необхідність виробничих запасів зумовлена тим, що процес виробництва відбувається неперервно, а предмети праці надходять на підприємство від постачальників періодично, через певні інтервали часу.

Незавершене виробництво - предмети праці, які вже вступили у виробничий процес і розміщуються безпосередньо на робочих місцях або перебувають у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

У складі незавершеного виробництва виділяють напівфабрикати власного виробництва, тобто предмети праці, які повністю пройшли оброблення в одному цеху підприємства, але потребують подальшого оброблення в інших цехах цього ж підприємства.

Наявність незавершеного виробництва і напівфабрикатів в оптимальних розмірах на всіх стадіях технологічного процесу є важливою умовою ритмічної роботи підприємства.

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів, це - грошові витрати, здійснені в даному періоді, але будуть погашені за рахунок собівартості продукції частинами в наступних періодах.

До них відносять витрати на проектування, підготовку і освоєння нових видів продукції, підготовчі роботи в добувних галузях промисловості, організований набір працівників у сезонних галузях та ін.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів та їх загального обсягу, виражене у відсотках, відображає виробничо-технологічну структуру оборотних фондів. У виробничих запасах перебуває близько 70% усіх оборотних фондів підприємства, у виробничому процесі (незавершеному виробництві і витратах майбутніх періодів) - близько 30%, проте спостерігається тенденція до зміни структури оборотних фондів підприємств на користь збільшення їх питомої ваги у виробничому процесі.

Структура оборотних фондів залежить від:

• видів продукції, які випускаються підприємством (матеріаломісткі, трудомісткі, унікальні);

• характеру виробництва (неперервне, дискретне, сезонне);

• тривалості технологічного циклу (від кількох годин до кількох років);

• територіального розміщення виробництва (віддаленість від постачальників матеріальних ресурсів збільшує питому вагу виробничих запасів у структурі оборотних фондів, неосвоєність території впливає на витрати майбутніх періодів).

Потреба в матеріальних ресурсах - як однієї з найбільших складових оборотних фондів підприємства - визначається двома чинниками: запланованим обсягом виробництва продукції і питомими нормами витрат сировини, матеріалів, палива, енергії тощо.

Норма витрат матеріальних ресурсів - це гранично допустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії для виробництва одиниці продукції або виконання одиниці роботи визначеної якості.

Для правильного нормування витрат матеріалів важливе значення має класифікація норм.

Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило, самими підприємствами, інколи - науково-дослідними устано­ами на замовлення підприємств. Норми витрат повинні бути прогресивними, технічно й економічно обґрунтованими.

Норма витрат будь-якого виду матеріальних ресурсів - неоднорідна за своєю структурою і складається із окремих елементів витрат.

Структуру норми витрат (Н_в) можна представити так:

Н _в = В _ч + В _відх + В _і , натур од.

де В_ч - чисті витрати матеріалу (чиста вага) на одиницю продукції, роботи, натур, од.;

В_відх - технологічно неминучі відходи і втрати, натур, од.;

В _і - інші втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо, натур, од.

При нормуванні витрат матеріальних ресурсів використовуються такі методи:

1. Розрахунково-аналітичний - найбільш прогресивний і ґрунтується на основі передової технічної та економічної документації, тобто креслень, технологічних карт, рецептур тощо. Цей метод передбачає поелементний розрахунок витрат, тобто чистої ваги, відходів і втрат. Встановленню норм за цим методом передує ретельний техніко-економічний аналіз фактичних конструктивних, технологічних і організаційних умов споживання матеріальних ресурсів.

2. Дослідно-експериментальний (може бути дослідно-лабораторним або дослідно-виробничим) - полягає у визначенні норм на основі даних замірів корисних витрат матеріалів, відходів і втрат шляхом проведення досліду в лабораторних або виробничих умовах.Ці умови повинні бути найбільш сприятливими і максимально наближеними до тих, які є у виробництві у даному розрахунковому періоді. Використовується до нормування витрат допоміжних матеріалів та інструменту.

Дата добавления: 2014-01-04