Стратегический менеджмент 6 страница

3. Звітно-статистичний - використовуються дані про середньо-статистичні матеріальні витрати в минулих звітних періодах. Недоліком методу є можливість «перенесення» у розрахунковий період усіх недоліків минулої роботи. Тому середньостатистичні норми витрат можуть використовуватися за умови їх обов'язкового коригування.

4. Комбінований - передбачає одночасне використання перелічених методів.

В основі нормування витрат матеріальних ресурсів лежать принципи прогресивності і динамічності. Перший з них передбачає розроблення норм на основі передового досвіду, впровадження прогресивної техніки і технології, організації виробництва та ін. Другий -дає можливість оперативно переглядати норми за зміни умов виробництва, якості матеріальних ресурсів.

У системі показників ефективності використання матеріальних ресурсів основним є матеріаломісткість, яка поділяється на:

Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.

Питома матеріаломісткість - це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Загальна матеріаломісткість (М_м) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції, її можна обчислити:

М _з М _з

М _м = Q або N

Де М _з - загальна сума матеріальних затрат, грн

Q, N -обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному вимірниках, відповідно.

Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (М_в):

Q

М _в = М _з

У практичній роботі підприємства важливе значення мають показники:

1. Коефіцієнт використання матеріалів. Він може бути плановим (відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини або матеріалів) і фактичним (відношення чистої ваги виробу до фактичних витрат матеріалів).

Коефіцієнт використання окремих видів матеріалів (К_{викматер}) може визначатися не лише щодо певних видів продукції, а й по підприємству в цілому, а саме:

_m

Σ N _I · M _i

_{І= 1}

К _{вик. матер} = М _заг

де т - кількість видів продукції, при виробництві яких використовується даний вид матеріального ресурсу; N _I - - обсяг випуску продукції і'-го виду в натуральних оди: ницях; M _i - - чиста вага (площа) одиниці готової продукції і-го виду; М_заг - загальні витрати матеріалу на випуск продукції за певний період у фізичних одиницях.

2. Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу.

3. Коефіцієнт вилучення готової продукції із одиниці переробленої сировини. Цей коефіцієнт має певну межу - вміст у вихідній сировині корисних компонентів, що вилучаються.

Відносна економія матеріальних затрат (Е_матер) обчислюється:

Е _матер = М _баз · I _q – М _пл., грн

Де М _баз, М_пл - сума матеріальних затрат, відповідно, в базовому і плановому періодах, грн.;

I _q - індекс обсягу випуску продукції в плановому періоді.

В умовах ринкової економіки завданням кожного підприємства є забезпечення економії матеріальних ресурсів, скільки саме матеріальні витрати складають більшу частину витрат виробництва, від яких залежить величина прибутку. Саме прибуток є основним джерелом життєзабезпечення підприємства за ринкових умов господарювання.

Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів.

Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія. Ними є:

- зниження ваги виробів;

- скорочення відходів і втрат сировини і матеріалів;

- використання відходів;

- використання вторинної сировини;

- зменшення і ліквідація браку.

Шляхи економії показують, яким чином, за допомогою яких заходів може бути досягнута економія.

Залежно від характеру передбачуваних заходів основні шляхи (напрямки) реалізації резервів економії матеріальних ресурсів по­діляються на:

1) виробничо-технічні (якісна підготовка сировини до виробничого споживання, вдосконалення конструкції виробів, комплексна переробка сировини, застосування безвідходних та маловідходних технологій);

2) організаційно-економічні (підвищення рівня науковості нормування, розробка технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів).

7. 2. Оборотні кошти підприємства, їх класифікація, стуктура та джерела формування

Поряд з оборотними фондами, які функціонують у сфері виробництва продукції, процес її реалізації забезпечується фондами обігу. До фондів обігу належать:

• готова продукція на складах підприємства;

• готова продукція, яка відвантажена і перебуває в дорозі;

• грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках;

• грошові кошти у незавершених розрахунках;

• дебіторська заборгованість;

• готівка в касі.

Сукупність грошових коштів підприємства, вкладених в оборотні фонди і фонди обігу, становить оборотні кошти підприємства.

Структура оборотних кошті в характеризується співвідношенням окремих елементів у загальному їх обсязі, яке виражене у відсотках. Ця структура змінюється в часі, неоднакова вона і в різних галузях промисловості. Структура визначається низкою чинників виробничого, постачальницького і збутового характеру.

