Сучасні тенденції світових ринків сировинних товарів

До узагальненого поняття “сировинні товари”, як правило, належать: мінеральна сировина, продукти її збагачення і переробки (чорні та кольорові метали); сільськогосподарська сировина рослинного і тваринного походження та продукти їх первинної переробки, а також продовольчі товари; хімічна продукція (синтетичний каучук, штучні волокна, пластмаси). Тому основними ринками сировинних товарів є: ринки продовольства, ринки сільськогосподарської сировини, ринки руд і металів, ринки палива [10, с. 98].

По групі сировинних товарів на світовому ринку спостерігається довготермінове перевищення пропозиції над попитом, що призводить до так званої сировинної кризи для країн, що розвиваються, і особливо тих із них, що мають вузьку сировинну спеціалізацію.

На місткість світового ринку сировини впливають дві протилежні тенденції:

Ø зниження матеріало- та енергомісткості у виробництві, що зменшує місткість ринку;

Ø процес створення національної промисловості у більшості країн, що розвиваються, який збільшує місткість ринку.

Важливою тенденцією на ринку сировинних товарів є також підвищення вимог імпортерів до екологічної безпеки товарів, що поставляються. Характерною рисою світового ринку сировини є сильні позиції транснаціональних корпорацій. Особливо це стосується торгівлі чаєм, кавою, какао, бавовною, тютюном, міддю, залізною рудою, лісовою сировиною.

Особливістю розвитку світового експорту сировинних товарів є також нижчі темпи зростання торгівлі продовольством і сільськогосподарською сировиною порівняно з торгівлею паливом і сировиною мінерального походження. Якщо в 60–70-і роки питома вага продовольства у світовому експорті становила приблизно 20%, то на сьогодні вона скоротилась до 10%, а сільгоспсировини – з 10 до 3%. При цьому питома вага мінеральної сировини та палива залишається майже незмінною – на рівні 12–14%. Скорочення експорту продовольства зумовлене підвищенням рівня самозабезпеченості країн, що імпортують продовольчу сировину та продукти харчування, внаслідок реалізації національних програм модернізації сільського господарства та розвиток власної харчової промисловості, а також застосування окремими країнами та інтеграційними угрупованнями протекціоністських заходів щодо сировинного експорту країн, що розвиваються [40, с. 119].

Суттєвою особливістю ринку сировинних товарів є високий ступінь його урегульованості, що об’єктивно зумовлено нестабільністю ринку, наявністю великої кількості виробників і високим рівнем конкуренції. Серед інструментів регулювання світових ринків сировини слід виокремити створення асоціацій експортерів та укладання міжнародних товарних угод. Основні країни-експортери: Албанія, Болівія, Ботсвана, В’єтнам, Гвінея, Ісландія, Монголія, Нікарагуа, Нова Зеландія та інші.

Експорт сировинних товарів становить майже 20% світового експорту, а з врахуванням торгівлі напівфабрикатами (чорними і кольоровими металами та хімічними товарами) – близько 40% [40, с. 116–117].

Основні експортери та імпортери окремих видів сировинних товарів на світовому ринку відображені в табл. 3.2 [4, с. 90–103; 5, с. 91–114; 10, с. 100–106].

Світовий ринок продовольства визначає продукція спільного господарства економічно розвинених країн, яке є великотоварним. Міжнародна торгівля продовольчими товарами включає торгівлю продукцією землеробства, тваринництва, рибальства, морського промислу, лісового господарства, а також напівфабрикатами і готовими товарами.

