Особливості розвитку світових ринків промислових товарів

У світі відсутній єдиний ринок товарів промислового виробництва, існує величезна кількість ринків конкретних промислових товарів.

До промислових товарів відповідно до Стандартної міжнародної торговельної класифікації відносять: “Хімічні продукти” (розділ 5), “Оброблені вироби, класифіковані переважно за матеріалами” за винятком групи 68 (розділ 6), “Машини, устаткування і транспортні засоби” (розділ 7), “Різні готові вироби” (розділ 8) [10, с. 92].

Світовий ринок промислових товарів слід розуміти як сукупність операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання різних країн щодо реалізації виготовлених промислових товарів.

Для міжнародної торгівлі промисловими товарами характерні такі особливості:

Ø зниження тривалості життєвого циклу більшості видів товарів;

Ø зростання виробництва високотехнологічних виробів;

Ø процес постійної диверсифікованості виробництва на якомога дрібніші галузі і підгалузі, відгалужування яких автоматично породжує потребу в обміні продукцією таких виробництв, що дедалі більш вузько спеціалізуються. Відбувається постійне відновлення номенклатури й асортименту продукції;

Ø міжнародна торгівля готовими виробами однієї і тієї ж товарної номенклатури, торгівля продукцією у розібраному вигляді сприяє розвитку нового типу міжнародного обміну – внутрішньогалузеву торгівлю, що витісняє традиційну міжгалузеву;

Ø перехід від одиничних до системних продажів, тобто основний товар пропонується з комплектуючими і супутніми виробами;

Ø підвищення вимог до техніко-економічних показників виробів, їх дизайну;

Ø зростання торгівлі товарами виробничого призначення випереджає зростання торгівлі машинотехнічними виробами культурно-побутового призначення;

Ø переважна частина світового експорту й імпорту машинотехнічної продукції зосереджена в індустріально розвинутих країнах;

Ø торговельна політика держав спрямована на стимулювання експорту машинотехнічної продукції і захист національного товаровиробника.

На світовому ринку промислових товарів згідно з даними Світового банку, до країн, для яких експорт цих товарів є пріоритетним (понад 50% від загального обсягу експорту товарів і послуг), відносять: Білорусь, Болгарію, Вірменію, Грузію, Німеччину, Ізраїль, Індію, Ірландію, Італію, Канаду, Киргизстан, Китай, Латвію, Ліван, Литву, Малайзію, Молдову, Монако, Пакистан, Республіку Корею, Росію, Румунію, США, Сінгапур, Таїланд, Тайвань, Узбекистан, Україну, Фінляндію, Чехію, Швейцарію, Швецію, Естонію, Японію [10, с. 96].

Розглянемо найважливіші групи промислових товарів сучасного світового ринку.

Сучасний світ не можна уявити без машинобудування, яке вважається основною галуззю промисловості світу. Лідерами світового машинобудування є США, Японія, Німеччина. Сильні позиції у Великобританії, Франції, Росії, Канади, Іспанії, Китаю, Бразилії. У країнах, що розвиваються, частка продукції машинобудування у загальному обсязі обробної промисловості не перевищує 20% [5, с. 104].

Світове автомобілебудування безпосередньо працевлаштовує 4 млн. осіб. Ця галузь лідирує за кількістю транснаціональних компаній – близько десяти провідних компаній випускають 80% світової продукції автомобілебудування. Американська компанія “Форд” є другим у світі виробником автомобілів, 60% її автомобілів виробляється за межами США. Добре розвинене автомобілебудування у США, Західній Європі, Бразилії, Австралії, Східній Азії.

У 1960 р. США випускали понад 50% від усіх автомобілів світу, а Великобританія – 10%. Через три десятиліття їх частка зменшилася відповідно до 18 і 3,3%. Ці країни випередила Японія, яка у 1960 р. випустила 165 тис. автомобілів, а в 1991 р. – 13 млн. Сьогодні на її частку припадає 25% випущених у світі автомобілів.

Щорічно у світі випускається 40–50 млн. автомобілів, четверта частина з яких – вантажні автомобілі та автобуси [5, с. 105].

