Стратегический менеджмент 4 страница

t _max

К_ст = t _min

де t _max- максимальний час на виконання операції, н-год

t _min -мінімальний час на виконання операції, н-год

Тоді порівнюють К_ст із нормативним коефіцієнтом стійкості (К₍._тн). Якщо К_Ст > К_ст.н, хроноряд є нестійким. У такому разі слід відкинути одне або максимальне, або мінімальне значення тривалості операції (один замір) і знову перевірити хроноряд на стійкість. Якщо і тепер хроноряд виявиться нестійким, то заміри слід повторити (зробити повторне спостереження).

Якщо К_ст < К_{Ст н}, то хроноряд вважається стійким і, визначивши середню тривалість операції, можна встановити відповідну норму часу.

На основі встановлених норм праці визначають необхідну чисельність працівників підприємства.

Питання для самоконтролю

1. Системний аналіз якісного складу персоналу підприємства.

2. Тенденції динаміки структури персоналу підприємств різних галузей промисловості та народного господарства України.

3. Проблеми визначення необхідної кількості управлінського персоналу.

4. Сучасна кадрова політика підприємств та організацій.

5.Формування системи управління персоналом підприємства в сучасних умовах господарювання.

6.Формування і функціонування ринку праці за сучасних умов господарювання.

7.Сучасні форми та ефективність підготовки й підвищення кваліфікації управлінського персоналу підприємств.

8.Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці на підприємствах (в установах, організаціях) різних форм власності.

Тема 6 Основні фонди підприємства (2 години)

1. Поняття, класифікація та структура основних фондів підприємства.

2. Облік та оцінка основних фондів. Види та показники зношування основних фондів.

3. Амортизація основних фондів. Напрями відтворення основних фондів

4. Показники руху та шляхи поліпшення використання основних фондів підприємства

6.1. Поняття, класифікація та структура основних фондів підприємства.

Основні фонди -це засоби праці, якими володіє підприємство і використовує в процесі виробництва і постачання продукції, надання послуг, для здійснення соціально-культурних і адміністративних функцій або здавання в оренду.

Основні фонди підприємств характеризуються тривалим терміном використання (понад один рік). При цьому вони не змінюють своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Для чіткого обліку та оцінки ефективності використання основні фонди необхідно правильно класифікувати. їх можна згрупувати за: галузевою ознакою, функціональним призначенням, використанням, ознакою належності, матеріальним складом.

За галузевою ознакою основні фонди поділяються на: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, основні фонди галузі зв'язку та інші. Більша частина основних фондів належить до промислових, але наявність інших видів господарської діяльності підприємства зумовлює виділення основних фондів, які перебувають на балансі підприємства, проте належать до інших галузей. Це пов'язано із будівельно-монтажними роботами, утриманням закла­ів охорони здоров'я, веденням підсобного сільськогосподарського виробництва тощо.

За функціональним призначенням основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.

Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства, безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню. Вони поділяються на такі групи:

1. Будівлі - корпуси цехів, житлових будинків, адміністративно-господарських приміщень, закладів громадського харчування, торгівлі тощо.

2. Споруди - інженерно технічні побудови: мости, тунелі, очисні споруди, нафтові і газові свердловини, водонапірні башти, стволи шахт, підземні і наземні переходи, насосні станції та ін.

3. Передавальні пристрої - засоби передачі усіх видів енергії (електричної, механічної, теплової) від машин-двигунів до робочих машин: лінії зв'язку, електромереж, паро-, газо-, водо-, нафтопроводи та ін.

4. Машини і обладнання поділяються на:

• силові машини і обладнання (котли, двигуни);

• робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати);

• вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання;

• обчислювальна техніка.

Найважливіша складова - робочі машини і обладнання; вони безпосередньо впливають на предмети праці, змінюючи їх.

5. Транспортні засоби - враховуються засоби внутріцехового, міжцехового, міжзаводського транспорту: тепловози, вагони, автомобілі, тягачі, електрокари, автонавантажувачі тощо.

6. Інструменти - механізовані та ручні інструменти всіх видів,вимірювальні, ріжучі, а також різного роду пристосування - лещата, патрони, кондуктори та ін.

7. Виробничий інвентар - інвентарна тара, контейнери, загорожі машин, стелажі, робочі столи.

8. Господарський інвентар - предмети канцелярського і господарського призначення - канцтовари, меблі, предмети протипожежного призначення, засоби забезпечення санітарного стану тощо.

Основні невиробничі фонди використовуються у невиробничій сфері підприємства, не беруть безпосередньої або й побічної участі у виробничому процесі і призначені для обслуговування культурно-побутових і комунальних потреб працівників (будова і споруди, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні фонди для обслуговування житлових, комунальних, побутових та інших потреб).

