Методическая разработка

ЮЖНЫЙ ФЕДЕРАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ

Шкала для оцінки результату одного спортсмена в різних станах або в різні періоди циклу або етапу підготовки:шкала ГЦОЛИФКа

Формула шкали:

Оцінка в балах =100*(1-(кращий результат - оцінюваний результат)/(кращий результата - гірший результат))

Кращий результат оцінюється в 100 очок, а гірший в 0 очок.

5. Тестування рухових якостей

Опис методів тестування, застосовуваних для біомеханічного контролю у фізичном вихованні й спорті, почнемо з тестів, що дозволяють оцінити рівень розвитку рухових якостей. На цій основі вчитель фізкультури або тренер може вибирати із числа відомих або самостійно створювати тести, необхідні йому в практичній роботі.

Біомеханічні тести витривалості дозволяють установити, який обсяг роботи людина може виконати і як довго може працювати без зниження ефективності рухової діяльності. Наприклад, при бігу з постійною швидкістю наступає момент, коли людей не може підтримати вихідну довжину кроку (компенсоване стомлення), а через ще якийсь час він змушений знизити швидкість (декомпенсоване стомлення) (мал. 27). Чим витриваліше людина, тем довше не наступає стомлення.

Замість швидкості можна програмувати довжину дистанції й вимірювати мінімальний час, за який людина виконує завдання. Цей тест аналогічний змагальній вправі в циклічних видах спорту.

Є й третій варіант тесту, коли обмежується тривалість вправи й вимірюється пройдена відстань. Відомо кілька різновидів цього тесту: 60-хвилинний біговий тест, 7-хвилинний тест для веслярів, різні варіанти тесту Купера (біговий, плавальний і т.п.).

Згідно із правилом зворотності рухових завдань усі три різновиди тесту на витривалість еквівалентні (табл. 6), тобто при тестуванні групи людей найбільш витривалі в одному із цих трьох тестів будуть найбільш витривалими й у двох інших.

Для тестування витривалості використовують не тільки циклічні локомоції, але й інші фізичні вправи, тому швидкість пересування — окремий випадок інтенсивності м'язової роботи, а пройдена відстань — окремий випадок обсягу виконаної роботи.

Рис. 27

Таблиця 6

Способи тестування витривалості, еквівалентні згідно із правилом оборотності рухових завдань

Задається	Виміряється	Обчислюється
Швидкість пересування	Граничний час підтримки швидкості	Пройдена відстань
V	∆t	S=V∆t
Тривалість вправи	Гранична відстань, переборене за даний час	Середня швидкість
∆t	S	V=S/∆t
Дистанція	Мінімальний час подолання дистанції	Середня швидкість
S	∆t	V=S/∆t

Тестування силових якостей здійснюється або у вправах статичного характеру, або в таких загальрозвиваючих вправах, де виконується локальна або регионарна м'язова робота.

У вправах статичного характеру мірою силових можливостей служить величина сили, що проявляється (Fo на мал. 14) і тривалість її утримання.

У випадку виконання загальрозвиваючих вправ визначається, скільки разів підряд людина може стиснути або розтягнути пружину динамометра, підтягтися, віджатися й т.п.

Конкретних вправ, у яких оцінюються силові якості, дуже багато. Це не дивно, адже руховий апарат людини містить у собі близько 600 м'язів, які по-різному взаємодіють у різних вправах.

Сила, що проявляється людиною, залежить від пози, від кута в суглобах. Вплив суглобного кута на силу, що проявляється, ілюструє мал. 28. зображений на ньому графік показує, що, наприклад, оптимальний кут у ліктьовому суглобі при втриманні вантажу близький до 80 градусів. У цьому випадку кут між напрмком тяги двоголового м'яза плеча й костями передпліччя близький до 90 градусів.

Вимір сили можна проводити при будь-якій величині суглобного кута. Важливо лише, щоб він завжди був тим самим.