Виробничими чинниками є: матеріально-технічні особливості галузей, характер організації виробництва, режим роботи підприємства, тривалість виробничого циклу, характер споживаної сировини і продукції, що випускається.

До чинників постачання і збуту відносять: розміщення постачальників ресурсів і споживачів продукції, періодичність поставок, використовувані форми розрахунків та ін.

У цілому по промисловості 2/3 оборотних коштів авансується в оборотні фонди, а 1/3 - у фонди обігу.

За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяються на власні і позичкові. Необхідність такого поділу зумовлена неоднаковою потребою в них у часі. На всіх підприємствах протягом року спостерігається коливання потреби в коштах на відвантажену продукцію, на утворення сезонних запасів сировини та інші потреби. Є періоди, коли потреби підприємства в оборотних коштах різко зростають, в інші періоди - знижуються до мінімуму. Постійна наявність на підприємстві максимальної величини оборотних коштів спричиняє їх надлишки у певні періоди, а мінімальна величина - призводить до їх нестачі і певних труднощів у розвитку виробництва. Тому поділ оборотних коштів на власні і позичкові забезпечує їх раціональне використання й оперативне маневрування.

Власні оборотні кошти - це ті, які виділені підприємству при його створенні і поповнені згодом за рахунок прибутку, а також через використання стійких пасивів (тих грошових коштів, які є тимчасово вільними і використовуються в господарському обороті підприємства - резерв майбутніх платежів, внески на соціальне страхування, заборгованість по заробітній платі та ін.).

Позичкові оборотні кошти - це кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

7.3.Нормовані і ненормовані оборотні кошти. Розрахунок нормативів оборотних коштів

За способом виявлення потреби оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. Нормованими є ті оборотні кошти, на які встановлюються нормативи запасів. За економічним призначенням вони повинні забезпечувати безперебійність виробничо-господарської діяльності підприємства. До нормованих належать всі оборотні кошти, які обслуговують сферу виробництва (оборотні фонди), та готова продукція на складах підприємства.

Ненормовані - це ті оборотні кошти, на які нормативи не встановлюються, оскільки потреба в них є тимчасовою. їх величина контролюється за фактичними даними. До них відносять: відванта­жену готову продукцію, готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства, дебіторську заборгованість.

У сучасних умовах, коли підприємства перебувають на повному самофінансуванні, правильне визріачення потреби в оборотних коштах має особливе значення.

Норматив оборотних коштів - це грошовий вираз вартості мінімальних і водночас достатніх запасів товарно-матеріальних цінностей, незнижуваних залишків незавершеного виробництва, гото­вої продукції та інших коштів.

Процес встановлення нормативу оборотних коштів, необхідних для нормальної діяльності підприємства, називається нормуванням.

Основним методом нормування оборотних коштів є метод пря­мого рахунку, інші доповнюють його.

У процесі нормування на підприємстві встановлюються нормативи щодо окремих елементів оборотних коштів у днях і в грошовому виразі. На основі цих часткових нормативів визначається сукупний норматив оборотних коштів у грошовому виразі.

Нормування виробничих запасів передбачає визначення їх норми в днях, у натуральному і грошовому виразі.

Норматив запасу в днях (3_ДнІ) включає:

• транспортний запас (З_тр) - час на перебування товарно-матеріальних цінностей в дорозі від постачальника до споживача; час знаходження матеріалів у транспортних запасах визначається від моменту їх фізичної передачі транспортним організаціям до моменту передачі матеріалів споживачеві;

• підготовчий запас (З_підг) - час на розвантаження матеріалів, здійснення кількісного і якісного приймання, комплектацію і складування; визначається за фактичним часом за звітний період, скоригованим на зміну умов у розрахунковому році;

• технологічний запас (З_техн) - час на підготовку до виробничого споживання матеріалів за існуючої технології: сушіння деревини, природне старіння окремих видів матеріалів, вилежування льону тощо; визначається кількістю днів, необхідних у конкретних умовах виробництва;

