Нагляд за додержанням законів при виконанні кримінального покарання у виді штрафу

Нагляд за додержанням законів при виконанні окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі

Нагляд за додержанням вимог закону щодо розшуку осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі

Прокурор, перевіряючи в інспекції додержання законів з цього питання, повинен з’ясувати скільки засуджених не з’являється на реєстрацію, а також яка кількість осіб не прибула після звільнення з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання при заміні покарання більш м’яким, причини цього, які заходи вживались інспекцією до усунення таких порушень, чи проводились початкові розшукові дії засуджених, місце знаходження яких не відоме. При цьому прокурору слід звертати увагу на такі питання:

- чи своєчасно інспектор розпочав початкові розшукові дії засуджених, місце знаходження яких не відоме, скільки часу вони проводились (не більше одного місяця) та коли розшукові матеріали були передані до територіального органу внутрішніх справ для оголошення засудженого в розшук, які заходи вживались органами внутрішніх справ для встановлення їх місця перебування;

- чи достатньо повно інспекцією проведені початкові розшукові дії, визначені відомчою інструкцією.

До особової справи особи, яка перебуває в розшуку, долучаються копія постанови про оголошення розшуку із зазначенням номера розшукової справи, а також довідки органу внутрішніх справ про стан розшуку через кожні шість місяців.

При виявленні фактів зволікання у проведенні розшуку прокурор вживає заходів до його активізації та притягнення винних у цьому службових осіб до відповідальності.

Відповідно до пункту 4 статті 121 Конституції України нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, покладено на прокуратуру. Це положення Основного Закону також закріплено в пункті 4 частини 1 статті 5 Закону України „Про прокуратуру”, тобто здійснення такого нагляду є однією з основних конституційних функцій прокуратури.

Стаття 44 Закону України „Про прокуратуру” визначає предмет нагляду за додержанням законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, органах і установах, що виконують кримінальні покарання або заходи примусового характеру, які признача­ються судом, додержання встановленого зако­нодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особа­ми в цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Відповідно до ст. 22 КВК України, нагляд за додержанням законів у діяльності органів і установ, що виконують кримінальні покарання, здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

При здійсненні нагляду прокурор, наділений відповідними повноваженнями, передбаченими ст.ст. 20, 44-45 Закону України „Про прокуратуру” та галузевим наказом Генерального прокурора України 7гн - 2011 року від 06.04.2011.

Поняття штрафу як кримінального покарання, підстави його призначення та заміни на інші види покарань, встановлені Кримінальним кодексом України, а порядок і умови їх виконання – Кримінально-виконавчим кодексом України, нормами ряду законів та підзаконних нормативних актів.

Такі ж самі повноваження використовує прокурор у своїй наглядовій діяльності при здійсненні нагляду за виконанням кримінального покарання у виді конфіскації майна.

Відповідно до ст. 53 КК України штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Суд, встановивши, що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової шкоди завданої злочином, або отриманого наслідок вчинення злочину доходу.

Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України.

З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

У разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

У разі несплати штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах:

1) від одного до п'яти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості;

2) від п'яти до десяти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину;

3) від десяти до дванадцяти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину.

Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд замінює покарання у виді штрафу покаранням у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості цією частиною статті.

Відповідно до ст. 99 КК України штраф як основне або додаткове покарання може бути застосовано до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Розмір штрафу, в тому числі за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт згідно з положеннями ст.ст. 100, 103 КК України.

Штраф як додаткове покарання може застосовуватися у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст.ст. 75, 77 КК України). Як основне покарання штраф може застосовуватися також при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України).

У кримінальному законодавстві при кваліфікації злочинних дій сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної п. 169.1.1. п. 169.1 ст. 169 IV Податкового кодексу України для відповідного року (у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому на 1 січня звітного податкового року), тоді як розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що використовується для цілей застосування санкції кримінально-правових норм (призначення покарання), є незмінним і становить 17 грн.

Відповідно до ст. 26 КК України засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу.

У разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними частинами засуджений зобов'язаний сплачувати штраф у розмірі та строки, встановлені вироком суду. Про сплату відповідної частини штрафу засуджений повідомляє відповідний суд шляхом пред'явлення документа про сплату відповідної частини штрафу.

У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, суд розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.

У разі несплати засудженим чергового платежу при призначенні штрафу з розстрочкою виплати суд через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону (ст. 53 КК України).

Питання про заміну покарання у виді штрафу громадськими роботами, виправними роботами або позбавленням волі відповідно до частини п'ятої ст. 53 КК України вирішуються суддею суду, який постановив вирок.

Питання про заміну покарання у виді виправних робіт штрафом відповідно до ч. 3 ст. 57 КК України, обмеження волі чи позбавлення волі службовим обмеженням для військовослужбовців відповідно до частини першої ст. 58 КК України, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні відповідно до частини першої ст. 62 КК України вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем виконання вироку за поданням органу, що відає відбуванням покарання, або за клопотанням колективу.

Відповідно до ч. 3 ст. 410 КПК України, усі питання, передбачені ст.. 53 КК України, розглядаються за участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.

Якщо справа розглядається судом за поданням адміністрації установи виконання покарань, погодженим із спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх, суд повідомляє відповідну комісію про час і місце розгляду подання.

Після доповіді в справі суд заслуховує пояснення викликаних осіб і висновок прокурора, потім у нарадчій кімнаті виносить постанову. На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 КК України.

Дата добавления: 2014-01-04