Рис 28

Рис 29

Рис 30

Таблиця 7

Шкали для оцінювання силової підготовленості хлопчиків, підлітків і юнаків при підтягуванні на низькій поперечині (по Johnson, Nelson, 1974 р.), кількість раз

Вік, років

10	11	12	13	14	15	16	17	Про хо
16	20	15	20	20	25	25	32	100
7	7	7	9	10	11	13	14	90
5	5	5	7	8	10	11	12	80
4	4	4	5	7	8	10	10	70
3	3	3	4	6	7	9	9	60
2	2	2	3	5	6	7	8	50
1	1	1	2	4	5	6	7	40
1	1	1	1	3	4	5	5	30
0	0	0	0	2	3	4	4	20
0	0	0	0	0	1	2	2	10
0	0	0	0	0	0	0	0	0

Загальноприйнятим тестом силових якостей є підтягування на поперечині. Але далеко не кожний може підтягтися на високій поперечині. Тому корисний тест, у якому людина виконує як можна більшу кількість підтягувань на низькій поперечині (див. мал. 4) педагогічні шкали (табл. 7). З тою же метою можна використовувати «віджимання» (мал. 29) і інші загальнодоступні вправи (деякі з них описано в главі 12).

Завдання для самоконтролю знань

Намалюйте графіки, відповідні до цифр у таблиці; до якого типу відносяться ці шкали?

Тести швидкісних якостей діляться на три групи:

При тестуванні людина повинна продемонструвати:

1) найменший латентний час рухової реакції, тобто часовий інтервал між світловим або звуковим сигналом («стимулом») і початком рухової дії;

2) найбільшу швидкість одиночного руху (рукою, ногою і т.д.);

3) найбільший темп циклічних рухів (наприклад, боксерських ударів) або найбільшу швидкість пересування (наприклад, у спринтерському бігу).

У кожній групі нескінченна безліч тестів. Який з них вибрати? Відповідати на це питання стало легше після того, як було встановлено, що результати в тестах однієї й тієї ж групи тісно взаємозалежні, а результати в тестах з різних груп не зв'язані між собою. Наприклад, людина може з більшим запізнюванням реагувати на сигнал стартера, але розвивати високу швидкість на дистанції. А в іншої людини може бути висока швидкість одиночного руху, але порівняно низька швидкість бігу. Але якщо хтось демонструє високу швидкість одиночного руху рукою, то й по швидкості одиночного руху ногою він випередить багатьох своїх однолітків.

Практична порада, що випливає зі сказаного, полягає в тому, що при тестуванні швидкісних якостей досить виміряти три показники (по одному з кожної групи).

Тестування швидкісно-силових якостей здійснюється у вправах, що дозволяють продемонструвати й силу, і швидкість. Для цього здавна використовували стрибки у висоту й у довжину з місця. Одна зі шкал, застосовуваних для оцінки результатів такого тестування, представлена в таблиці 8.

Навіть такий простий показник швидкісно-силових якостей, як висота вертикального стрибка з місця, приносить велику користь. Так, Каунсилмен пропонує використовувати його для виявлення природжених спринтерів і стаєрів у плаванні. Плавцям-чоловікам, що стрибають на висоту 41 см і нижче, він рекомендує спеціалізуватися на стаєрських дистанціях. А тим, хто стрибає вище 55 см,— на спринтерські.

Таблиця 8

Шкала для оцінки швидкісно-силових якостей по висоті вертикального стрибка в положенні руки за головою

(по Johnson, Nelson, 1974 р.)

Дівчата

Максимальна висота стрибка, см

97 і вище 44 і вище Відмінно

76—96 34—43 Добре

47—75 22—23 Задовольно

36—46 15—21 Погано

0—35 0—14 Дуже погано

ц

Час, з

Рис. 31 Динамограмма стрибка угору з місця (по В. А. Петрову,Ю. А. Гагину, Miller, Hay з оавт., перероблене); коефіцієнт реактивності рівний АТ_тР

де Р — вага тіла

Для більш глибокого аналізу швидкісно-силових якостей реєструють динамограму стрибка або іншої «вибухової» вправи (динамограма – графік зміни сили, що спостерігається, у часі) і обчислюють градієнт сили (тобто відношення збільшення сили до інтервалу часу, за який це збільшення відбулося, ∆F/∆t).

Градієнт сили неоднаковий на різних ділянках динамограми. Звичайно на початку руху він більше, чим наприкінці. Тому обчислюють швидкісно-силовий індекс — відношення різниці між максимальним і мінімальним значеннями сили, що проявляється, до величини часового інтервалу, за який ця зміна відбулася,

∆F м /∆t м ) (мал. 30).

