Стратегический менеджмент 3 страница

Підприємства частіше використовують внутрішні джерела набору:

- підготовку робітників через учнівство на підприємстві;

- просування по службі своїх працівників;

- перепідготовку своїх працівників;

- інформування колективу працівників про наявні вакансії тощо.

Формами підготовки і перепідготовки робітників є:

1) навчальні заклади з підготовки молодших спеціалістів;

2) індивідуальне і бригадне навчання робітників безпосередньо на виробництві;

3) курси з оволодіння другою і суміжними спеціальностями;

4) перепідготовка кадрів за допомогою бірж праці. Підготовку і підвищення кваліфікації службовців, спеціалістів та керівників здійснюють вищі навчальні заклади різних рівнів (коледжі, інститути, університети, академії), інститути післядип-ломної освіти, курси підвищення кваліфікації з відривом від виробництва та ін.

Підготовка кадрів для підприємств нових (недержавних) форм господарювання здійснюється державними і недержавними навчальними закладами на основі укладених договорів між підприємствами і навчальними закладами. Підприємства відшкодовують витрати на ці цілі за рахунок власних коштів.

5.3.Розрахунок чисельності працюючих. Показники руху робочої сили на підприємстві.

При обчисленні чисельності працюючих на підприємстві насамперед слід розрізняти їх спискову, середньоспискову і явочну чисельність.

До спискової чисельності включаються всі постійні, тимчасові і сезонні працівники, які прийняті на роботу на один і більше днів, незалежно від того, чи перебувають вони на роботі, у відпустці, відрядженні, звільнені з роботи у зв'язку з непрацездатністю та ін.

Середньоспискову чисельність працівників за місяць визначають, розраховують сумуванням спискової чисельності за всі дні місяця і діленням на число календарних днів у місяці.

Середньоспискову чисельність працівників за квартал (рік) визначають як середньоарифметичну величину середньоспискової чисельності за відповідні місяці.

Явочна чисельність (Ч_яв) включає всіх працівників, які з'явилися на роботу у певному періоді (протягом робочого дня, тижня, місяця тощо).

Співвідношення між спусковою і явочною чисельністю можна представити так:

Ч_списк= Ч_яв

К_сс

де К _сс - коефіцієнт спускового складу, який характеризує співвідношення між ефективним (Ф_еф) і номінальним (Ф_ном) фондом робочого часу, відпрацьованим одним працівником у певному періоді; цей коефіцієнт обчислюється також як відношення явочної чисельності працівників до спускової.

Обчислення планової потреби у працівниках підприємства розпочинається із визначення їх загальної чисельності.

Вона складається із чисельності промислово-виробничого і непромислового персоналу.

Розрахунок планової чисельності промислово-виробничого персо­налу (Ч_пвп.пл) здійснюється за формулою

Ч _пвп.пл = Ч _пвп.б · І _q

І _пп чол

де Ч _пвп.б -базова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.;

І _q -індекс росту обсягу виробництва в плановому році

І_пп - запланований індекс росту продуктивності праці.

Планова чисельність основних робітників (Ч_ор) визначається трьома методами:

1. За трудомісткістю виробничої програми:

Ч _ор = Т _сум

Ф _д · К _вн чол

де Т_сум - сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год.;

Ф _д - дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, год. (визначається за балансом робочого часу середньоспискового робітника);

К _вн - середній коефіцієнт виконання норм по підприємству.

2. За нормами обслуговування:

Ч _ор = n ·З_м · К_сс

Н _о чол

де п - загальна кількість одиниць устаткування, яка обслуговується, одиниць;

З_м - кількість змін роботи устаткування;

Н_о - норма обслуговування на одного робітника, одиниць.

За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити ще так:

Ч_ор =n-З_м-К_сс-Н_а, чол., ^;

де Н_а - кількість основних робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат, чол.

3. За нормами виробітку:

Ч _ор = N

Ф _д · К _вн · Н_вир чол

де N - планова кількість виробів, натур, один.;

Н_вир - годинна норма виробітку одного робітника, натур, один.

