Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився в сферах впливу різних держав

Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець Національно-виз­вольної війни та її поразку. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земель було створено лише на короткий період. Від воєнних дій, голоду, епідемій, захо­плення в ясир, переселення втрати станови­ли 65 - 70% усього населення України.

Марно шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка.

Капітуляція П.Дорошенка. Поразка визвольної боротьби

Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: правобережне насе­лення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратни­ки. Підвладна Дорошенкові тери­торія скоротилася до Чигирина і його округ.

У жовтні 1676 р., коли до Чигирина під­ступили полки І. Самойловича і московські гарнізони. П.Дорошенко капітулював, при­сягнувши на вірність московському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати держав­ну ідею, за яку так наполегливо і послідов­но боровся Б.Хмельницький.

Значення національно-визвольної війни

Ø зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

Ø призвела до відтворення Української дер­жави, частина якої на території Ліво­бережної України (Гетьманщина) проісну­вала на правах автономії в складі Росії до 80-х рр. XVIII ст.;

Ø вплинула на розвиток національної само­свідомості українців;

Ø сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

Ø збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

Ø сприяла розвитку української культури.

У ході тривалих війн за панування в укра­їнських землях між Росією, Річчю По­сполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запоріжжя перебува­ли під владою Росії; Правобереж­жя - під владою Речі Посполитої і частко­во Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.

Завдання і запитання

1. В чому виявлялася сутність внутрішньої і зовнішньої політики І.Виговського?;

2. Чому українська національна еліта відмовилася від ідеї спадкового гетьманату?;

3. В чому причина розпаду держави на лівобережну і правобережну частини?;

4. Дайте загальну оцінку діяльності П.Дорошенка?;

5. В чому полягає причина загибелі держави на правому березі Дніпра?;

6. Визначте значення і причини поразки Української Національно-визвольної війни.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

3. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. - К.: 1994;

4. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997.

Тема 12Україна у ХVІІІ столітті. Ліквідація автономії

Україна за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709 рр.)

Вирішальним мо­ментом у стосун­ках між Україною та Росією стало гетьману­вання Івана Мазе­пи.

Він народився у 1639 році в с. Мазепинці на Київ­щині і належав до давнього роду української пра­вославної шлях­ти. Отримав висо­ку освіту, навча­ючись у Київській академії, в єзуїтській ко­легії у Варшаві, а потім ще й за кордоном. Був пажем при дворі польського короля Яна Казиміра, писарем в уряді Петра Дорошен­ка, генеральним осавулом в уряді І.Самойловича. У 1687 р., коли змістили І.Самойловича, його наступником обрали І. Мазепу.

Слід наголосити, що І.Мазепа став геть­маном у надзвичайно складний для Украї­ни час. Українські землі були розчленова­ними. " Коломацькі статті " 1687 р. (до­говірні статті між гетьманом і московським урядом) ще більше обмежували автономні права України.

Але своєю політикою І.Мазепа зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному і куль­турному розвитку України. На його кошти збудовано і реставровано багато храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії.

Проте соціальна політика гетьмана ви­явилася недосить гнучкою. Основну став­ку він зробив на козацьку старшину і шлях­ту, прагнучи перетворити їх у міцний приві­лейований клас. Відбулося посилення усіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.

Головною метою І.Мазепи було об'єд­нання України в одну незалежну державу. Великі сподівання гетьман покладав на молодого московського царя Петра І (1689-1725 рр.). Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.

Україна і Північна війна

У 1700 р. розпочалася Північна війна між Швецією і Росією; остання прагнула отри­мати вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій вій­ні. Але у 1708 р. І.Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спря­мований проти Петра І. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.

Які ж причини змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів?

v Петро І виявився прибічником полі­тики жорсткого централізму, прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській дер­жаві, що не співпадало з прагненням І. Ма­зепи розширити самостійність Гетьманщини.

v Під час Північної війни Петро І нещад­но експлуатував людські і матеріальні ре­сурси України. Край був економічно ви­снажений, населення вивозили на будів­ництво доріг, каналів, міст. Козацьке вій­сько використовували у війні як "гарматне м'ясо". Політика Петра І викликала обу­рення в Україні, козацька верхівка наполя­гала на пошуках нового союзника.

v У І. Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемогу у війні і вийти на береги Балтійського моря.

У жовтні 1708 р. військо Карла XII всту­пило в Україну. На його бік перейшов І. Ма­зепа з 15 тис. козаків, а також 8 тис. запорозь­ких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана. Чому ж так сталося?

Ø По-перше, далася взнаки соціальна політика гетьмана. Надто далеко відір­вався він від життєвих потреб народу;

Ø По-друге, для народу цей крок І. Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним;

Ø По-третє, Петро І вжив швидкі і рішучі дії проти І. Мазепи, представивши його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали у всіх церквах) та за­лякавши населення України репресіями, спрямованими на прибічників гетьмана. Царські війська знищили столицю І. Ма­зепи - місто Батурин, вирізавши 6 тис. жи­телів, зруйнували Запорозьку Січ.

У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана, і ним став Іван Скоропадський(1708-1722 рр.). Ко­зацьких стар­шин, які не при­були на вибори нового гетьма­на, цар оголо­сив зрадниками.

27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - вирішальна битва Північної війни, яка завершилась поразкою Карла XII та І. Мазепи.

І. Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії, в турецьких володіннях.

21 вересня 1709 р. гетьман помер.

Після смерті І. Мазепи українська емі­грація обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції Укра­їни, яка отримала назву " Пакти і Консти­туція прав і вольностей Запорозького війська ".

