Профілософія

Як було сказано вище, профілософія складається з двох суперечливих, але на поверхневий погляд єдиних і навіть начебто нероздільних (мнимий синкретизм) частин. Це 1) художньо-міфолого-релігійний світоглядний комплекс – продукт в основному уяви і правої півкулі головного мозку і 2) знання – продукт розуму і лівої півкулі головного мозку, інтелекту, який виник і развинувся у практиці життєзабезпечення, практичного розуму, без якого виживання того чи того племені чи народу було б неможливим.

У Древньому Китаї існували обидві частини профілософії.

Найбільша кількість свідчень з китайської міфології міститься в трактаті «Шань Хай цзін» («Книга гір і морів») і в творах китайського поета на ймення Цюй Юань (340 – 279). Сучасний учений Юань Ке зібрав міфи Древнього Китаю в однойменній книзі. Серед них є вже й абстрактні, профілософські.

Відповідно до одного зі світоглядних космогонічних міфів, світ (юйчжоу) виник поступово з первісного хаосу (хунь-тунь), коли не було ні Неба, ні Землі й коли в кромішній пітьмі блукали безформні образи; тоді в цій пітьмі зародилися два божества – дві протилежні, впорядковуючі цей хаос, персоніфіковані космічні сили: Інь і Ян – важке та легке. З Ян виникло Небо. З Інь виникла Земля.

В іншому міфі впорядкування хаосу й організація світобудови пов'язувалися з діяльністю космічної людини на ймення Пань-гу, який зародився всередині космічного яйця – породження хаосу. Прокинувшись і опинившись у первісному мороці, Пань-гу невідомо відкіля взятою залізною сокирою розколює яйце на Землю і Небо і піднімає останнє над першою. В міру зростання Пань-гу небо

піднімалося все вище. Нарешті, небо досягло достатньої висоти і вже не потребувало підтримки. Тоді Пань-гу впав і вмер. І з частин його тіла виникли частини світобудови: вітер і хмари – з подиху, грім – з голосу, Сонце – з лівого ока, Місяць – із правого, чотири сторони світу – з тулуба з руками і ногами, ріки – з крові, дороги – з жил, ґрунт – із плоті, сузір'я – з волосся на голові і вусів, трави, квіти і дерева – зі шкіри і волосся на тілі, метали і камені – з зубів і кісток, дощ і роса – з поту, блискавка – з блиску очей. А з повзаючих по тілу Пань-гу паразитів виникли люди, і «вітер їх розвіяв усюди». (Юань Ке. Міфи Древнього Китаю. М., 1987. С.35.)

Древні китайці все одухотворяли. У їхньому уявленні існували духи вогню і води, посухи і дощу. Протилежні духи боролися один з одним. Наприклад, дух вод Гун-Гун безперестано бореться з духом вогню на ймення Чжу-жун. У цьому позначається первісна діалектичність китайській міфології і міфології взагалі.

Мислячих китайців цікавила також проблема свого походження. І вони намагалися відповісти на це питання в міру своїх малих тоді можливостей. Відповідно до однієї антропогонічної версії, якась Нюй-ва виліпила перших людей з ____. Спершу вона старалась – і черз те найперші люди виходили гарними: знатними, багатими, розумними. Втомившись, вона стала ліпити, як небудь. Так виникли низькі, бідні й дурні люди – уже нам відомі простолюдини, шужень.

Нюй-ва і її брат і чоловік Фу-сі навчили людей полюванню та рибальству, варінню м'яса, правилам одруження. Інший культурний герой на ймення Шень-нун навчив людей вживати в їжу хлібні злаки, виготовив для них перші землеробські знаряддя праці.

Нюй-ва полагодила світобудову: вона відрубує ноги гігантській черепасі й підпирає ними небозвід. Вона ж перепиняє шлях розливанню вод. У Древньому Китаї існував характерний для всіх річкових культур і цивілізацій, котрі періодично страждали від повеней, міф про всесвітній потоп. Відповідно до цього міфу, після всесвітнього потопу залишилися живими тільки брат і сестра, які й започаткували нове покоління людей. Вищезгадані культурні герої Фу-сі, Нюй-ва, Шень-дун мали зріст понад дев'ять (або понад два) метри. У Фу-сі та його дружини й сестри було тіло змії, голова бика, ніс тигра, обличчя людини.

З вищезгаданим манізмом (культом предків) було пов'язане вчення про душу – анімізм. Китайці приписували собі по дві душі. Одна після смерті підносилася на Небо. Інша ж залишалася на Землі й могла і допомагати, і шкодити поки ще живим. Тому китайці приносили своїм предкам рясні умилостивлюючі жертви.