Основні експортери та імпортери на світових ринках сировинних товарів

Найменування ринку

Основні експортери (Е) та імпортери (І)

1. Світові ринки продовольства: Ринок зернових, в тому числі: – пшениця; – кукурудза; – рис Ринок хлібопродуктів і продукції борошномельної промисловості Ринок харчосмакових товарів: – білий перець – чай – кава Ринок цукру Ринок м’яса і м’ясомолочних продуктів, у т.ч.: – телятини; – свинини; – баранини; – конини; – птиці Ринок молочних продуктів (вершкового масла; сиру; молока (сухого чи порошку конденсату)) 2. Світові ринки сільськогоспо-дарської сировини: 2.1. Ринок каучуку 2.2. Ринок бавовнику 2.3. Ринок вовни 3. Світові ринки руд і металів, у т. ч.: 3.1. Ринок залізної руди 3.2. Ринок мідних концентратів і рафінованої міді 3.3. Ринок алюмінію 3.4. Ринок рафінованого свинцю 3.5. Ринок цинкових руд і концентратів 3.6. Ринок олов’яних концентратів 3.7. Ринок нікелю 3.8. Ринок кадмію 3.9. Ринок золота 4. Світовий ринок палива, в т.ч.: 4.1. Ринок нафти і нафтопродуктів 4.2. Ринок природного газу 4.3. Ринок вугілля

Е: США, Канада, Австралія, Аргентина, Франція І: Китай, Бразилія, Японія, Єгипет Е: США, Аргентина Е: Китай, Індія, Японія, Індонезія, Філіппіни, Таїланд, США, В’єтнам І: Індонезія, Бангладеш, Північна Корея, Іран, Саудівська Аравія, Бразилія Е: Німеччина І: Японія Е: Індія, Бразилія І: США, Німеччина І: Великобританія Е: Бразилія, Колумбія, Індонезія, В’єтнам І: США, країни ЄС Е: Куба, Бразилія, Китай, Індія (з цукрової тростини) Е: Австралія, Бразилія, Аргентина, Нова Зеландія, Уругвай Е: Данія, США, Канада, країни Бенілюксу Е: Австралія і Нова Зеландія І: Італія, Франція, країни Бенілюксу, Австрія Е: США, країни ЄС Е: країни ЄС, Нова Зеландія, США, Австралія, Аргентина Е: Таїланд, Індонезія, Малайзія; І: країни Америки, Європи, Японія, азіатські країни, що розвиваються Е: США, Узбекистан, Австралія, Пакистан, Туркменістан І: Росія, Японія, Південна Корея, Індонезія, країни ЄС Е: Австралія, Нова Зеландія, Аргентина, Уругвай, ПАР, країни СНД Е: Австралія, Росія, Бразилія Е: США, Чилі, Португалія, Філіппіни, Росія, Канада, Казахстан І: Японія, Німеччина, Іспанія, Південна Корея Е: Норвегія, Канада, Австралія, Бразилія І: Японія, США, Німеччина, Франція, Італія, Південна Корея, Тайвань Е: Австралія, Канада, Мексика І: США, країни ЄС Е: Канада, Швеція, Перу, Мексика І: Німеччина, Франція, Бельгія, Японія Е: Австралія, Перу, Болівія, Канада І: країни ЄС, США, Японія Е: Канада, острів Нова Каледонія І: Японія, США, Німеччина, Бразилія, Південна Корея, Тайвань І: Японія Е: Південно-Африканська Республіка, США, Австралія, Канада Е: країни Близького і Середнього Сходу І: Японія Е: Нідерланди, Росія, Алжир, Канада, Індонезія І: Японія, Південна Корея, Тайвань, ФРН, Франція, Італія, США Е: Австралія, США, ПАР, Колумбія, Індонезія, Венесуела, Китай, Росія І: Японія, країни ЄС

Основною продовольчою продукцією є зернові і продукти їх переробки, олійне насіння, рослинна олія, жири, овочі, фрукти, м’ясо, м’ясопродукти, молочні продукти, кава, какао, риба, морепродукти.

Зернові є наймасовішим продовольчим товаром на світовому ринку. Найпоширеніші зернові культури – пшениця, кукурудза, рис забезпечують 3/4 світового виробництва зерна. Пшеницю вирощують сім десятків країн, серед них особливо вирізняються США, Канада, Австралія, Казахстан, Росія, Україна. Вони є житницями всього світу.

