Стратегический менеджмент 16 страница

До статті «Загальновиробничі витрати» належать витрати: пов’язані з управлінням виробництвом (утримання працівників апарату управління виробництвом, оплата службових відряджень персоналу цехів, витрати на інформаційне забезпечення управління тощо); на повне відновлення та капітальний ремонт основних фондів загальновиробничого призначення; витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції; на утримання, обслуговування, поточний ремонт виробничих приміщень; на контроль за виробничими процесами і якістю продукції; на забезпечення техніки безпеки, на пожежну і сторожову охорону тощо.

Загальновиробничі витрати поділяють на змінні і постійні. До змінних належать витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва. Ці витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих відносять витрати, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Постійні витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати тощо) при нормальній потужності. Ці витрати включаються до виробничої собівартості, а нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, які виникають у випадку, якщо випуск продукції нижчий нормальної потужності підприємства, відносяться на собівартість реалізованої продукції. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

На одиницю продукції у складі калькуляції ці витрати відносяться з використанням бази розподілу (основної заробітної плати робітників, витрат на утримання та експлуатацію устаткування тощо).

Стаття «Втрати від браку» містить: вартість остаточно забракованої продукції; витрати на усунення браку; вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування тощо.

До статті «Інші виробничі витрати» належать: витрати на перевірку виробів, деталей, вузлів на відповідність вимогам стандартів або технічних умов, проведення періодичних випробувань на відповідність виробу нормативній документації; витрати, пов’язані з монтажем або демонтажем виробу, що випробовується. Ці витрати включають безпосередньо до собівартості продукції, але якщо це можливо, то їх розподіляють між окремими виробами пропорційно до їх виробничої собівартості (без інших виробничих витрат).

Стаття «Адміністративні витрати» містить витрати на управління підприємством (оплата праці працівників апарату управління підприємством, витрати та матеріально-технічне забезпечення апарату управління, витрати на придбання ліцензій, оплата послуг комерційних банків та ін.); утримання, ремонт та обслуговування загальнозаводських основних фондів; утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення; підготовку та перепідготовку кадрів; обов’язкове страхування майна підприємства; податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі тощо.

До статті «Витрати на збут» належать витрати на реалізацію продукції: на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, пакувальних, транспортних і страхових витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з умовами поставки; маркетингові витрати (реклама, участь у виставках, ярмарках та ін.); на сплату експортного мита, митних зборів тощо. Ці витрати безпосередньо відносяться на собівартість відповідних видів продукції або розподіляються між окремими видами продукції пропорційно виробничій собівартості.

«Адміністративні витрати» і «Витрати на збут» не входять до складу виробничої собівартості, а розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Але вони повинні бути враховані при визначенні повної собівартості.

Калькуляція собівартості одиниці продукції може бути складена, коли повністю розроблена конструкція виробу, технологія його виробництва та визначено підприємство, де будуть виготовлятися вироби.

14.4. Напрями зниження собівартості продукції

В умовах формування цін під впливом ринку зниження собівартості продукції стає одним з головних чинників підвищення обсягу прибутку підприємства. Зниження собівартості виробу може бути досягнуто як під час розробки, так і в процесі виробництва машин, приладів, устаткування. Тому для інженерів важливо знати можливі способи зниження собівартості на різних стадіях життєвого циклу виробу.

Інженери-розробники (проектувальники) виробів та інженери-технологи, що приймають інженерні рішення, можуть впливати головним чином на прямі витрати, тому особливу увагу під час проектування слід приділяти саме цим статтям витрат.

Шукаючи резерви зниження собівартості виробу, доцільно розглянути кожну статтю калькуляції і визначити можливі шляхи зниження собівартості. Більш прискіпливо треба розглядати статті, які мають найбільшу частку у складі витрат. Так, на машинобудівних та приладобудівних підприємствах найбільші витрати пов’язані з матеріалами та покупними виробами. Економію матеріальних ресурсів можна досягнути за рахунок зменшення витрат матеріалів, заміни дорогих матеріалів дешевшими, скорочення витрат на придбання та транспортування матеріалів.

