Світові ціни на товари

Національні ринки конкретних товарів, які утворюють світовий товарний ринок, мають певну специфіку. Ця специфіка обумовлює різноманіття комерційних і торгово-політичних чинників, що впливають на динаміку і рівень світових цін. Для світового ринку характерна множинність застосовуваних цін. Тобто це означає, що на один і той же товар може бути низка цін залежно від умов ринку тієї чи іншої країни, регіону та характеру угод. При виокремленні з безлічі цін світової ціни використовують, як правило, два критерії:

Ø за цією ціною укладаються великі комерційні угоди, що передбачають непов’язані експортні та імпортні операції;

Ø світовими визнаються ціни угод, здійснених у найважливіших центрах світової торгівлі (Чикагська торгова біржа, Лондонська біржа металів тощо).

Відповідно до економічних чинників, дію яких відчувають учасники угод, особливостей виробництва товару, що є предметом трансакції, характеру самого товару, наявної інформації про використовувані ціни, а також доцільних методик укладання конкретних контрактів використовуються різні способи визначення ціни. У зв’язку з цим використовуються різні об’єктивні дані та різні види цін, а саме:

Трансфертні ціни – умовно-розрахункові ціни, які використовуються у межах ТНК для встановлення господарських зв’язків між їхніми підрозділами, що знаходяться в різних країнах. Вони формуються залежно від стратегії транснаціональних корпорацій.

Світові ціни – це ціни реалізації товарів на світовому ринку.

Світові ціни – це ціни найбільш впливових ринкових агентів. Залежно від того, про який товар ідеться, це ціни, якими користуються країни (експортери чи імпортери), біржі та аукціони, провідні фірми.

Свого часу перехід на світові ціни відбувався для українських виробників, які у 80-х роках існували в системі планового збуту та централізованих поставок з використанням системи штучних цін, у дуже болючий спосіб. Особливо “дошкуляло” підвищення цін на енергоносії, що було протягом 1991–1994 рр. помітною причиною постійного підвищення цін та нестабільності на валютному ринку.

Ціни ринку – це ціни, за якими ведеться торгівля на конкретному національному чи регіональному ринку. Їх урахування в маркетинговій стратегії є ключовим для прийняття рішення щодо виходу на конкретний ринок, вибору цінової політики фірми.

Зазначені ціни є дещо абстрактними і насправді їх реальний зміст проявляється у різних системах та джерелах ціноутворення. Такими джерелами є:

Ø довідкові ціни – це ціни на аналогічні товари, які застосовуються у міжнародній торгівлі та на внутрішніх ринках при оптовій торгівлі різних країн (основним джерелом довідкових цін є бюлетені, прейскуранти, журнали, спеціалізовані газети, каталоги);

Ø біржові котирування – ціни продажу товарів, пропозиції або попиту на них на товарних біржах, але переважно вони відображають саме реальні цінові параметри угод;

Ø ціни аукціонів – фіксують умови продажу відповідно до найвищої пропозиції ціни покупцями у певний момент та у конкретному місці. Подібне ціноутворення у міжнародній торгівлі застосовується до певних груп товарів (вовна, хутра, чай) і є сигналом для відповідних виробників щодо потенційної оцінки покупцями їх товару;

Ø ціни пропозицій великих фірм – цінова пропозиція продавця;

Ø середні експортні та імпортні ціни – обчислюються статистично з використанням масиву даних щодо міжнародних торговельних операцій, що відбулися протягом певного періоду (як правило, за рік).

На підставі вивчення цін з використанням одного або декількох з числа перелічених джерел у процесі переговорів та консультацій установлюється ціна для конкретної угоди. Але залежно від характеру товару, умов реалізації контракту, ринкової кон’юнктури способи фіксації ціни можуть варіюватися. Виокремлюють такі форми цін залежно від моменту їх остаточного визначення:

Ø тверді ціни – встановлюються у момент підписання контракту, вони не змінюються протягом терміну виконання контракту;

Ø рухомі ціни – встановлюються тоді, коли об’єктом контракту є товари з тривалим терміном створення і орієнтовно визначаються у момент підписання контракту, але можуть коригуватися залежно від динаміки ринкових цін на відповідні товари;

Ø ціни з наступною фіксацією – встановлюються тоді, коли об’єктом контракту є товари з тривалим терміном створення та залежать не тільки від динаміки ринкових цін, а й від якості кінцевих виробників, а також реальних витрат виробника, які не завжди легко передбачити заздалегідь;

Ø ціни, що ковзають (змінні ціни) – в контракті зазначається початкова ціна та її структура – вміст у ній різного роду витрат і компонентів. При цьому саме динаміка компонентів (зміна цін на сировину, енергоносії, оплату праці) визначає і “ковзання” остаточної суми ціни.

Прагнення продавця включити в ціну всі наведені вище її компоненти та максимізувати прибуток, з одного боку, а також прагнення покупця придбати товар за якомога нижчою ціною і відповідні цінові заохочення з боку продавців, з іншого – породили диверсифіковану систему цінових знижок. Найбільш поширеними у світовій торговій практиці є такі знижки:

Ø прості (або загальні) знижки – з прейскурантної або довідкової ціни є типовою ціновою поступкою продавця під час переговорного процесу, яка залежить від ситуації на ринку та характеру товару (на готові вироби – 1/5 – 1/3 ціни товару; на сировину – 3–7%);

Ø прогресивні (гуртові) знижки надаються покупцям у разі збільшення обсягу замовлення та величини товарної партії (10–15%);

Ø сезонні знижки мають сезонний характер і надаються при купівлі товару, споживання якого не є характерним або масовим для певної пори року;

Ø спеціальні знижки застосовуються у стосунках продавців з привілейованими покупцями і можуть вирівнюватися залежно від характеру відносин між контрагентами та типу операцій (при продажу нових товарів);

Ø дилерські знижки (різниця між роздрібною та контрактною цінами) надаються постійним посередникам, агентам, торговцям, за рахунок яких формується їх прибуток та покриваються посередницькі витрати (10–20% від роздрібної ціни);

Ø бонусні знижки (або знижки з обігу) надаються постійним посередникам та оптовим покупцям за реалізацію великої кількості товарів, причому не в розрахунку на окремі партії, а згідно з обумовленим річним обігом (5–7%, за деякими видами обладнання та машинотехнічних виробів – 5–25%);

Ø знижки “сконто” застосовуються у готівкових розрахунках, якщо платежі за контрактом відбуваються раніше обумовленого терміну. Фактично величина знижки “сконто” визначається величиною позичкового кредиту на певному національному ринку;

Ø закриті знижки застосовуються у внутрішньофірмовій торгівлі, а також при реалізації поставок відповідно до окремих міжурядових домовленостей.

Дата добавления: 2014-01-04