Філософська думка часів Київської Русі

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Завдання для самостійної роботи.

1. В чому головна особливість некласичної філософії?

2. В яких історичних умовах виникла філософія марксизму?

3. Як вирішується в філософії екзистенціалізму проблема свободи та відповідальності?

4. Які джерела пізнання визнаються філософією неотомізму?

5. Чим відрізняються перший та другий варіанти психоаналітичної системи З. Фрейда?

6. В чому сутність принципу веріфікації?

ТЕМА 3. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В УКРАЇНІ

ПЛАН

1. Філософська думка часів Київської Русі

2. Філософія Відродження і Просвітництва на Україні

3. Формування і розвиток українського романтизму

4. Філософська думка України в II половині XIX - XX ст.

5. Українська філософія в діаспорі

Українське Відродження, українське Просвітництво, український передромантизм, український романтизм, філософія серця

Характер філософської думки Київської Русі в період Х - XIII ст. був обумовлений специфікою соціально-економічного розвитку суспільства, системою традиційних феодальних економічних зв'язків. Після невдалої спроби ство­рення «своєї релігії» з використанням традиційних уявлень східних слов'ян, пошуку такої релігії, яка дала б можливість вписатися в канву європейської культури, - результатом цьо­го пошуку стало Хрещення Київської Русі - пануючою світо­глядною парадигмою утверджується християнство.

В історії розвитку суспільної думки епохи Київської Русі можна виділити три етапи: 1-й - від зародження Київської Русі до 70-х років XI ст., що характерний значними успіхами в економічному і культурному житті, міжнародних відносинах; 2-й - від 70-х років XI ст. до 20-х років ХП ст., пов'яза­ний із загрозою іноземних завоювань і збільшенням відцентро­вих сил в економічному і суспільно-політичному житті держа­ви; 3-й - 2-га чверть XI - середина ХІП ст., коли в результаті дії відцентрових сил утворилося 15 відносно самостійних кня­зівств, що за економічним і культурним розвитком були на рівні передових держав Європи.

Якщо поганський світогляд не виділяє людину з природи (язицтву притаманний пантеїзм: природа = Бог) виходить з астральної залежності всіх процесів, то в християнській кон­цепції акценти переміщаються з натуралістичної рівноваги на протистояння духу й матерії, у світі в цілому та в людині, зокрема, відбувається боротьба двох протилежних начал, що ототожнюються з Богом і дияволом.

Основним джерелом філософських ідей Київської Русі були уявлення давніх слов'ян, їхня народна культура, а також вчення давнього християнства, елліністична філософія, освоєння духовної культури Візантії та Болгарії, де головне місце займала Біблія. Всесвітня історія, роль і місце, що займає в ній Київ­ська Русь - ось тема та зміст шукань філософів. Тому «Повість временних літ» постає не тільки як літературний твір або науко­подібна хроніка, але й як одна з пам'яток філософської думки. Вже тут знаходимо терміни «філософ» і «філософствувати» (мається на увазі «Промова філософа перед князем Володимиром»).

Менш ніж через 100 років після Хрещення Київської Русі митрополитом Іларіоном створюється «Слово про Закон і Благодать». Навіть у визначенні філософії учні не у всьому погоджу­ються з візантійськими вчителями. Так, наприклад, подане в укладеному Климентом Охридським «Пространственном житії» е визначення філософії, яке приписується Костянтинові (Кирилові) - філософу. Витримане в цілому в дусі Іоанна Дамаскіна, це визначення підкреслює один істотний момент - філософія, на думку Кирила, вчить людину, як «за допомогою справ» уподіб­нитися Богу. Саме цей «діяльнісний аспект» у розумінні філо­софії, що не приймає абстрактного теоретизування без співвідне­сення філософії з обґрунтуванням реальної діяльності, харак­терний для стилю філософського мислення Київської Русі.

Починаючи з «Слова про Закон і Благодать» Іларіона до «Слова про погибель Російської землі» та «Слова о полку Ігоревім» ідеї осуду міжусобної боротьби князів, необхідності єдності руських земель проходять через всі староруські джерела. Їх же ми зустрі­чаємо в працях мислителів ХIV-ХV ст. - періоду формування української нації, що проходило в надзвичайно складних умовах поширення чужоземної експансії на землі, ослаблені золото-ординською навалою. Як відомо, наприкінці XV сторіччя князівства Північно-Східної Русі об'єдналися навколо Москви. Більшість же українських і білоруських земель перетворилися в околиці Польско-Литовскої держави, Молдавії й Угорщини.

У цей період героєм - всесильним захисником скривджених і втіленням лицарських гідностей стає герой українського епо­су - дум. На відміну від билинних героїв він несе в собі риси конкретних історичних діячів. Такий «діяльний» характер на­родного ідеалу поширюється і на писемну культуру, знаходя­чи втілення у «житіях святих».

Дата добавления: 2013-12-14