Для Китаю була характерна ідеалізація минулого і традиціоналізм, який звідси випливає – відданість традиціям, що привело до непорушності китайського життя.

Велику роль у житті китайців відігравали гадання – природне для людини бажання довідатися про майбутнє, примітивна футурологія. Ніщо важливе як в особистому, так і в суспільному житті без гадання не починалося. Вище говорилося про те, що в часи династії Шан-Інь існувала писемність, археологи знайшли найдавніші китайські написи. Ці написи були ворожильними. Вони збереглися, тому що були виконані на великих кістах тваринах і щитках черепашачого панцира. На цьому міцному матеріалі примітивними ієрогліфами писалося питання, після чого матеріальний носій напису кидали у вогонь. По тріщинах, які утворилися від нагрівання, схожих на ієрогліфи, читали «відповідь». Професійні провісники називалися бу.

Релігійний ритуал був складним. Він складався з рясних жертвоприносин предкам і духам, з молитов. У «Оді про посуху» («Ші-цзін») говориться:

І далі:

У країн землі молячи рясний рік,

Я жертви вчасно підніс на вівтарях.

Усім духам я моління підносив,

Жертв не шкодуючи.

Така перша частина китайської профілософії.

Друга її частина складалася зі знань, які могли служити і служили реальному життю людей.

Писемність. Ми згадували вже китайську писемність. Це плід розуму, хоча, звичайно, для створення писемності була потрібна й велика частка уяви, але уяви, яка не просто полягає в хаотичній грі образів, а підпорядкованої реальному завданню. Китайська писемність виросла з абстрактного геометричного стилю розпису на неолітичній кераміці. Це дозволило перейти від вузелкового способу передачі інформації спочатку на рисункове, а потім і ієрогліфічне письмо.

Китайський запис провадиться зверху вниз, зправа наліво, від останньої сторінки книги до першої.

Зародження писемності призвело до відділення розумової праці від фізичної. Утворюється стан чиновників-грамотіїв, учених. З'являються літописці (ші). У Древньому Китаї здавна були також лікарі.

Математика. Зароджується така «кузня мислення», як математика. Перші арифметичні й геометричні уявлення китайців виражалися знов-таки на кераміці, у точках-вм'ятинах і зарубках, у тих же вузликах. Потім разом з ієрогліфами, які позначають слова, були створені ієрогліфи для перших дев'яти чисел. Нуль не мав позначення (його ввели індійці з їх культом небуття). Китайська

система числення була десятеричною: за десятком ішов інший десяток як повторення першого на вищому рівні. Створення такої десятеричної системи китайці приписували міністрові легендарного імператора на ймення Хуан-ді (Жовтий предок). Реально ж на вищезгаданих древньокитайських написах ми маємо і цифрові ієрогліфи. Найбільше число там – 30.000.

Складалися книги з математики. У літописах сказано, що перша математична книга була створена за наказом вищезгаданого Хуан-ді. Заняття математикою не були формою приємного проведення часу, як скаже пізніше на Заході Аристотель. У Древньому Китаї математика мала виробниче й суспільне значення. В найбільш ранньому зі збережених древньокитайських математичних трактатів, «Математичному трактаті про чжоу-бі», говориться про соціальне значення математики: Фу-сі і Нюй-ва «керували Піднебесною за допомогою чисел». На деяких рельєфах імперії Хань Нюй-ва і Фу-сі тримають у руках косинець і циркуль. Третій ідеальний правитель династії Ся вищезгаданий Юй приборкував ріки за допомогою лінійки і циркуля. Саме китайське слово гуйцзюй – порядок – складене зі слів: гуй – циркуль і цзюй – косинець.

Інший літопис говорить про підручник з математики епохи Чжоу.

Збереглася «Математика в дев'ятьох книгах» («Цзю Чжан Суань-шу»). Ця наукова праця склалася не раніше II ст. до н.е., але вона, як і праця Евкліда в ті ж часи на Заході, була підсумком більш ранніх математичних трактатів.

За допомогою математики китайці обчислювали площі полів і храмів, обсяги зерносховищ і палаців. Вони могли вести облік урожаю, вимірювати час і відстані, робити рівноцінний обмін продуктів. Вони знали прямокутний трикутник зі сторонами в 3,4 і 5 одиниць довжини, що дозволяло побудувати прямий кут. Говорять, що вони навіть знали те, що на Заході було відоме як «Теорема Піфагора».