• поточний запас (З_поточ) - основний вид запасу, який необхідний для безперебійного забезпечення виробництва матеріальними ресурсами в період між двома поставками; його розмір у днях залежить від частоти поставки і дорівнює інтервалу між двома суміжними поставками (Т_пост); поточний запас постійно змінює величину, в день надходження чергової партії він буває максимальним, напередодні надходження - мінімальним. Тому його норма у днях приймається як половина інтервалу поставок. Сам інтервал поставок визначається на основі домовленостей з постачальниками або на основі аналізу звітних даних за кілька років;

• страховий (грарантійний) запас (З _стр) – час на забезпечення безперебійності виробничого процесу на випадок непередбачених перебоїв у постачанні; періоду зриву поставок у днях (Т _{зрив. Пост}) визначається на основі аналізу зривів за минулі періоди.

• Норматив виробничих запасів в натуральному та вартісному виразв (Н _{вир. Зап}) визначається множенням денної потреби в певному виді матеріальних ресурсів (Д) у натуральних або вартісних вимірниках на норматив запасу в днях:

Н _{вир. Зап} = Д · З _дн

Денна потреба визначається за формулою

М _заг

Д = 360, натур. один. або грн..,

де М _аг – загальна річна потреба в даному виді ресурсів, натур. одиниць грн..

_m

М _заг = Σ N _I · q _I

^I=1

де q _I – маса (площа) заготовки однієї деталі (виробу) і-го виду, натур. одиниць

Масу (площу) заготовки знаходимо виходячи із коефіцієнта використання матеріалу (К _{вик. матер}) і чистої ваги деталі (виробу) (М _і ):

М _і

q _I = К _{вик.матер.}

Відповідно, часткові нормативи визначаються:

З _поточ = Д · Т _пост

Т _пост

З _{сер. поточн} = Д · 2

З _стр = Д · Т _{зрив. пост}

Максимальний виробничий запас (З _мах) обчислюється:

З _мах = З _тр + З _підг + З _техн. + З _поточ + З _стр

Середній виробничий запас (З _сер) можна знайти:

З _сер = З _тр+ З _підг + З _техн. + З _{сер.поточ} + З _стр

Мінімальний виробничий запас (З _мін):

З _мін = З _тр + З _підг + З _техн. + З _стр

Нормування незавершеного виробництва. Величина оборотних коштів у незавершеному виробництві залежить від обсягу самого незавершеного виробництва, тривалості виробничого циклу, характеру розділу витрат на випуск продукції на окремих стадіях виробництва, а також співвідношення середньої собівартості незавершеного виробництва і готової продукції (коефіцієнта наростання затрат (К _нз )

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Н _нзв) визначається за формулою:

С _р ·Т _ц ·К _нз

Н _нзв = 360 грн

С _р – собівартість річного випуску продукції, грн.

Т _ц – тривалість циклу виготовлення продукції, днів

К _нз – коефіцієнт наростання затрат.

Нормування оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (Н _{майб. пер}.) розраховується, виходячи із залишків коштів на початок періоду (В_поч) і суми витрат, які слід буде зробити у плановому році (В_ІІЛ), за мінусом суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції (В _{погаш. пл..}):

Н _{майб. пер}. = В _поч. + В _пл. – В _{погаш. пл}.. грн..

Нормування оборотних коштів у запасах готової продукції (Н_гп) визначається як добуток одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю (В_д) на норму запасу готової продукції на складі, у днях (3 _дн):

Н _гп = В _д · З _дн грн

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства (Н_сукуп) обчислюється

Н _сукуп = Н _{вир. зап} + Н _нзв + Н _{майб. пер} + Н _гп грн

7. 4.Показники ефективності т а шляхи поліпшення використання оборотних коштів підприємства

Оборотні кошти підприємства постійно перебувають в русі, здійснюючи кругообіг. Вони переходять із однієї стадії в іншу: із сфери обігу у сферу виробництва, із сфери виробництва у сферу обігу і т. д. Кругообіг коштів підприємства починається з моменту оплати ним сировинно-матеріальних та інших ресурсів і завершується поверненням цих коштів у виді виручки від реалізації готової продукції.

У загальному виді кругообіг оборотних коштів можна представити схемою:

Г-ВЗ - НЗВ-ГП - Г′

І ІІ ІІІ

На І стадії оборотні кошти змінюють грошову форму на товарну (виробничі запаси); на II стадії йде процес споживання предметів праці у виробництві та їх перетворення на готову продукцію, включаючи стадію незавершеного виробництва. На III стадії обігові кошти у формі готової продукції вступають у сферу обігу і знову перетворюються на грошову форму.

