Психологічні основи патогенетической психотерапії

Уведення

Основи вітчизняної психотерапії

Лекція № 9.

Психотерапія Zen.

В основі цього методу лежить теорія однієї зі шкіл чернечого буддизму, що проповідує «миттєве просвітління». Це навчання впливає на психологію Японії.

В основі «шляху Zen» лежить вистава про єдину реальність, у якій розчиняються суб'єкт і об'єкт, у порівнянні з нею поняття S і ПРО, руху, часу, зла й добра – відносно умовні. Єдина реальність тотожна індивідуальній свідомості. Характерною рисою цього навчання є інтуїтивізм і ірраціоналізм.

Zen-Буддизм, так само як і йога, даосизм, ставить своєю метою досягнення «просвітління» - «стану волі». Zen-Буддизм уважає, що стан волі досягається не шляхом тренування як у йогів, а шляхом «миттєвого просвітління» (сатери), це «просвітління» треба в собі відкрити, а не шукати в канонічних книгах, воно – «дійсна природа» людини, і відкриття її може відбутися в будь-який момент.

Для досягнення «просвітління» і лікування від неврозу пропонується нерухливе сидіння в плині декількох годин, у специфічних позах зі спеціальним подихом.

(продовження)

План

1. Психологічні основи патогенетичної психотерапії.

2. Групова патогенетична психотерапія.

3. Психологічні аспекти симптоматичної психотерапії.

4. Актуальні завдання подальшого розвитку психологічної теорії психотерапії.

5. Психологічні проблеми реабілітації.

Для розуміння особливостей становлення й розвитку вітчизняної психіатрії велике значення має врахування її історичних передумов.

У дореволюційні роки вона будувалася на позиціях лікарів С.П.Боткіна, І.Е.Дядьковского, В.Я.Ящерева, В.М.Бехтерева.

Вітчизняна психотерапія виходить із того, що завдання, розв'язувані психотерапією в комплекснім лікуванні різних груп захворювань, визначаються матеріалістичними виставами «про участь психічного фактора в них патогенетических механізмах». Не випадково тому найбільш розробленою концепцією психотерапії в нас є система патогенетичної психотерапії неврозів, психогенних захворювань людини, у виникненні й розвитку яких психічному факторові належить визначальна роль, створена в інституті ім. Бехтерева В.Н.Мясищевым і його учнями (Карвасарский, Яковлева, Зачепицкий, Либия, Мягер і ін.).

Основні положення патопсихології були сформульовані ще в 30 – 40-х роках на основі вчення про відносини, одним з фундаментальних положень якого є розуміння особистості як системи відносин індивіда з навколишнім середовищем. Відносини являють собою активний, виборчий і свідомий зв'язок індивіда з реальною дійсністю, а особистість – цілісну організовану систему таких зв'язків.

Зіткнення особозначимых відносин особистості із суперечними їм обставинами життєвої ситуації може вести до зриву вищої нервової діяльності, що клінічно представляє собою різні форми психогенних захворювань.

Патогенетическая психотерапія є основною системою каузальною, тобто причинної психотерапії при неврозах, що використовується в нашій країні.

Цілями й завданнями її є:

1. Глибоке й всебічне вивчення особистості хворого, особливостей його емоційного реагування, мотивації, специфіки формування структури й функціонування його системи відносин.

2. Виявлення й вивчення этіопатогенетичних механізмів, що сприяють як виникненню, так і збереженню невротичного стану й симптоматики.

3. Досягнення у хворого усвідомлення й розуміння причинно-наслідкових зв'язків між особливостями його системи відносин і його захворюванням.

4. Допомога хворому в розумному рішенні психотравмуючої ситуації, зміні при необхідності його об'єктивного положення й відносини до нього навколишніх.

5. Зміна відносин хворого, корекція неадекватних реакцій і форм поведінки, що є головним завданням психотерапії, і у свою чергу, веде як до поліпшення суб'єктивного самопочуття хворого, так і до відновлення повноцінності його соціального функціонування.

Досягнення усвідомлення хворим психологічних механізмів хвороби аж ніяк не є чисто раціональним, пізнавальним процесом – у нього повинні бути включені досить значимі емоційні переживання, наявність яких і уможливлює необхідну перебудову особистості на основі позитивних внутрішніх ресурсів.

Поряд із цим позиції психотерапевта не повинні бути зайво директивними: психотерапевт повинен уникати давати категоричні вказівки, рекомендації, ради щодо реальних життєвих проблем свого пацієнта, тому що така поведінка лише підкріплює наявну в більшості хворих тенденцію відходу від прийняття розв'язків і замість бажаного результату (підвищення активності особистості) ставить хворого у відносини залежності від психотерапевта.

Перераховані вище цілі патогенетичної психотерапії аж ніяк не відповідають фазам психотерапевтичного процесу, їх виділення умовне.

Найчастіше починаючі психотерапевти після збору анамнезу («вивчення особистості») переходять до «перебудови відносин», що тільки створює ілюзію зміни.

Реальне досягнення цілей психотерапії починає здійснюватися із самого початку психотерапевтичного процесу й може відбуватися більш-менш синхронно.

Основним інструментом психотерапевта є інтерпретація зв'язків між станом хворого, його життєвою ситуацією й особливостями його системи відносин і мотивації.

Одне з основних завдань – більш повно усвідомлювати зміни особистісних структурах, що відбуваються в системі значимих, хворого:його самооцінці, системі його соціального сприйняття, - для того, щоб його інтерпретації не були ні занадто передчасними (коли хворий не готовий до їхнього сприйняття), ні запізнілими й внаслідок цього в значній мірі, що втратили свою психотерапевтичну ефективність.

Дата добавления: 2014-01-07