Продукцією мікроелектроніки є напівпровідники, інтегральні схеми та їх складові, електронні компоненти і їх елементи. Основні світові виробники зазначеної продукції – Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, а також країни Тихоокеанського регіону [4, с. 89].

Упродовж 60–70-их років у виробництві напівпровідників домінували США. Але до початку 90-х років першість перейшла до Японії. Ця галузь розвинена також у Західній Європі та Південно-Східній Азії.

Виробництво електронних приладів побутового призначення (наприклад телевізорів) характеризується ширшою географією, ніж виробництво напівпровідників. П’яту частину світового випуску телевізорів забезпечує Китай, а Південна Корея і Японія – по 14%. Великим виробником телевізорів є Бразилія, на її частку припадає 75% випуску телевізорів у Латинській Америці [5, с. 106].

Основним виробником продукції аерокосмічної промисловості (літаки, ракети, космічні апарати) є США, значних успіхів досягли Франція, Великобританія, Німеччина, Україна, Росія, Японія, Китай, Індія.

Важке машинобудування (машини та обладнання для гірничовидобувної, енергетичної, металургійної, машинобудівної та інших галузей) розвинені у США, Великобританії, Японії, Франції, Росії, Китаї.

Корабле- та локомотивобудування здебільшого поширене у групі високорозвинених країн світу, особливо міцні позиції Японії, Великобританії, Німеччини, США, Росії, Австралії, Південної Кореї, Польщі, Іспанії [5, с. 106].

У 2003 р. світове виробництво кондиціонерів становило 34 млрд. дол. Найбільш містким ринком є ринок сплит-систем (понад 50% світового обсягу продажу кондиціонерів), він же є і найдинамічнішим (середньорічне зростання обсягу продажу близько 10%).

Основними експортерами є Японія і Китай. У Японії світовим лідером виступає корпорація Daikin Industries, що має 72 патенти на технологічні розробки; 22% постачань направляється у Великобританію, Іспанію, Францію, Італію, Німеччину, Бельгію. На Китай припадає близько 1/3 світового виробництва кондиціонерів. У 2002 р. у порівнянні з 2001 р. загальний обсяг їх експорту збільшився на 38%, а на підприємствах з іноземними інвестиціями – на 58%. Частка китайських кондиціонерів на європейських ринках зростає, особливо в країнах Південно-Східної і Східної Європи [10, с. 96–97].

Найвагоміший потік сталеливарної продукції до країн, що розвиваються, спрямовується з Японії та країн Західної Європи. Країни, що розвиваються, не мають значних власних потужностей для виробництва сталі (наприклад, частка Африки у світовому обсязі виробництва сталі становить лише 1%).

Протягом періоду після Другої світової війни США і країни Західної Європи продавали продукцію сталеливарної промисловості за завищеними цінами, що зумовило появу виробників-конкурентів у Бразилії, Південній Кореї, Тайвані та Японії. Якщо раніше конкуренція на ринку сталеливарної продукції відбувалася у межах країн, то нині вона стала міжнародною [4, с. 89].

Найбільшим регіоном хімічної промисловості вважається Західна Європа. У структурі хімічної промисловості найбільшу питому вагу займає нафтохімія.

Нафтохімія і нафтопереробка в Західній Європі сконцентровані переважно уздовж морського узбережжя, оскільки саме туди надходить нафта з-за океану або з Північного моря. Нафтопереробні заводи Східної Європи зосереджені поблизу транс-нафтопроводів. Нафтохімія США концентрується на узбережжі Мексиканської затоки – у районі великого нафтогазоносного басейну [5, с. 107].

Нафтохімію Східної і Південної Азії представляє Японія, Китай, Південна Корея, Таїланд, Тайвань та інші. У регіоні Пермської затоки виріс новий район нафтохімії світового масштабу. Комбінати, продукцією яких є напівфабрикати для органічного синтезу і азотних добрив, були побудовані також у державах Північної Африки і Латинської Америки.

Отже, підприємства хімічної промисловості сьогодні є не лише в індустріально розвинених державах, а й у країнах “третього світу”.

Основними експортерами фармацевтичної продукції є США, Швейцарія, Великобританія, Японія, Німеччина, Франція, Італія. У виробництві й експорті копій фірмових ліків лідерами є Індія та Польща [10, с. 98].

