Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об'єд­нання українських земель у межах націо­нальної держави збройною силою!

Формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху. Саме завдяки новій українській еліті соціальний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби.

У цей період у силу свого геополітичного становища Україна стає своєрідним містком між культурами Заходу і Сходу, між культу­рами православного, католицького і мусуль­манського світів.

Розвиток освіти. Наука

У зв'язку з активним наступом католицької реакції становище освіти в Україні ускладни­лось. Прагнучи поширити свій вплив, като­лицька церква закладає в Україні єзуїтські школи. Завдяки наполегливим зусиллям ук­раїнців зберегти національний характер шко­ли, православні руські школи існували в Володимирі-Волинському, Львові, Києві, Білостоці тощо. Се­ред них визначне місце посідала Острозька школа - перша вища школа в Україні, заснована князем Костянтином Острозьким близь­ко 1576-1580 рр. Працювала вона за програ­мою західноєвропейських університетів. Школа вихо­вала плеяду видатних політичних і культур­них діячів України, серед них відомий пись­менник, філолог, ректор Київської братської школи Мілетій Смотрицький, гетьман П. Конашевич-Сагайдачний Після смерті Костянтина Острозького (1608) школа занепадає, за його наступників її було перетворено на єзуїтську школу.

Поширенню освіти, поглибленню її зв'язків з національним життям сприяли братські школи, навчання в яких проводилося рідною мовою. Перша братська школа, відкрита у Львові у 1585 р., мала всестановий характер, високий рівень викладання. У 1615 р. на відкрилася братська школа у Києві, першим ректором якої був Іов Борецький. У1631 р. архімандрит Києво-Печер­ської Лаври Петро Могила заснував при лаврі школу вищого типу, яку через рік було об'єд­нано з Київською братською школою і назва­но Києво-Могилянською колегією (з 1701 р. - Києво-Могилянська академія). Ця школа, збе­рігаючи національні традиції, прийняла про­граму і методи західноєвропейських універ­ситетів. Викладання велося латинською мовою. Вивчалися граматика, рито­рика, поетика, філософія, математика, астро­номія, музика; курс навчання тривав 12 років.

З XIV ст. багато заможних українців для здобуття вищої освіти виїздили до Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії, Австрії, Польщі. Більшість із них поверталися в Ук­раїну. Всесвітньо відомим вченим у галузі астрономії, математики, меди­цини був випускник Болонського і Краків­ського університетів дрогобичанин Юрій Котермак (відомий як Юрій Дрогобич) – кінець ХV. Поширенню в Україні вищої освіти сприя­ла польська Замостська академія, відкрита в 1595 р. у західноукраїнському місті Замості. Її випускниками стали відомі діячі культури і науки Касіян Сакович, Ісая Козловський, Сильвестр Косов, які згодом були викладача­ми Києво-Могилянської колегії.

Важливі зміни відбувалися в українській історіографії. На зміну стислим літописним оповіданням приходять щорічні записи про найважливіші події, з'являються посилання на історичні джерела, що надає літописам ґрунтовного характеру. Відомою пам'яткою історичної літератури цього пері­оду є " Густинський літопис ", який висвітлює події від Київської Русі до кінця XVII ст. Ав­тор розрізняє історію Руси-України й істо­рію Московського князівства, ставить питан­ня про генезис української культури, вперше досліджує історію українського козацтва.

Розвиток літератури. Книгодрукування

Внаслідок зруйнування культурних осе­редків в Україні у XIV - XV ст. спостерігається перерва в літературному процесі. Оригіналь­на літературна творчість розвивається слабо, літературні пам'ятки ідейно та стилістично не виходять за рамки традицій княжої доби.

Боротьба запорізького козацтва проти ту­рецько-татарських нападів породила героїчний епос - думи та історичні пісні, створювані співцями-кобзарями. Виконувались ці твори речитативом під супровід бандури, кобзи чи ліри. Оригінальними пам'ятка­ми народної поезії цього періоду є "Пісня про Байду", "Дума про козака Голоту", дума "Маруся Богуславка". Народна творчість прослав­ляла почуття патріотизму, вірність право­славній вірі.

Крім дум та історичних пісень, в українсь­кому фольклорі ХІV-ХVІ ст. існувала релігійна поезія.

У ХVІ-ХVІІ ст. в Україні виникає шкільна драма. Це були так релігійні драми, що випливали з потреб церк­ви сценічно відображати біблійні оповідан­ня. Національною особливістю української шкільної драми було те, що поміж віршовані діалоги релігійного змісту учні братських шкіл вводили комедійні дійства у формі інтермедій або інтерлюдій.

Найвизначнішою пам'яткою перекладної літератури цього періоду є " Пересопницьке євангеліє ", перекладене так званою простою мовою, близькою до народної, Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556-1561 рр.

