Стратегический менеджмент 1 страница

План

План

План

План

План

План

План

360

1 1

План

План

А

А

План

Д грн

План

4.1. Прогнозування діяльності підприємства: сутність, функції, типи, методи та види.

4.2. Планування як функція управління, його принципи та методи.

4.3. Система планів підприємства, їх взаємозв»язок та порядок розроблення

4.4. Розроблення й обґрунтування виробничої програми підприємства.

4.1. Прогнозування діяльності підприємства: сутність, функції, типи та методи

Прогнозування -це процес передбачення майбутнього стану підприємства, його внутрішнього і зовнішнього середовища, а також можливих термінів і способів досягнення очікуваних кількісних та якісних результатів.

Важливість прогнозування в умовах ринку пояснюється тим, що, по-перше, ринкове господарство відзначається коливанням ринкової кон'юнктури і необхідно ці коливання передбачати і згладжувати, по-друге, в цих умовах при розробленні стратегічних програм присутній високий ступінь невизначеності і можна прогнозувати лише окремі показники.

Суть прогнозування полягає в науковому передбаченні стану об'єкта прогнозування, в основі якого лежить або аналіз тенденцій його розвитку та їх екстраполяція (проекція) на майбутній період, або використання нормативних розрахунків.

Змістом прогнозування є розроблення прогнозів із різними часовими рамками. У передбаченні майбутнього прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з іншого - є його складовою, здійснюється на різних стадіях планової діяльності, а саме:

- використовується на етапі аналізу середовища і визначення передумов для формування стратегії підприємства (як загальної, так і функціональних: виробничої, маркетингової, фінансової);

- здійснюється на стадії реалізації планів для оцінки можливих результатів та їх відхилення від планових показників і має за мету ліквідацію цих відхилень за допомогою додаткових управлінських дій.

За своїм змістом, прогнозування є ширшим, ніж планування, оскільки містить не тільки показники діяльності підприємства, фірми, а й різноманітні дані про їх зовнішнє середовище.

Найважливішими функціями прогнозування в системі стратегічного планування є:

1) визначення можливих цілей і напрямів розвитку підприємства;

2) оцінка економічних, соціальних, технічних, наукових, екологічних результатів реалізації кожного з можливих варіантів розвитку підприємства;

3)._чвизначення заходів щодо забезпечення реалізації можливостей та послаблення загроз кожного з можливих варіантів розвитку прогнозованих подій;

4) оцінка необхідних витрат та ресурсів для впровадження розроблених заходів.

Для передбачення майбутнього стану підприємства використовуються такі типи прогнозування:

• прогнозування, яке ґрунтується на суб'єктивних знаннях людини, на її творчому баченні майбутнього та власній інтуїції; може використовуватись як передбачення менеджерами підприємства його майбутнього стану в тих чи інших умовах зовнішнього середовища;

• пошукове прогнозування, яке спирається на наявну в цей час інформацію і передбачає поступовий перехід від теперішнього стану до майбутнього; може бути двох видів:

- екстраполятивним (традиційним);

- альтернативним (новаторським).

Перший з них передбачає, що економічний розвиток підприємства відбувається рівно і безперервно, тому прогноз може бути простою проекцією (екстраполяцією) минулого у майбутнє. При цьому оцінюються минулі показники діяльності підприємства і тенденції їх зміни та переносяться ці тенденції на майбутнє.

Другий вид пошукового прогнозування виходить з того, що зовнішнє і внутрішнє середовища підприємства є мінливими і тому розвиток підприємства може бути не лише рівним і неперервним, а й стрибкоподібним і перервним. Крім того, існує певна кількість варіантів майбутнього розвитку підприємства, тобто різкі сценарії.

Цим видам пошукового прогнозування відповідають певні методи прогнозування:

• нормативне прогнозування, яке передбачає формування загальних цілей і стратегічних орієнтирів підприємства на майбутнє, а потім - оцінку розвитку підприємства, виходячи із цих цілей. Найчастіше використовується тоді, коли відсутні необхідні дані за минуліперіоди розвитку підприємства.