Чим вище швидкісно-силова підготовленість, тим більше швидкісно-силовий індекс, тому що більша сила досягається за менший час.

При виконанні багатьох фізичних вправ доводиться долати силу ваги свого тіла.У цих випадках найбільш інформативний показник швидкісно-силових якостей — коефіцієнт реактивності. Коефіцієнт реактивності дорівнює швидкісно-силовому індексу, поділеному на вагу тіла (P),

∆F м /∆t м P

Приклад підготовки динамограми до обчислення коефіцієнта реактивності наведений на мал. 31.

Тестування гнучкості найчастіше пов'язане з виміром кутів між ланками тіла (мал. 32).

Робиться це гоніометрами (кутомірами). Існують і інші методи контролю над гнучкістю (мал. 33).

Гнучкість займає особливе місце серед рухових якостей. Тим, хто займається в групах здоров'я й керує ними, особливо важливо пам'ятати, що «втрата гнучкості рівносильна початку старості»? Для щоденного контролю над гнучкістю рекомендуються нахили вперед із прямими ногами, які виконуються на сходинці, до якої вертикально приставлена лінійка із сантиметровими розподілами (мал. 34). Гнучкість оцінюється за відстанню від кінчиків пальців руки до опори. 1 см на лінійці відповідає одному очку. Нормальною вважається гнучкість, оцінювана в нуль очків; у цьому випадку випробуваний дістає кінчиками пальців до опори. Якщо, не згинаючи колін, вдається дотягтися ще нижче, гнучкість оцінюється тем або іншим позитивним числом очків. У людини, що не дотяглася до опори, оцінка гнучкості негативна. Наприклад, мінус 25 очків одержує той, у кого в положенні нахилу кінці пальців на 25см вище опори.

Розрізняють активну й пасивну гнучкість. Активну гнучкість людей демонструє сам, без сторонньої допомоги. Пасивна гнучкість проявляється при допомозі зовнішньої сили. Зрозуміло, що пасивна гнучкість вище активної.

6. Автоматизація біомеханічного контролю

Біомеханічний контроль можна здійснювати по-різному. Найпростіше — спостерігати й записувати результати спостережень. Але при цьому багато чого буде упущено й ніхто не зможе поручитися за точність отриманих результатів.

Набагато плодотворніше, хоча й складніше, автоматизований контроль. Сьогодні процес «живого споглядання», спостереження за об'єктом дослідження немислимий без використання вимірювальної апаратури.

Усі вимірювальні системи в біомеханіці містять у собі датчики біомеханічних характеристик з підсилювачами й перетворювачами, канал зв'язку і обладнання, що реєструє. В останні роки все частіше використовують запам'ятовувальне й обчислювальне обладнання, що значно розширює можливості педагога. Для підвищення точності біомеханічного контролю залучаються всі новинки інженерної думки: радіотелеметрія, лазери, ультразвук, інфрачервоне випромінювання, радіоактивність, телебачення, відеомагнітофони, обчислювальна техніка.

6.1. Датчики біомеханічних характеристик

Датчик — перша ланка вимірювальної системи. Датчики безпосередньо сприймають зміни вимірюваного показника й закріплюються або на тілі людини, або поза ним.

Датчик, що закріплюється на людині, повинен мати мінімальну вагу й габарити, високу механічну міцність, зручність кріплення й разом з тим не повинен стискувати рухів і створювати якого-небудь дискомфорту. На тілі людини розміщуються: маркери суглобів (мал. 35, 36), электромиографичні електроди (див. мал. 3), датчики суглобного кута й прискорення (мал. 37).

Але вже давно помічене, що точність біомеханічного контролю вище, якщо рухи людини нічим не стиснуті. Тому біомеханічні датчики намагаються розміщати на спортивному обладнані, щоб умови, у яких здійснюється контроль, не відрізнялися від природніх умов тренувань і змагань.

Популярними стали динамографичні платформи. Вони встановлюються потай у секторі для стрибків або метань, під покриттям бігової доріжки, гімнастичного помосту, ігрового майданчика й т.п. Найбільш вдосконалені динамоплатформи дозволяють виміряти всі три складові сили (вертикальну й дві горизонтальні), а також момент сиди при скручуванні у точці прикладення сили, причому результат виміру не залежить від того, до якої точки прикладена сила.