За ознакою належності основні фонди поділяються на власні (джерелами формування яких є статутний або акціонерний капітал, прибутки підприємства, цільове фінансування, амортизаційний фонд) та орендовані (належать орендодавцеві і перебувають у тимчасовому користуванні підприємства на умовах договору оренди).

За використанням основні фонди поділяються на діючі, що використовуються в господарській діяльності, та недіючі, які не використовуються в даний час у зв'язку з тимчасовою консервацією окремих виробництв, цехів або й підприємств.

За матеріальним складом основні фонди можна згрупувати за їх натурально-речовими ознаками: площею будівель, кількістю одиниць автотранспорту, видами інструменту тощо.

Не всі елементи основних фондів із наведеної класифікації відіграють однакову роль у процесі функціонування підприємства. Тому важливе економічне значення має співвідношення окремих видів основних фондів в їх загальній вартості, тобто їх технологічна (видова) структура. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частин основних фондів.

До активної частини належать основні фонди, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва, визначають рівень технічної оснащеності праці, прямо впливають на величину виробничої потужності та обсяг випуску продукції підприємства (робочі машини і обладнання, прилади та інструменти, обчислювальна техніка).

До пасивної частини належать основні фонди, які опосередковано впливають на величину виробничої потужності і обсяг продукції, забезпечують нормальні умови для здійснення процесу вироб­ництва (будівлі, споруди, інвентар та ін.).

Прогресивною тенденцією у зміні технологічної структури основних фондів є зростання частки їх активної частини.

На технологічну структуру основних фондів підприємств впливає ряд чинників.

Виробничі і матеріально-технічні особливості галузі. В добувних галузях характер технології обумовлює наявність дорогих споруд -шахт, гірничих виробіток, свердловин; при заготівлі лісу - транспортних засобів; виробництві товарів легкої промисловості - значних виробничих площ, обладнання; в машинобудівній і приладобудівній галузях - дорогого обладнання, пристроїв, вимірювальної техніки тощо. Тому в паливній промисловості у складі основних фондів найбільшу питому вагу становлять споруди; в машинобуду­ванні, текстильній, паперовій - робочі машини і обладнання; в електро- і теплоенергетиці - силові машини і обладнання; у швейній, м'ясній, молочній - будівлі; в лісозаготівельній і рибній -транспортні засоби і т. д.

Форми суспільної організації виробництва. Чим вищою є концентрація (розмір підприємств), рівень спеціалізації, кооперування і комбінування, тим вищою в структурі фондів є питома вага активної частини і нижчою - питома вага пасивних елементів.

Форми відтворення основних фондів (будівництво нових, реконструкція, розширення, технічне переоснащення діючих підпримств). Для нового будівництва характерним є зростання пасивної частини основних фондів. Реконструкція, технічне переоснащення приводять до прогресивних змін в їх структурі через нарощування активної частини.

Технічний рівень виробництва. Його підвищення супроводжується незначним збільшенням вартості будівель і споруд та значно швидшим зростанням вартості машин, обладнання, приладів та інших активних елементів. Заміна застарілого обладнання новим компактним і високопродуктивним у результаті механізації й автоматизації виробництва дає можливість розмістити більшу кількість обладнання в одних і тих же приміщеннях, відносно знизити вартість площ у розрахунку на одиницю потужності.

Рівень організації будівельних робіт. Чим вищим є рівень індустріалізації будівництва, тим нижчою є вартість будівельно-монтажних робіт. При тому ж самому обсязі інвестицій більша їх частка може бути спрямована на придбання машин, обладнання, приладів тощо.

Географія розміщення виробництва. Введення в дію підприємств в неосвоєних районах, районах зі складними природно-кліматичними умовами вимагає збільшення затрат на комунікації, будівлі, спо­руди, збільшує вартість будівництва, тобто зростає частка пасивної частини основних фондів.

Окрім технологічної, виділяють галузеву і вікову структуру основних фондів. Перша з них характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до загальної вартості основних фондів підприємства; друга - це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній вартості.

Найчастіше виокремлюють такі вікові групи основних фондів:

> нові основні фонди, термін експлуатації - 5 років; 5-10 років; 10-15 років; 15-20 років; старі основні фонди, термін експлуатації - понад 20 років.

У високотехнологічних галузях, де темпи оновлення основних фондів досить високі, можуть бути прийняті інші, «вужчі» вікові інтервали.

6.2. Облік та оцінка основних фондів. Види та показники зношування основних фондів.

Облік основних фондів здійснюється у натуральній і вартісній формах.