Основними районами вирощування кукурудзи є Північна і Південна Америка. Її батьківщиною вважається Мексика. Інтенсивно кукурудзу вирощують у США, Західній Європі, а також в Аргентині, яка є її основним експортером. Значні за обсягом урожаї збираються також у Китаї, Бразилії, Мексиці, Південно-Африканській Республіці.

Понад 90% світових посівів рису припадає на країни Азії (на Індію та Китай – 60%). Наприкінці ХХ ст. щороку світовий збір рису сягав 530 млн. т. Третина зібраного врожаю припадала на Китай, близько чверті – на Індію. Помітними виробниками рису є також Індонезія, Бангладеш, В’єтнам, Таїланд, М’янма, Японія, Філіппіни, Бразилія.

Ячмінь поширений в Україні, Росії, Китаї, Чехії, США, Канаді.

Близько 50% світових посівів вівса припадає на США і Канаду.

Жито поширене у Росії, Польщі, Франції, Білорусі, ФРН.

На світовому ринку реалізуються також хлібопродукти (хліб, макарони, сухарі тощо) і продукція борошномельної промисловості (мука, битий рис, крохмаль, солод). Формування ринку хлібопродуктів припадає на останню чверть ХХ ст.

На світовому ринку олійних товарів масовими біржовими товарами є олійне насіння (соя, рапс, льон, соняшник, арахіс), копра, рослинна олія (соєва, бавовникова, соняшникова, арахісова, пальмова, кокосова, кукурудзяна, касторова) та відходи виробництва рослинної олії (шроти).

Північна Америка нині продукує понад 40% світового врожаю бобів сої. Батьківщиною сої є Південно-Східна Азія. Перший комерційний урожай у США було зібрано у 1924 р. Відтоді США перетворилися на найбільшого світового продуцента сої.

Соєвої олії у світі щороку виробляється понад 20 млн. т, понад чверть її експортується. Країни світу щороку продукують понад 4 млн. т бавовникової олії (частка міжнародної торгівлі нею – 7%), 1,8 млн. т кукурудзяної олії (1/3 її надходить у світову торгівлю), 9 млн. т соняшникової олії (1/3 припадає на міжнародну торгівлю), 11 млн. т рапсової олії, понад 16 млн. т пальмової олії (переважно надходить на світовий ринок).

Копра – це висушений м’якуш багатих на олію (60–65%) плодів кокосової пальми, з якого екстрагують кокосову олію, що використовується для виготовлення мила, продовольчих жирів і маргарину. Основні виробники копри – Філіппіни та Індонезія, а також Індія, Шрі-Ланка і Мексика.

Батьківщиною картоплі є Південна Америка, нині це територія Перу, Еквадору і Болівії. Звідти картопля поширилася по всій земній кулі і до Європи була завезена у XVI ст. Значними світовими виробниками картоплі вважаються Росія, Польща і Китай.

Цукор людство навчилося виробляти в основному з двох культур – цукрової тростини і цукрового буряку.

Цукрову тростину вирощують у тропічному і субтропічному поясах здебільшого країни, що розвиваються (Бразилія, Маврикій, держави Карибського басейну, Австралія, Індія).

Основну масу цукрового буряку вирощують в економічно розвинених країнах (США, Великобританія, Центральна та Східна Європа).

Наприкінці ХХ ст. обсяги світового виробництва цукру становили близько 125 млн. т. До 30% виготовленої продукції надходить на світовий ринок. Міжнародна торгівля цукром – це насамперед торгівля цукром-сирцем з тростини. Закуплений цукор-сирець рафінують, потім він надходить у торгівлю для задоволення потреб кінцевого споживача.

Батьківщиною чаю вважається Індія, кофе – Ефіопія, какао – Мексика.

Найбільшими виробниками чаю є Індія, Китай, Шрі-Ланка. Третину світового обсягу чаю імпортує Великобританія.