Чутливими елементами в динамографичній платформі служать п'єзоелектричні датчики (схожі на той, що перебуває у звукознімачі електропрогравача) або меньш хрупкі датчики сили — тензометричні (тензодатчики).

Рис 37

Тензодатчики застосовуються для виміру сили в багатьох видах спорту. У гімнастиці їх наклеюють на поперечину, бруси, кільця, ручки коня і т.д. У важкій атлетиці — на гриф штанги. У стрілковому спорті й біатлоні— на спусковий гачок, ложе й приклад. У веслуванні — на конус кочета або весло (між рукояткою й кочетом), на підніжку й на банку. У велосипедному, ковзанярському й лижному спорті для виміру сили небагато видозмінюють конструкцію педалі, ковзана, лижі й лижного ціпка, причому ці зміни ніяк не позначаються на природній техніці рухів. У легкій атлетиці застосовують тензостельки, які вкладають у спортивне взуття. Цікаво, що з'явилися кроссовки з тензостельками й мініатюрним комп'ютером, який автоматично підраховує темп і силу відштовхування й сигналізує людині, що тренується, якщо сила відштовхування й частота кроків вище або нижче оптимальної.

Рис 38

Тензодатчики використовують не тільки для виміру сили, але й для виміру прискорення, а також для реєстрації коливань тіла (мал. 38). У цьому випадку тензодатчики наклеюють на вертикальний стрижень, що з'єднує центри нижнього й верхнього майданчика стабилографичної платформи. Стабилограма показує, наскільки велика здатність людини зберігати стійкість тіла, яка служить важливим фактором досягнень у гімнастиці, акробатиці, веслуванні, фігурному катанні і т.д. Крім того, стабилографія корисна при лікуванні людей з порушеною здатністю зберігати рівновагу, при тестуванні стану нервової системи (наприклад, перед змаганнями).

Подібно тензодатчикам, не спотворюють природніх рухів і фотоелектричні датчики, у яких електричний струм виникає під дією світла. Вони використовуються для виміру швидкості ходьби й бігу. Бігун (а також ковзаняр, лижник і ін.) під час руху перериває світлові промені, що падають на фотоелементи (мал. 39). Оскільки кожна оптронна пара (джерело світла — фотоелемент) перебуває на певній відстані (S) від наступної, а час (∆t) подолання цієї відстані виміряється, легко обчислити середню швидкість на цьому відрізку дистанції:

V=S/∆t

Рис 39

Якщо джерело світла (наприклад, лазер) дає вузькоспрямований промінь, то можна виміряти тривалість і довжину кожного кроку. Ця інформація корисна при підготовці спринтерів, стрибунів і барьеристов.

6.2. Телеметрія й методи реєстрації біомеханічних характеристик

Для того щоб використовувати інформацію від біомеханічних датчиків, її потрібно передати по телеметричному каналу й зареєструвати.

Термін «телеметрія», складений із грецьких слів tele — далеко й metron — міра, означає «вимір на відстані». Інформацію про результати вимірів можна передавати по проводах, по радіо, за допомогою променів світла й інфрачервоних (теплових) променів.

Провідна телеметрія проста й стійка при перешкодах. Її основний недолік - неможливість передавати по проводах сигнали з датчиків, розміщених на тілі людини, що перебуває в русі. Тому провідну телеметрію слід використовувати в комбінації з динамографичною платформою або стаціонарно встановленим спортивним обдаднанням, оснащеним датчиками біомеханічних характеристик.

Приведемо приклад. Для реєстрації динамограми воднолижника (мал. 40) потрібно приклеїти тензодатчики до встановленої на кормі катера вертикальній стійці. До верхньої частини стійки прикріплюється кінець фала, за інший кінець якого тримається воднолижник. У цьому випадку електричний сигнал від тензодатчиків до приладу, що реєструє (який також розміщений на катері) доцільно передати по проводах.

Радіотелеметрія — це галузь радіотехніки, що забезпечує передачу по радіо інформації про результати вимірів.

Радіотелеметрія дає можливість контролювати техніко-тактичну майстерність людини в природніх умовах рухової діяльності. Для цього він повинен нести на собі біомеханічні датчики й мініатюрне передавальне обладнання радіотелеметричної системи. Приклад радіотелеметричного запису біомеханічної інформації представлений на мал. 41. Зображені на ньому электромиограми отримані в легкоатлетичному манежі, під біговою доріжкою якого покладена прийомна антена радіотелеметричної системи.