На підприємствах, де виготовляють трудомістку продукцію, більше уваги треба приділяти підвищенню продуктивності праці. Енергоємна продукція потребує постійної уваги з точки зору зменшення витрат палива, електроенергії та енергоносіїв.

Економію витрат можна забезпечувати технічними та організаційними рішеннями. Технічними рішеннями є:

- удосконалення конструкції виробів (стандартизація та уніфікація виробів і процесів, спрощення кінематичних, електричних, принципових та інших схем, використання полегшених профілів, ліквідація надмірних запасів міцності металевих конструкцій, використання елементної бази високого рівня інтеграції в електроніці тощо);

- упровадження нової техніки та технології, механізація та автоматизація виробничих процесів (застосування точних методів лиття, використання комп’ютерних програм при розкрої листового матеріалу та в інших технологічних процесах, використання робототехнічних комплексів, гнучких виробничих систем тощо).

До організаційних рішень належать:

- упровадження прогресивних методів організації виробництва (гнучкого, автоматизованого, потокового);

- удосконалення організації праці з метою підвищення її продуктивності (раціональний розподіл праці, якісне забезпечення та обслуговування робочих місць, підвищення кваліфікації робітників, використання ефективних систем мотивації праці тощо);

- удосконалення управління виробництвом (раціоналізація організаційної структури управління, оптимізація виробничої програми, впровадження інформаційних технологій управління тощо);

- поглиблення спеціалізації та кооперування виробництва та інші напрями, які забезпечують зниження собівартості продукції.

Ефективним методом пошуку шляхів зниження собівартості виробів є функціонально-вартісний аналіз. Функціональний підхід передбачає абстрагування від існуючого інженерного рішення, виділення функцій, які виконує виріб, та пошук альтернативних варіантів виконання функцій з меншими витратами.

Під час функціонально-вартісного аналізу (ФВА) треба передусім з’ясувати: що являє собою виріб, функцію якого необхідно здійснити з мінімальними витратами; яку функцію він виконує; які фактичні витрати на виконання цієї функції; які максимально можливі витрати на реалізацію цієї функції; якими іншими способами можна здійснити функцію; які будуть витрати на її здійснення.

Мета ФВА – привернути увагу конструкторів та технологів до тих функціональних частин виробу, у яких є диспропорції між важливістю виконуваних функцій, якістю та витратами на їх здійснення для того, щоб виявити зайві витрати, причини їх виникнення та знайти резерви зниження собівартості виробу.

14.5. Ціна: поняття, функції, класифікація, методи встановлення

Ціна як економічна категорія - це грошове вираження вартості товару, призначене для непрямого вимірювання величини суспільно необхідного робочого часу, витраченого на виробництво товару, за що готовий сплатити покупець, споживач даного товару. Отже ціна - це кількість грошей, за яку продавець (виробник) згоден продати, реалізувати, а покупець (споживач) готовий купити одиницю товару, що відображає, по суті, головний принцип ціноутворення.

Ціни у діяльності промислового підприємства виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, стимулюючу, розподільчу. Обліково-вимірювальна функція ціни є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів промислової продукції або надання відповідних послуг. Стимулюючу функцію ціни використовують для мотивації підвищення ефективності підприємницької діяльності, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному з учасників товарообмінного процесу. Розподільча функція ціни зводиться до того, що за її допомогою у разі відхилення від вартості продукції здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб'єктів господарювання та населення.

Виважена політика ціноутворення на ринку промислової продукції дає можливість підприємству: розширювати номенклатуру та асортимент продукції; підвищувати якість продукції та надання послуг; визначати ефективну структуру та методи управління виробництвом; вдало сегментувати ринок та формувати взаємовигідні відносини зі споживачами; забезпечувати економічну стійкість підприємства у ринковому середовищі; зміцнювати фінансовий стан підприємства в умовах невизначеності й ризику.

Модель процесу ціноутворення передбачає наступні етапи ( рисунок.):

1. Визначення цілей цінової політики.