Планова чисельність допоміжних робітників (Ч_др) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування.

Якщо ж такі норми не встановлені, то сиискова чисельність допоміжних робітників обчислюється

Ч_др = n_д · З_м ·К_сс, чол

або на основі звітних даних за попередні періоди шляхом коригування чисельності відповідно до зміни виробничих умов.

При обчисленні чисельності робітників підприємства важливим моментом є правильне встановлення дійсного (ефективного, корисного) фонду часу роботи одного середньоспискового робітника. Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньоспискового робітника.

Баланс робочого часу середньоспискового працівника

Показники	Очікувані результати
1. Кількість календарних днів
2. Вихідні і святкові дні
3. Номінальний фонд робочого часу, днів
4. Цілоденні невиходи на роботу
з них:
чергові відпустки
у зв'язку з непрацездатністю
виконання державних обов'язків
з дозволу адміністрації
додаткові відпустки
прогули
цілоденні простої
страйки
5. Явочний робочий час, днів
6. Номінальна тривалість робочого дня, год.	8,0
7. Внутрішньозмінні втрати робочого часу, год.	0,35
8. Фактична тривалість робочого дня, год.	7,65
9. Дійсний (корисний) фонд робочого часу за рік, год.	1675,35

Чисельність спеціалістів і службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, яким встановлюється чисельність працівників кожної із зазначених категорій згідно з чинними нормативами чисельності та з урахуванням асигнувань на їх утримання.

Нормативи чисельності розробляються науково-дослідними інститутами праці. На норматив впливає обсяг виконуваних робіт кожною категорією працівників. Зокрема, чисельність спеціалістів - лінійних керівників визначається виходячи із чисельності ос­новних виробничих робітників та вартості основних фондів; чисельність спеціалістів, які виконують функції техніко-економічного планування - на основі кількості робочих місць в основному виробництві і вартості основних фондів; функції матеріально-технічного постачання і збуту - на основі чисельності робітників, номенклатури використовуваних матеріалів і комплектуючих, кількості постачальників і споживачів.

Розрахунок чисельності спеціалістів і службовців на основі нормативів дає змогу визначати цю чисельність залежно від зміни обсягу робіт за кожною функцією.

Чисельність керівників всіх рівнів (вищої, середньої і нижчої ланок) визначається на основі середніх норм керованості з урахуванням галузевих особливостей виробництва. Зокрема, на одного керівника нижчої ланки (завідувачі секторів, майстри) припадає в середньому 25 робітників; на одного керівника середньої ланки (керівники функціональних служб, начальники цехів, відділів) - 10 спеціалістів; на одного керівника вищої ланки - 6-8 керівників середньої ланки.

5.4. Продуктивність праці, показники та методи її вимірювання. Планування продуктивності праці.

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили на підприємстві є продуктивність праці. Цей показник характеризує співвідношення результатів та витрат праці, тобто об-:ягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ і кількості іатраченої на це праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення обсягу шроблених благ без збільшення трудових затрат. Внаслідок цього -а ж чисельність працівників може дати за одиницю часу більшу сількість продукції. Тому затрати часу (праці) на одиницю продукції у міру зростання продуктивності праці знижуються. Це є показником економічного зростання держави в цілому, оскільки забезпечується зростання реального продукту і доходу.

Продуктивність праці -це показник, що характеризує її ефективність і відображає співвідношення обсягу продукції, робіт, послуг та кількості праці, затраченої на його виробництво. Він характеризує ступінь плодотворності конкретної праці.

Розрізняють продуктивність індивідуальної та суспільної праці. Продуктивність індивідуальної праці відображає затрати лише живої праці працівників і визначається шляхом зіставлення обсягу іродукції (робіт, послуг) з кількістю затраченої живої праці. Про­дуктивність суспільної праці враховує сукупні затрати праці на ви-зобництво продукції, тобто затрати праці живої та уречевленої минулої) праці. Критерієм її зростання є зниження вартості продукції.