Рис. 41. Радіотелеметричний запис электроміограм людини, що біжить:

' — більша сіднична м.; 2 — пряма м. стегна; 3 — латеральна широка м. стегна;; 4 — двоголова м. стегна; 5 — передня великогомілкова м.; 6 — икроножная м.; 7 — камбаловидная м.; одинарне косе штрихування —, робота що уступає; подвійне косе штрихування —, робота що долає (по І.М.Козлову)

Питання для самоконтролю знань

Які варіанти телеметрії можуть бути використані

для реєстрації сили відштовхування від опори: а) у лижних перегонах;

б) у стрибках у довжину;

в) у художній гімнастиці?

Реєстрація електричних сигналів, що містять інформацію про результати біомеханічного контролю, здійснюється самописами й індикаторами різних конструкцій. При записі результатів вимірів залишається документ (графік на папері, магнітний запис, фотографія й т.п.). На відміну від запису індикація полягає в сприйнятті одержуваної інформації зрительно або на слух.

Самописи допомагають довідатися, як один або відразу кілька вимірюваних показників змінюються в часі (див. мал. 40, 41). Але є й двохкоординатні самописи, що вичерчують графік залежності одного показника від іншого. Вони дають педагогові додаткові можливості. 'Гак, на мал. 42 поміщені автоматично накреслені залежності сили, що прикладається до весла, від горизонтального переміщення весла. Площа, обмежена такою кривою, пропорційна величині зовнішньої механічної роботи.

Завдання для самоконтролю й закріплення знань Піддайте останнє твердження критичному аналізу й доведіть його справедливість або помилковість.

Реєстрація зображення здавна приносить більшу практичну користь у фізичнім вихованні й спорті.

Спортивні змагання — захоплююче видовище. У таких видах спорту, як гімнастика й фігурне катання, успіх спортсмена прямо залежить від краси й виразності рухів. В інших видах спорту зовнішня картина рухів має хоча й другорядне, але теж дуже важливе значення, оскільки від неї залежить сила, швидкість і точність рухових дій. Та й у повсякденнім житті важливе вміння гарно рухатися.

Кінематику рухів реєструють оптичними методами, які безупинно удосконалюються починаючи з 1839 г., коли Франсуа Apaгo на засіданні Французької академії наук повідомив про відкриття фотографії («светописи»). Уже в 1882 г. Є. Ж. Марей установив перед об'єктивом фотоапарата обертовий диск із прорізами й уперше одержав на одній фотопластинці кілька поз людину, що рухається («хронофотограмму»).

Інше нововведення, назване згодом М. О. Бернштейном циклосъемкой, полягало в тому, щоб

реєструвати лише схематичне зображення тіла. Із цією метою на голові й суглобах людини або в певних точках спортивного снаряда закріплюють мініатюрні електричні лампочки або відбивачі світла (див. мал. 35, 36). При цьому на фотопластинці фіксується послідовність світних точок («циклограма»). З'єднавши точки, що відносяться до якого-небудь суглоба, одержимо траєкторію цього суглоба (мал. 43).

У міру вдосконалювання вимірювальної апаратури були освоєні стереозйомка, що дозволяє одержувати тривимірне зображення, і високошвидкісна зйомка, що дає можливість реєструвати швидкопротекающие процеси (мал. 44).

Різноманіття способів оптичних вимірів наочно ілюструє мал. 45. Зі слів, написаних на малюнку, можуть бути складені назви більшості відомих способів реєстрації зовнішньої картини рухів. Наприклад, низькошвидкісна площинна видеоциклозъйомка - це зйомка маркерів на тілі людини однією відеокамерою зі звичайною частотою кадрів.

Зверніть увагу, що сучасна відеотехніка поступово витісняє методи кіно- і фотовимірів. Завдяки відеозапису можливий ретельний і об'єктивний аналіз техніки й тактики. Це й потужний навчальний засіб. Відеомагнітофон дає можливість подивитися на себе з боку. Але ж «краще один раз побачити, чим сім раз почути». Багаторазовий перегляд відеозапису, стоп-кадр, уповільнене відтворення дозволяють виявити помилки й визначити шляхи їх усунення. Нарешті, відеозапис долговечнее кіноплівки. І при всіх цих гідностях сучасні кольорові відеомагнітофони (наприклад, «Електроніка ВМ-12») порівняно дешеві й загальнодоступні.

