Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському

Ліквідація спадкоємного гетьманату не­гативно позначилася на долі національно-визвольної війни: старшинським угрупуванням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело до громадянської війни і занепа­ду держави. У цьому виявилася політична незрілість української еліти. Серед неї, на жаль, не знайшлося лідера, гідного Б. Хмельницького.

Політика І.Виговського (1657-1659 рр.)

І.Виговський, досвідчений і не позбав­лений таланту державний діяч, припустив­ся ряду серйозних політичних прорахунків, що спричинило різке загострення соціально-полі­тичної боротьби в Україні.

По-перше, об­рання його геть­маном відбулося спочатку не на Генеральній ко­зацькій раді, а на старшинській, що викликало невдо­волення простого козацтва.

По-друге, шляхтич за похо­дженням, гетьман взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтересами козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, який очолили полтавський полковник М. Пушкар і кошовий отаман запорожців Я.Барабаш.

По-третє, помилковими і згубними для держави були спроби І. Виговського схи­лити Москву для боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втру­чання Москви у внутрішні справи України. При цьому московський уряд провокував загострення боротьби між сторонами, поси­люючи свій вплив в Україні. Врешті, московський уряд, насторожений са­мостійною зовнішньою політикою І.Виговсько­го і можливим його відходом від союзу з Мос­ковщиною, почав підтримувати М.Пушкаря.

По-четверте, для боротьби з опозицією І.Виговський скористався допомогою Крим­ського ханства. У травні-червні 1658 р. геть­манське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опо­зиційного руху. У бою під Полтавою опози­ція зазнала поразки, М.Пушкар був убитий. Похід І Виговського на Лівобережну Украї­ну мав характер каральної експедиції, внас­лідок якої загинуло майже 50 тис. чоловік.

Союз із кримським ханом викликав обу­рення серед населення, відштовхнув від гетьмана багатьох із його оточення.

У протистоянні з Московщиною І.Виговський взяв курс на зближення з Річчю По­сполитою і повернувся до ідеї входження козацької України до складу королівства.

Ø У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір, за яким: Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівство на чолі з гетьманом і входили до складу Речі Посполитої на правах автономії. Визна­валася свобода релігійного віросповідання, зберігалися права і привілеї козаків тощо;

Ø з іншого боку, передбачалося відновлення соціально-економічних відносин, що існу­вали до цього, зменшувалася кількість ко­заків, Руське князівство позбавлялося права на самостійні міжнародні відносини.

Московський уряд оголосив І.Виговсь­кого зрадником і навесні 1659р. розгор-нув наступ в Україну 150-тисячної армії. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьма­на разом з татарами та поляками завдала нищівної поразки московській армії. Але скористатися результатами перемоги І.Виговський не зміг. Його орієнтація на Річ По­сполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке не­задоволення в суспільстві. Посилився анти-гетьманський рух, провідну роль в організа­ції якого відіграли полковники І. Богун, П.До­рошенко, І.Ковалевський, І. Іскра, кошовий отаман І. Сірко. Рятуючи життя, І.Виговський зрікся булави і вирушив до Польщі.

Політика Ю.Хмельницького (1659-1663 рр.)

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька.

У жовтні 1659 р. у Переяславі між геть­маном і московським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху.

Розкол України на Правобережну та Лівобережну

Переяславські статті, укладені під тис­ком Москви і промосковської лівобереж­ної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення полі­тикою московського уряду висловлював і молодий гетьман.

Восени 1660 р. після невдалих військо­вих операцій проти Польщі Ю.Хмельниць­кий пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписа­ли Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Поспо­литої на автономних засадах (відновлюва­лися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства.

Більшість козацтва і старшини Ліво­бережної України виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмель­ницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невда­лими. Усвідомлюючи свою політичну не­спроможність, Ю.Хмельницький склав булаву. Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієн­тації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на московський уряд.

Таким чином, Українська держава роз­кололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебу­вали у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Мос­ковщиною і Річчю Посполитою.

Четвертий період (1663-1668 рр.)

Війни між Лівобережжям і Правобереж­жям за активної участі в них Польщі, Мос­ковщини, Туреччини і Криму набули затяж­ного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і московського уря­дів у внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Росія і Польща ви­рішили досягти компромісу за рахунок по­ділу українських земель. 30 січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир'я на 13,5 років: визнавалося входження Лівобереж­ної України до складу Росії, а Правобережної України - до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Московщиною, Запорозька Січ мала пере­бувати під владою обох держав.

Прихід до влади П.Дорошенка. Возз'єднання українських земель

Про підготовку московсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні І.Брюховецький - геть­ман Лівобережної України, ні Петро До­рошенко, обраний замість П.Тетері гетьманом Правобережної Украї­ни (1665-1676 роки).

Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П.Доро­шенко. Розуміючи, що Річ Посполита не на­дасть допомоги у реалізації його плану, він пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель Ук­раїни, але переговори зазнали невдачі.

На початку лютого 1668 р. в Лівобереж­ній Україні вибухнуло антимосковське по­встання. П.Дорошенко, заручившись під­тримкою значної частини населення Ліво­бережжя, усунув І.Брюховецького і об'єд­нав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його геть­маном об'єднаної України.

Відкрилася перспектива відродження воз­з'єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуа­ція. Свою негативну роль відігравала і від­сутність єдності в діях українських сил.

П'ятий період (1668-1676 рр.)

Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз'єднання в одній державі. Гетьман Правобережного козацтва П.Дорошенко опинився у війні на два у фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запорожжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом.

Для організації опору Польщі П.Доро­шенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з московсь­кими військами залишив наказним гетьма­ном чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного.

Дем'ян Многогрішний, опинившись внаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і при її підтримці був обраний гетьма­ном Лівобережної України (1668-1672 рр.).

Дата добавления: 2014-01-07