Наприкінці XVI ст. у відповідь на експан­сію католицизму на схід почала розвиватися полемічна література. Першим з гострими по­лемічними творами виступив ректор Остро­зької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат " Ключ цар­ства небесного " (1587 р.) із закликом до україн­ського та білоруського народів стати на за­хист вітчизни, її національних традицій. Знач­не місце в українській полемічній літературі кінця XVI ст. належить Стефану Зизанію, Мілетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну він різко виступав проти польсько-католиць­кої реакції, висунув утопічну програму "цар­ства Божого на землі".

На розвиток освіти та українського пись­менства вплинуло виникнення друкарської спра­ви в Україні. Точна дата початку книгодруку­вання в Україні не відома. Першим друкова­ним твором вважається " Апостол ", виданий у 1574 р. у Львові Іваном Федоровим. Але є відомості про те, що перша друкарня у Львові виникла приблизно у 1460 році.

Мистецтво

Після монголо-татарської руїни монумен­тальне будівництво в Наддніп-рянській Україні на деякий час призупиняється, тоді як в захід­ноукраїнських землях воно досягає помітно­го розвитку. У житловому будівництві цього періоду, як і в попередні часи, переважали дерев'яні будинки. Монументальна архітек­тура представлена замками та церквами. Відо­мими є замки в Луцьку, Острозі, Крем'янці, Кам'янці-Подільському, Богуславі та Три­піллі, укріплення і житлові споруди гетьмансь­кої столиці в Чигирині.

З кам'яних церков цього періоду зберегли­ся церкви св.Онуфрія у Львові, церква св.Іоанна Предтечі в Кам'янці-Подільському.

Українське образотворче мистецтво особ­ливого розвитку набуло на західно-українсь­ких землях. У живописі продовжує панувати іконографія, набуваючи все виразніших реа­лістичних рис. Найбільше пам'яток зберегло­ся в околицях Львова, Самбора, Перемишля. До най­кращих зразків іконопису і церковного різьб­лення цього періоду належить іконостас у відбудованому Успенському соборі Києво-Пе­черського монастиря.

Потреби друкарства зумовили розвиток графіки. З того часу збереглося чимало графіч­них робіт безіменних авторів.

Завдання і запитання

1. Визначте, які чинники впливали на розвиток української культури у ХІV-ХVІІ століттях;

2. Як вплинула боротьба між православ’ям і католицизмом на розвиток національної культури;

3. Якими шляхами відбувалася освіта в Україні;

4. Назвіть найбільш видатних діячів української науки та культури цього часу.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

3. Історія України. Курс лекцій у 2-х книгах. - К.: 1991-1992.

Тема 9. Причини і початок Визвольної війни.

Не дивлячись на придушення польською владою повстанського руху, суспільна і соціальна напруга в Україні зберігалася. Для відновлення боротьби не вистачало лише талановитих організаторів. І дуже скоро він знайшовся в особі Богдана Хмельницького, який на по­чатку 1648 р. підняв українське населення на визвольну боротьбу проти Польщі.

Б.Хмельницький - син заможного реє­стрового козацького сотника Михайла Хмельницького, який за свою службу от­римав хутір Суботів поблизу Чигири­на. Богдан закінчив єзуїтську колегію у Львові і мав гарну на той час освіту. Служив у війську реєстрових козаків. У 1620 р. потрапив на два роки в турецьку неволю. У 1638р. Б. Хмельницький отримав посаду військового писаря, а згодом став сотником Чигиринського козацького полку. Богдан мав декілька синів і дочок, був гарним господа­рем, досить лояльно ставився до польського уряду. Та, як і інші православні українці, Б. Хмельницький зазнавав утисків і пере­слідувань з боку влади.

У 1647 р. сталася подія, яка докорінно змінила життя вже немолодого Б. Хмельниць­кого. Коли його не було в Суботові, на хутір напав польський шляхтич Д. Чаплинський, по­грабував хутір і викрав жінку, з якою щой­но овдовілий Богдан мав намір одружитися. Спроба знайти управу на Д. Чаплинського в короля у Варшаві, численні скарги до су­ду виявилися марними. Самого ж Б. Хмель­ницького ув'язнили, після чого він утік до Запорожжя.

У лютому 1648 р. Богдан Хмельниць­кий, обраний запорожцями гетьманом, організував нове козацьке повстання. Ця подія ознаменувала початок грандіозної Національно-визвольної війни.

У ході цієї війни відбулися докорінні зміни у житті українського суспільства - у державному устрої, у соціально-економіч­них відносинах, у духовній сфері.