6.3. Біомеханічний контроль і ЕОМ

Біомеханічний контроль - необхідна, але дуже трудомістка робота. І це головна причина, чому він не застосовується в кожній школі й спортивній команді.

На мал. 46 схематично зображено 10 поз людини, що біжить, маса тіла якого 70 кг. Ці графіки отримані в результаті площинний циклозйомки. Вертикальні й горизонтальні координати шести суглобів, центру мас голови й кінчика стопи поміщено в таблицю 9.

Наведених даних досить для того, щоб обчислити швидкості й прискорення основних сегментів тіла, визначити координати загального центру мас у кожній позі, побудувати кінематичні графіки¹

¹ Кінематичними графіками прийнято називати графіки, які показують, як змінюються в часі координати, швидкості й прискорення частин тіла.

Завдання для самостійної роботи

Виконати всі перераховані розрахунки й побудови.

Виконавши це завдання, ви переконалися в тому, що трудомісткість біомеханічного контролю дійсно дуже велика. Але чимало часу пішло й на складання таблиці 9. А тепер уявіть собі, що всю необхідну інформацію ви одержали не затрачаючи праці, відразу після того, як досліджувана людина закінчила виконувати вправу. Чи не правда, це вже з області наукової фантастики? Проте сьогодні така фантастична можливість стала реальною, і трапилося це завдяки досягненням електронно-обчислювальної техніки.

Зі створенням ЕОМ, значення яких академік Н. Н. Моисеев порівнює зі скоренням вогню, зв'язаний найважливіший етап науково-технічної революції XX в. «Удосконалюючи протягом тисячоріч свої робочі органи й органи почуттів, людина до середини XX в. зберігала за своїм мозком функцію проміжної ланки між ними.

...Але при сучасному рівні розвитку науки й техніки розумове навантаження людини... стало величезним, а часом виснажливим й непосильним. Подальший розвиток людства зажадав «добудування» природньої системи керування — людського мозку... Із цієї потреби й народилася... електронно-обчислювальна техніка»

Як відомо, ЕОМ діляться на універсальні й спеціалізовані. Універсальні ЕОМ (у тому числі персональні комп'ютери) дають можливість вирішувати багато завдань біомеханічного контролю. У тому числі:

— обчислення й графічні роботи, подібні тим, що ви зробили, виконуючи завдання на с. 75 і більш складні;

— тестування рухових якостей;

— виявлення оптимальних варіантів техніки й тактики шляхом їхнього математичного й імітаційного моделювання на ЕОМ (див. мал. 23, 24);

— контроль над ефективністю техніки й тактики. Останнє проілюструємо представленими на мал. 47 результатами динамографичного контролю над симетричністю пози при стоянні людини. Такий контроль не тільки дозволяє дати корисні для здоров'я рекомендації, але й є необхідним при індивідуальному пошитті спортивного взуття. Малюнок показує, що два пальці лівої ноги не взаємодіють із опорою. Отже, під ці пальці слід покласти супінатор.

Навіть ці деякі приклади дають уяву про те, наскільки застосування обчислювальної техніки в біомеханічному контролі розширює можливості педагога. Недарма вміння користуватися ЕОМ називають другою грамотністю.

Контрольні питання

1. Які існують шкали вимірів? Розкрийте особливості кожної шкали.

2. Перелічите біомеханічні характеристики. Розкрийте призначення кожної з них.

3. Перелічите показники спортивно-технічної майстерності.

4. Що вам відомо про погрішності виміру?

5. Від яких показників залежить якість тесту? Розкрийте їх.

6. Як форма шкали педагогічних оцінок може вплинути на ріст спортивних досягнень?

7.Наведіть приклади тестів, що дозволяють оцінити рівень розвитку рухових якостей у вашому виді спорту.

8.Які датчики біомеханічних характеристик використовуються при біомеханічному контролі?

9.Як використовуються ЕОМ при проведенні біомеханічного контролю?

10. Розв'яжіть кросворд (мал. 48).

‍ УЧЕБНЫЙ ВОЕННЫЙ ЦЕНТР ‍

Отдел общевоенной и тактической подготовки

Дата добавления: 2013-12-13