Методи прогнозування поділяються на такі групи:

1. Фактографічні - ґрунтуються на використанні фактичних даних, які характеризують зміни в об'єкті прогнозування.

Основними в цій групі є:

- метод екстраполяції; базується на гіпотезі схожості умов існування підприємства в минулому, теперішньому і майбутньому. Тому проектуються закономірності розвитку об'єкта в минулому на майбутнє. Обмеженість цього методу в тому, що чим тривалішим є період прогнозування, тим більшою є ймовірність зміни тенденцій розвитку підприємства під впливом різних чинників;

- метод корекційно-регресійних моделей; передбачає дослідження залежності певної величини або ряду величин. Використовується у середньо- і довгостроковому прогнозуванні, оскільки саме ці періоди дають можливість встановити зміни у середовищі функціонування підприємства і врахувати вплив цих змін на досліджуваний показник (обсяг інвестицій, обсяг продажу, прибуток

тощо).

- методи економіко-математичного моделювання; передбачають використання моделей внутрішнього середовища підприємства макроекономічних (економетричних) моделей, моделей «витрати випуск», матричних моделей та ін.

2. Евристичні - розроблення прогнозів здійснюється з використанням логічних прийомів, правил і методів досліджень.

До цієї групи належать:

• метод експертних оцінок; передбачає врахування суб'єктивної думки експертів про майбутній стан об'єкта або середовища. Тут враховуються як раціональні аргументи і докази, так і інтуїтивні знання експерта.

Експертні оцінки поділяються на:

індивідуальні (методи розробки сценаріїв, інтерв'ю, аналітичних доповідних записок) та

колективні (метод Дельорі (анкетне опитування фахівців у пев­ній галузі), «мозкових атак» (колективне вироблення ідеї в результаті проведеної дискусії), метод «комісій» (організація «круглого столу» для узгодження думок експертів) та ін;

• метод оптимізації; дає можливість врахувати максимально можливу кількість чинників, що впливають на кінцеві показники діяльності підприємства, і обрати найкращий варіант прогнозу;

• метод «дерева цілей»; використовується з метою поділу основних завдань на підзавдання і вияснення зв'язків між ними.

Можливе використання й інших методів прогнозування розвитку підприємств, але більш-менш надійне передбачення майбутнього може дати лише поєднання різних методів.

Прогноз є результатом процесу прогнозування, який може бути представленим у словесній, математичній, графічній або іншій формі. Прогноз відображає можливий стан підприємства та його середовище в майбутньому.

Види прогнозів можна класифікувати за кількома ознаками.

1. Часовий інтервал:

- короткострокові (наприклад, тижневі і місячні прогнози руху готівки);

- середньострокові;

- довгострокові.

2. Тип прогнозування:

~ прогнозування «на творчому баченні»;

- пошукові;

- нормативні.

3. Можливість впливу підприємства на своє майбутнє:

- активні - передбачають можливість активних дій підприємства щодо проектування власного майбутнього, його реального впливу на зовнішнє середовище;

- пасивні - передбачають можливість самостійного, незалежного від дії підприємства розвитку зовнішніх процесів, і підприємство через ряд причин (відсутність коштів, присутність сприятливих в цілому тенденцій розвитку та ін.) не має наміру впливати на своє середовище.

4. Ступінь імовірності:

- інваріантні (ймовірність прогнозованих подій велика, підприємство розраховує на високий ступінь визначеності майбутнього середовища, прогноз містить тільки один варіант розвитку і переважно базується на екстранормативному підході до прогнозування, продовженні ситуації, що склалась):

варіантні (мають в основі передбачення велику невизначеність майбутнього середовища і тому наявні кілька ймовірних станів підприємства в майбутньому):

Кожен із варіантів враховує специфічні стани підприємства і, виходячи з цього, визначає основні параметри діяльності. Такі ва ріанти майбутнього стану підприємства називаються сценаріями. Як правило, розробляють три види сценаріїв: оптимістичний, песимістичний, очікуваний (найбільш імовірний).