Натуральні показники використовуються при визначенні виробничої потужності, для оцінки технічного складу і стану основних фондів, розробки балансів обладнання та ін. Зміст натуральних показників визначається характером окремих елементів основних фондів, специфікою їх призначення. Тому такі показники не можуть бути однаковими у різних галузях промисловості. Серед них можна виділити показники обліку площі, об'єму, потужності, продуктивності обладнання, кількість одиниць обладнання тощо.

Вартісна форма обліку необхідна для планування відтворення основних фондів, визначення їх загальної величини, динаміки, структури, обчислення розмірів амортизації та калькулювання собівартості продукції.

Залежно від моменту і характеру проведення оцінювання стану основних фондів розрізняють такі види їх оцінювання:

1. Первісна вартість - це фактична вартість основних фондів на момент їх придбання і взяття на баланс.

Первісна вартість складається з таких витрат (згідно з Положенням (стандарту) бух-го обліку 7):

- суми, що сплачуються постачальникам засобів праці (це фактично ціна придбання основних фондів);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

- витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна балансова вартість об'єкта основних фондів (В_п) може бути в загальному вигляді представлена формулою

В_П = Ц + 3 + С + М, грн.,

де Ц - ціна обладнання, грн.; З - збори, мита, непрямі податки, грн., С - витрати на страхування ризиків, грн.; М - витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного стану основних фондів, грн.

Первісна вартість основних фондів збільшуєтьс я на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (добудова, дообладнання, модернізація, реконструкція), які призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, очікуваних від його використання.

Первісна вартість основних фондів зменшується у зв'язку з частовою ліквідацією об'єкта основних фондів.

2. Переоцінена вартість - вартість основних фондів після їх переоцінки (індексації первісної вартості основних фондів).

Згідно із згаданим Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, підприємство переоцінює об'єкт основних фондів, якщо його залишкова вартість більш як на 10% відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.

Переоцінену вартість основних фондів (В _пер) можна визначити

за формулою

В _пер = В _п І _пер , грн

де І_пер - індекс переоцінки основних фондів.

В _справ

І _пер = В _зал

де В_справ - справедлива вартість осн.. фондів, грн.; В_зал - залишкова вартість основних фондів, грн.

3. Залишкова вартість - визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства (первісною або переоціненою) та сумою зношення.

В _справ

В _зал = В _п · (В _пер ) – З _н грн., або В _зал = І _пер грн

., де З_н - сума зношення основних фондів, грн.

4. Справедлива вартість - це первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінено в разі здійснення угоди між заінтересованими і компетентними незалежними сторонами.

Справедливою вартістю, як правило, вважається ринкова вартість основних фондів, яка визначається професійними оцінювача-ми-експертами. В разі неможливості такої оцінки основні фонди переоцінюються за відновною вартістю або за відновною вартістю з урахуванням зношення. Справедливу вартість ще називають реальною вартістю основних фондів.

В _справ = В _{зал п} · І _пер грн

5. Ліквідаційна вартість (В _лікв) - це залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням. За цією вартістю підприємство може реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.

У процесі експлуатації основні фонди піддаються зношуванню.

Зношування -це втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють два види зношування - фізичне і моральне.

Фізічне зношування -це втрата основними фондами своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації основних фондів - спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання під дією зовнішнього середовища (атмосферні впливи, корозія).

На фізичне зношування впливають дві групи чинників:

1) якість самих основних фондів (визначається досконалістю конструкції виробу, дотриманням технологічної дисципліни у процесі його виготовлення, якістю комплектуючих та матеріалів);

2) умови експлуатації основних фондів (ступінь завантаження, якість і своєчасність технічного догляду та ремонтів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску тощо).

Фізичне зношування основних фондів може бути усувне, яке ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношування основних фондів (Кф знош) який можна обчислити так:

В _{кап.рем.} А _сум

К _ф.знош = В _п або К _{ф. знош.} = В _п

де В _{кап.рем.} - вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

А _сум - сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношування), грн.;

0< К _ф.знош ≤ 1

Фізичне зношування у відсотках можна обчислити за формулою

Т _ф

К _ф.знош = Т _н · 100 %

де Тф, Т_н - відповідно, фактичний та нормативний строк служби об­аднання, роки.

Фізичне зношування відбувається нерівномірно, оскільки основні фонди складаються зі значної кількості елементів, виготовлених з різних за якістю матеріалів.

