Основні поняття пенітенціарної психології — покарання і каяття

Перебування в місцях позбавлення волі дуже сильно відбиваєть­ся на психіці людини. Наявність режиму в тюрмі чи таборі, обме­ження біологічних і духовних потреб, різка зміна стереотипу жит­тя, який склався, переживання, викликані засудженням, — усе це впливає насамперед на психічний стан індивіда. Найтиповішим є стан нетерпіння, очікування змін, що завжди характеризується підвищеною психіч­ною напруженістю. У багатьох розвивається стан приреченості і безнадійності, що викликає паси­вність у вчинках і діях людини. У деяких засуджених позбавлення волі спричиняє пригнічений стан, який є наслідком зневіри у мож­ливість знову повернутися до нормаль­ного життя. Розповсюдженим є туга(за волею, за домівкою, за рідними людьми),під впливом якої можливийпро­яв дратівливості.

Психологія особистості засудженого.

Пенітенціарна (виправна) психологія – це галузь юридичної психології досліджує інтелектуальні та особистісні властивості правопорушників, процес їхньої адаптації до перебування у виправно-трудових закладах, психічні стани, ви­кликані позбавленням волі, методи і прийоми виховної роботи з цією категорією осіб, формування позитивної установки на випра­влення та ін. Її предметом є психо­логія правопорушників, груп засуджених у місцях позбавлення волі, психологічні феноме­ни і механізми їх виникнення і функціонування. До завдань пенітенціарної психології належать також дослідження ефективнос­ті покарання, зміна психіки особистості засудженого в процесі від­буття покарання.

Суттєвою особливістю виправної психології є те, що вона має спра­ву з людьми, які скоїли злочин, і ставить завдання їх перевиховання, залучення до соціально корисної трудової діяльності, адаптації до нор­мального існування після покарання в суспільстві.

Засуджений змушений примиритися зі своєю долею і пристосову­ватися до нових умов. Однак він не поки­дає спроб змінити їх, пристосувати до себе. Навіть люди, нездатні рішуче протистояти зовнішнім обставинам (такі, що легко підда­ються навіюванню, конформні), намагаються змінити ці обставини, якоюсь мірою привести їх у відповідність до своїх уявлень, понять, поглядів, стереотипів. Бунт проти нових умов із боку окремих за­суджених, внутрішні конфлікти, які переживаються ними через не­здатність адаптуватися, можуть породжувати серйозні нервово- психічні порушення.

Характеризуючи психологію засудженого, не можна не відзначи­ти ще один важливий психологічний феномен — переосмислення ба­гатьма особами минулих стосунків та інтересів. Унаслідок втрати ба­гатьох благ, різкого обмеження і зміни потреб людина починає зга­дувати своє життя до скоєння злочину, по-іншому цінувати колишні блага, взаємини з людьми, комплекс життєвих інтересів і т. п. Пере­оцінка свого підходу до життя, до людей, до особистих вчинків — це перші кроки до перевиховання.

Особа засудженого являє собою складну структуру, що поєднує комплекс соціально-психологічних поглядів, потреб, відносин, в яких домінують негативні тенденції. В основі поведінки і діяльності кожної людини лежать потреби та інтереси (як матеріальні, так і духовні). Рівень потреб у нормі і при кримінальних відхиленнях можуть бути принципово різними, їх аналіз дає змогу виявити:

1) порушення рівноваги між різними видами потреб та інтересів;

2) перекручений характер окремих потреб;

3) примітивність потреб та інтересів;

4) амо­ральність, злочинні прояви у способах задоволення потреб.

У багатьох злочин­ців матеріальні потреби домінують над духовними, коло останніх дуже вузьке і передбачає лише спілкування з людьми або одержання тих чи інших відомостей, потрібних для «злочинного престижу». Як правило, злочинці де­яких категорій уникають праці, бажають жити «легко і красиво», не ускладнюючи себе фізичною роботою.

Необхідно всебічно підходити до дослідження особистості засудженого.

Співвідношенням природного і набутого не вичерпується питанням про структуру особистості засудженого. З метою використання типологічних та індивідуальних особливостей особистості засудженого у виховній роботі необхідно знайти таку формулу структури особистості, яка б могла бути основою для вивчення конкретного засудженого.

Структура особистості засудженого повинна включати соціально-демографічні ознаки (свого роду її статуси), соціально-психологічні (включаючи й соціальні ролі) й індивідуальні психологічні та біологічні.

При аналізі структури особистості засудженого необхідно виявляти ті властивості, які знайшли своє відображення в злочині та в інших формах антигромадської діяльності. До позбавлення волі засуджуються, як правило, люди, які вчинили тяжкі злочини або неодноразово вчинювали злочинні діяння. Готовність вести й надалі антигромадський спосіб життя у цих людей більш реальна, ніж, скажімо, в інших категорій правопорушників. Тому найбільш відмітною ознакою особистості засудженого у соціальному плані є її підвищена суспільна-небезпека.