2. Розроблення стратегій ціноутворення, тобто програм, планів, шляхів досягнення сформульованих цілей з визначенням необхідних заходів, ресурсів, кола виконавців, умов та термінів виконання, механізмів мотивації та контролю.

3. Оцінка витрат виробництва. Хоч успіх досягається на ринку, але починається й визначається він безпосередньо на підприємстві. У цьому зв’язку конче необхідно прискіпливо ставитися до структури технологічної трудомісткості, витрат в управлінській сфері.

4. Виявлення чинників, які впливають на ціну, стосується насамперед попиту, кон’юнктури ринку, стану економіки, політико-правової системи, рівня культури, посередників, конкурентів, техніко-економічних параметрів, вартості сировини, основних та допоміжних матеріалів, вузлів й агрегатів.

5. Вибір методу ціноутворення, що дає змогу отримати декілька варіантів можливого рівня цін.

6. Встановлення остаточної ціни пов’язано з необхідністю повного покриття усіх витрат на виробництво, розподілом та збутом продукції, а також забезпеченням отримання певної норми прибутку для розширеного відтворення.

7. Коригування рівня цін як складової цінової стратегії підприємства, що пов'язано з наданням оптовим та/чи роздрібним торговцям або безпосередньо споживачу відповідних знижок в обмін на послуги або своєчасну оплату товару.

8. Оцінювання та контроль цін передбачає внесення відповідних змін до цінової політики, що дає можливість більш результативно здійснювати реалізацію товару.

Модель процесу ціноутворення

Класифікація цін. Загальну класифікацію цін показано на рис. 7.2. Система цін - це єдина, упорядкована сукупність видів цін, які обслуговують та регулюють економічні відносини між учасниками національного та світового ринків. Представлене поле цін можна класифікувати за певними, ознаками, критеріями, а саме: 1) за стадіями ціноутворення; 2) за умовами постачань; 3) за характером цінової інформації; 4) за сферою обслуговування національної економіки; 5) за ступенем участі держави у ціноутворенні.

Диференціація цін за стадіями ціноутворення відображає кількісний взаємозв'язок між цінами, які формуються під час руху товару (послуги) від виробника до кінцевого споживача (рис. 14.2).

Ціна виробника продукції (оптова ціна) формується на стадії виробництва продукції (послуги), має проміжний характер і з одного боку, компенсує витрати на виробництво (собівартість), а з другого - забезпечує плановий прибуток підприємству. Відпускна ціна продукції підприємств виробничої сфери формується, як правило, на підставі оптової ціни підприємства і зазвичай включає два непрямих податки: акцизний збір і податок на додану вартість (ПДВ). В Україні використовують три види непрямих податків: акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), ввізне (імпортне) мито. У світовій податковій практиці використовуються такі форми універсальних акцизів: 1) податок з продажу, який застосовувався у сфері оптової та роздрібної торгівлі; 2) податок з обороту, який стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів; 3) ПДВ, який сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує чіткого визначення об’єкта оподаткування - доданої вартості, яким може виступати: 1) заробітна плата плюс прибуток; 2) виручка від реалізації мінус матеріальні витрати.

Встановлення ціни регулюється такими загальноприйнятими методами: 1) на основі витрат виробництва; 2) на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку; 3) на основі ціннісної значущості товару; 4) з орієнтацією на конкурентів; 5) параметричними методами.

Визначення ціни на основі витрат виробництва

Ціну продукції встановлюють на основі витрат виробництва, до яких додається націнка або розрахунковий прибуток. Формула розрахунку ціни (Ц) має вигляд:

, (14.1)

де С – середня собівартість виробництва; П – націнка або прибуток, що встановлюється підприємством з урахуванням граничного рівня рентабельності.

Розрізняють такі методи встановлення ціни товару на основі витрат виробництва: а) методом повних витрат виробництва; б) методом граничних витрат виробництва; в) метод доходу на капітал.