Час, протягом якого оборотні кошти здійснюють один кругообіг, називається періодом обороту оборотних коштів.

Оборотні кошти підприємства мають бути розподілені на всіх стадіях кругообігу в мінімальному, але достатньому обсязі. Вони в будь-який момент часу одночасно перебувають в усіх трьох стадіях кругообігу.

Для оцінки оборотності оборотних коштів використовуються показники:

- коефіцієнт оборотності; коефіцієнт завантаження; тривалість одного обороту.

Коефіцієнт оборотності (К_об) показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням реалізованої за рік продукції (РП) до середньорічного залишку нормованих оборотних коштів (S_ноз):

РП

К об = S_ноз оборотів/ рік

Середньорічний залишок нормованих оборотних коштів (S_ноз) можна знайти із залежності:

S ₁ + S ₂ ··· S ₁₂

S_ноз = 12 грн

де S ₁ + S ₂ ··· S ₁₂ - середньомісячні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Середньомісячний залишок нормованих оборотних засобів (S_{ноз. міс}) обчислюється:

S _п + S _к

S_{ноз. міс} = 12 грн

де S _п, S _к - відповідно залишок нормативних оборотних коштів на початок і кінець місяця, грн.

Якщо відомі суми нормованих оборотних коштів на перше число кожного місяця, то (S_ноз) можна обчислити:

2 S ′₁ + S′ ₂ + ···+ 2 S ′₁₃

S_ноз. = 12 грн

д е S′₁,S′ ₂,···S ′₁₃ - відповідно, залишки нормованих оборотних засобів на перше число кожного місяця розрахункового періоду, включаючи перше січня наступного року, грн.

Коефіцієнт завантаження (К_зав) - величина, обернена коефіцієнту оборотності:

S_ноз.

К _зав = РП

Цей показник свідчить про те, скільки оборотних коштів підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції.

Тривалість обороту (Т_об) показує тривалість одного обороту оборотних коштів, у днях, і визначається

Т _об = К _об дні

Чим меншою є тривалість обороту оборотних коштів або більшим число здійснюваних ними кругообігів за одного і того ж обсягу реалізованої продукції, тим менше потрібно оборотних коштів. Чим швидше оборотні кошти здійснюють кругообіг, тим ефективніше вони використовуються.

Економічна ефективність використання оборотних коштів підприємств характеризується прискоренням їх оборотності. Ефект прискорення оборотності виражається у вивільненні, зменшенні потреби в оборотних коштах у зв'язку з поліпшенням їх використання.

Суму вивільнених у результаті прискорення оборотності оборотних засобів (Δ S_ноз) можна обчислити за формулою:

РП _зв

Δ S_ноз = 360 (Т _об.баз – Т _об.зв), грн

де РП_ЗВ - обсяг реалізації у звітному році, грн.;

Т _об.баз,Т _об.зв - середня тривалість одного обороту оборотних засобів, відповідно, у базовому і звітному роках, днів.

Оборотність оборотних засобів безпосередньо, впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокреіуіа приріст прибутку на рівень рентабельності.

Сума приросту прибутку (збитків ) (ΔП), одержаного за рахунок зміни оборотності оборотних засобів, може бути розрахована заформулою

РП _звS _баз

ΔП = П _р.баз · РП _баз · S _зв – П _р.баз грн

де П_рбаз - прибуток від реалізації продукції у базовому році, грн.;

S _баз S _зв - відповідно середньорічні залишки нормованих оборотних засобів у базовому і звітному роках, грн.;

РП_баз - обсяг реалізації у базовому році, грн.

Вплив використання оборотних засобів на рівень рентабельності визначається за формулою:

П _бал.зв · 100

Δ Р = S_{сер. зв} + S_зв – ΔS_ноз - Р зв %

де Δ Р - зміна рівня загальної рентабельності за рахунок зміни середніх залишків нормованих оборотних засобів, %;

П _бал.зв - балансовий прибуток у звітному році, грн.;

S_{сер. зв} - середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році, грн.;

Р_зв - загальна рентабельність виробництва у звітному році, %.