Основні плантації кофе знаходяться в Латинській Америці, на другому місці Африка, на третьому – Азія.

80% світового збору какао забезпечують країни Африки (Гана, Нігерія, Кот-д’Івуар) і Америки приблизно в однаковій кількості, решту какао збирають в Азії.

Найбільшими виноробами світу є Франція (22,3% від світового виробництва), Італія (21,3%), Іспанія (11,2%), Росія (6,5%), США (5,4%), Аргентина (5,2%).

Батьківщиною лимона, апельсина, мандарина і грейпфрута вважаються низовинні субтропічні і тропічні регіони Азії і Малайський архіпелаг. Цитрусові вирощувалися в Китаї ще 5 тис. років тому. Великим виробником цитрусових є США.

Найбільшими експортерами бананів є центральноамериканські та карибські країни. Батьківщиною бананів вважається Південно-Східна Азія.

Основну кількість м’яса, молока та іншої тваринницької продукції виробляють розвинені країни світу. У світі щороку виробляється понад 160 млн. т. м’яса. Основними постачальниками худоби на світовий ринок є США, країни Європейського Союзу, Австралія, Аргентина, Бразилія, Уругвай, Нова Зеландія, Данія.

Велику рогату худобу молочного напрямку розводять у густонаселених регіонах Європи та Північної Америки. Скотарство м’ясного напрямку поширене в Аргентині, Австралії та США – країнах, де є великі площі природних пасовищ.

Свинарство найінтенсивніше розвинене у Китаї та США.

Вівчарство – традиційна і високорозвинена галузь в Австралії, Новій Зеландії, Аргентині, Великобританії, США.

Основні напрямки конярства – племінне і спортивне. Найбільше коней у США, Китаї, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Росії, Монголії.

Світове виробництво м’яса птиці становить щороку близько 45 млн. т, яєць – понад 500 млрд. штук. 80% продукції птахівництва припадає на курей, 15–17% – на індиків.

Сьогодні птахівництво розвинене у багатьох країнах світу, оскільки практично не залежить від природних умов.

Рибальство найбільш поширене в Китаї, Індії, Японії, Росії, США, Чилі та Перу.

У сферу світової торгівлі щороку надходить близько 11 млн. т молокопродуктів (сиру, сухого молока, вершкового масла). Основні постачальники – Нова Зеландія та країни ЄС.

На світовому ринку сільськогосподарської сировини представлені наступні товарні групи: шкіри, хутро, каучук, корка і дерево, целюлоза і макулатура, текстильні волокна і відходи, сировина тваринного і рослинного походження. У низці країн лісове господарство належить до сільського господарства.

Переважаючі позиції належать натуральному каучуку, дереву, бавовнику, вовні.

Центром світового виробництва каучуку є Південно-Східна Азія. Найбільшими його виробниками є Таїланд, Індонезія, Малайзія, на котрі припадає 3/4 світового виробництва.

Світове виробництво лісових товарів постійно зростає. Найбільш динамічно ця галузь розвивається у США і Канаді.

Найбільшими у світі виробниками різних видів товарів з деревини є такі країни:

Ø круглих лісоматеріалів – США, Китай, Індія, Бразилія, Індонезія, Канада, Росія;

Ø фанери – США, Індонезія, Японія, Китай, Канада, Росія;

Ø деревостружкових плит – ФРН, США, Канада, Росія, Франція;

Ø деревоволокнистих плит – США, Росія, Японія, Китай;

Ø пиломатеріалів – США, Канада, Росія, Японія, Китай.

У міжнародній торгівлі текстильними волокнами близько половини припадає на бавовник, найбільшими виробниками якого є США, Китай, Індія.

До найдорожчих видів текстильної сировини відноситься вовна, світове виробництво якої становить близько 2 млн. т за рік, а частка в загальному обсязі споживання усіх текстильних волокон – близько 5%.

Світовий ринок руд і металів становлять: ринок чорних металів та ринок кольорових металів.