14.6. Собівартість послуг цивільної авіації

Собівартість транспортної продукції є важливою і специфічною економічною категорією транспорту, яка відображає у сукупності виробничі відношення транспорту з іншими галузями народного господарства, транспортних підприємств та його працівників. Наявність даної економічної категорії - об’єктивна необхідність виробництва, яку обумовлено дією закону вартості, наявністю товарно-грошових відносин, дією ринкового механізму, внутрішньогосподарського розрахунку транспортних підприємств.

Для транспорту, крім розглянутих економічних категорій, слід розрізняти такі поняття: поточні, або експлуатаційні витрати, собівартість перевезень, повні експлуатаційні витрати та собівартість доставки, транспортні витрати, транспортні витрати народного господарства.

Експлуатаційні витрати - це поточні витрати транспортних підприємств на загальний обсяг продукції, виконаної за якийсь відрізок часу (місяць, квартал, рік). Експлуатаційні витрати підприємства пов’язані з власними витратами на купівлю матеріалів, на паливо й електроенергію, амортизацію основних фондів, оплату праці і т.і.

Експлуатаційні витрати, віднесені до одиниці продукції, називаються “собівартістю перевезень”. На транспорті термін “собівартість перевезень” вживається у випадку, коли мова йде про поточні витрати на одиницю продукції (собівартості одиниці продукції).

На відміну від транспорту у промисловості термін “собівартість продукції” вживається переважно для виразу суми витрат на виробництво певного обсягу продукції. А термін “собівартість одиниці продукції” вживається по відношенню до питомої ваги витрат.

На транспорті розрізняють собівартість вантажних перевезень, що вимірюються у гривнях на тонокілометр, або на 1 т вантажу; пасажирських - у гривнях на пасажирокілометр. При визначенні загального показника приймаються до рахунку сумарні експлуатаційні витрати на вантажні та пасажирські перевезення.

Термін “собівартість транспортної продукції” можна вживати за аналогією з промисловістю для відображення загальної суми поточних витрат. У цьому випадку він буде рівнозначний поняттю “експлуатаційні витрати”.

Транспортні підприємства у собівартість перевезень включають поточні витрати тільки з безпосереднього переміщення вантажів та пасажирів. Витрати за межами підприємств на операції з передання вантажів від одного виду транспорту до іншого у пунктах перевалки (на виконання операції по пересадці пасажирів), на вантажно-розвантажувальні роботи, операції прийому та видачі вантажів у початкових та кінцевих пунктах транспортного процесу до собівартості перевезень не включаються. Виняток складає повітряний транспорт, де витрати на вантажно-розвантажувальні роботи включаються до собівартості авіаперевезень. Ці витрати на повітряному транспорті мають невелику питому вагу.

На відміну від “експлуатаційних витрат”, “повні експлуатаційні витрати” включають усі поточні витрати з переміщення вантажів і пасажирів. Повні експлуатаційні витрати віднесені до одиниці транспортної продукції або до тони вантажу, або до пасажиру, називаються собівартістю доставки. Інколи застосовують точніший термін - “експлуатаційні витрати на доставку тони вантажу (пасажира)”. Цей вимірювач рівня поточних витрат дуже важливий для правильного визначення порівняльної ефективності перевезень різних видів транспорту.

До собівартості перевезень (робіт, послуг) включаються витрати трудових і матеріальних ресурсів, витрати на відтворення основних виробничих фондів та інші поточні витрати, пов’язані з підготовкою та здійсненням перевезень (робіт, послуг).

