Тривалість життя і смертність

Зниження смертності та збільшення середньої тривалості життя людини лишаються головною соціально-демографічною проблемою. Продовження життя населення в цілому можна розглядати як результат зусиль суспільства, спрямованих, з одного боку, на послаблення несприятливого зовнішнього впливу на здоров’я людини, а з другого – на підвищення її захистних життєвих здатностей. На першому етапі ці зусилля зосереджуються на профілактиці та лікуванні захворювань переважно екзогенного характеру, тобто викликаних зовнішніми причинами (наприклад, інфекційних). Як правило, це приводить до позитивних результатів.

Значення боротьби з екзогенними причинами смерті чудово демонструє динаміка середньої тривалості життя в Україні. За даними 1896-1897 рр., вона становила лише 35,9 року для чоловіків і 36,9 року для жінок. Після революції, завдяки створенню державної системи охорони здоров’я та профілактичним заходам, смертність швидко знижувалася, а середня тривалість життя підвищувалася. Вже у 1926-1927рр. її показники становили, відповідно, 46,3 та 46,7 року. Тенденція стрімкого зниження смертності і збільшення середньої тривалості життя, яка була тимчасово загальмована репресіями 30-х років війною, однак продовжувала розвиватися у повоєнний період. За даними 1958-1959рр., середня тривалість життя чіловіків становила 66, а жінок 72 роки. Протягом наступних 10-11 років середня тривалість життя чоловіків зросла лише на 0,4 року, а жінок – на 2 роки. Значне уповільнення зниження смертності свідчило про вичерпання можливостей впливу на тривалість життя за рахунок причин, які легко піддаються усуненню. Збільшення середньої тривалості життя у 60-х роках не означало, що смертність продовжувала знижуватися у всіх вікових групах. Найбільших успіхів було досягнуто у справі зниження смертності дітей віком до 1 року: її показник знизився більш як у двічі. Смертність жінок також знижувалася у всіх вікових групах до 65 років, а у чоловіків смертність знижувалася лише до віку 25-29 років. Далі йшло підвищення на 10-15%.

Протягом останніх десятиліть вже відзначилися періоди зниження середньої тривалості життя населення (наприклад, у 1982-1984 рр.), але ніколи раніше не відбувалося такого істотного зростання смертності, як у 90-ті роки. Тільки за 1992 – 1994 рр. середня тривалість життя чоловіків скоротилася найже на 4 роки, а жінок – на 1. Ішою суттєвою особливістю сучасного стану смертності в Україні є значна різниця між чоловіками і жінками. Так, в усіх вікових групах з 20 до 50 років інтенсивність смертності чоловіків більш ніж утричі перевищує жіночий аналог, - а середня тривалість життя чоловіків і жінок, розрахована за даними 1995р., становила відповідно, 62 і 73 роки. Таким чином, середня тривалість життя чоловіків нині навіть нижча за рівень кінця 50-х років, а жіночий показник повернувся на позиції майже 40-річної давності. При цьому суттєво змінилися рівні смертності в окремих вікових групах.

Отже, зниження смертності у чоловічої статі відбулося лише віком до 15 років. Далі спостерігається бурхливе зростання, яке й відобразилося на показнику середньої тривалості життя. Зміни у смертності жінок мають таку саму тенденцію – зниження в наймолодшому віці і підвищення у старшому. Головною причиною смерті чоловіків до 40 років і жінок до 30 років були й залишаються нещасні випадки, отруєння і травми. Ці, у принципі, підвладні суспільному контролю причини забирають більше людських життів, ніж захворювання на рак.

Причини такого становища слід шукати в різних площинах суспільного буття. Бурхливий розвиток науки і техніки зумовив те, що населення опинилосі в середовищі, насиченому сучасною технікою, потужними потоками інформації, інтенсивним дорожнім рухом, але недостатньо адаптувалося до таких умов, особливо чоловіки. Замість посилення самоконтролю, самодісципліни, дотримання правил поведінки в цьому середовищі – навпаки, збільшилося вживання алкоголю, що призвело до підвищення смертності чоловіків працездатного віку і збільшення різниці між середньою тривалістю життя чоловіків і жінок. Більша індивідуальна свобода, яка стала наслідком демократизації суспільства у 90-ті роки, також була сприйнята багатьма як цілковита відмова від самообмежень. З іншого боку, економічна криза зумовила руйнування системи охорони здоров’я та погіршення загальних умов життя людини – небезпечний екологічний стан багатьох регіонів, занепад охорони праці, незбалансоване харчування. Негативний вплив перелічених факторів є настільки сильним, що на його фоні неможливо вирізнити фактор Чорнобильської катастрофи. Тому, незважаючи на те, що було зроблено багато спроб з’ясувати вплив Чорнобильської катастрофи на рівень смертності населення України, жодна з них не увінчалася успіхом. Не останню роль у підвищенні смертності відіграють прискорена автомобілізація за поганої якості шляхів, низька культура поведінки на дорогах та відсутність своєчасної медичної допомоги.

Дата добавления: 2014-01-04