Чи можна, однак, назвати подібні математичні знання наукою? Е.І.Березкіна в книзі «Математика древнього Китаю» (М., 1980) стверджує, що математика в Китаї стала самостійною наукою, вже в епоху Кун Фу-цзи («В епоху Конфуція математика оформляється в самостійну науку...»). Однак вона обєднує всю китайську математику з VI ст. до н.е. по XIV ст. з індійською математикою з V ст. до н.е. по XV ст., арабською математикою і математикою Середньовічної Європи в єдине ціле – і протиставляє його математиці Древньої Греції як емпіричну й індуктивну науку раціональній і дедуктивній. Тієї ж думки й А.П.Юшкевич у своїй «Історії математики в середні віки».

Те, що древньокитайська математика не користувалася доведенням і так і не досягла рівня дедуктивної науки, як це відбулося в той же час у Древній Греції, не могло не позначитися на рівні древньокитайсюкої філософії.

Астрономія. У Китаї здавна велися спостереження за небесними явищами. Була встановлена періодичність сонячних і місячних затемнень. Вони, особливо сонячні затемненя, викликали паніку. Сонячне затемнення вважалося провісником великих нещасть. Ван повинен був знати про майбутні затемнення й повідомляти про них народ. Так він підтверджував свій титул Тянь-цзи – Сина неба. Такі відомості повинні були повідомляти йому придворні астрономи. У китайському літописі розповідається про те, як, відповідно до нашого літочислення, 22 жовтня 2137 р. до н.е. у Китаї відбулося повне сонячне затемнення, за непередбачення якого два придворних астрономи Хі та Хо, які забули про чесноти, були страчені за наказом императора. (У Московському планетарії в 1983 р. у списку пам'ятних дат було сказано: 4120 років відтоді, як 22 жовтня 2137 р. до н.е. у Китаї відбулося повне сонячне затемнення...)

Дані астрономії і математики дозволили китайським ученим створити календар. Астрономічний час був розділений на роки по 365 днів. Рік поділявся на місяці по 30 днів. Місячний рік пов'язували із сонячним роком через дев'ятнадцятирічний цикл.

Пятикнижжя. Древньокитайська передфілософія пов'язана з древніми книгами, одну з яких ми вже згадували. Це «Книга пісень» («Ші цзін»). Разом з «Книгою історії» («Шу цзін»), «Книгою змін» («І цзін»), «Книгою обрядів» («Лі цзи»), а також вище згаданим літописом «Чунь цю» вона склала древньокитайске «Пятикнижжя» («У цзін») – основу світогляду освіченого китайця. До «Пятикнижжя» примикали: «Сіци чжуань» – коментар до «І цзін», історичний пам'ятник Древнього Китаю «Цзо чжуань» і ін.

Багато з цих книг зазнали впливу від найбільш типової для Китаю школи – конфуціанства. «Ші цзін» і «Шу цзін» були Конфуцієм відредаговані, а «Чунь цю» – ним написана. Конфуціанськими були «Лі цзи» («Книга обрядів») і «Цзо чжуань».

У цих книгах з'являються сумніви у традиційному релігійно-міфологічному світогляді. Особливо хвилює древнього китайця те, з чим він часто зіштовхувався, – проблема зла. Відкіля воно? Хто його винуватець? Бог чи людина? І чому зло терплять здебільшого невинні? Невідомий автор одного з поетичних творів, які ввійшли до складу «Ші цзін», запитує обожнене Небо:

Нехай ті, хто зле зробив, за зло своє відповідають. Але хто ні в чому не винуватий – за що вони в безодні лих?

Небо всемогутнє, і людина від нього цілком залежна: Небо, народжуючи на світ людський рід, Тіло і правило життя всім людям дає (1,95)

Але в такому випадку джерело зла – Небо. Однак бог не може бути причиною зла. Отже, зло йде від людини і «залежать сварки тільки від людей» (2, 8). Але якщо це так, тоді «не можна уповати лише на волю творця». Йдучи цим шляхом, неспокійна древньокитайська світглядно-моральна свідомість доходить до тези, що взагалі «все залежить від людей!» (1, 111), котра, однак, дається в контексті, що вихваляє значимість Неба.

Але так чи інакше, у древньокитайских книгах (а ми цитували не тільки «Ші цзин», але й «Шу цзін») зароджується примітивна теодіцея (виправдання Бога), відповідно до якої джерело зла – не Бог. Але в такому випадку Бог не всемогутній – вічна проблема релігійного світогляду, проблема поєднання в Бозі доброти і могутності при неможливості заперечення наявності зла у світі.

