Філософія як світоглядне знання

На відміну від світогляду, що виникає з практичного відношення до світу, і є способом його «практично-духовного» освоєння, філософія і наука виникають з теоретичного, тобто пізнавального відношення, коли воно історично виділяється у відносно самостійну сферу діяльності людини.

Філософія виникає на певному етапі історичного розвитку суспільства як своєрідне «подолання» міфу і релігії. Іншими словами, філософський світогляд істотно відрізняється від міфологічного і релігійного типів світогляду. Чим же?

У порівнянні з релігійним і міфологічним світоглядом особливе місце займає науковий світогляд, що являє собою специфічне (наукове) знанняпро світ і місце в ньому людини. Це знання, яке крім системності характеризується об'єктивною істинністю,предметною визначеністю, наявністю особливих форм своєї організації й особливих методів одержання такого знання. Цей вид світогляду сформувався порівняно недавно, пізніше міфології і релігії.

Філософія виникла більш двох з половиною тисяч років тому. Однак вона не є історично першим видом світогляду: до неї існували міф і релігія (хоча питання про те, що виникло раніше – філософія чи релігія – дотепер не вирішено однозначно).

Тепер – про види(історичні типи чи форми) світогляду.

Необхідно відзначити, що ці чотири основних компоненти світогляду тісно взаємозалежні і забезпечують йому цілісність. Однак світогляд – не статичне утворення, і тому можна говорити про різні рівні його зрілості, досконалості. На більш низькому рівні (його часто називають світовідчуттям) мають на увазі чуттєво-емоційну сферу людського буття, соціально-культурні традиції і соціально-психологічні стереотипи, думки, оцінки, однак без належного їхнього осмислення. Коли ж наші думки, оцінки і вчинки ґрунтуються на знаннях,коли судження наші аргументовані, обґрунтовані (наприклад, посиланнями на наукові теорії чи закони), коли ми здатні критично осмислити свій досвід і знання – такий рівень світогляду звичайно називають світорозумінням. Забігаючи вперед, відзначимо в цьому зв'язку, що одна з задач (і орієнтацій) філософії – допомогти людині в удосконалюванні свого світогляду, у доведенні світогляду до рівня світорозуміння.

Міф (міфологія) – це такий вид світогляду (що існував вже в первісному суспільстві), за якого світ розглядається як єдиний живий організм, а земні, природні сили наділяються душею, здобуваючи нерідко надприродний характер. Міф зв'язаний з фантастичним описом дійсності і тому близький казкам, легендам, переказам і т.п. Міф є певним узагальненням тих чи інших явищ природи і суспільства. Наприклад, Деметра, як персонаж відповідного давньогрецького міфу, є символічним узагальненням землеробства, узятого в цілому, а Посейдон – символічним образом моря, усіх морів і зв'язаних з ними явищ. Однак всі узагальнення в міфі не виходять за рамки чуттєвих уявлень. У цьому змісті міф принципово відрізняється від науки і філософії.

Релігія (релігійний світогляд) виникає як своєрідне витіснення міфів, їх «удосконалення», уніфікація (тобто має місце прагнення до об’єднання, приведення до єдиного початку). Релігія – такий вид світогляду, у якому дійсність представлена у фантастичних образах, шляхом уведення надприродних властивостей і сутностей. На відміну від повсякденного досвіду, релігія є ієрархічною системою. Ієрархічним центром монотеїстичних релігій є Бог. У логічному і понятійному відношенні релігія – більш розвинута система, ніж міф: вона включає не тільки різноманітні чуттєві образи, але й абстракції досить високого рівня розвитку. На відміну від науки, релігія основана не на знанні, а на вірі; у суспільстві релігія функціонує за посередництвом церкви (де, наприклад, відбуваються обряди, ритуали і т.п.) і інших об'єднань віруючих.

Можна також говорити і про інші види світогляду (художній, політичний і т.п.), але серед усіх видів нас насамперед буде цікавити філософський світогляд, розкриттю змісту якого у всьому різноманітті його аспектів і буде присвячений наступний виклад.

Насамперед, він відрізняється тим, що це раціоналізований світогляд, із пріоритетом розуму над почуттями, знання – над думками і вірою. По-друге, якісно змінюються способи пояснення світу: світ тепер намагаються пояснювати таким, яким він є насправді, а не приписуючи йому (як це роби­лося в міфології) риси і властивості йому не властиві.

Носій світогляду – людина, що живе в суспільстві і культурі, в історично конкретному їх стані. Тим самим світогляд – це суспільна самосвідомість людини; він визначає ціннісну орієнтацію людини у світі, відбиває дійсність крізь призму її (людини) цілей і інтересів.

Як уже відзначалося, філософія виникає на певному етапі розвитку сус­пільства. Які ж причини її виникнення? Виділимо дві основні – гносеологічну і соціокультурну.

Гносеологічна причина пов'язана з незадоволеністю прийнятими прийо­мами пояснення світу. З гносеологічної точки зору філософія виникає як своєрідне «подолання» міфу за допомогою зміни способів пояснення нав­колишньої дійсності. На відміну від міфологічного, філософське пояснення не зв'язане з приписуванням світу не властивих йому якостей і ознак, а нака­зує пояснювати світ, виходячи з нього самого, таким, яким він є насправді. У цьому способі вже проглядаються елементи наукового підходу, наукового пояснення світу.

Із соціально-культурної точки зору філософія виникає в процесі роз­кладання первісно-общинного ладу і становлення рабовласницького суспіль­ства, у якому після поділу праці, що відбувся раніше, сформувалися умови, що забезпечили існування і розвиток особливої верстви людей (вільних гро­мадян), які займалися переважно інтелектуальною працею і любили мудрість (тобто філософів).

Першою формою філософського знання була натурфілософія, що міс­тила міфологічні і релігійні уявлення про світ. В міру розширення й удоско­налювання знань відбувалася спеціалізація натурфілософських знань. З на­тур­­­­­­фі­лософії поступово стали відокремлюватися конкретні наукові дисципліни – математика, астрономія, фізика. Як не парадоксально, у процесі такої диференціації знань філософія не тільки не «розгубила» свій предмет, але, навпаки, уточнила його. Наприклад, вивчаючи рух, філософія тепер не розглядає його конкретні прояви, а займається обговоренням його загальних, фундаментальних питань – про загальні причини руху, його суперечності, про співвідношення руху і розвитку і т.п.

Становлення філософського знання в процесі такої трансформації на­тур­фі­лософії супроводжується також раціоналізацією світогляду. При цьому перевага віддається не думкам (поглядам), а знанням, одержуваним із самоціллю доказу, аргументації, критичного осмислення дійсності і висловлюємим мовою особливих, дуже загальних понять – філософських категорій (докладно про категорії мова йтиме далі, у темі 7). Тим самим відбувається переорієнтація на теоретичний спосіб освоєння світу.

Дата добавления: 2014-01-05