Залізної руди у світі достатньо, вона є практично на всіх континентах. Багатими на залізну руду вважаються Росія, Україна, Китай, Індія, Бразилія, Південно-Африканська Республіка, Алжир, Лівія, Мавританія, Ліберія, США, Канада, Австралія, Швеція та інші. Серед зазначених країн лише Китай не експортує залізної руди у світових масштабах.

До Другої світової війни залізна руда в основному видобувалася у США, Великобританії, Швеції, Франції, Німеччині. Після війни лідируючі позиції у видобутку руди займали Канада, Австралія, Південно-Африканська Республіка і деякі країни, що розвиваються.

Після Другої світової війни частка спожитого заліза почала зменшуватися через збільшення використання пластмас та інших матеріалів.

Дешева робоча сила та менш жорсткі екологічні вимоги сприяли інтенсивному розвитку чорної металургії у країнах “третього світу” порівняно з індустріально розвинутими країнами.

Технічний прогрес на транспорті та інші чинники сприяли розвитку даної галузі у місцях споживання її продукції, віддалених від родовищ вугілля і залізної руди. Наприклад, металургійні центри Японії та країн Східної Європи. У світі є не лише великі підприємства чорної металургії, а й міні-заводи.

Підприємства кольорової металургії сьогодні наближають до місць видобування руд кольорових металів. Серед країн, що мають розвинену кольорову металургію виділяють США, Росію, Канаду, Австралію, Казахстан, Іспанію, Польщу, Чилі, Конго, Замбію, Малайзію, Індонезію.

Оскільки виробництво кольорових металів екологічно шкідливе, то останні десятиліття воно щораз інтенсивніше почало переміщуватися у країни, що розвиваються, завдяки їх ліберальним стандартам у сфері охорони навколишнього середовища.

Сьогодні кольорова металургія зосереджена переважно у країнах Азії, Африки і Латинської Америки. А споживають кольорові метали в основному промислово розвинені країни.

Основна продукція ринку кольорових металів – це мідні руди, алюміній, свинець, цинк, олово, нікель, кадмій, золото.

Основними виробниками і споживачами рафінованої міді є промислово розвинені країни. Приблизно половину міді у світі споживає електротехнічна промисловість, 25–30% машинобудування, 15% – будівництво. 40–50% виготовленої рафінованої міді надходить на світовий ринок. Основні центри торгівлі міддю – Лондонська біржа металів і ринок США.

Щодо виробництва алюмінію, то слід зазначити, що зустрічаються руди (боксити) з таким високим вмістом цього металу (до 60%), що економічно доцільно транспортувати їх до регіонів, багатих на електроенергію, яка потрібна для виплавлення алюмінію у значних кількостях.

Родовища бокситів є в багатьох країнах, але найбільше їх видобувають в Австралії, Гвінеї та на Ямайці. На частку цих трьох країн припадає понад 70% світового видобутку бокситів.

Найбільшими у світі виробниками первинного алюмінію є США, Канада, Австралія, а споживачами – США, Японія, Німеччина (близько 70%).

Упродовж останніх десятиліть інтенсивно розвивається алюмінієва промисловість у Бразилії, Суринамі і Венесуелі.

Геологічні запаси свинцевих руд у світі становлять 70 млн. т. Основні родовища зосереджені в Австралії, США, Канаді, Китаї та деяких країнах СНД.

Геологічні запаси цинкових руд у світі сьогодні оцінюються в 150 млн. т. Провідні виробники і споживачі цинку – країни ЄС, Канада, Японія, США, Південна Корея, Мексика, Бразилія.

Основні видобувачі олов’яних руд – Бразилія, Болівія, Індонезія, Малайзія, Таїланд.

Світові геологічні запаси нікелевих руд становлять 50 млн. т. Найбільші видобувачі нікелевих руд – Канада, Австралія, острів Нова Каледонія.

