Позитивізм, неопозитивізм, пост позитивізм

Позитивізм виник у XIX сторіччі як філосо­фія без «метафізики», тобто як така, що цікавиться не фунда­ментальними засадами всього існуючого, а як філософія так званого «позитивного», тобто в першу чергу природничонаукового знання, знання, підтвердженого досвідом, експериментом.

Фундатор позитивізму французький філософ Огюст Конт (1798 - 1857 р.) розділив історію пізнання природи на три стадії, кожна з яких відповідала певному типу світогляду: те­ологічному, метафізичному й позитивному. На першій, тео­логічній, стадії людський розум намагався пояснити явища впливом надприродних сил. Бога. Метафізичний світогляд, за Контом, є видозміною теологічного. Основу всіх явищ, згідно з метафізичним світоглядом, складають абстрактні метафізичні сутності. На зміну теологічному й метафізичному світогляду, за Контом, приходить «позитивний метод», що вимагає відмо­ви від «абсолютного знання». Базуючись на цьому, О. Конт формулює основний висновок позитивізму: учений повинен обмежуватися лише описом власних відчуттів, що формулю­ються на основі відчуттів. Поняття ж, закони - це лише зруч­ний засіб опису відчуттів. Вони не мають ніякого відношення до об'єктивного світу, а якщо і мають, то ми ніколи не зможе­мо цього перевірити. Завдання філософії як спеціальної науки «перші» позитивісти (О. Конт, Г. Спенсер) вбачали у система­тизації й узагальненні спеціально — наукового знання. '

Представників «другого» позитивізму часто називають ма­хістами або емпіріокритиками. В основі всіх явищ, як вва­жав австрійський фізик і філософ Ернст Мах (1836 - 1916 р.), лежать факти чуттєвого світу, відчуття, що бувають по-різному пов'язані між собою, і з ними бувають пов'язані настрої, по­чуття, прояви волі. Стійкі та постійні відчуття закарбову­ються в пам'яті, й можуть бути виражені за допомогою мови. Насамперед це «комплекси» кольорів, тонів, різноманітних ступенів тиску та ін., функціонально пов'язані між собою про­сторовими й часовими характеристиками. Вони одержують особливі назви. Їх, вважає Мах, називають тілами. Відносно постійними видаються «комплекси» спогадів, настроїв, по­чуттів, пов'язані з особливим, живим тілом. Цей комплекс позначається словом «Я». За Махом, не тіла викликають відчуття, а комплекси різних елементів, комплекси відчуттів утворять тіла (пригадаємо Берклі). Мах вважає «елементи» (тобто відчуття) нейтральними, не відносячи їх ні до фізичної (об'єктивної), ні до психічної (суб'єктивної) сфер. Вони по­кликані забезпечити безперервний перехід від фізичного до психічного в рамках єдиного знання, де фізика і психологія виступають як різні напрямки в дослідженнях тих самих еле­ментів досвіду. Виходячи з цього. Мах намагався переосмис­лити основні категорії науки. Такі поняття, як сила, маса, простір, час, причинність він вважав позначеннями комплексів відчуттів та їхніх функціональних зв'язків, що відповідають певним органам, сформованим біологічними потребами. Ме­тою науки є «чистий опис» фактів чуттєвого сприйняття, до яких пристосовується думка.

Неопозитивізм як «третя» історична форма позитивізму, склався на початку 20-х років XX сторіччя майже одночасно в Австрії, Англії, Польщі. Він включає різноманітні школи, підходи, позиції.

Специфічними рисами постпозитивізму є:

1) Відхід від орієнтації на символічну логіку і звертання до історії науки; 2) Поступовий відхід від демаркаціонізму; 3) Відмова від комулятивізму у розумінні розвитки знання (тео­рія антикомулятивізму); 4) Істотна зміна проблематики мето­дологічних досліджень.

Характерними для постпозитивізму є проблеми фальсифі­кації (правдоподібності наукових теорій); раціональності; ро­зуміння; соціології знання.

Дата добавления: 2013-12-14