Виникнення та суть страхування життя

Страхування життя як вид особового страхування з’явилося в Європі наприкінці XVII ст. спочатку як додаток до морського страхування, коли поряд зі страхуванням кораблів і вантажів почали укладати договори страхування життя капітанів кораблів. У 1663 р. англійський підприємець Джеймс Додсон створив власне товариство зі страхування житія. В основу діяльності товариства було покладено методи наукової статистики. Д. Додсон розрахував середній вік і кількість померлих за рік у Лондоні та застосував ці дані для визначення розміру страхових премій. У 1740 р. в Англії була створена перша спеціалізована страхова компанія зі страхування життя.

У наш час в економічно розвинутих країнах страхові надходження від цього виду страхування становлять від 4 % ВВП у США до 10 % ВВП в Японії. В Україні цей показник становить всього 0,1%.

Особливостями договорів страхування життя є:

1) на відміну від усіх ризикових видів особового страхування, у страхуванні життя ймовірність настання страхових випадків завжди дорівнює 1, тобто виплата страхової суми здійснюється за будь-яких обставин;

2) договори страхування життя укладаються виключно на довгостроковий період;

3) всі види страхування життя проводяться тільки в добровільній формі;

4) страховим випадком може бути подія, яка не має ознак шкоди, а навпаки є радісною та бажаною (наприклад, вихід на пенсію, весілля, вступ до вищого навчального закладу тощо).

Страхування життя як вид особового страхування, передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику (застрахованій особі, вигодонабувачу або іншим третім особам, які мають право на отримання страхової виплати за чинним законо­давством) при настанні подій, що визначені умовами договору страхування. Такими подіями можуть бути:

а) дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору;

б) смерть застрахованої особи;

в) досягнення застрахованою особою пенсійного віку або віку, який визначений у договорі страхування;

г) настання події у житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорі страхування.

У межах ліцензії на страхування життя вітчизняні страхові компанії реалізують такі основні види страхових програм:

1) змішане страхування життя;

2) страхування до вступу у шлюб (весільне страхування);

3) пенсійне страхування.

2. Змішане страхування життя.

Змішане страхування життя передбачає укладення такого договору страхування, в якому страхувальник одночасно страхує своє життя (страховим випадком визнається смерть або дожиття до визначеного віку) і страхується від нещасних випадків (страховими випадками визнаються - опіки, обмороження, утоплення, травми та ін.), що можуть настати в період дії договору змішаного страхування життя.

Страхувальниками в цьому виді страхування є тільки фізичні особи. Договори змішаного страхування життя укладаються з громадянами віком від 16 до 75 років строком на 3, 5, 10, 15 або 20 років. Розмір страхової суми визначає страхувальник.

При дожитті до закінчення договору страхування страхувальник отримує повну страхову суму, на яку було укладено договір, незалежно від того, отримував він страхові суми у зв'язку з нещасними випадками впродовж дії договору, чи ні. У разі смерті застрахованого в період дії страхового договору страхова сума в розмірі 100% виплачується правонаступнику, зазначеному в договорі страхування.

3. Страхування до вступу у шлюб.

У страхуванні до вступу у шлюб договір може бути укладено на користь дітей, котрі постійно проживають в Україні. Вік дитини на день підписання договору не може перевищувати 15 повних років. Страхова сума виплачується застрахованому при його вступі до законного шлюбу; при не вступі до шлюбу страхова сума виплачується по дожитті застрахованого, як правило, до 21 року.

4. Пенсійне страхування.

Пенсійне страхування призначене для охорони матеріальних інтересів громадян, зокрема для стабілізації рівня життя при дожитті до похилого віку.

Сьогодні в Україні запроваджено сучасну пенсійну систему, яка базується на трьох незалежних один від одного рівнях, два з яких – обов’язкові, а один – добровільний.

Перший рівень – це солідарна система, в якій усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам.

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (вводиться в дію з 1 січня 2009 року), відповідно до якої частина обов’язкових пенсійних відрахувань (до 7% від заробітної плати працівника) буде спрямована до Накопичувального фонду на персональні рахунки громадян. Ці кошти будуть інвестуватися в національну економіку, а інвестиційний дохід збільшуватиме розмір майбутніх пенсійних виплат. Однак обов’язкові внески до Накопичувального фонду будуть здійснювати особи, яким на 1 січня 2009 року ще не виповниться 40 років.

Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення.

Недержавне пенсійне забезпечення – це фінансовий продукт, метою якого є забезпечення високого рівня життя громадян у період їхнього пенсійного віку. Таке забезпечення широко поширене в розвинених державах світу, а з 01.01.2004 впроваджується в Україні.Відповідно до чинного законодавства недержавне пенсійне забезпечення (третій рівень пенсійної системи) здійснюється:

- недержавними пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів;

- страховими організаціями шляхом укладення договорів пенсійного страхування;

- банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень.