Крім антигромадських, необхідно досліджувати й соціально корисні якості особистості засудженого. Необхідно виділяти та досліджувати такі властивості особистості засудженого: свідомість, характер, здібності, емоції, інтелект, емперамент, воля. Поряд з характером і ціннісними орієнтаціями (спрямованістю), особистість засудженого як цілісне явище характеризують її здатності. Всі вони повинні враховуватися при аналізі особистості засудженого і у ч практичній роботі з виправлення правопорушників.

Покарання — негативна соціальна санкція, що виникає як наслі­док допущеного індивідом правового порушення і полягає в обме­женні його можливостей чи зниженні його соціального статусу. З морального погляду покарання має на меті виправлення правопо­рушника, запобігання скоєнню ним нових злочинів. Відповідно в місцях позбавлення волі повинні бути створені певні умови для ви­правлення винного..

Каяття — щирий самоосуд винним своєї вини, своєї причетності до скоєного зла, готовність нести покарання, глибокий самоосуд осо­бистістю своєї антисоціальної поведінки. Каяття зі змістового боку становить собою психічний акт самооцінки своєї поведінки, визнан­ня своєї провини, щиросердного самоосуду. Каяття є основою, фун­даментом виправлення засудженого в майбутньому, без нього немнемо­жливо здійснити ціннісну переорієнтацію особистості. Будь-яке рі­шення приймає сама людина, зовнішні впливи і умови лише сприя­ють (чи не сприяють) цьому процесу. Прояв сорому і совісті, самоаналіз і самоосуд — це та вихідна позиція, з якої починається ви­правлення злочинця.

Відсутність каяття, самоосуду відрізняє злісних, стійких злочинців. Вони уникають аналізу антисоціальної суті злочину і ви­знання своєї провини. Для них відсутнє поняття морального самодокору. І якщо вони себе дорікають, то лише в тому, що "попали­ся" правоохоронним органам. Наявність такого стійкого бар'єра морального самоаналізу є перешкодою на шляху ресоціалізації злі­сних, невиправних злочинців. Тому закоренілий злочинець — це, з фактичного боку, особа, яка багаторазово засуджувалася за злочи­ни, а з психологічного — особистість, яка ніколи не відчуває каяття з приводу своїх злодіянь, яка втратила здатність до адекватної мо­ральної самооцінки, яка втратила сферу сорому.

З метою перевиховання засуджених у виправно-трудових закла­дах використовується навчання, праця, спілкування, котрі поєдну­ються з режимом — особливою організацією діяльності виправно- трудового закладу. Дотримання режиму засудженими забезпечуєть­ся через:

- охорону і нагляд за ними;

- використання заходів заохочення і стягнення;

- застосування у суворо визначених випадках заходів безпеки.

Основною базою дії режиму як фактора перевиховання злочинця є жорсткість і непохитність виконання його вимог. Особливості режиму в тій чи іншій тюрмі проходять через кожного ув'язненого неоднако­во. Суб'єктивне сприйняття і переживання режиму залежать від йо­го виду, індивідуальних психологічних особливостей засудженого ставлення до вироку, строку перебування у виправно-трудовому за­кладі, сімейного і соціального стану та інших факторів.

Сувора регламентація життєдіяльності злочинців безпосередньо впливає на їхній характер і поведінку. І якщо в засудженого виникає справжнє бажання по­кінчити зі злочинним світом і виробити в себе якості, необхідні для життя на волі, то вимоги режиму допомагають йому виховати в со­бі дисциплінованість думки і дій, обов'язковість, акуратність, зібра­ність та інші позитивні інтелектуальні, вольові та емоційні риси ха­рактеру.

Але свій позитивний вплив на психіку засуджених режим ви­правно-трудового закладу справлятиме лише в тому разі, коли правила режиму психологічно виправдані і обґрунтовані, відпо­відають головному завданню виправно-трудового закладу — ві­дірвати злочинця від умов його криміналізації, зруйнувати його злочинні зв'язки. Режим повинен оп­тимально розподіляти навантаження, створювати таку напруже­ність психіки ув'язнених, щоб вона не призводила до зриву їхньої психічної.

Крім того, однією з важливих умов позитивного впливу режи­му, який існує в тюрмі чи таборі, на засуджених є психологічно грамотна діяльність працівників виправно-трудових закладів. Справжніх вихователів у цих закладах явно не вистачає, їхні знання в галузі психології і педагогіки недостатні, через що вони, як правило, не задумуються над тонкощами людської психіки за­судженого, принижують гідність особистості, що викликає у засуджених у відповідь злість і агресивні дії.

До факторів ресоціалізації особистості засудженого, безумовно, відноситься праця, що є специфічною людською діяльністю, безпосе­редньо формує особистість, виховує в ній риси характеру, розвиває здібності, інтереси, мислення, впливає на потреби, почуття, оцінки. І тут теж не обійтися без знання індивідуально- психологічних особливостей засудженого так, щоб праця допомогла йому витерпіти всі труднощі.

Дата добавления: 2014-01-07