5. Способи представлення результатів:

- точкові - передбачають, що певний варіант прогнозу містить одне значення прогнозованого показника (наприклад, ціни на автомобілі зростуть у IV кварталі на 10%):

- інтервальні - передбачається деякий інтервал, діапазон значень прогнозованого показника (наприклад, ціни на автомобілі зростуть у II кварталі на 10-15%):

Прогнозування в рамках підприємства першопочатково виникло як передбачення економічних параметрів ф ункціонування підприємства (як внутрішніх, так і зовнішніх).

Пізніше виникло технологічне прогнозування, яке має значення, передусім, для підготовки стратегії наукових досліджень і розробок, Технологічні прогнози вказують на те, на яких технологіях повинно зосередитись підприємство, а від яких відмовитись. Такі прогнози використовуються також у короткостроковому плануванні для оцінки використовуваної технології, визначення її можливостей, меж застосування, необхідності заміни тощо.

Ще пізніше було освоєне соціально-політичне прогнозування, яке покликане передбачати параметри соціального і політичного ком­понентів зовнішнього середовища функціонування підприємства.

Всі охарактеризовані вище види прогнозів можуть мати застосування при економічному і соціально-політичному прогнозуванні.

4.2. Планування як функція управління, його принципи та методи.

Процес управління підприємством є поєднанням багатьох функцій: планування, організація, координація, регулювання, облік, контроль, стимулювання та ін. Ці функції завжди спрямовані на до­сягнення цілей управління. Оскільки ціль управління формується в рамках функцій планування і прогнозування, то ця функція є центральною в системі функцій управління.

Планування -це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.

Мета планування - ліквідувати негативний вплив на підприєм­ство мінливості середовища, в якому воно функціонує.

Ринкова економіка «вимагає» від підприємств самостійного здійснення всього комплексу планової роботи.

На відміну від жорсткого директивного планування в умовах командно-адміністративної економіки, плани підприємств мають рекомендаційний характер, зорієнтовані на задоволення підприємствами потреб споживачів в тих чи інших видах продукції. Підприємства можуть самостійно визначати шляхи розвитку виробництва, використовувати системи мотивації праці, встановлювати виробничу програму тощо. В основі розроблення планів підприємства лежить співвідношення між попитом і пропозицією, конкретні договори на поставку продукції між господарюючими суб'єктами, між підприємствами і державою. Серед системи показників планів найважливішими є натуральні показники, показники якості, а також кінцеві показники діяльності підприємства.

Поряд із широкими правами і можливостями, в умовах ринку підприємства несуть відповідальність за результати своєї діяльності, повинні постійно стежити за зміною ринкової кон'юнктури, враховувати ризик.

Планування - як управлінський процес - характеризується такими специфічними рисами:

• планування має дві сторони: соціально-економічну та організаційно-технічну; перша з них визначається соціально-економічними умовами суспільства, друга обумовлюється кооперацією праці і залежить від рівня розвитку засобів і методів планування; соціально-економічна сторона планування повинна бути провідною в поставці цілей планування і виборі засобів їх реалізації;

• планування як елемент управління має інформаційний характер; у процесі виробництва перед органами планування підприємства виникають певні проблеми. їх виявлення і формулювання пов'язане із збором і обробленням інформації, прийняттям планових рішень, оцінкою результатів. Інформація про одержані результати передається в плановий орган і є основою для прийняття нових рішень;

• планування на підприємстві є важливим чинником інтенсифікації виробництва; ефект спільних дій групи людей є більшим від суми ефектів їх розрізнених дій (ефект синергізму); джерелом додаткового ефекту є планомірність, яка має місце в процесі кооперування праці і породжує нову продуктивну силу.

Створення системи планування на підприємстві вимагає певних затрат, але ефект від раціональної організації виробництва завжди перевищує їх. Тому не можна трактувати планування на підприємстві як сферу непродуктивних витрат і скорочувати витрати на нього, що часто спостерігається в практиці господарювання вітчизняних підприємств.

Якість планування на підприємстві значною мірою залежить від врахування його принципів.