До складу витрат, що включаються до собівартості перевезень (робіт, послуг), належать витрати:

- безпосередньо обумовлені технологією та організацією процесів перевезень вантажів і пасажирів, інших робіт та послуг, що виконуються транспортними підприємствами, і пов’язані із забезпеченням необхідної їх якості та безпеки руху, включаючи витрати на контроль за процесами перевезень і якістю робіт та послуг;

- пов’язані з платнею за використання природних ресурсів у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів, за викиди та зкиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу у межах лімітів;

- некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням процесу перевезень та технології інших робіт, організацією виробництва і покращенням якості перевезень з використанням нематеріальних активів;

- на винахідництво і раціоналізацію, проведення дослідно-експериментальних робіт, виготовлення та випробування моделей та зразків, виплати авторських винагород тощо;

- на обслуговування процесу перевезень: забезпечення паливом, енергією, матеріалами, інструментом, пристроями та іншими засобами і предметами праці, підтримання основних виробничих фондів у робочому стані (витрати на технічний огляд та обслуговування, на проведення поточного, середнього та капітального ремонтів або на створення резерву на ремонт основних фондів);

- забезпечення виконання санітарно-гігієнічних вимог, забезпечення протипожежної та сторожової охорони, інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної експлуатації підприємств, а також нагляду та контролю за їх діяльністю;

- на забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки;

- поточні витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, витрати на поховання екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод, інші види поточних витрат на природозбереження;

- пов’язані з управлінням перевезень (робіт, послуг: утримання працівників апарату управління підприємства та його структурних підрозділів, матеріально-технічне забезпечення їх діяльності, оплата службових відряджень, оплата консультаційних та інформаційних аудиторських послуг, утримання та обслуговування технічних засобів управління і т.ін.);

- пов’язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів;

- пов’язані з передбаченим чинним законодавством набором робочої сили;

- суми нарахованих зборів (обов’язкових платежів), від суми витрат на оплату праці та інших виплат працівникам, у тому числі збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

- збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; збір на обов’язкове соціальне страхування; збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

- платежі на обов’язкове страхування майна підприємства. що належить до складу основних виробничих фондів, а також окремих категорій працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг), безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя та здоров’я, передбачених законодавством;

- на сплату відсотків за короткотермінові позички банків, одержання яких пов’язане з поточною виробничою діяльністю;

- на сплату послуг банків за виконання відповідно до укладених угод торгівельно-комісійних (факторингових) операцій з платіжними документами;

- пов’язані зі зберіганням, навантаженням, пакуванням та транспортуванням продукції до станції (порту, пристані) відправлення, крім тих випадків, коли ці затрати відшкодовуються покупцями понад тарифи (ціни) на перевезення (роботи, послуги), оплата послуг транспортно-експедиційних та посередницьких організацій, комісійні збори, вивізне (експортне) мито, митний збір, реклама перевезень (робіт, послуг);

- на відтворення основних виробничих фондів, що включаються до собівартості перевезень (робіт, послуг) у формі амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення від вартості основних фондів, у тому числі у формі прискореної амортизації активної їх частини;

- податки, збори та інші обов’язкові платежі, передбачені законодавством, у тому числі відрахування до державного іноваційного фонду, на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг, місцеві податки та збори, тощо;

- інші витрати, що включаються до собівартості перевезень (робіт, послуг) відповідно до законодавства, зокрема втрати внаслідок технічно неминучого браку, на операції зі скляною тарою, нестачі матеріальних цінностей на виробництві та на складах у межах норм природного збутку, виплата відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням їм трудових обов’язків, виплата звільненим працівникам вихідної допомоги та середнього заробітку.

Експлуатаційні витрати, пов’язані зі здійсненням перевезень (робіт, послуг) відповідно до їх економічного змісту групуються за такими елементами:

- матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів);

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

- інші витрати.

Це групування є єдиним для усіх видів транспорту.

В основі методики калькулювання собівартості перевезень полягає принцип групування витрат на прямі та побічні. На автомобільному транспорті наряду з цим використовується принцип ділення витрат на залежні (змінні) та незалежні (постійні) від розмірів руху.

На підприємствах цивільної авіації застосовуються такі методи розрахунку собівартості перевезень:

1. На основі загальної суми витрат і загального обсягу перевезень.

2. На основі собівартості льотної години і годинної продуктивності польотів повітряних суден (ПС).

3. На основі собівартості транспортних операцій.

4, На основі собівартості літако-кілометру.

Кожний з цих методів має своє цільове призначення, сферу застосування і недоліки.