Динаміка продуктивності суспільної та індивідуальної праці може не збігатися. Як правило, зростання індивідуальної продуктивності супроводжується зростанням продуктивності суспільної праці. Але економія живої праці може бути досягнута за рахунок додаткових затрат - зростання матеріаломісткості продукції, фондоозброєності праці та ін. Якщо додаткові затрати минулої (уречевленої) праці не будуть «перекриті» економією на живій праці, то продуктивність суспільної праці знизиться.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю часу.

Методи визначення виробітку можуть бути різними залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

Натуральні показники продуктивності праці визначаються шляхом ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях (штуках, метрах, тоннах тощо) на кількість затраченого часу в нормо-годинах. Натуральний метод є достатньо точним, достовірним і наочним. Однак такі показники можуть застосовуватись або в умовах виробництва підприємством однорідної продукції, або на окремих робочих місцях, дільницях. Порівнювати не порівнювані види продукції неможливо.

Тому, якщо підприємство випускає кілька видів продукції, яка є схожою, але відрізняється окремими параметрами і характеристиками (об'ємом, розмірами, калорійністю, продуктивністю тощо), доцільно використовувати умовно-натуральні показники вимірювання продуктивності праці. Вони дозволяють привести до зіставного виду різнорідну продукцію (наприклад, умовне паливо, умовні банки та ін.).

Вартісні показники продуктивності праці визначаються діленням обсягу виробленої продукції в грошовому виразі на затрати праці, виражені в середньосписковій чисельності робітників або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин. Ці показники є найбільш універсальними, дають можливість оцінювати рівень продуктивності праці при виробництві принципово різної продукції. Недоліком вартісних показників є те, що необгрунтоване завищення цін на продукцію призводить до фіктивного зростання продуктивності праці.

Трудові показники продуктивності праці визначаються діленням обсягу продукції, представленого в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників. Такі показники найчастіше використовуються на робочих місцях при оцінці незавершеного виробництва; сфера їх застосування є досить обмеженою, вони вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Оберненим показником до показника виробітку є трудомісткість, що характеризує кількість робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції, і визначається діленням затрат праці на обсяг виробництва продукції.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (П _п.пл.) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q _пл. або N _пл ) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_пл), а саме:

П _п.пл. = Q _{п л.} або N _пл

Ч_пл Ч_пл

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів. Ці фактори згруповані так:

1. Підвищення технічного рівня виробництва (механізація і автоматизація виробництва, застосування прогресивних технологій, модернізація обладнання, використання економічних видів сировини і матеріалів).

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Е _техн.р.) обчислюється

Е _техн.р = (t ₁ – t ₂ )·N _пл.

Ф _{д ·} К _{вн ·}К _ч, чол

де t ₁, t _{2 г} - трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, н-год.;

N _пл. - плановий обсяг випуску продукції, натур, один.;

Ф_д - дійсний річний фонд робочого часу одного працівника у плановому році, год.;

К_вн - коефіцієнт виконання норм;

К_ч - коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кіль­кості місяців дії заходу в плановому році на 12.

2. Структурні зрушення у виробництві (зміна питомої ваги окремих видів продукції у виробничій програмі, зміна питомої ваги кооперованих поставок).

Зміна чисельності робітників у зв'язку із структурними зрушеннями у виробничій програмі (Е _стр.зр.) визначається за формулою

Е _стр.зр = (Т _б – Т _пл.)·Q _пл.

Ф_д· К_вн

де Т _б Т _пл. -відповідно, трудомісткість 1 млн грн. продукції в базовому і плановому періодах, н-год.;

Q _пл. - обсяг випуску продукції за планом, млн грн.

Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперованих поставок (Е_{кооп п}) розраховується за формулою

Е_{кооп п} = (1- 100 - П _{пл .}) ·Ч_б, чол.

100 – П _б

де П_б, П_пл - питома вага кооперованих поставок відповідно в базовому і плановому періодах, %;

Ч_б - базова чисельність робітників, чол.