Конституція мала яскраво виражені де­мократичні тенденції. Про це свідчить встановлення представницького органу - Генеральної ради, виборності посад, спро­ба розподілу повноважень виконавчої і су­дової влад. Разом з тим не можна не заува­жити, що Конституція мала на меті задо­вольнити перш за все інтереси тих соціаль­них груп, на які намагався спиратися Т. Ор­лик для повернення в Україну. Проголо­шення захисту інтересів простого народу мало тут швидше декларативний характер.

Хоч Конституція і не була запровадже­на в життя, вона стала видатною пам'ят­кою української державно-політичної дум­ки в еміграції.

Уряд П. Орлика намагався створити антиросійську коаліцію держав. Але ці нама­гання виявилися марними - європейські дер­жави не бажали воювати за Україну.

Ліквідація російським царизмом української автономії

Після перемоги в Полтавській битві, Пет­ро І здійснює заходи по ліквідації автоном­ного устрою України. Ось лише деякі з них:

ü у 1709р. цар призначив до І. Скоропад­ського свого резидента, який мав контролю­вати діяльність гетьмана;

ü у 1720р. було вперше офіційно забо­ронено українську мову;

ü у 1722 р. створюється Малоросійсь­ка колегія, яка розділила владу з гетьманом;

ü з 1724 р. - після смерті на­казного геть­мана Павла Полуботка (1722-1724 рр.) - Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія;

ü вільна торгівля фактично скасовуєть­ся. Українцям забороняється займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.

Останні гетьмани - Д. Апостол та К. Розумовський

Після смерті Петра І (1725 р.) російські імператори намагалися обмежити україн­ське самоврядування. Але із зміною імпера­торів і міжнародної ситуації політика "за­лізної руки" щодо України інколи дещо по­м'якшувалася.

Так, у 1727 р. царський уряд, врахову­ючи можливість війни з Туреччиною, ви­рішив відновити посаду гетьмана. Ним став Данило Апостол (1727-1734 рр.).

За короткий час гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі і в розвитку економіки зробив став­ку на підприємливу буржуазну верству суспіль­ства, тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.

З гетьманського відома у Глухові в 1728 р. відбулася розширена нарада українських куп­ців, на якій обговорювалися питання торго­вельної політики уряду Гетьманщини й роз­в'язання нагальних купецьких проблем. Універсалами гетьман оберігав українсь­ких купців від конкуренції іноземних, у тому числі й російських. Було організовано креди­тування купців, відстрочено сплату за вексе­лями, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині.

Д. Апостол добився передання судових справ у відання місцевих судів.

Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоч нею фактично продовжував залишатися російський монарх. Тим самим підривалась незалежність українського судочинства й по­силювалася влада центру. Гетьманська інструкція 1730 р. чітко визначила компетенцію різних судових установ та їх чисельний склад. Гетьман планував створити новий єдиний кодекс законів для всієї Гетьманщини.

При всій своїй реформаторській діяльності гетьману не вдалося вберегти козаків, селян і міщан від примусових робіт і виконання військового обов'язку далеко від домівок. Але в цілому за гетьманування Д.Апостола внутрішнє життя України стабілізувалося. Прості люди відчули себе захищенішими від зловживань властей і багатих землевлас­ників, старшина отримала підтвердження на старі маєтності, а торгівці дістали нові мож­ливості для занять ремеслами, промислами й торгівлею.

Після смерті Д. Апостола російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизаве­ти Петрівни (1741-1761 рр.) було обрано останнього гетьмана козацької України Ки­рила Розумовського (1750-1764 рр.). Цей крок імператриця зробила під впливом стар­шого брата Кирила Розумовського - Олек­сія. Його, простого козака, за гарний спів взяли до придворної капели, де на нього звер­нула увагу Єлизавета. Олексій Розумовський став її фаворитом, а з 1742 р. - чоловіком. К.Розумовський докладав багато зусиль для розширення автономного управління Української держави, добивався спадко­вості гетьманства. Але в умовах централіс­тичних прагнень Російської імперії подаль­ший розвиток української автономії був не­можливим.

Остаточне скасування української державності

У 1762 р. престол зайняла Катерина II, прибічниця централізму, яка рядом заходів остаточно ліквідувала автономний устрій України:

v у 1764 р. ліквідовано гетьманство, вся повнота влади зосередилася в руках Малоросійської колегії;

v у 1775 р. знищено Запорозьку Січ. Всі її землі були роздані царським фаворитам, вельможам, генералам. Доля запорозьких козаків склалася по-різному: 25 тис. козаків згодом переселено на Кубань, 5 тис. за­порожців отримали політичний притулок в Туреччині і заснували там Задунайську Січ (1775-1828рр.), значна кількість запорож­ців отримала статус селян;

v у 1781-82 рр. ліквідовано поділ Укра­їни на полки і створено губернії;

v у 1783р. запроваджено кріпосне пра­во в Україні. Цього ж року було ліквідоване українське козацтво як стан. Замість ко­зацьких полків створювалися полки ро­сійської регулярної армії. Козаків перевели в селянський стан, а приблизно 10 тис. за­можних козаків отримали грамоти дворян і офіцерські чини в російській армії.

У відповідь на наступ царизму на українську державність, скасування її автономії серед пат­ріотично налаштованої української старшини виникла думка вдатися до іноземної інтервенції. Речником цієї групи виступив відомий на той час громадський діяч і літератор Василь Капніст. У 1791 р. він таємно їздив до Берліна, де просив допомоги у Прусії проти московського абсо­лютизму. Однак ця спроба виявилася невдалою.

Таким чином, в результаті політики ро­сійського царизму в Україні було ліквідова­но гетьманство, Запорозьку Січ, полковий військовий і адміністративно-терито­ріальний устрої. Україна стала звичайною провінцією Російської імперії.

Дата добавления: 2014-01-07