На основі загальної суми витрат і обсягу перевезень у підприємствах ЦА визначається середня собівартість продукції за планом і звітом щоквартально і у цілому за рік видповідно до інструкції з калькулювання і обліку експлуатаційних витрат за видами авіації і робіт ЗАНХ нетранспортного застосування і офіційною звітністю.

Класифікація методів визначення собівартості продукції.

МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ	ПРИЗНАЧЕННЯ МЕТОДІВ
На основі загальної суми витрат і загального обсягу продукції	· Визначення середньої собівартості перевезень, робіт, послуг на рівні підприємства галузі · Розрахунок середньогалузевої собівартості авіаперевезень і робіт з міжтранспортного застосування за типами ПС
Через собівартість льотної години та годинну продуктивність польотів ПС	· Визначення рентабельності перевезень і експлуатації ПС · Визначення економічно раціональних сфер застосування типів ПС, що знаходяться у експлуатації · Оптимальний розподіл ЛВП по лініях та місцях базування
Через собівартість транспортних операцій	· Оперативний аналіз собівартості продукції з використанням ЕОМ · Визначення економічно раціональних сфер застосування авіаційного транспорту у ЕТС України · Удосконалення господарського розрахунку, науково обгрунтована побудова цін (тарифів) на продукцію
На основі собівартості літако-кілометру	· Економічна оцінка ефективності вітчизняних ПС у порівнянні з закордонними

На авіаційному транспорті собівартість продукції (робіт, послуг) калькулюється за такими економічними видами діяльності:

- перевезення (їх виконують авіакомпанії або авіапідприємства);

- аеропортове обслуговування повітряних суден, пасажирів та вантажів (ці роботи виконує аеропорт або авіапідприємство);

- аеронавігаційне обслуговування повітряних суден (виконується підприємствами, що забезпечують управління повітряним рухом у межах повітряного простору України);

- забезпечення послугами зв’язку та технічним обслуговуванням засобів зв’язку та радіоелектронного обладнання (виконується спеціалізованими підприємствами цивільної авіації або аеропортами);

- продаж перевезень та робіт із ЗАНГ (виконується авіакомпаніями, авіапідприємствами, агентствами, аеропортами);

- матеріально-технічне забезпечення ті інші види діяльності, що безпосередньо забезпечують перевезення та роботи із ЗАНГ (можуть виконуватися спеціалізованими підприємствами цивільної авіації);

- інші види діяльності, що не мають безпосереднього відношення до основної діяльності авіаційного транспорту.

Вартість матеріальних ресурсів формується виходячи з цін їх придбання на день оприбуткування (без урахування податку на додану вартість, за винятком передбачених законодавчими актами випадків), включаючи націнки та комісійні винагороди постачальницьким та зовнішньоекономічним організаціям, вартість послуг товарних бірж, брокерські послуги, суму мита і митних зборів, витрати на транспортування, зберігання та доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До елементу “ Витрати на оплату праці” належать:

- витрати на виплату основної та додаткової заробітної платні, обчислені згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, включаючи будь-які види грошових та матеріальних доплат;

- виплати, передбачені законодавством про працю, за невідпрацьований на виробництві (неявочний) час: оплата щорічних відпусток; оплата праці працівників, яким не виповнилося 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи; оплата перерв працюючим матерям для годування дитини; оплата часу, пов’язаного з проходженням обов’язкових медичних оглядів, виконанням державних обов’язків, винагорода за передбачену законодавством вислугу років, інші виплати;

- витрати, пов’язані з підготовкою (навчанням) та перепідготовкою кадрів;

- виплати громадянам за виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру;

- виплата звільненим працівникам вихідної допомоги та середнього заробітку;

- вартість безкоштовно наданих працівникам комунальних послуг продуктів харчування, витрати на оплату безкоштовно наданого житла (суми грошових компенсацій за ненадання безкоштовного житла, комунальних послуг тощо), що відповідно до чинного законодавства безкоштовно надаються працівникам окремих галузей;

Дата добавления: 2014-01-04