Вплив виховання на розвиток дитини динамічно змінюється з часом. Чим менша дитина, тим сильніше виховний вплив на становлення і розвиток особистості

Якщо дитина подолала фазу адаптації і починає висувати оточуючим свої індивідуальні відмінності, які вони відкидають як невідповідні їхнім уявленням і потребам, це може призвести до розвитку у дитини негативності, підозрілості, агресивності, завищеної самооцінки.

Так, якщо не відбувається процес адаптації дитини до групи, то у неї може з'явитися боязкість, невпевненість у собі, безініціативність, що може призвести до серйозної особистісної деформації.

Соціальний розвиток дитини, таким чином, відбувається за двома взаємопов'язаним напрямками: соціалізації (оволодіння соціокультурним досвідом, його присвоєння) та індивідуалізації (набуття самостійності, відносної автономності). Якщо при входженні дитини в соціум встановлюється рівновага між процесами соціалізації та індивідуалізації, коли, з одного боку, він засвоює норми і правила поведінки, прийняті в даному соціумі, а з іншого - вносить свій значущий «внесок» в нього, свою індивідуальність, відбувається інтеграція дитини в соціум. При цьому відбувається взаємна трансформація і особистості і середовища. Ці процеси проявляються на всіх рівнях соціуму, в тому числі і при входженні дитини в будь-яку конкретну групу, спільність людей, і роблять вплив на формування його певних особистісних якостей.

Цікаво, що в професійній лексиці педагогів того часу широко використовувалися такі поняття, як «середовище для дитини», «соціально-організоване середовище», «пролетарське середовище» та ін

Середовище є об'єктом дослідження представників різних наук - соціологів, психологів, педагогів, які намагаються з'ясувати творчий потенціал середовища і її вплив на становлення і розвиток особистості дитини.

При цьому дитина як би постійно шукає і знаходить те середовище, яке для неї найбільшою мірою комфортне, де дитину краще розуміють, ставляться до нього з повагою і т. д. Для процесу соціалізації важливе значення має, які установки формує те чи інша середовище, в якій перебуває дитина, який соціальний досвід може накопичуватися у нього в цьому середовищі - позитивний чи негативний.

Процес соціалізації дитини, її формування та розвитку, становлення як особистості відбувається у взаємодії з навколишнім середовищем, яка робить на цей процес вирішальний вплив за допомогою різних соціальних факторів. Розрізняють макро-(від грец. „великий”), мезо-(„середній”) та мікро-(„малий”) фактори соціалізації особистості. На соціалізацію людини впливають світові, планетарні процеси - екологічні, демографічні, економічні, соціально-політичні, а також країна, суспільство, держава в цілому, які розглядаються як макрофактори соціалізації.

Щоб стати людиною, однією біологічної спадковості мало. Це твердження досить переконливо підкріплюють добре відомі випадки, коли людські дитинчата виростали серед тварин. Людьми в загальноприйнятому розумінні вони при цьому не ставали, навіть якщо потрапляли в кінці кінців в людське суспільство. Так що ж робить людину людиною?

Соціальні чинники

У загальному вигляді відповідь на це питання нам вже відома. Перетворення біологічного індивіда у соціального суб'єкта відбувається в процесі соціалізації людини, її інтеграції в суспільство, в різні типи соціальних груп і структур за допомогою засвоєння цінностей, установок, соціальних норм,
зразків поведінки, на основі яких формуються соціально значущі якості особистості.
Соціалізація - безперервний і багатогранний процес, який триває протягом усього життя людини. Однак найбільш інтенсивно він протікає в дитинстві і юності, коли закладаються всі базові ціннісні орієнтації, засвоюються основні соціальні норми і відносини, формується мотивація соціальної поведінки. Якщо образно уявити цей процес як будівництво будинку, то саме в дитинстві відбувається закладка фундаменту і зведення всього будинку; надалі виробляються тільки оздоблювальні роботи, які можуть тривати все подальше життя.

Найбільш важливе значення для соціалізації дитини має соціум. Це найближче соціальне середовище дитина освоює поступово. Якщо при народженні дитина розвивається, в основному, в родині, то надалі він освоює все нові і нові середовища - дошкільний заклад, потім школу, позашкільні установи, компанії друзів, дискотеки і т. д. З віком освоєна дитиною «територія» соціального середовища все більше і більше розширюється.

Історія вивчення ролі і значення середовища як існуючої реальності, яка надає вплив на дитину, йде корінням в дореволюційну педагогіку. Ще К. Д. Ушинський вважав, що для виховання та розвитку важливо знати людину «яка вона є в дійсності з усіма її слабкостями і у всій величі», треба знати «людини в сімействі, серед народу, серед людства... у всіх віках, у всіх класах...». Інші видатні психологи і педагоги (П. Ф. Лесгафт, А. Ф. Лазурський та ін) також показували значимість середовища для розвитку дитини. А. Ф. Лазурський, наприклад, вважав, що бідно обдаровані індивідууми звичайно підкоряються впливам середовища, натури же багато обдаровані самі прагнуть активно впливати на неї.
На початку XX століття (20-30-і роки) складається цілий науковий напрям - так звана «педагогіка середовища», представниками якого були такі видатні педагоги і психологи, як А. Б. Залкінд, Л. С. Виготський, М. С. Йорданський, А. П. Пінкевич, В. Н. Шульгін та багато інших. Головним питанням, яке обговорювалося вченими, був вплив навколишнього середовища на дитину, управління цим впливом. Існували різні точки зору на роль середовища в розвитку дитини: одні вчені відстоювали необхідність пристосування дитини до тієї чи іншої середовищі, інші вважали, що дитина в міру своїх сил і здібностей може сам організовувати середовище і впливати на неї, треті пропонували розглядати особистість і середовище дитини в єдності їх характеристик, четверті робили спробу розглянути середовище як єдину систему вплив на дитину. Були й інші точки зору. Але важливо те, що проводилися глибокі і грунтовні дослідження середовища та його впливу на становлення та розвиток особистості дитини.

Однак у 30-ті роки наукові дослідження в цій області практично були заборонені, а саме поняття «середовище» на довгі роки було дискредитовано і пішло з професійної лексики педагогів. Головним інститутом виховання та розвитку дітей була визнана школа, і основні педагогічні та психологічні дослідження були присвячені саме школі та її впливу на розвиток дитини.
Науковий інтерес до проблем середовища поновлюється в 60-70-і роки нашого століття (В. О. Сухомлинський, А. Т. Куракіна, Л.І. Новикова, В. А. Караковський та ін) у зв'язку з вивченням
шкільного колективу, що володіє ознаками складно організує систем, що функціонують в різних середовищах. Середовище (природна, соціальна, матеріальна) стає об'єктом цілісного системного аналізу.

регулюватися, хоча б частково, цілеспрямованим впливом на розвиток дитини - вихованням.
Протягом останніх десяти років в педагогіці та інших соціальних науках широко обговорюється питання про співвідношення понять «соціалізація» та «виховання». Особлива увага прикута до цієї проблеми у зв'язку зі зміною ідеології держави (відмовою від комуністичної ідеології), переглядом цілей, змісту і методів виховання. При цьому одні автори намагаються замінити виховання соціалізацією, інші розглядають виховання як частину соціалізації особистості дитини, треті під соціалізацією розуміють цивільне і моральне виховання. Є й інші точки зору. Однак безперечним для всіх є те, що виховання - один з основних факторів соціалізації особистості дитини.

Дата добавления: 2014-01-06