Українська філософія XV-XVII ст. Поява професійної філософії

Філософія українського Відродження та бароко

Подальший розвиток української філософської думки відбувайся на складному, почасти трагічному історично­му тлі, що було пов'язано я розпадом КР держави, який був завершений татаро-монгольською навалою. З розпадом Київської Русі державницьку традицію українського народу успадкувало Галицьке-Волинське кня­зівством, а в XV ст. вона перейшла до Великого князівст­ва Литовського.

Ці суттєві суспільно-політичні зміни вплинули на зміст духовного життя тогочасної України. Нові історичні реа­лії актуалізували й докорінні зміни у сфері філософсько­го мислення, яке змушене було здійснити рішучу пере­орієнтацію від духовної культури Візантії до культури за­хідноєвропейського світу. Тому духовне бут­тя тогочасного українського суспільства активно сприй­няло ідеї західноєвропейського Ренесансу та Реформації, які сприяли формуванню засад професійної української філософії.

Світо­глядна установка ренесансної свідомості все активніше спрямовувалася на людину, людську особистість, її духо­вний, внутрішній світ, «екзистенцію». Активно сприяли цьому й організовані наприкінці XV ст. в Галичині кири­личні друкарні для випуску східнослов'янських книг, в одній з яких у 1488 р. і вийшла перша друкована праця «Прогностична оцінка тогочасного 1483 року» Юрія Дро­гобича (1450-1494) одного з пропагандистів гуманіс­тичних ідей в Україні. Людина всебічно освічена, доктор філософії та медицини, професор математики й астроно­мії Краківського та Болонського університетів. Його учнем був знаменитий польський астроном Микола Коперник. У дусі тогочасної європейської науки Ю. Дрогобич розглядав ортодоксальні догмати християн­ства, звеличував людину, її розум, пізнавальні здатності. Працюючи здебільшого за кордоном, він пам'ятав своє національне коріння.

Глибоке усвідомленні! епосі національної належності характеризувало всіх найвизначніших представників гу­маністичної культури України XV-XVI ст.: Павла Ру­сина (1470-1517), Станіслава Оріховського-Роксолана (1513-1566), Івана Туробінського-Рутенця (1511-1575), Григорія Чуй-Русина (1523-1573) та інших, які не ли­ше репрезентували українську інтелектуальну еліту в то­гочасній європейській культурі, а й збагачували націо­нальну культуру західними ренесансно-гуманістичними ідеями, формували основу культури українського коза­цького бароко в оригінальний спосіб поєднувало візантійські й західні елементи.

Розвиток гуманістичних ідей на українському ґрунті вплинув на організацію і розгортання освітньої справи в Україні. З'явилася мережа культурно-освітніх центрів, найвпливовішим серед яких був Острозький, заснований 1576р. на Волині князем Костянтином Острозьким (1526-1608). Острозька академія, що проіснувала до 1636 р., за змістом навчання була першим українським навчальним закладом вищого рівня, зорієнтованим на європейську систему навчання. Тут вивчали сім так званих вільних мистецтв – граматику, риторику, діалектику (логіку), арифметику, геометрію, музику й астрономію. Особлива увага зверталась на вивчення мов – старослов'янської, грецької, латини, оскільки це відкривало можливості для засвоєння духовної спадщини минулого.

У розвиток української філософської культури ваго­мий внесок зробили також братства, що виникли в Укра­їні в останній чверті XVI- на початку XVII ст. як гро­мадські центри оборони української духовної культури від сторонніх впливів. Створюючи розгалужену систему шкіл» вони сприяли широкому розвитку освіти, її секуля­ризації та демократизації, що сприяло становленню про­фесійної філософії в Україні.

Дата добавления: 2014-01-04