Основними принципами планування є:

1) необхідність - обов'язкове використання цланів при виконанні будь-якого виду трудової діяльності; особливо актуальний в умовах вільних ринкових відносин, оскільки його дотримання від­повідає сучасним економічним вимогам раціонального використання обмежених ресурсів на підприємстві;

2) єдність -- передбачає розроблення загального плану соціально-економічного розвитку підприємства; на його виконання мають бути спрямовані часткові плани виробничих підрозділів і функціональних служб; єдність планів передбачає спільність економічних цілей і взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та на вертикальному рівнях управління і планування;

3) безперервність - полягає в тому, що на кожному підприємстві процеси планування, організації й управління виробництвом є взаємопов'язаними і повинні здійснюватися постійно і без перерв; на зміну одному плану приходить інший, один товар змінюється іншим на вимогу ринку. Крім того, неперервність планування означає поступовий перехід від стратегічних планів до тактичних, а від них до оперативних;

4) оптимальність - багатоваріантність планів, які передбачають розроблення альтернативних варіантів досягнення поставленої мети та вибір оптимального з них;

5) гнучкість - передбачає можливість коригування планових показників і координації планово-економічної діяльності підприємства; постійні зміни в техніці, технології, організації виробництва, коливання попиту, зміна цін і тарифів тощо спричиняють необхідність відповідних поправок у різних планах;

6) точність - врахування при складанні планів певного ступеня точності передбачень і розрахунків, яка залежить від рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання; ступінь точності планів може бути різним, він визначається використовуваними системами і методами планування; при оперативному і короткостроковому плануванні необхідний високий ступінь точності планових показників, при стратегічному і довгостроковому плануванні можна обмежитись наближеними розрахунками;

7) принцип участі - кожен працівник підприємства має бути учасником планової роботи незалежно від функції і посади; плани підприємства мають перетворюватись на особисті плани кожного працівника; це сприяє підвищенню мотивації до праці, формуванню корпоративного руху, посилює довіру до планування як ефективного важеля управління;

8) ефективність - вимагає розроблення такого варіанта виробництва, який за існуючих обмежень ресурсів забезпечує одержання найбільшого економічного ефекту.

Методи планування - це способи встановлення планових показників. До методів планування пред'являються певні вимоги. Вонимають бути адекватними зовнішнім умовам ринку, враховувати різноманітність шляхів досягнення основної мети підприємства -максимізації прибутку, повинні відрізнятися залежно від виду плану, який розробляється.

Методи планування:

1) ресурсний ■ - використовується при монопольному становищі підприємства на ринку або слабкій конкуренції; планові показникивстановлюються, виходячи з ресурсних можливостей підприємства;

2) статистичний - показники встановлюються з використанням середніх статистичних величин, за статистичними даними минулих періодів;

3) факторний - вплив різних техніко-економічних факторів визначає величину планового показника;

4) балансовий - полягає у використанні в планових розрахунках системи таблиць-балансів, в яких відображаються потреби в певних видах ресурсів та джерела їх покриття;

5) економіко-математичні - здійснюється оптимізація плану підприємства за допомогою математичних залежностей і прийнятого критерію оптимізації;

6) графоаналітичний - використання графіків і діаграм при визначенні певних показників.

7) нормативний - планові показники встановлюються на основі використання прогресивних норм витрат ресурсів з урахуванням зміни цих норм у плановому році.

У нинішніх умовах на підприємствах доцільно використовувати не один метод планування, а поєднувати їх залежно від реальних умов зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства та їх зміни (наприклад, за слабкої конкуренції використовується ресурсний метод планування, а в умовах сильної конкуренції - факторний, економіко-математичні тощо).

4.3. Система планів підприємства, їх взаємозв»язок та порядок розроблення

В практиці функціонування вітчизняних підприємств склалася певна система планування, яка полягає у розробленні та взаємо-узгодженості планів різних видів. Кожен із них має свої особливості щодо об'єкта, змісту планування, тривалості періоду плану­ання, масштабності завдань тощо (окремі види планів наведені на схемі).

Директивне планування є процесом прийняття обов'язкових для виконання рішень. Система соціалістичного народногосподарського планування мала директивний характер, плани мали силу закону. Проте таке планування не є антиподом ринку, його елементи використовуються як державою, так і бізнесовими струк­турами.