3. Вдосконалення управління, організації виробництва і праці (вдосконалення організаційної структури управління підприємством, впровадження нових методів організації праці, підвищення трудової дисципліни, зміна режиму роботи підприємства та ін.).

Економія чисельності працюючих завдяки вдосконаленню управління виробництвом (Е _{вдоскон-упр}) визначається

Е _{вдоскон-упр} = Σ ЧС _б - Σ ЧС _норм, чол

де Σ ЧС _б - сумарна чисельн. керівників, спеціалістів і службовців у базовому періоді, чол.;

Σ ЧС _норм - те ж саме за прогресивними нормами, прийнятими у плановому періоді, чол.

Економію чисельності робітників у результаті поліпшення використання робочого часу (Е _роб.ч.) можна обчислити так:

(Е _роб.ч.) = Д _пл. – Д _б ·Ч _пвп ·П _роб, чол.

Д_б

де Д_б, Д_пл - число робочих днів, відпрацьованих у середньому одним робітником, відповідно, в базовому і плановому періодах:

Ч _пвп - вихідна чисельність ПВП, скоректована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол.;

П_роб - питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %.

4. Зміна обсягу виробництва. Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва (Е _{обсяг. вир.}) визначається за формулою

Δ Q – Δ Ч _{ум-пост}

Е _{обсяг. вир.} = Ч _{б.ум-пост} 100 чол

Ч _{б.ум-пост} -- базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники), чол.;

Δ Q - приріст обсягу виробництва, %;

Δ Ч _{ум-пост} - приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %.

5. Галузеві фактори (збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах, зміна геологічних умов видобутку корисних копалин у добувних галузях, зміна процентів вмісту корисних компонентів у рудах).

Відносна економія робочої сили з даної групи факторів (Е _гал.ф.)може визначатися за формулою

(t _б – t _пл. )

Е _гал.ф = Ф _пл. ·N _пл. , чол

де t _б t _пл - трудомісткість видобутку або виробництва одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-год.;

N _пл - плановий обсяг виробництва, натур, один.;

Ф_пл - плановий фонд робочого часу одного робітника, год.

6. Введення в дію й освоєння нових об'єктів (цехів). Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових об'єктів (вона встановлюється на основі технічних проектів), і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на них при базовій продуктивності праці по підприємству в цілому.

Загальна економія чисельності працівників (Е_3аг ) визначається як сума економії чисельності з кожного з перелічених факторів.

ІІ. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Ч _вих)

Ч _баз · К _о

Ч _вих. = 100 чол

де К_о - темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %.

ІІІ. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді (Ч _вих) загальної величини їх зменшення (Е _заг).

IV. Розрахунок приросту продуктивності праці (ΔП _п.пл) у плановому періоді

Е _заг

ΔП _п.пл = 100- Е _{заг ·}100 %

Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:

Δ Т _прогр

ΔП _п. = 100- ΔТ_{прогр ·}100 %

де ΔП _п. - можливий приріст або зниження продуктивності праці у плановому році, %;

ΔТ_прогр - процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому році

Е _{роб. часу}

ΔТ _прогр. = Т _{прогр.б. ·}100 %

де Е _{роб. часу} -економія (зростання) затрат робочого часу на виконан­ня виробничої програми в плановому році, н-год.;

Т _{прогр.б} - трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

Важливим елементом аналізу є розрахунок можливого приросту обсягу випуску продукції завдяки підвищенню продуктивності праці. Цей розрахунок молена здійснити, користуючись залежністю:

Δ Ч

Δ Q _пп = 100 – Δ Q ·100 %

де Δ Q _пп - приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

Δ Ч - приріст чисельності, %;

Δ Q - загальний приріст обсягу виробництва, %

Резервами зростання продуктивності праці є ті можливості її підвищення, які виявлені на підприємстві, але поки що не використані з тих чи інших причин.

Резерви можна оцінити як різницю між максимально можливим рівнем продуктивності праці та реально досягнутим у конкретних організаційно-технічних, виробничих та економічних умовах на підприємстві в даний момент часу.