Причини національно-визвольної війни

1. Здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національ­ного та релігійного гноблення, курс поль­ського уряду на ліквідацію козацтва як ста­ну. Серед українського населення зроста­ло почуття ненависті до польського пану­вання, соціальний вибух був неминучим;

2. Стрімкий розвиток національної само­свідомості українців;

Рушійні сили визвольної боротьби

1. Козацтво - стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром україн­ської армії.

2. Селянство - взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно висту­пало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення;

3. Міщани - відіграли важливу, а в окре­мих регіонах (Західне Поділля, Волинь, Га­личина) - провідну роль у національно-ви­звольній і соціальній боротьбі;

4. Частина української шляхти - відіграла досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу - у формуванні української еліти, політичної програми, розбудові державності.

5. Представники православного духовен­ства (особливо його низи) - взяли безпосеред­ню участь у подіях, у державо­творчій діяльності.

За національним складом абсолютну більшість учасників цієї боротьби станови­ли православні українці. Разом з тим, се­ред повсталих перебували представники інших національностей, які проживали в Україні, у тому числі поляки, вірмени і євреї.

Цілі боротьби

1) Ліквідація польського і будь-якого іншого панування.

2) Звільнення від національно-релігійного гноблення.

3) Ліквідація магнатського землеволодін­ня, фільварково-панщинної системи госпо­дарства, кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності селян, міщан, ко­заків на землю.

4) Утворення незалежної соборної укра­їнської держави. При цьому слід за­уважити, що ідея створення національної держави визрівала поступово.

Форми боротьби

Переважали насильницькі, збройні форми боротьби. Досить часто траплялися такі ексцеси, як погроми мирного населення, грабежі, спустошення міст і сіл. До цих руйнівних акцій вдавалися усі сторони - і поляки, і московіти, і татари, і турки, і українці.

Характер Національно-визвольної війни

Виходячи із причин, складу учасників і цілей Національно-визвольної війни, її ха­рактер визначають як:

· національно-визвольний;

· релігійний;

· соціальний.

Періодизація Національно-визвольної війни

Національно-визвольна війна продовжу­валася тривалий час, розвивалася поступово і суперечливо. У зв'язку з цим, питання про її хронологічні межі і періодизацію до сьогод­нішнього дня залишається дискусійним.

Спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних і зарубіжних істориків, доцільно виділити п'ять періодів перебігу Національно-визвольної війни.

· Перший (лютий 1648 - червень 1652 рр.) - період найбільшого розмаху та інтенсив­ності національно-визвольної і соціальної боротьби. Основні завоювання: виборення державної незалежності у червні 1652 р. й успішне завершення Селянської війни.

· Другий (червень 1652-серпень 1657 рр.) - період погіршення економічного і геополітичного становища козацької України.

· Третій (вересень 1657 - червень 1663 рр.) - період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в грома­дянську війну і призвела до розколу козаць­кої України на два гетьманства - Право­бережне і Лівобережне.

· Четвертий (липень 1663 - червень 1668 рр.) - період відчайдушної боротьби національ­но-патріотичних сил за возз'єднання Украї­ни в умовах прагнення польського й москов­ського урядів поділити Українську державу.

· П'ятий (липень 1668- вересень 1676 рр.) - період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі.

Виходячи саме із цієї періодизації, про­стежимо далі розвиток Національно-ви­звольної війни, розглянемо її досягнення і прорахунки.

Перший період (1648-1652 рр.)

На початку визвольної боротьби діяль­ність Б.Хмельницького і його сподвижників була спрямована на вирішення трьох основ­них завдань:

v формування власних збройних сил і залучення на свій бік реєстрових козаків;

v залучення до боротьби широких верств українського суспільства. Б.Хмельницький звертається з універсалами до населення, за­кликаючи до спільної боротьби проти Польщі. Повстанський рух дуже швидко набуває всенародного характеру і охоплює всю Україну;

v укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством (укладено в березні 1648 р.).

На цей непопулярний союз гетьман пі­шов, щоб позбавити себе війни на два фронти, а також, щоб зміцнити своє вій­сько за рахунок татар

Визвольний похід 1648 року

Позитивне розв'язання трьох вищеназва­них завдань стало запорукою успішного визвольного походу війська Б.Хмельниць­кого у 1648 році:

o У квітні - травні 1648 р. - козацько-татарське військо розгромило польську армію на р. Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків на чолі з Філоном Джеджалієм пере­йшла на бік повстанців.

o У травні 1648 р. - козаки й татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапили 8,5 тис. чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман М. Потоцький. Розгром польського війська сприяв активізації на­родно-повстанського руху.

o Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі Посполитої.