У даний час для світового ринку хімічних добрив характерна тенденція скорочення виробництва і споживання у розвинутих країнах у зв’язку з надмірним використанням у попередні роки і збільшення – у країнах, що розвиваються. Основними експортерами є США, Китай, Індія, Росія, Канада [10, с. 98].

Світовий обсяг виробництва паперу і картону – понад 250 млн. м³, близько 30% якого припадає на письмовий і друкарський папір, 15% – на газетний папір, 55% – на інші сорти для упакування, технічних і санітарних цілей.

Найбільшими експортерами є скандинавські країни, а виробниками – США, Японія, Китай, Канада, Німеччина, Фінляндія, Швеція, Італія, Росія, Бразилія [10, с. 98].

Значна частка у світовому експорті меблів припадає на вироби з тропічного дерева і кухонні меблі. Попит на них особливо високий у Західній Європі. У загальному обсязі світової торгівлі зростає частка шпони з екзотичних дерев з Африки і Південної Америки, а також меблевої фурнітури з Італії й Іспанії [10, с. 98].

Протягом 1950-х років США і Західна Європа ще були найбільшими у світі виробниками продукції легкої промисловості. Невдовзі ця трудомістка галузь почала мігрувати до країн, що розвиваються. Країни Південної та Центральної Америки, Африки, Середнього Сходу, Південної та Східної Азії стали виробниками світового масштабу [4, с. 89].

Провідна галузь легкої промисловості – текстильна. У багатьох економічно розвинених країнах (Нідерландах, Великобританії, Франції, Німеччині) упродовж останніх десятиліть дана галузь занепадала, тоді як в азіатських і латиноамериканських країнах (Індії, Південній Кореї, Філіппінах, Чилі, Колумбії, Венесуелі, Перу) вона інтенсивно розвивалася. Попри появу нових текстильних центрів – Далекого Сходу, Індії та Китаю – у світовому експорті цієї продукції лідирують Німеччина та Італія [5, с. 108].

Аналогічні тенденції простежуються і в географії промисловості з виробництва одягу. Високі темпи її розвитку в Індії, Сінгапурі, Південній Кореї, Малайзії, Венесуелі, на Філіппінах. Гонконг є найбільшим у світі експортером одягу (14% світового експорту). Друге – третє місця займають Італія і Південна Корея – по 9,5%, для порівняння – частка США становить лише 2,5% [5, с. 108].

Приблизно 10-ту частину від загальносвітового виробництва взуття забезпечують країни Європи. Зокрема на країни Західної Європи припадає близько 75% від загальноєвропейського обсягу виробництва і близько 1/4 на східноєвропейські країни. У сегменті взуття середнього і високого класу світовим лідером є Італія. За обсягом виробництва взуття Італія займає третє місце у світі (після Китаю і Бразилії).

На світовому ринку, крім італійських компаній, виділяються іспанські, португальські, турецькі, китайські.

Обсяг імпорту в країни ЄС зростає, що свідчить про витіснення західноєвропейської продукції. Близько 30% всього обсягу імпорту в країни ЄС забезпечує Китай, взуттєва промисловість якого в середньому зростає на 19% за рік, і близько 22,1% – В’єтнам (середньорічний темп зростання взуттєвої промисловості – 12,1%) [10, с. 97].

Промислові товари, призначені для задоволення індивідуальних потреб, тобто для особистого споживання, називаються товарами широкого (народного) вжитку (одяг, взуття, миючі засоби, меблі, побутова техніка, косметика тощо).

Світовий ринок споживчих товарів поділяється на різноманітні сегменти, які утворюються різними категоріями покупців з особливими потребами, традиціями, уподобаннями, а також межами платоспроможного попиту. Тому умовою успішної торгівлі цією групою товарів є ретельне вивчення особливостей кожного із закордонних ринків та адаптація до його потреб існуючих уже в номенклатурі виробництва товарів, або розробка нових відповідно до існуючих вимог.

У структурі міжнародної торгівлі промисловими товарами переважає торгівля машинами, устаткуванням, транспортними засобами (приблизно 51,5%), що свідчить про сучасний рівень виробництва, наукомісткості продукції.

Дата добавления: 2014-01-04