Резерви зростання продуктивності праці поділяються на три групи:

1) соціально-економічні (визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили);

2) матеріально-технічні (передбачають застосування більш ефективних засобів виробництва);

3) організаційно-економічні (визначають можливості більш ефективного поєднання робочої сили із засобами виробництва).

Використання цих резервів пов'язане з переліченими вище факторами підвищення продуктивності праці і є практичною їх реалізацією в конкретний момент часу.

5.5. Організація і нормування праці на підприємстві.

Праця на будь-якому підприємстві повинна бути організована з дотриманням норм і положень наукової організації праці.

Науковою є така організація праці, яка грунтується на досягненнях науки і техніки, передовому досвіді і дозволяє найкращим чином об'єднати в єдиному процесі виробництва техніку і людей, забезпечити ефективне використання ресурсів та збереження здоров'я працівників.

Наукова організація праці (НОП) має вирішувати такі завдання:

• економічні (ефективне використання ресурсів і зростання продуктивності праці);

• психофізіологічні (створення умов для підвищення працездатності людини без шкоди її здоров'ю);

• соціальні (праця повинна бути задоволенням).

Основні напрями НОП:

> вдосконалення форм розподілу і кооперування праці;

> вдосконалення нормування праці, її морального і матеріального стимулювання;

> поліпшення умов праці;

> підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;

> зміцнення трудової дисципліни.

Процес праці на підприємстві відбувається в просторі і часі. Регламентація праці в часі здійснюється на основі врахування норм праці.

Норма часу в умовах серійного і масового виробництва виступає як норма штучного часу (Т_шт):

Т _шт. = Т _опер + Т _обсл + Т _відп , н-год

де Т _опер - оперативний час, н-год.;

Т_обсл - час на обслуговування робочого місця, н-год.;

Т_відп - час на відпочинок і особисті потреби, н-год.

Т _опер = t _осн + t _дод н-год

де t _осн основний час на один виріб, н-год

t _дод додатковий час на один виріб, н-год.

Т _обсл = t _{техн..обсл} + t _{орг..обсл} н-год

де: t _{техн..обсл} - час на технічне обслуговування робочого місця, н-год.;

t _{орг..обсл} - час наорганізаційне обслуговування робочого місця, н-год.

Норма часу в умовах дрібносерійного і одиничного виробнцтва виступає як норма штучно-калькуляційного часу (Т_шт._к):

Т _пз

Т_шт._к = Т _шт. + n н-год

де Т_пз - підготовчо-заключний час на партію деталей, н-год.;

п - кількість деталей в партії, шт.

Норма виробітку (Н_вир) - це кількість продукції, яка має бути вироблена за одиницю часу:

1

Н _вир = Т _шт

Змінна норма виробітку (Н_вирзм) обчислюється за формулою

Т _зм

Н_вирзм = Т _шт. шт./зм

де Т_зм - тривалість зміни, год.

Якщо норма виробітку збільшується на а %, то норма часу зменшується на

100 + а %

а якщо норма виробітку зменшується на а %, то норма часу зростає

100 - а %

Середній процент виконання норм виробітку (Н_вир%) обчислюється як відношення кількості нормо-годин на виготовлення продукції (t_н ) до кількості годин фактично відпрацьованого(t _ф )

t_н

Н_вир = t _ф · 100 %

Норма чисельності – це необхідна для виконання певної роботи чисельність песоналу.

Норма обслуговування - це встановлена кількість одиниць обладнання (робочих місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою протягом зміни.

Найточнішим є аналітично-дослідницький метод, який передбачає встановлення норми часу шляхом спостереження, тобто хронометражу.

Процес хронометражу передбачає ряд етапів:

- підготовка до хронометражу;

- спостереження і вимірювання часу;

- оброблення одержаних даних і висновок.

На останньому етапі одержують ряд числових значень про тривалість кожного елемента операції (хроноряд), а останньою стадією оброблення хроноряду є його перевірка на стійкість. Стійкість хроноряду визначається за допомогою коефіцієнта стійкості (К_ст):

Дата добавления: 2014-01-04