У книзі «Шу цзін» говориться про п'ять первнів світу. «Перший первень – вода, другий – вогонь, третій – дерево, четвертий – метал і п'ятий – земля. (Постійна природа) води – бути мокрою і текти вниз; вогню – горіти і підніматися вверх; дерева – (піддаватися) згинанню та випрямленню; металу – підкорятися (зовнішньому впливові) і змінюватися; (природа) землі виявляється в тому, що вона приймає посів і дає врожай» (1, 105). Разом з тим говориться про п'ять явищ природи. Це дощ, сонячне сяйво, спека, холод і вітер. Від їхньої своєчасності й помірності залежить добробут народу. Робиться спроба знайти причини, які викликають сприятливі та несприятливі явища природи. Однак відповіді, що даються, наївні. Зима і літо існують завдяки рухові Сонця і Місяця, «рух Місяця серед зірок призводить до вітру й дощу» (1,110), адже «є зірки, які люблять вітер, і є зірки, які люблять дощ» (там же). Але особливо наївним здається нам характерний для первісної свідомості зв'язок природних, соціальних і моральних явищ. Своєчасні дощ, сонячне сяйво, спека, холод, вітер залежать відповідно від гідної поведінки правителя, від порядку в країні, від прозорливості, обачності та мудрості глави держави, тоді як «розбещеність (правителя) символізують дощі, які неприпиняються; помилки (правителя) символізує безперрне сонячне сяйво, лінощі (правителя) символізуються безперрною спекою; його необачна квапливість символізується безперервним холодом, дурість (правителя) символізується безперерним вітром» (1,110).

Продовжується розвиток найдавніших уявлень про дві антагоністичні й водночас співробітничаючі сили – Ян і Інь. Спочатку це уособлення світла й пітьми, освітленої та тіньової сторін гори, тепла і холоду, завзятості й піддатливості, чоловічого й жіночого первнів. Тепер це стани "ці " – своєрідної первісної матерії. У книзі «Цзо чжуань» названо шість станів «ці». «Шість станів ці суть інь, ян, вітер, дощ, морок, світло» (2,10). «Янці» і «іньці» – небесна, легка і земна, важка матерія.

«І цзін». «Книгу змін» («І цзін») пов'язують з ім'ям нам уже відомого міфічного правителя найдавнішого Китаю Фу-сі. Він не тільки навчив китайців ловити рибу і полювати, а й створив древньокитайську писемність. Фу-сі побачив на спині коня-дракона, який вийшов з Хуанхе, малюнок, який був відтворений потім мудрим китайцем як вісім триграм. Вони започаткували «І цзін». Фактично перед нами перша в історії людства спроба представити природні та людські явища у двоїстій системі – в системі ян і інь, зображуваних відповідно суцільною та переривчастою рисками. Дві суцільні (розташовані одна над одною) риски – великий ян – символізували Сонце і тепло, дві переривчасті риски – велика інь – Місяць і холод. Малий ян (переривчаста риска над суцільною) – денне світло. Мала інь (суцільна риска над переривчастою) – ніч. Поєднання інь і ян по три утворюють ті самі вісім триграм (ба-гуа), які нібито побачив Фу-сі на спині міфічного коня-дракона. При цьому три ян символізують небо, а три інь – землю. Проміжні шість триграм позначають усе, що пербуває між небом і землею: небесну воду, небесний вогонь, грім, вітер, земну воду і гори. Далі ж будуються комбінації з шести елементів, гексаграми. Їх 64. Якщо інь ототожнити з нулем, а ян – з одиницею, то, наприклад, «виконання» зобразиться шістьма нулями, а «творчість» – шістьма одиницями.

Разом із тим зародження світоглядних природничонаукових уявлень не розірвало їхньої міфологічної пуповини. Наприклад, говорилося, що «небо створило п'ять першооснов» (1, 9).

Поступово зароджується найважливіше для древньокитайського світогляду уявлення про дао (шлях) як безособовий світовий закон, якому підкоряються і природа, і люди. Дао – і космічний, і моральний закон. Древньокитайська моральність пов'язана з такими уявленнями, як лі – шанобливість, церемоніал, ритуал, сяо – шанування батьків, ді – шанування старшого брата. Шанування батьків означало і культ предків, і шанування влади – для психології китайців характерне почуття покірності нижчестоящих вищестоящим. Шанування старшого брата мало ту вагому підставу, що саме старший брат був єдиним спадкоємцем у сім'ї, і це шанування попереджало можливі конфлікти у сім'ях, воно ж означало шанування взагалі старших молодшими.

Дата добавления: 2014-01-05