Антична філософія

Про типи філософських систем. Через призму так званого основного питання філософії (про яке вже згадувалося в попередній темі) різноманіття філософських течій систем класифікується просто. Однак ця простота досить далека від реального стану справ у філософії, тим більше, якщо мати на увазі філософію ХХ в. Наприклад, дуже важко (якщо взагалі можливо) однозначно вирішити це питання (чи його найпростіший аспект – питання: «що первинно?») стосовно філософії В.С. Соловйова (1853 – 1900) чи М.Хайдеггера (1889 – 1976). Проте, в дидактичних цілях, для зручності первинного освоєння дуже строкатого і важкодоступного для огляду різноманіття філософських течій і систем, ми будемо використовувати це питання для класифікації філософії на матеріалізм, ідеалізм (об'єктивний і суб'єктивний відповідно) і дуалізм.

Тема 2. Філософія від античності до середини ХІХ століття

Розділ ІІ. Основні етапи і течії в історії філософської думки

1. Антична філософія

2. Філософія Середньовіччя й епохи Відродження

3. Філософія Нового часу

4. Німецька класична філософія й основи марксистської філософії.

Ключові терміни і поняття: атомізм, номіналізм, реалізм, схоластика, сенсуалізм, емпіризм, раціоналізм.

Один з ефективних способів освоєння філософії – вивчати історію фі­лософських систем і еволюцію ідей, що складають їхнє концептуальне ядро. І тому в нашому курсі історико-філософський розділ займає видне місце.

Однак перш, ніж викладати основні філософські системи і їхні ідеї – кіль­ка слів про періодизацію історії філософії. Розділяючи всю історію філо­софії на епохи, тут ми дотримуємось не формаційного, а так би мовити, культурологічного принципу (шість формаційних моделей розвитку суспільс­тва, – див. у частині ІІ, темі 16).

Як відзначалося, філософія зародилася, головним чином, у давній Індії, Китаї і на Близькому Сході. Однак своєї зрілості вона досягає в давній Греції приблизно в VII ст. до н.е. Під античністю мають на увазі період в історії культури приблизно з VIІI-VII ст. до н.е. і до розпаду Римської імперії. У цей період філософія з'являється вже у досить зрілих формах. Виникають перші філософські системи, що дозволяють ставити й обговорювати питання, які потім постійно будуть у полі зору майбутніх філософів. Це питання типу: як виник світ? Чи існував він вічно чи був кимсь створений? Чи можна його піз­нати? Що таке істина? краса? чеснота? мудрість? і т.п.

Світ античної філософії різноманітний. Для простоти розділимо цю епоху на два періоди: 1) філософію досократиків і 2) філософію Афінської школи.

Філософія досократиків. Одна з найважливіших особливостей філо­софії цього періоду – космоцентризм. Це така світоглядна концепція, що орієн­тує людину на такі цінності у світі й у людині, як порядок, гармонію, помірність.

Філософські питання, що обговорювалися, були в основному онтологіч­ними. Однією з головних проблем була проблема першооснови, розв'язувана звичайно на користь речовинного початку. Тут особливо важливу роль зіграла Мілетська школа грецьких філософів (Фалес, Анаксимандр, Анакси­мен). Їх не випадково відносять до засновників матеріалістичної лінії у філософії. Фалес розглядав як першооснову воду (його основна теза: «Усе – з води і її комбінацій»), Анаксимен – повітря (588 – 525 до н.е.). Своєрідну позицію займав Анаксимандр (610 – 540 до н.е.), який вважав, що першоосновою є апейрон, у якому виникає протилежність гарячого і холодного, а їхня боротьба породжує космос; гаряче виявляється як вогонь; холодне перетворюється на небо і землю.

На відміну від матеріалістично орієнтованих мілетських філософів, Пі­фагор ( 580 – 500 до н.е. ) і його прихильники вирішували проблему першоос­нови на користь чисел (див. його знаменита теза: «Усе є число»).

Помітну роль у постановці і перших спробах розв’язання філософських (головним чином онтологічних) питань зіграли дискусії прихильників Герак­літа і Парменіда. Якщо Геракліт ( 544 – 483 до н.е. ) відстоював верховенство у світі руху (його знамените «Усе тече, усе змінюється»), то Парменід (540 – 470 до н.е.) обґрунтовував пріоритет стійкості, спокою у світі. Парменід є од­ним із засновників Елейської школи в античній філософії, до якої відносять також Зенона, Ксенофана й ін.

Винятково великий вплив на наступний розвиток філософії і науки мав атомізм Демокріта. За легендою Демокріт вирішував задачу: що буде, якщо камінь розбити навпіл, половину – знову надвоє, четверту частину – ще на­двоє і т.д. Буде кінець подільності чи ця процедура буде продовжуватися до нескінченності? Демокріт вирішив проблему першопочатку на користь атомів і пустоти, причому атоми розглядалися як матеріальні частинки, що знахо­дяться в безупинному русі. У Демокріта ми можемо знайти і перші гносеоло­гічні ідеї. Зокрема, він уперше намагався обґрунтувати сенсуалізм – поло­ження про те, що джерело знань знаходиться в нашому чуттєвому досвіді, свідченнях органів чуття, що відображають матеріальний світ. Відтак тут проглядається матеріалістична лінія філософії Демокріта.

Серед інших представників філософії досократиків відзначимо софістів, Анаксагора, Протагора, Емпедокла.

Дата добавления: 2014-01-05