Ремонт основних фондів -це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонти поділяються на:

- поточний; капітальний; відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налагоджувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і спрямований на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових затрат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт - особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати ремонтні роботи за економічними ознаками досить складно, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і за­тратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти поділяються на:

- капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна певних вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто супроводжується модернізацією);

- середній (проміжний між капітальним і малим, розбірність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);

- - малий (часткова розбірність, виконується на місці основними робітниками або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більш як 15% деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (В _рем) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою

В _рем = В _{зам.елем}. + В _{зар. плат} грн

де В _{зам.елем} - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік; В _{зар. плат} - витрати на заробітну плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

В _{зам.елем} = В _1елем · К _рем · Y грн./рік

де В_1елем - вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.; К_рем ~ кількість ремонтів протягом року; У - коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

Ф _д

К_рем = t _напр

де Ф_д - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

t _напр - час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.

1

t _напр. = І _і год

де І - середня частота відмов у рік.

ПСЗ

В _{зар.плат.} = t _рем С _{год.рем.} К _рем (1+ 100) грн../ рік

де t _рем - витрати часу на один ремонт, год.; С _{год.рем} - середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтни-ка, грн./год.; ПСЗ - процент відрахувань на соціальні заходи.

Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів, їх віднося до поточних витрат і включають у собівартість продукції.

Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь, їх відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність праці), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва.

Моральне зношування -це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, спричинене або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду).

Моральне зношування І роду викликане підвищенням продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засоби праці; виробництво у них відбувається з меншими затратами, і вони дешевшають.

Мірилом морального зношування І роду є коефіцієнт морального зношування І роду (К_{мор ззнош}) який можна обчислити

В _п – В _в

К _{мор.знош} 1 = В _п

Моральне зношування II роду - це часткова втрата основними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти потреби споживачів, їх використання стає економічно невигідним. Величина цього зношування буде різною у різних споживачів даного виду основних фондів і тому немає можливості врахувати величину морального зношування II роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом модернізації основних фондів.

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів (К_{знош.заг}) визначається

К_{знош.заг} = 1 – (1- К _ф.знош) · (1- К _{мор.знош 1})

Усунути фізичне і частково моральне зношування основних фондів можна за допомогою модернізації. Модернізація основних фондів, як правило, поєднується з їх капітальним ремонтом. Вона означає внесення в конструкцію діючого обладнання змін, які підвищують його технічний рівень і поліпшують економічні характеристики. Завдяки модернізації повністю або частково усувається моральне зношення II роду, діюче обладнання за конструктивно-технічними й економічними характеристиками наближається до нового сучасного і продуктивного.

Модернізація, на відміну від капітального ремонту, який проводиться на старій технічній основі і є формою простого відтворення основних фондів, здійснюється з використанням новітніх технічних досягнень, підвищує економічну ефективність обладнання і тому є однією з форм розширеного відтворення.

Доцільність проведення модернізації порівняно із заміною основних фондів обґрунтовується ретельними економічними розрахунками.

6.3. Амортизація основних фондів. Напрями відтворення основних фондів

Амортизація -це перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції протягом терміну їх корисного використання (експлуатації").

Фактично амортизація означає списання протягом терміну експлуатації балансової вартості основних фондів. Амортизаційні відрахування відносять на витрати підприємства, з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення основних фондів.

Згідно з чинним законодавством України (Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р., зі змінами і доповненнями), амортизації підлягають витрати на:

• придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного використання;

• самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб;

• проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

• придбання, ремонт, модернізацію легкового автотранспорту тільки юридичними особами, основною діяльністю яких є надання платних послуг з перевезення сторонніх громадян і надання легкового автотранспорту в оренду стороннім особам;

• покращення якості земель, не пов'язаних з будівництвом.

Земля та інші основні фонди, які мають необмежений термін корисного використання, не є об'єктом амортизації.

В основі процесу амортизації основних фондів є певні норми амортизації (Н_а), тобто річні відсотки відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

В _п – В _лікв

Н_а = В_п · Т _сл. · 100 %

де Т_сл - термін корисного використання (служби) основних фондів (амортизаційний період), роки.

Відповідно до згаданого Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для нарахування амортизації основні фонди поділяються на чотири групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти, передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення земель;

група 2 - автомобільний транспорт і запасні частини до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське обладнання, пристрої і прилади до них;

група 3 - сільськогосподарські машини та знаряддя, робоча худоба та інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування і друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації. Ця група формується починаючи з 1 січня 2003 року, але перегрупування об'єктів, раніше віднесених до групи 2, не проводиться.

За вітчизняним законодавством існує два підходи до здійснення амортизаційних відрахувань. Це зумовлено двома підходами до ве­ення обліку на підприємствах", бухгалтерським, і податковим.

Дата добавления: 2014-01-04