Побічним продуктом виробництва цинку, свинцю і міді є кадмій. Його також виготовляють з лому. Наприкінці ХХ ст. у світі щороку вироблялося 18–20 тис. т кадмію. Метал використовується переважно для виробництва нікель-кадмінієвих акумуляторних батарей.

В середньому щорічно у світі видобувається близько 1350 т золота, яке використовується в електронній промисловості для створення комп’ютерів і космічної апаратури.

До світових ринків золота відносять: Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.

Сьогодні найбільший золотовидобувач – Південно-Африканська Республіка, яка щорічно дає понад 22% загальносвітового видобутку золота; США видобуває 15%, Австралія – 13%, Канада – 7%, Китай – 6%, Росія – 4%, Індонезія – 3%.

На світові ринки золото потрапляє через дилерів. “Золоті” дилери – це особливі фірми, яких нараховується не більше 20. У вузькому значенні власне “золотими” дилерами є лише 5 фірм, які традиційно утворюють Лондонський ринок. Їх список очолює банківський дім Ротшильдів. Сюди входять також члени “великої трійки” швейцарських банків з головними конторами в Цюріху, який як міжнародний ринок золота не поступається Лондону.

Особливістю ринку кольорових металів є відсутність світових цін на сировину кольорових металів. Це пов’язано з наявністю великого розмаїття якісних характеристик вихідної сировини. Ціни на сировину безпосередньо залежать від цін на рафінований метал.

Основні товари світового ринку палива – нафта, нафтопродукти, природний газ і вугілля.

Провідна роль на даному ринку належить нафті (близько 40% світового виробництва і споживання), кам’яному вугіллю (близько 31%), газу (близько 23%).

Близько восьми десятків країн нині добувають нафту.

4/5 покладів нафти та половина її видобутку припадає на країни, що розвиваються, які є основними постачальниками нафти на світовому ринку.

До найбільших виробників нафти і нафтопродуктів відносять Саудівську Аравію, США, Ірак, Мексику, Росію.

Щороку у світі видобувають понад 3 млрд. т нафти, на світовому ринку реалізується понад 1 млрд. т нафти, а також значна кількість нафтопродуктів (бензину, гасу, мазуту тощо).

Найбільшими експортерами нафти є країни Близького і Середнього Сходу, забезпечуючи приблизно 2/3 експорту. Багато з цих країн входять до Організації країн-експортерів нафти.

Нафти у світі експортується більше, ніж нафтопродуктів, але частка нафтопродуктів у цій структурі збільшується.

Основні родовища газу розміщено у країнах СНД і на Близькому Сході (разом – близько 70%). Щороку у світі видобувається понад 2 трлн. м³газу. 75% вартості світової торгівлі скрапленим газом припадає на Азіатсько-Тихоокеанський регіон.

Запасів вугілля у світі значно більше, ніж сумарних запасів нафти і газу. 96% запасів вугілля припадає на 10 країн: Росію, США, Південну Корею, Австралію, ФРН, Південно-Африканську Республіку, Великобританію, Польщу, Індію. Якщо порівняти вуглевидобуток і нафтовидобуток, то слід зазначити, що вугілля видобувають переважно у промислово розвинутих країнах, а нафту – у державах “третього світу”. До сфери міжнародної торгівлі потрапляє значна частка нафти, тоді як частка вугілля, що експортується, становить менше 10%. Тобто країни видобувають вугілля переважно для внутрішніх потреб, а не для міжнародної торгівлі.

Тривалий час основним експортером були США. У 80-х роках ХХ ст. першість від американців перейшла до австралійців, що було викликано перевагами австралійського вугілля (якість, відкритий спосіб видобування тощо).

Німеччина і Великобританія з експортерів вугілля перетворилися на імпортерів. Основна причина у тому, що імпортоване вугілля виявилося дешевшим, ніж видобуте у країні. Збільшується експорт вугілля з деяких країн, що розвиваються, насамперед з Індії, Венесуели, Колумбії.