Пенсійне страхування - це одна з програм страхування життя, у якій передбачається обов’язок страховика здійснити пенсійну страхову виплату згідно з договором пенсійного страхування у разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку або віку, встановленого договором страхування. Відповідальність страхової компанії за договорами пенсійного страхування може бути розширена за домовленістю сторін. Так, додатково до умов договору страхування страхова компанія може взяти на себе відповідальність здійснити виплати в разі настання нещасного випадку або смерті страхувальника (застрахованого). Страхова компанія може надати страхувальникові можливість укласти договір страхування на користь іншої особи.

Індивідуальні договори пенсійного страхування укладаються з дієздатними громадянами з урахуванням віку, статі і незалежно від стану здоров’я. Час початку виплати додаткової пенсії може бути пов’язаний з настанням пенсійного віку, а також визначений за домовленістю сторін.

Страхова сума обумовлюється при укладанні договору страхування. При її визначенні враховується розмір поточних виплат, що їх має здійснити страхова компанія. Крім цих основних виплат, у договорі страхування можуть бути передбачені й додаткові виплати, які є наслідком участі страхувальника у прибутку страхової компанії. Страхувальникові надається право сплатити страхові платежі за один раз або періодичними внесками. Розмір страхових внесків залежить від страхової суми, віку й статі страхувальника (застрахованої особи).

Пенсія залежно від змісту договору страхування може бути виплачена страховиком протягом життя застрахованого або упродовж визначеного періоду. Але можливі випадки, коли застрахований не дожив до моменту виплати пенсії або отримував її лише протягом дуже малого періоду. У цих випадках відповідно до умов страхування страхова компанія або виплачує вигодонабувачу (спадкоємцям) певну кількість пенсій (яка визначається під час укладення договору страхування), або різницю між обумовленою кількістю пенсій і сумою, яка вже була сплачена застрахованому за його життя. При укладенні договору страхування встановлюється порядок виплати пенсій (щомісячно, за кожен рік тощо).

ЛЕКЦІЯ 4. СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ.

План лекції.

1. Суть, форми та види страхування від нещасних випадків.

2. Добровільне страхування від нещасних випадків.

3. Обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

Ключові слова: страхування від нещасних випадків, страхування від нещасних випадків на транспорті, встановлення інвалідності, встановлення непрацездатності

1. Суть, форми та види страхування від нещасних випадків.

Страхування від нещасних випадків, на відміну від страхуван­ня життя, є ризиковим видом страхування. За формою проведення страхування від нещасних випадків може бути обов’язковим (наприклад, страхування від нещасних випадків на транспорті) та добровільним, а добровільне відповідно – індивідуальним та ко­лективним.

При укладенні договорів добровільного страхування від нещасних випадків страхові компанії від враховують низку факторів: 1) професію та умови роботи; 2) вік та стан здоров’я; 3) заняття спортом, хобі, керування автомобілем (мотоцик­лом) та інші заняття застрахованого.

Найважливішим критерієм відбору ризику та визначення страхових тарифів є професія. У правилах страхування від нещасних випадків виділяють, як правило, чотири групи ризику професій:

1 група – офісні працівники та персонал, що не залучений до промислового виробництва;

2 гpyпa – особи, що зайняті в процесі виробництва (машинобудівельна, деревообробна, легка промисловість), будівельни­ки, працівники залізничного, річкового транспорту, водії;

3 група – працівники металургійної, нафтової та газової промисловості, морського та океанського транспорту, мото­циклісти;

4 група – робітники галузей з підвищеним ступенем небез­пеки (підривники, працівники хімічного виробництва, водолази, електрики високовольтних ліній, пожежники тощо).

2. Добровільне страхування від нещасних випадків.

Об’єктом страхування виступає життя, здоров’я та працездатність фізичних осіб. Не можуть бути застрахованими, як правило, такі особи:

· віком до 1-го та більше 65-70 років;

· хворі алкоголізмом, наркоманією, на СНІД;

· з важкими нервовими захворюваннями (пухлина головного мозку, енцефаліт, гостре порушення мозкового кровообігу та ін.) та психічно хворі;

· інваліди I і II груп, непрацюючі інваліди III групи.

Нещасним випадком визнається раптова, незалежна від волі застрахованої особи подія, яка призвела до втрати здоров’я або смерті цієї особи, а саме:

- опіки, обмороження, утоплення;

- гострі отруєння газами та хімічними речовинами;

- травми, поранення від холодної та вогнепальної зброї.