Індикативне планування має результатом індикативний план, який не є обов'язковим для виконання, а має скеровуючий, рекомендаційний характер. У його складі є обов'язкові для виконання окремі завдання, але їх кількість обмежена.

Перспективне планування охоплює період більший ніж п'ять років. Такі плани покликані визначати довгострокову стратегію підприємства і за формою є прогнозуванням, але за змістом вони відмінні, оскільки прогнозування є передбаченням, побудова-, ним на ймовірності, дозволяє виявити альтернативні варіанти розвитку процесу або об'єкта і обґрунтувати вибір прийнятного варіанта. Тому прогнозування є одним із етапів перспективного планування.

Етапи стратегічного планування полягають у:

1)формуванні місії і стратегічних цілей діяльності підприємства;

2)аналізі зовнішнього та внутрішнього середовищ підприємства;

3)аналізі стратегічних альтернатив та виборі базової стратегії;

4)розробленні функціональних стратегій підприємства;

5)плануванні ризику;

6)реалізації стратегій, стратегічному контролі та оцінці результатів.

Основними розділами стратегічного плану є:

• план маркетингу; план виробництва; план кадрового забезпечення; фінансовий план;

• планування ризиків; створення і підтримання іміджу фірми.

• Середньострокове планування охоплює період від одного до п'яти років. Середньострокові плани деталізують перспективні щодо хронологічного порядку досягнення цілей, ресурсного забезпечення їх досягнення, відповідальних за виконання осіб. Чіткої межі між перспективним і середньостроковим планами немає. Також інколи середньострокове планування може збігатися з поточним плануванням на підприємстві.

Поточне планування охоплює період до одного року, включаючи піврічне, квартальне, місячне планування. Поточні (тактичні) плани за сферою спрямування є набагато вужчими, ніж стратегічні, вони деталізують їх. Як правило, поточні плани розробляються на рік і регулюють діяльність підприємства по виробництву продукції, її збуту, матеріально-технічному забезпеченню, фінансових питаннях тощо.

Оперативно-виробниче планування є завершальним етапом в плануванні господарської діяльності підприємства. Основне завдання оперативно-виробничого планування полягає в конкретизації показників тактичного плану з метою організації щоденної планомірної і ритмічної роботи підприємства та його структурних підрозділів, а також контролі за їх діяльністю. Тому оперативно-виробниче планування включає календарно-виробниче планування і диспетчерування.

Календарно-виробниче планування передбачає розробку плаиів-графіків виробництва, відвантаження продукції на зміну, добу, місяць і доведення їх до структурних підрозділів підприємства.

Диспетчеруваиня передбачає оперативний контроль за виконанням поставлених завдань, виявлення відхилень у виробничому процесі, мобілізацію ресурсів на їх усунення, а також запобігання відхиленням.

Оперативно-виробниче планування покликане забезпечити ритмічну роботу підприємства, що особливо важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. Цим видом планування займаються економісти планово-економічних відділів, відділів збуту, диспетчери цехів, а на великих підприємствах - виробничо-диспетчерський відділ.

Окремим видом планування на підприємстві є розроблення планів-програм (або програм), які визначають перспективи і розвиток одного з напрямів діяльності підприємства. Такими програмами можуть бути: програма реструктуризації, програма інноваційного розвитку, програма перекваліфікації кадрів, програма економії матеріальних ресурсів та ін.

За змістом планування плани підприємства розробляються залежно від функціонального напряму діяльності підприємства -виробництва, маркетингу, фінансів, інвестиційної діяльності тощо. Щодо кожного з них підприємство формує перспективні і тактичні цілі, розробляє відповідні заходи для їх досягнення.