Ефективне використання оборотних коштів є важливим завданням підприємства і повинно забезпечуватися прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.

На стадії створення виробничих запасів - раціональне використання матеріальних ресурсів, удосконалення нормування, ліквідація наднормативних запасів, налагодження роботи транспорту, оптимальний вибір постачальників та ін.

На стадії незавершеного виробництва - скорочення тривалості виробничого циклу, впровадження прогресивної техніки і технологій, розвиток стандартизації та уніфікації, вдосконалення системи економічного стимулювання тощо.

На стадії обігу - раціональна організація збуту продукції, прискорення документообороту, дотримання договірної платіжної дисципліни, використання маркетингових важелів активізації продажу (реклама) та ін.

У конкретних умовах виробництва і збуту кожне підприємство самостійно обирає найбільш прийнятні шляхи прискорення оборотності оборотних коштів, що дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без залучен­ня додаткових фінансових ресурсів.

Питання для самоконтролю

1. Визначення складу оборотних фондів підприємств виробничої сфери.

2. Проблеми ефективного використання оборотних фондів підприємств і можливі способи їхнього розв’язання.

3. Елементний склад оборотних коштів підприємства (організації).

4. Наукова обгрунтованість поділу оборотних коштів на нормовані й ненормовані.

5. Методи нормування оборотних коштів підприємства (організації).

6. Визначення нормативів оборотних коштів для окремих їхніх структурних елементів.

7. Сутність і методика визначення коефіцієнта зростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).

8. Основні показники для оцінки ефективності використання оборотних коштів.

9. Рівень забезпечення підприємств (організації) необхідними оборотними коштами за сучасних умов господарювання.

10. Способи підвищення ефективності використання оборотних коштів на підприємствах різних галузей народного господарства України.

Рекомендована література:

Л₁ 25-34, Л₃ 40-46, Л₈ 15-24, Л₁₂ 22-31

Тема 8. Виробничі інвестиції (2 години)

1. Інвестиційна діяльнісь. Виробничі інвестиції, їх склад та структура. Оцінювання інвестиційної привабливості підприємстває

2. Формування та оцінювання інвестиційної стратегії підприємства. Визначення потреби у виробничих інвестиціях, джерела інвестування.

3. Оцінювання економічної ефективності виробничих інвестицій. Основні чинники підвищення ефективності та ризики в інвестиційній діяльності підприємства.

4. Капітальне будівництво як спосіб реалізації виробничих інвестицій підприємства. Чинники та умови активізації інвестиційної діяльності.

8.1. Інвестиційна діяльнісь. Виробничі інвестиції, їх склад та структура. Оцінювання інвестиційної привабливості підприємстває

У формуванні ресурсного потенціалу підприємства значну роль відіграють інвестиційні ресурси. Саме вони визначають наявні чи приховані можливості підприємства для здійснення простого і роз­ширеного відтворення.

Формування, використання і поповнення інвестиційних ресурсів регулюється чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про інвестиційну діяльність».

Інвестиційна діяльність -це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави стосовно реалізації інвестицій.

У згаданому Законі інвестиціїї визначаються як сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

До названих цінностей можуть належати:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування, інші матеріальні цінності);

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у виді: технологічної документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення ефективного здійснення інвестиційної стратегії підприємства, яка досягається реалізацією таких завдань:

1) досягнення високих темпів економічного розвитку підприємства;

2) максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;

3) мінімізація інвестиційних ризиків;

4) забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

Об'єктами інвестиційної діяльності є основні фонди і оборотні кошти підприємств і організацій, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, тобто юридичні та фізичні особи, які здійснюють вкладення капіталу (інвестування) у згаданих вище формах цінностей у відповідні об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

• інвестування, яке організовують громадяни, недержавні підприємства, громадські організації, спілки, товариства, громадські, релігійні організації, інші юридичні особи;

• державного інвестування, яке здійснюють органи влади і управління, місцеві ради народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних коштів і кредитів, а також державні підприємства та установи за рахунок власних і кредитних ресурсів;

• іноземного інвестування, яке організовують іноземні громадяни, юридичні особи і держава;

• спільного інвестування, яке здійснюють громадяни і юридичні особи України та іноземних держав.

Дата добавления: 2014-01-04