Нещасними випадками, як правило, не визнаються події, які сталися внаслідок:

- військових дій, страйків, громадянських заворушень (якщо застрахована особа приймала в них участь на стороні ініціаторів);

- алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння;

- навмисного заподіяння собі тілесних ушкоджень;

- роби вчинення або вчинення самогубства;

- занять активними видами спорту чи участі в спортивних заходах (якщо це не було обумовлено зі страховиком) та ін.

Страхова сума встановлюється за згодою сторін і залежить від фінансових можливостей страхувальника, однак страховик визначає її мінімальний розмір. Страхові тарифи встановлюється страховою компанією в залежності від категорії осіб, які підлягають страховому захисту:

· діти, школярі, студенти;

· працівники в залежності від виду діяльності;

· пенсіонери;

· туристи;

· особи, що проживають в готелях та ін.

Виплата страхової суми (її частини) здійснюється страховиком у таких розмірах:

- у разі смерті застрахованої особи – 100% правонаступнику, вказаному в договорі;

- при встановленні інвалідності – певний відсоток від страхової суми в залежності від групи інвалідності;

- при тимчасовій втраті працездатності – певний відсоток від страхової суми за кожен день непрацездатності.

3. Обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків

на транспорті.

Здійснюється відповідно до Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. N959, з урахуванням змін, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2008 р. N125. Відповідно до Положення застрахованими вважаються:

- пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

- працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі - водії), а саме водії автомобільного, електротранспорту: машиністів і помічників машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів), кондукторів, працівники бригад медичної допомоги та ін.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки; водії - тільки на час обслуговування поїздки.

Страховий платіж по обов’язковому особистому страхуванню утримується з пасажира транспортною організацією, яка має агентську угоду із страховиком, на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 1,5 відсотка вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення до 3 відсотків вартості проїзду.

При страхуванні пасажирів усіх видів транспорту міжнародних сполучень страховий платіж включається у вартість квитка і утримується з пасажира перевізником у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду в національній валюті України.

У разі коли квиток повністю реалізується за іноземну валюту, страховий платіж включається у вартість квитка і утримується з пасажира у цій же валюті.

Кожному застрахованому транспортна організація, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка.

Страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали зі страховиком договори страхування.

Страховий платіж по обов’язковому особистому страхуванню водіїв на залізничному, автомобільному та електротранспорті визначається у розмірі до 1 відсотка страхової суми за кожного застрахованого.

Відносини між транспортними організаціями та страховиками щодо страхування пасажирів і водіїв визначаються укладеними між ними агентськими угодами та договорами страхування.

Розмір страхової суми для кожного застрахованого становить 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Страховики виплачують страхові суми:

а) у разі загибелі або смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті сім'ї загиблого або його спадкоємцю у розмірі 100 відсотків страхової суми;

б) у разі одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності:

I групи - 90 відсотків страхової суми;

II групи - 75 відсотків страхової суми;

III групи - 50 відсотків страхової суми;

в) у разі тимчасової втрати застрахованим працездатності за кожну добу - 0,2 відсотка страхової суми, але не більше 50 відсотків страхової суми.

Виплата страхової суми застрахованому здійснюється страховиком на підставі заяви застрахованого (його сім'ї або спадкоємця) про її виплату, акта про нещасний випадок, листа непрацездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалідності, у разі загибелі чи смерті застрахованого внаслідок страхового випадку - копії свідоцтва про смерть та документа про правонаступництво для спадкоємців, а також страхового поліса або документа, що його замінює (для пільгових категорій пасажирів документа, що підтверджує право на пільги).

Страхова сума виплачується не пізніше як через 10 діб з дня одержання необхідних документів через касу страховика або перераховується на розрахунковий рахунок, зазначений застрахованим у заяві, відповідно до рівня неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день виплати.

Страхова сума виплачується незалежно від виплат по державному соціальному страхуванню, соціальному забезпеченню та в порядку відшкодування збитків.

Мінтранс, підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана з експлуатацією транспортних засобів на залізничному, морському, внутрішньому водному, автомобільному і електротранспорті, постійно інформують пасажирів про порядок та умови здійснення обов'язкового особистого страхування, одержання страхової суми в разі нещасного випадку.

ЛЕКЦІЯ 5. МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ.

План лекції.

1. Суть, форми та види медичного страхування.

2. Безперервне страхування здоров’я.

3. Страхування здоров’я на випадок хвороби.

4. Медичне страхування осіб, що виїжджають за кордон.

Ключові слова: медичне страхування, медичні установи, безперервне страхування здоров’я, програми страхування, страхування здоров’я на випадок хвороби, асистанти

Дата добавления: 2013-12-13