Стратегічне планування є набором процедур і рішень, за допомогою яких розробляється стратегія підприємства, яка повинна забезпечити досягнення цілей функціонування підпри­ємства, а саме:

1) розподіл ресурсів - включає планування розподілу ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних тощо); стратегія функціонування підприємства будується не лише на розширенні бізнесу і задоволенні ринкового попиту, а й на ефективному споживанні ресурсів, зниженні витрат; тому пошук комбінацій раціонального споживання ресурсів є найважливішою функцією стратегічного планування;

2) адаптація до зовнішнього середовища - ринкове середовище стосовно господарюючих суб'єктів завжди містить сприятливі і несприятливі умови; тому завдання цієї функції полягає у пристосуванні господарського механізму підприємства до цих умов, тобто: використати переваги у конкурентній боротьбі і відвернути різноманітні загрози; завдання стратегічного планування полягає в тому,щоб забезпечити для підприємства нові сприятливі можливості через створення відповідного механізму адаптації підприємства до умов зовнішнього середовища;

3) координація і регулювання - передбачає узгодження зусиль структурних підрозділів підприємства для досягнення цілей, визна чених стратегічним планом; процес декомпозиції цілей відбувається не спонтанно, а на плановій основі в стратегічному плані, тому всі компоненти стратегічного плану мають бути ув'язаними за ресурсами, структурними підрозділами, виконавцями і функціональними процесами; об'єктами координації і регулювання є внутрішні виробничі операції;

4) організаційні зміни - передбачає формування організації, яка забезпечить злагоджену роботу управлінського персоналу, врахування минулого досвіду стратегічного плану, розвиток сучасного економічного мислення; ця функція виявляється у проведенні різних організаційних перетворень на підприємстві: перерозподіл функцій управління, повноважень, відповідальності, створення системи стимулювання тощо.

Стратегія -це визначення довгострокового курсу розвитку підприємства, його затвердження та розподіл ресурсів на його реалізацію.

Розробленню стратегії передує визначення місії підприємства, тобто мети, для якої фірма створена і яка повинна бути досягнута в плановому періоді. Місія є комплексною метою, яка включає як зовнішні (пов'язані з конкуренцією) орієнтири діяльності, так і внутрішні (підвищення продуктивності праці).

На виконання місії спрямовуються стратегічні цілі (стратегії). Ціль - це конкретний стан окремих характеристик фірми, досягнення яких є для неї бажаним і на які спрямована її діяльність. Цілі можуть бути економічними і неекономічними.

Бізне -план -це комплексний плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, на одержання прибутку.

Бізнес-план може розроблятись як для новоствореного підприємства, так і для функціонуючих підприємств, фірм і організацій на черговому етапі їх розвитку.

Бізнес-планування покликане розв'язати такі проблеми підприємства:

1) визначити ступінь життєздатності і стійкості підприємства, знизити ризик підприємницької діяльності;

2) конкретизувати перспективи бізнесу як систему кількісних і якісних показників;

3) привертати увагу та породжувати інтерес з боку потенційних інвесторів;

4) розвивати перспективний погляд на підприємство та його середовище.

На відміну від традиційного поточного плану підприємства, бізнес-план враховує не лише його внутрішні цілі, а й зовнішні цілі суб'єктів ринкових відносин, які можуть бути корисними для під­приємства. Крім інвесторів, заінтересованими сторонами бізнесу можуть бути потенційні постачальники і споживачі.

Рівень розроблення бізнес-плану є показники серйозності і надійності підприємця та його справи. Бізнес-план є відправною точкою для початку перемовин і розвитку ділових відносин з можливими інвесторами (банками, іноземними фірмами). Бізнес-план, на відміну від інших планів підприємства, має зовнішню спрямованість, є фактично специфічним «товаром», реалізація якого повинна принести підприємству максимальну вигоду.

Бізнес-план розробляється не лише з метою залучення інвесторів. Такою метою може бути техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування підприємства, обґрунтування пропозицій щодо доцільності приватизації підприємства. Проте, за останні роки найчастіше бізнес-плани розробляються для залучення інвестиційних ресурсів ринку у розвиток підприємництва.

Бізнес-план розробляється на тривалий термін, найчастіше на 3-5 років, хоча часові рамки бізнес-планування можуть бути значно ширшими.

4.4. Розроблення й обґрунтування виробничої програми підприємства.

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є метою діяльності підприємств (звичайно, за умови одержання певної величини прибутку). Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного або перспективного плану підприємства.

Дата добавления: 2014-01-04