Стрімко наростала соціальна боротьба: селяни, міщани й козаки розправлялися з па­нами й орендарями, захоплювали їхнє май­но, звільнялися від різноманітних форм ек­сплуатації. Було ліквідовано кріпацтво, землеволодіння польських та полонізова­них українських магнатів, католицької цер­кви. Свої володіння зберегли лише право­славні монастирі, а також та українська і польська шляхта, яка стала на бік повста­лих. Утверджувалася дрібна власність на землю селян, міщан, козаків.

Армія Б.Хмельницького зросла до 100 тис. чоловік. На чолі полків стали Іван Богун, Матвій Гладкий, Мартин Пушкар, Філон Джеджалій та інші полководці.

На кінець червня повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти всю Ліво­бережну Україну, а на середину вересня були звільнені Правобережжя, Поділля, частина Волині. На звільненій території українці створювали власні органи влади, формували нову модель соціально-еконо­мічних відносин.

У вересні 1648 р. - відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу міста Пилявці.

Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України.

У жовтні 1648 р. - Б.Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом - фортецю Замостя.

У листопаді 1648 р. - козацькі полки ра­зом із загонами місцевих повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон.

Перемир'я сторін. Політичні плани Б.Хмельницького

Однак Б.Хмельницький не пішов на еска­лацію бойових дій, прагнучи політичного врегулювання конфлікту. 21 листопада 1648 р. він уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном Казиміром, пого­дившись відвести українське військо від західних рубежів і в ході подальших пере­говорів вирішити українську проблему.

Що ж змусило гетьмана піти на такий крок?

Треба мати на увазі, що на цьому етапі визвольної боротьби Б.Хмельницький ще не думав про відокремлення України від Поль­щі. Його метою була автономія для козаць­кого регіону у межах Речі Посполитої. Ве­ликі надії у досягненні цієї мети Б.Хмель­ницький покладав на нового короля Яна Казиміра, який обіцяв бути "руським коро­лем" і задовольнити козацькі вимоги. До перемир'я гетьмана могло також спонука­ти зменшення внаслідок великих людських і матеріальних втрат боєздатності україн­ського війська, виснаження населення Укра­їни. Але виведення при цьому українських полків із західноукраїнських територій було значною поступкою Б.Хмельницько­го полякам і викликало незадоволення частини козацької старшини. Згодом і пла­ни Б.Хмельницького радикально змінили­ся, та можливості для їх реалізації політич­ним шляхом були незначними.

Завдання і запитання

1. Назвіть основні причини початку національно-визвольної війни сер. ХVІІ ст;

2. Якими були рушійні сили визвольної війни?;

3. Що примусило Б.Хмельницького до союзу з кримськими татарами?

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

3. Історія України. Курс лекцій у 2-х книгах. - К.: 1991-1992;

4. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997.

Тема 10. Утворення Української держави.

Еволюція поглядів Б.Хмельницького: від автономії до створення суверенної держави

У грудні 1648 р. Б.Хмельницький на чолі переможного війська урочисто в'їхав до Києва. Усе місто разом з київським митрополитом Сильвестром Косовим вітало гетьмана як "українського Мойсея", визволителя від "лядської неволі". Єрусалимський патрі­арх Паїсій, що прибув до Києва, називав Б. Хмельницького князем Русі. Гетьмана вітали також посли Туреччини, Молдавії, Валахії, Семигороддя.

І вже в лютому 1649 р. під час перего­ворів з королівським посольством у Перея­славі гетьман вперше висунув ідею ство­рення Української суверенної держави:

§ він обґрунтував право українців на власну державу в етнічних межах їх проживання;

§ проголосив незалежність утвореної в ході визвольної боротьби Української дер­жави;

§ сформулював положення про соборність Української держави і представив її як спадкоємицю Київської Русі.

Польський уряд не сприйняв ідею україн­ської державності і сподівався ціною окре­мих поступок поставити Україну в свою за­лежність. Єдине, про що домовилися обидві сторони на переговорах, так це про пере­мир'я і встановлення демаркаційної лінії між українськими і польськими військами по р. Горинь.

На українських землях, що опинилися у сфері впливу Б.Хмельницького (Київсь­ке, Чернігівське, Брацлавське воєвод­ства, східні райони Волинського і Поділь­ського воєводств) продовжувався процес формування Української держави. На жаль, поза межами цього процесу зали­шився західний регіон.

Форма правління

У ході повстання 1648 р. почалася роз­будова національної держави республі­канського типу. Верховним органом вла­ди в Україні стала загальнокозацька рада (Військова або Генеральна рада), в якій могло брати участь усе козацьке військо. На чолі держави стояв гетьман, який оби­рався Військовою радою. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної стар­шини (Старшинська рада), до якої вхо­дили генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчуж­ний.

Дата добавления: 2014-01-07